Практикум з риторики 2 страница

1 Найденов Б. С. Выразительность речи и чтения. — М., 1969. — С. 74.

2 Там само. — С. 75—76.

Перше правило — протиставлення. Якщо ми протиставляємо особу, предмет чи явище іншому, то наголоси отримують саме ті слова, що означають особи, предмети, явища, котрі протиставляються. Наприклад: "Вона не старша, а молодша сестра".

Особи, речі чи явища, що протиставляються, не завжди виражені однаковою граматичною формою. Наприклад: "Він ще не оратор, він тільки вчиться". Тут іменник "оратор" протиставлено дієслову "вчиться".

Крім протиставлення, вираженого різними граматичними формами, є ще приховане протиставлення. Наприклад: "В мене тільки дві руки" (мається на увазі — не три, не чотири і т. д.). У подібних випадках саме виявлення прихованого протиставлення допомагає вирішити питання щодо місця логічного наголосу. Наприклад: "На жаль, у добі лише 24 години" (а не, скажімо, 40) або "Завтра знову математика" (а не література, малювання і т. п.).

Друге правило — введення нового поняття. Якщо у виступі вперше називається будь-яка річ, особа чи явище, які мають значення для подальшого викладу, то слово (слова), що означає цю річ, особу чи явище, виділяється логічним наголосом.

Визначити нове поняття можна тільки тоді, коли знаєш контекст. Наприклад: "Раптом ми побачили річку. Річка була мальовнича". У першому реченні наголос падає на слово "річка", в другому — це слово не має наголосу, тому що перед нами вже не нове повідомлення; новою інформацією тут є те, що річка "мальовнича". За цим правилом наголос майже ніколи не може падати на займенники, оскільки вони замінюють собою вже названих осіб чи згадані речі (за невеликими виключеннями, якщо, наприклад, речення складається лише з одного слова: "Ти!" чи "То була вона").

Іноді не дуже досвідчені оратори мають бажання відмітити логічним наголосом емоційно забарвлені слова: прикметники (добрий, великий, ганебний) або дієприслівники (гнівно, доброзичливо, велично). Але це не зовсім виправдано. Логічні наголоси допомагають нам висловити думку, що залишається незмінною незалежно від того, як до неї ставиться виконавець. А наше відношення до предмета

промови слід передавати не логічним наголосом, а інтона-,цією, тембром, жестом тощо.

Уповільнення темпу____• Цей прийом використовується для того, щоб зафіксувати увагу на слові (словах), що для промовця є ключовими. Наприклад: "А лин, вловлений у панському ставі, був величезний".

11. Прискорення темпу •>. Використовується для позначення вторинності, додаткового характеру інформації (вставні речення або слова тощо). Наприклад: "І тоді, — додав Ілля, — він і подався до міста".

Легато ^J. Використовується для позначення злиття

слів у вимові, якщо вони вимовляються як одне ціле. Знак свідчить, що пауза тут непотрібна. Наприклад: "Вже сутеніло, коли Олекса підійшов до комори".

6) Тренування

Тим, хто тільки-но прагне стати оратором, необхідно потренуватися у проголошенні промови вдома, перш ніж виходити з нею до аудиторії. Можна проголошувати вголос чи "про себе". Це допоможе вам визначити час звучання промови, орієнтуючись приблизно на 100—120 слів на хвилину (саме такий темп найсприятливіший для аудиторії). Дуже зручними помічниками тут виступають відео-магнітофон, магнітофон чи дзеркало. 3. їх допомогою ви можете оцінити себе ніби "збоку", розробити систему жестів, попрацювати над виразом обличчя тощо.

"Перед кожним виступом слід подумки осягнути план промови, так би мовити, упорядкувати свої матеріали. Якщо лектор усвідомлює, що добре пам'ятає все те, про що має сказати, це надає йому бодрості, впевненості у собі та заспокоює..." (А. Коні).

Ключові слова: тема промови; тематика промови;

об'єкт промови; проблематика промови; план: простий,

складний, цитатний; бібліографічний опис;

знаки партитури.

Практичне заняття 10

Тема і тематика, об'єкт, план

І. Відомий вірш М. Рильського є прикладом високої риторики, типового ораторського (хоча й віршованого) розкриття теми. Визначте його тему. Чому ця тема кон-

кретніша, ніж такий об'єкт розмови, як "українська мова" взагалі?

Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно. Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам. Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає — Народ говорить.

//. Напишіть невеликий текст на тему "Правосуддя в нашому житті" за поданою далі схемою:

1. Перша підтема (виклад, аргументація):

— перша мікротема;

— друга мікротема.

2. Друга підтема (виклад, аргументація): мікротема.

///. Визначте мету наведеного далі уривку з академічної лекції.

У 7—8-х класах поряд з етичною бесідою можна організовувати диспути. Це форма більш активної участі учнів в обговоренні моральних питань. Учні часто сперечаються між собою з різних питань. Ці суперечки можна використати, спрямувавши їх у певне русло, організувати диспути на теми: "У чому краса людини", "Що таке колектив і чи є він у нашому класі", "Про смаки і манери молодої людини"...

