Перспективи розвитку вітчизняної соціальної педагогіки інформаційної епохи 3 страница

Соціальна педагогіка, котра виокремилася як галузь науково-практичної педагогічної діяльності наприкінці XIX ст., у інформаційному суспільстві має відповідати тенденціям розвитку його культури та сприяти їх реалізації соціально-педагогічними засобами. Саме в цьому – її соціокультурна функція. Внутрішньопедагогічна функція соціальної педагогіки полягає в з’ясуванні своїх теоретико-методологічних засад у нових соціокультурних умовах та створенні на цих основах соціально-педагогічних технологій гармонізації соціального розвитку людини (групи, суспільства) на мікросуспільному, регіональному, загальносуспільному, регіонально світовому та глобальному рівнях. Отже, об’єктом соціальної педагогіки інформаційного суспільства є процес соціалізації всіх соціальних суб’єктів, предметом – соціальне виховання як регульована частина соціалізації, що забезпечує розвиток соціальності (соціальні цінності, соціальні риси, просоціальна поведінка) всіх соціальних суб’єктів на добровільних засадах, а принципом – гармонізація соціальності людини і соціуму (мікро-, мезо-, макро- мега-).

Зважаючи на попередній досвід соціального виховання протягом філогенезу, специфіку інформаційного суспільства, маємо можливість виокремити тенденції розвитку сучасної соціальної педагогіки:

- по-перше, теоретико-методологічними основами її мають бути не політичні, економічні тощо, а саме культурологічні потреби гармонізації духовності соціальних суб’єктів (людина, група, соціум, регіон світу, людство), без чого майбутнього в інформаційній культури може і не бути;

- по-друге, технологічними засадами соціальної педагогіки має бути її спрямування на оволодіння випереджальної парадигми соціальним вихованням та на гармонізацію технологій соціального виховання різних соціальних суб’єктів, кількість яких збільшується – регіон світу, глобальне людство, звідси виникають відповідні види соціального виховання. Соціальна педагогіка має створити умови ствердження інформаційної культури, тому головний акцент у соціальному вихованні робиться не на адаптаційні процеси (як раніше), а на індивідуалізаційні, на розвиток та реалізацію здібностей до творення та перетворення соціальними суб’єктами, насамперед, себе, своїх соціальних ціннісних орієнтацій. Крім того, соціальне виховання має забезпечити адаптацію та інтеграцію до інформаційної культури поколінь, які культивувалися в інших умовах, та людей із різних соціокультурних середовищ, щоб зберегти єдність культури окремих суспільств та сформувати єдність глобальної культури людства, що можливо за допомогою педагогізації всіх сфер культури соціумів, і особливо ЗМІ;

- по-третє, методичним засобом досягнення цього соціальним вихованням є створення умов для засвоєння соціально-педагогічних знань, умінь, навичок кожною людиною і всіма іншими соціальними суб’єктами з метою усвідомленого позитивного впливу на інші соціальні суб’єкти та запобігання маніпулюванню індивідуальною та суспільною свідомістю;

- по-четверте, з практичної точки зору, для України, як посттоталітарної країни, соціальна педагогіка має спочатку забезпечити відновлення системи соціального виховання на антропоцентричних цінностях та принципі суспільності виховання, що прискорить демократизаційні процеси та входження її в європейський культурний простір. Проте прискорення розвитку самої соціальної педагогіки в Україні уможливить вітчизняна соціально-педагогічна система, яка формується останнім часом, але досить повільно. Регулюванню та гармонізації виховних впливів всіх вітчизняних соціокультурних сфер, педагогізації соціального середовища на практиці сприяли би: створення міжвідомчого соціально-педагогічного центру, розробка та реалізація районних, регіональних, загальносуспільних соціально-педагогічних програм та підвищення соціальної культури освітніх закладів, освіти в цілому в озброєнні людини соціально-педагогічними знаннями, уміннями, навичками, зокрема і через курс “Людина і суспільство”.

Культурологічна парадигма соціальної педагогіки дозволить набути нової ролі соціального виховання як визначального чинника мирного культурного розвитку всіх соціальних суб’єктів, особливо кожної людини світу упродовж її життя.

Викладене в четвертому розділі надруковано у виданнях, що входять до списку ВАК України, а саме у в статтях автора дисертації: “Культуролого-педагогічний підхід до виховання морально-духовної зрілості особистості в соціально-педагогічній системі України”[296], “Культурологічні проблеми соціального виховання”[295], “Соціальне виховання інформаційного суспільства”[308], “Соціальна педагогіка в школі: культурологічний аспект”[310], “Дошкільне соціальне виховання: культурологічний аспект”[293], “Соціальна педагогіка і соціальна робота”[311], а також у публікаціях у інших виданнях “Гармонізація соціального та індивідуального виховання як принцип соціальної педагогіки [292], “Гуманізація культури людства і соціальна педагогіка”,[292А] Соціальна педагогіка в системі педагогічних наук”[309А]

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні теоретико-методологічних основ, зокрема предметної сутності, соціальної педагогіки через аналіз її розвитку в соціокультурному контексті та обґрунтуванні на цих засадах перспективи вдосконалення соціальної галузі педагогіки в умовах формування культури інформаційної доби людства, у період зміни ціннісних орієнтацій культури України від тоталітарних до демократичних.

1. Аналіз сучасного стану теоретичного дослідження соціальної педагогіки в Україні доводить, що соціальна галузь педагогіки перебуває на етапі становлення. Подальше заглиблення в соціологічні та педагогічні теоретико-методологічні підвалини соціальної педагогіки призводить або до ототожнення її з соціологією (соціальною роботою, педагогічною соціологією, соціологією виховання), або до нівелювання соціальної педагогіки як самостійної педагогічної галузі, обмеження об’єкта соціально-педагогічної діяльності лише дітьми та молоддю, плутанини в категоріальному апараті. Це та особливості соціокультурного етапу людства і нашої країни зумовлюють розбудову культурологічної парадигми соціальної педагогіки, формування її культурологічних методологічних основ.

2. Специфіка соціальної педагогіки стосовно інших педагогічних галузей полягає у вивченні соціального виховання та розробці науково обґрунтованих, тобто соціально-педагогічних технологій його регулювання. Особливість “соціального виховання” стосовно “виховання” виявляється у: 1) спрямуванні на соціальний розвиток, сприянні становленню та вдосконаленню соціальності як сукупності соціальних цінностей, соціальних якостей, соціальної поведінки (мета); 2) визначенні об’єктів соціально-виховної дії, а саме: людини (протягом життя; здорова і з особливими потребами тощо), соціальної групи, соціуму в цілому (об’єкт); 3) створенні сприятливих умов для набуття соціальності в усіх сферах соціуму, тобто у педагогізації соціального середовища та підвищенні соціальної культури освітніх закладів (метод). Соціальна педагогіка має методологічне значення для прикладних галузей педагогіки щодо координації та гармонізації розвитку соціальності, водночас соціально-педагогічна діяльність реалізується в практичній сфері кожної з них (сімейна педагогіка, дошкільна, військова, педагогіка дозвілля та інші).

3. Специфіка соціальної педагогіки стосовно соціології – у дослідженні та науково обґрунтованому підвищенні виховного потенціалу соціуму, нейтралізації його негативного впливу на розвиток соціальності, гармонізації виховних впливів різних соціальних факторів на соціальний розвиток соціальних суб’єктів. Лише соціально-педагогічна допомога як специфічний вид соціальної допомоги і соціального виховання належить до проблемного поля обох галузей наук – і соціології, і педагогіки. Проте соціальна педагогіка (як складова педагогіки) є теоретико-методологічною основою соціальної роботи (як складова соціології), оскільки будь-яка допомога (медична, психологічна, юридична, побутова тощо) має сприяти відтворенню соціальної самостійності та активності, відновленню та розвитку соціальності, а не споживання.

4. Специфіка соціальної педагогіки стосовно культурології – в дослідженні та створенні технологій засвоєння (або зміни), розвитку соціальних цінностей творців культури відповідно до культурних цінностей і норм певного соціуму, означених культурологією. Соціальне виховання (предмет соціальної педагогіки) є продуктом культури (предмет культурології), отже, культурологічні методологічні основи забезпечують дослідження соціального виховання як частини культури соціального буття та з’ясування культурозумовлених причин виникнення та розвитку соціальної педагогіки, що загалом сприяє формуванню її культурологічної парадигми.

5. Модель культурологічного підходу, що відповідає специфіці дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті, дозволила вивчити взаєморозвиток соціального виховання, соціальної педагогіки і культури, інтегруючи антропологічний, соціологічний, філософський, психологічний, економічний, педагогічний аспекти, враховуючи принципи культуровідповідності, інтегративно-цілісності, динамічності, гуманізації, наступності, інноваційності, вико-ристовуючи комплекс підходів: аксіологічний, історичний, діалек-тичний, особистісний, системний, діяльнісний, що в цілому забезпечує аргументованість культурологічної парадигми соціальної педагогіки.

6. Дослідження соціального виховання в культурі доін-дустріального суспільства на донауковому етапі становлення соціальної педагогіки дозволило дійти висновку, що соціальне виховання як цілеспрямований процес зміцнення доцентрових спрямувань соціальних суб’єктів є потребою культури будь-якого соціуму і виникає водночас з ним. Як продукт культури і об’єктивна соціальна реальність, соціальне виховання розвивається відповідно до ускладнення соціальної організації та динаміки цінностей культури. Воно відіграє роль культурного механізму із спрямування соціуму від його неусвідомленої природної соціальності (первісність) до усвідомленої через “примушування” відповідати соціальним зразкам, незважаючи на знищення індивідуальності людини, групи, що сприяло сталості соціуму, але не його розвитку (Архаїка).

Соціально-педагогічна ідея виникає лише в умовах демокра-тизації культури античного соціуму, коли зовнішнє “примушення” архаїчного виховання почало замінюватися на “зацікавлення” людини у власному соціальному розвитку та спрямування її активності на розвиток соціуму. Це стало підставою для обґрунтування в межах філософії ідеї, за суттю соціальної педагогіки (Платон, Аристотель), як відповіді на потребу узагальнення та наукового вдосконалення іс-нуючої практики соціального виховання з метою гармонізації соці-альності на рівні відносин “особа – держава”.

Ідея соціальної педагогіки не могла бути реалізованою в куль-турі європейського Середньовіччя, оскільки заважали непоступовість розвитку практики соціального виховання, консервативність характеру культури християнського соціуму і провідного – релігійного – вихо-вання.

7. Відновлення ідеї соціальної педагогіки розпочинається за індустріальної доби з формуванням демократичних національних сус-пільств, які звертаються до культури “сучасності”, а отже, потребують гармонії індивідуального та соціального розвитку, але вже на рівні відносин “особа – група – держава”. Причинами виокремлення соціальної педагогіки як самостійної педагогічної галузі були: руйнація традиційної системи соціального виховання у зв’язку з індустріалізацією культури та необхідність відновлення її на демокра-тичних засадах, усвідомлення суспільством значення непримусової соціальності і відповідна активізація розвитку теорії соціального виховання в межах філософського, педагогічного знання, створення соціально-педагогічних моделей мікро- та національного соціуму, випробування їх на практиці, визначення предмета соціальної педаго-гіки, подальша розробка її теоретичних основ, збільшення кола дослідників соціальної педагогіки, публікацій та видань соціально-педагогічної тематики тощо.

8. Теоретико-методологічні основи розвитку соціальної педагогіки з позиції культурологічної парадигми:

- соціальна педагогіка як наука про соціальне виховання виникає на високому рівні розвитку культури, коли соціум усвідомлює роль індивіда в забезпеченні соціокультурної динаміки, створює умови вдосконалення унікальності людини і має гармонізувати цю уні-кальність вищім рівнем соціальності; коли стан системи соціального виховання не відповідає соціокультурним перетворенням і потребує теоретичної систематизації об’єктивних знань та розробки науково обґрунтованих технологій трансформування соціально-виховної дійс-ності на непримусових засадах, оскільки відсутність свободи обмежує творчість, а, отже, і культурну динаміку;

- розвиток соціальної педагогіки можливий лише в культурі демокра-тичного суспільства, коли є реальними умови вибору соціальних ціннісних орієнтацій соціальними суб’єктами, де соціальності суб’єктів намагаються досягти на непримусових засадах, заці-кавлюючи їх власним соціальним розвитком, демонструючи сприй-няття, повагу, підтримку, цінність для суспільства кожної людини, соціальної групи через усі сфери соціуму;

- за соціокультурною суттю соціальна педагогіка є галуззю пізна-вальної та перетворювальної педагогічної діяльності з гармонізації соціальності соціальних суб’єктів непримусовими засобами через дослідження та науково обґрунтоване регулювання соціального виховання індивіда, групи, суспільства; засобом гармонізації соці-ально-виховних впливів усіх сфер соціуму з метою зміцнення його доцентрових спрямувань, що сприяє культурній динаміці;

- перспективи розвитку соціальної педагогіки залежать від тенденцій культури людства і, не в останню чергу, визначатимуть їх; динаміка соціальної педагогіки певної країни (регіону) пов’язана з рівнем культури даного суспільства, його “відкритості” інноваціям культури світового співтовариства.

9. Напрями перетворення соціальної педагогіки в культурі інформаційного суспільства:

- теоретико-методологічні засади розвитку соціальної педагогіки визначатимуться не політичними, економічними, а саме культурними потребами гармонізації соціальних цінностей соціальних суб’єктів на рівні відносин “людини – група – суспільство – регіон – людство”, тобто потребами перетворення з “національно-соціальної”, за суттю, соціальної педагогіки індустріальної доби на “глобально-соціальну” галузь педагогіки інформаційної епохи;

- технологічними засадами соціальної педагогіки має бути її спрямування на (1) оволодіння випереджальної парадигми соціального виховання в “культурі майбутнього” та на гармонізацію технологій соціального виховання різних соціальних суб’єктів, кількість яких збільшується – регіон світу, глобальне людство, звідси виникають відповідні види соціального виховання, а, отже, і (2) регіональні та глобальні соціально-педагогічні технології. Виникає потреба розробки соціально-педагогічних технологій соціальної адаптації та інтеграції до інформаційної культури поколінь, які культивувалися переважно в умовах індустріального суспільства Проте головний акцент у соці-ально-педагогічних технологіях має робитися не лише на адаптаційні процеси, але й на індивідуалізаційні, на розвиток та реалізацію здіб-ностей до творення та перетворення, насамперед, себе, своїх (3) соці-альних ціннісних орієнтацій, оскільки саме вихованість є підставою для розвитку не лише глобальних цінностей, але й глобальної відпо-відальності. Підвищення ролі ЗМІ у соціальному вихованні потребує розробки соціально-педагогічних програм не лише усвідомлення ролі глобальних інформаційних каналів в розвитку культури, зокрема соціальної, кожної людини, суспільства, але й захисту від маніпу-лювання їх свідомістю, від формування нового виду залежності – інформаційного рабства;

- методичними засадами є поширення соціально-виховних цінностей, знань, умінь в соціумі для гармонізації соціально-виховних впливів усіх його сфер через підвищення кількості й якості соціально-педаго-гічних фахівців та створення умов для засвоєння соціально-педагогічних знань, умінь, навичок кожною людиною з метою усвідомленого позитивного впливу на інші соціальні суб’єкти та запо-бігання маніпулюванню індивідуальною та суспільною свідомістю;

- провідним принципом культуровідповідної соціальної педагогіки інформаційної доби є принцип гармонізації соціальності людини, групи, соціуму. На індивідуальному рівні – сприяння гармонічному засвоєнню сімейних, етнічних, суспільних тощо цінностей на шляху до глобальних, гармонізація процесів самопізнання та усвідомлення своєї соціальної цінності кожним індивідом. На національному рівні – це гармонізація соціальних цінностей: а) людини, групи, регіону країни, суспільства; б) різних груп (політичних, етнічних, релігійних тощо); в) різних поколінь (діти, дорослі, люди похилого віку); г) суспільства, регіону світу, глобальних цінностей людства. На регіональному рівні – гармонізація цінностей окремих країн регіону, регіону та іншіх регіонів, регіону та людства. На глобальному рівні соціальна педаго-гіка має сприяти гармонізації цінностей Заходу і Сходу, Півночі і Півдня.

10. Перспективи розвитку соціальної педагогіки в Україні зале-жать від сталості демократичних спрямувань культури вітчизняного соціуму. Проте соціальна педагогіка може бути вико-ристана саме для зміцнення демократичних процесів. Цьому сприяють відновлення вітчизняної системи соціального виховання (але на антро-поцентричних цінностях та за умови суспільного характеру вихо-вання), розробка та реалізація територіальних, регіональних, загально-національних соціально-педагогічних програм гармонізації соці-ального виховання та підвищення соціальної культури освітніх закладів. Доцільно розпочинати вдосконалення соціального виховання із зміцнення соціально-педагогічної діяльності в освіті, викори-стовуючи відповідну модель для школи, напрями дошкільної соціально-педагогічної діяльності. Створення національного міжвідом-чого соціально-педагогічного центру України сприятиме не лише відтворенню “національно-соціального” рівня вітчизняної соціальної педагогіки, але й забезпечить можливість її виходу на регіональний, глобальний рівні.

11. Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем вивчення розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті. Серед перспективної тематики визначено: подальший розвиток культу-рологічних теоретико-методологічних основ соціальної педагогіки відповідно до культурної динаміки інформаційного суспільства; створення технологічних проектів регулювання соціального виховання окремих закладів, районів, територіальних громад, регіонів країни, соціально-педагогічних технологій використання глобальних інформа-ційних комунікацій в соціальному вихованні, моделей соціального виховання певних країн, регіонів світу, людства інформаційної доби; розробка методик соціального виховання певних категорій населення, зокрема вирішення проблеми вдосконалення соціального розвитку людей похилого віку, з метою запобігання їхньої маргіналізації в інформаційному суспільстві; створення технологій координації вихов-них зусиль усіх соціокультурних сфер країни, удосконалення підсистеми соціально-педагогічного менеджменту в Україні, розробка та реалізація моделі вітчизняного національного міжвідомчого соціально-педагогічного центру, моделі соціально-педагогічної діяльності в професійно-технічних, вищих навчальних закладах; обгрунтування та фахова підготовка соціально-педагогічних аналітиків та інші.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авсієвич М.А. Історичний аспект розвитку духовної культури особистості //Теоретико-методологічні аспекти дослідження проблем соціальної педагогіки: Зб. наук. праць //Проблеми сучасного мистецтва і культури. – Харків: Книж.видавництво “Каравела”, 2000. – С. 5-10.

2. Адамс Д. Культура мира как стратегия, практика, видение и теория //Общественные перемены и культура мира. – М.: Весь мир, 1998. – С.286-290.

3. Акстман К. Социально-педагогическая работа с семьей //Соціальна робота в Україні. – 2002. – №1. – С.85-91.

4. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола; Заг. ред. А.Й.Капської. – К.: ДЦССМ, 2002. – 164 с.

5. Актуальные проблемы социального воспитания. – М. – Запорожье: Изд-во АПН СССР, 1990. – 167с.

6. Александров И.А. Космический феномен человека: человек в антропном мире. – М.: АГАР,1999. – 432с.

7. Алексеева Т. Приоритеты региональной политики в интересах детства //Социальная педагогика. – 2003. – №3. – С.3-7.

8. Алєксєєнко Т.Ф. Концептуальні підходи до визначення соціально-педагогічних засад виховання особистості //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр.: В 2 кн. Кн.1. – К. – Житомир: Вид-во Волинь, 2003. – С. 46-52.

9. Алєксєєнко Т.Ф. Сімейне виховання як філософська та соціально-педагогічна проблема: методологія і теорія дослідження //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр.: В 2 кн. Кн.2. – К.: Ін-т проблем виховання АПН України, 2002. – С. 6 -11.

10. Алфёров Ю.С. Совет Европы и образовани //Педагогика.–1998. –№7.–С.100-111.

11. Амонашвили Ш.А. Как живете, дети? – М.: Просвещение, 1986. – 176 с.

12. Андреев И.Л. «Заказное» самоубийство (ритуальный уход из жизни как социально-психологический феномен) //Вопросы философии.– 2000. – №2. –С.14-34

13. Андреева И.Н. Антология по истории и теории социальной педагогики. – М.: Изд. Центр «Академия», 2000. – 176с.

14. Андрианова Р. Социально- педагогическая природа взаимоотношений поколений //Социальная педагогика. – 2003. – №3. – С.22-31.

15. Андрієнко О.С. Соціальні технології в діяльності соціального педагога// Соціальна робота в Україні на початку XXI ст.: Проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції (Київ, 29-31 жовтня 2002 р.): В 2 т. Т.2. – К., 2002. – С.156-164.

16. Антология культурологической мысли /Авт.-сост. С.П.Мамонтов, А.С.Мамонтов; Ун-т рос. акад. образования. – М.: РОУ, 1996. –352 с.

17. Антология педагогической мысли в России. Первая половина XIX в. – М.:Педагогика,1987. – 558 с.

18. Антология педагогической мысли в России. Вторая половина XIX – нач. XX в. – М.: Педагогика,1990. – 603 с.

19. Антология педагогической мысли Украинской ССР. – М.: Педагогика, 1988. – 640с.

20. Антонюк Р.І. Система цінностей у суспільстві як фундаментальний рівень соціальної регуляції //Соціальна педагогіка: Теорія та практика. – 2004. – №1. – С.42-49

21. Арнольдов А.И. Живой мир социальной педагогики (В поддержку атуальной науки). – М.: Ин-т педагогики социальной работы РАО, 1999. – 136 с.

22. Арнольдов А.И. Социальная педагогики и культурология: содружество наук. – М.: Ин-т педагогики социальной работы РАО, 1996. – 150 с.

23. Асташова Н.А. Концептуальные основы педагогической аксиологии //Педагогика. – 2002. – №8. – С.8-13.

24. Афанасьеа В.Г., Урсул А.Д. Социальная информация: некотрые методологические аспекты //Вопросы философии. – 1974. – №10. – С.64-76.

25. Ахиезер А.С. Социокультурная динамика России: К методологии исследования //Политические исследования. – 1991. – №5. – С.3-13.

26. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Харків: Дельта, 1993. – 256 с.

27. Базовий компонент дошкільної освіти //Дошкільне виховання. – 1999. - №1. – С. 6-19.

28. Баранчик С. Духовність в Україні і ЗМІ //Україна на порозі третього тисячоліття духовність як основа консолідації суспільства. – К., 1999. – Т. 15. – С. 589-597.

29. Барт П. История социально-педагогической идеи: Пер. с нем.– Одесса,1923.– 32с.

30. Бауман З. Глобализация: Последствия для человека и общества. – М.: Весь мир,2002. – 188 с.

31. Баяновська М.Р. Соціально-педагогічна діяльність самодіяльних дитячих і молодіжних об’єднань (на матеріалі Закарпаття): Автореф. дис. … канд. пед. наук (13.00.05). – К., 1996. – 23 с.

32. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2003. – 134 с.

33. Безпалько О.В. Тренінг як інноваційна форма соціально-педагогічної роботи //Соціальна педагогіка: Теорія та практика. – 2004. – №1. – С.22-27.

34. Безрогов В.Г. Воспитание знатного мальчика в ранней Ирландии //Школа и педагогическая мысль средних веков, Возрождения и начала Нового времени. – М.: АПН СССР, 1991. – С. 4-17.

35. Безрогов В.Г. К вопросу об источниках реконструкции светского идеала воспитания в раннем средневековье (по материалам ирландских «королевских зерцал») // Западноевропейская средневековая школа и педагогическая мысль: Сб. науч. тр. – Вып. 1. – Ч.1. – М.:АПН СССР,1989. – С.86-105.

36. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. – М.: Academia, 1999. – 786 с.

37. Белл Д. Социальные рамки информационного общества. – М.: Прогресс, 1986. – 286 с.

38. Белых А.С. Культурная и духовная составляющая в мировоззрении //Нові педагогічні технології в контексті сучасних концепцій змісту освіти. – Луганськ, 1998. – С. 9-11.

39. Беляев В.И. Современные подходы в историко-педагогических исследованиях //Педагогика. – 1999. – №6. – С.19.

40. Беляева Л.А., Беляева М.А. Категории «социальная работа» и «социально-педагогическая деятельность» в их взаимоотношениях //Понятийный аппарат педагогики и образования: сб. науч. тр. /Отв. Ред. М.А.Галагузова. – Вып.3. – Екатеринбург: Изд-во «СВ-6»,1998. – С.185-196.

41. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. – М.: Медиум, 1995. – 323 с.

42. Бердяев Н.А. Новое Средневековье. Размышление о судьбе России и Европы. – М.: Феникс, 1991. – 82 с.

43. Бецкой И.И. Генеральное учреждение о воспитании обоего пола юношества (1764). Генеральный план Московского воспитательного дома (1763) //История дошкольной педагогики в России: хрестоматия. – М.,1976. – С.37-42.

44. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры: Два философских введение в XXI век. – М.: Политиздат, 1991. – 412 с.

45. Бим-Бад Б.М. Воспитание человека обществом и общества человеком //Педагогика. – 1996. – №5. – С.3-9.

46. Битинас Б. Введение в философию воспитания. – М.,1996. – 141 с.

47. Битинас Б. Процесс воспитания. Приобщение к ценностям. – М.: Б.и.,1995.– 72 с.

48. Більченко Є. Про застосування міждисциплінарного підходу у вивченні педагогічної думки Київської Русі (на прикладі творчості Климента Смолятича) //Рідна школа. – 2004. – № 3. – С.71-73.

49. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К., 1996. – 229 с.

50. Бойко А.М., Пащенко В.О. Сучасні конкуруючи парадигмальні напрями виховання: варіанти вибору //Філософія освіти XXI ст.: Проблеми і перспективи: Зб. наук. пр. – К., 2000. – Вип. 3. – С. 234-238.

51. Болгаріна В. Виховання: пошук культурної парадигми //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр.: В 2 кн. Кн. 1. – К.: Ін-т проблем виховання АПН України, 2002. – С. 26-30.

52. Болгаріна В. Соціокультурне середовище як проблема педагогічної соціології //Філософія освіти XXI ст.: Проблеми і перспективи: Зб. наук. пр. – К., 2000. – Вип. 3. – С. 300-304.

53. Болонський процес: Документи /Укл.: З.І.Тимошенко, А.М.Грехов, Ю.А.Гапон, Ю.І.Палеха. – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004. – 169 с.

54. Болонський процес: Нормативно-правові документи /Укл.: З.І.Тимошенко, І.Г.Оніщенко, А.М.Грехов, Ю.І.Палеха. – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004. – 102 с.

55. Болтівець С.І. Суперечності педологічної практики 20-30-х рр. XX ст. і розвиток психогігієни //Практична психологія та соціальна робота.– 2000. – №3. – С. 32-33.

56. Болтівець С.І. Соціально-педагогічний патронаж: нова місія дитячого садка //Дошкільне виховання. – 1999. – №4. – С. 5-6.

57. Борнштейн Є.Р. Соціокультурна трансформація в Україні //Культурна політика в Україні в контексті світових трансформаційних процесів: Матер. Міжнар. наук.-прак. конференції. – К., 2001. – С.58-61.

58. Бочарова В.Г. Педагогика социальной работы. – М.: SvR-Аргус, 1994. – 208с.

59. Бочарова В.Г. Профессиональная социальная работа: личностно-ориентированый подход. – М.: Ин-т педагогики социальной работы РАО, 1999. – 182с.

60. Бочарова В.Г. Социальная микросреда как фактор формирования личности школьника: Дис. … д-ра пед наук: 13.00.01. – М., 1991. – 401с.

61. Братов А.К. Что дальше?: Опыт управления процессом социального воспитания подростков в Одессе //Советская педагогика. – 1991. – №10. – С.75-78.

62. Брушлинский А.В. Социальность субъекта и субъект социальности //Собъект и социальная компетенция личности /Под ред. А.В.Брушлинского. – М.: Ин-т психологии РАН, 1995. – С.3-23.

63. Буева Л.П. Духовность и проблеми нравственной культуры //Вопросы философии. – 1996. – №2. – С.3-9

64. Буева Л.П. Человек: культура и образование в кризисном социуме /философия образования. – М.: Фонд «Новое тысячелетие», 1996. – 288 с.

65. Бурая Н.П.Соціальна робота. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1996. – 104 с.

66. Бутківська Т.В. Цінності в контексті соціокультурності освіти //Педагогіка і психологія. – 1995. – №3. – С.33-39.

67. Вайнола Р.Х. Особливості соціально-педагогічної роботи в умовах вуличного простору // Соціальна робота в Україні на початку XXI ст.: Проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції (Київ, 29-31 жовтня 2002 р.): В 2 т. Т.2. – К., 2002. – С.63-71.

Дата добавления: 2014-10-31