IV. Уважно прочитайте текст. Складіть простий, складний і цитатний плани до нього.

Хоч і упала українська держава після Ярослава, та багато всякого сліду — і доброго, і лихого — осталося од неї на довгі віки. Осталася християнська наука і віра, церква і духовенство, письменство й однаково книжна й церковна мова славянська по всіх наших землях; остався один княжий рід, з котрого виходили довго потім князі в різних землях; осталося спільне ім'я руське; осталося однакове право і закони, однаковий лад у громаді, в управі,

однакові власті; життя по різних українських землях виробилося однакове і заставляло людей почувати себе близькими одні до одних. Тим-то ця українська, Київська держава, хоч і загинула давно, але має велику вагу в нашій історії.

З цього часу почалися на Україні великі сварки поміж князями, а через них і поміж народом. Тоді, коли треба було з'єднати і зміцнити молоде царство, воно само себе руйнувало. Цьому допомогли ще й половці, що насунулися з заходу, на місце печенігів, і великого клопоту завдавали українській землі.

Найстаріший уділ був Київський, де сидів Великий князь; зараз після його почитався уділ Новгородський, але він скоро одчахнувся від інших уділів, бо новгородці стали громадою вибирати собі князів і, котрі їм були не до вподоби, тих прогонили і на їх місце кликали других. За Новгородським йшов уділ Переяславський, — він був найбільший од усіх і простягався од Дніпра аж до Азовського моря; далі йшли уділи: Чернігівський, Смоленський, Волинський і Галицький; Полоцький уділ по-старому зоставався в роді Рогніди (М. Аркас).

V. Спробуйте розкрити тему "Риторика в житті людини", використавши як опорні моменти цитатного плану подані далі прислів'я та приказки. Подумайте, в якому порядку варто розташувати ці вислови.

Плете, що слина до губи принесе. Наговорив чотири міхи чорної вовни, та всі неповні. Умій сказати, умій і замовчати. Слово старше, ніж гроші. Не кажи — не вмію, а кажи — навчусь. Добре слово варте завдатку. Умієш говорити — умій слухати. Що скаже — неначе зв'яже.

VI. Складіть промову на тему "Сучасний шлюб та його перспективи" за поданими тезами:

— любов як основа шлюбу;

— церковний та світський погляд на шлюб;

— проблема розлучення: причини та моральні аспекти;

— зміна ставлення до вільного кохання в сучасному суспільстві;

— нетрадиційні форми шлюбних відносин і ставлення до них суспільства.

VII. Доберіть матеріал (з власного та чужого досвіду) на тему: "Книги — річки, що напоюють Всесвіт" (Ярослав Мудрий) та занотуйте його на картках (з елементами бібліографічного опису джерел).

VIII. Розставте логічні наголоси в першому та другому реченнях. Як зміна порядку слів впливає на логічний наголос?

Михайло знайде вихід з будь-якого положення. З будь-якого положення знайде вихід Михайло.

IX. Де варто поставити логічний наголос у поданому далі реченні?

Людська пам'ять допомагає зберігати та відтворювати інформацію.

Перебудуйте речення так, аби воно відповідало на запитання: "Що допомагає людині зберігати та відтворювати інформацію?". Де слід зробити логічний наголос?

X. Прочитайте речення, дотримавши паузу (\\) чи відмовившись від неї. Прослідкуйте, як змінюється при цьому зміст речення. Де слід поставити логічний наголос у першому та другому варіантах? Якщо пауза присутня, як вона позначається на письмі?

Література Основна

1. Буяльский Б. А. Курс на мастерство. — К., 1974. — С. 67-71.

2. Гречихин А. А. Поиск и использование литературы при подготовке к лекции. — М., 1982.

3. Кохтев Н. Н. Риторика. — М., 1994. — С. 88—95.

4. Сопер П. Основы искусства речи. — М., 1995. — С. 20—27, 33—104.

Додаткова

1. Абрамович С. Д. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995. — С. 119—133.

2. Турбин С. С., Погорелко В. Ф., Герман М. А. Основы риторики. — К., 1988. — С. 215—239.

3. Клычникова 3. И. Методика подготовки и проведения публичного выступления (лекции, беседы). — М., 1966.

4. Клюев Е. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элоку-ция). — М., 1999. — С. 49—61.

5. Культура русской речи/ Под ред. Л. К. Граудиной и Е. Н. Ширяева. — М., 1998. — С. 139—147.

6. Найденов Б. С. Выразительность речи и чтения. — М., 1969. — С. 75—76.

§ 2. Логіка та емоції в промові

Наша духовно-розумова діяльність будується на тому, що дві півкулі головного мозку спеціалізуються так: ліва півкуля "керує" логіко-розумовою роботою, підрахунками тощо; права ж — роботою інтуїтивно-художньою та емоційною. Якщо перед нами тип людини "розумової", в якої переважає діяльність лівої півкулі, то це тип "сухуватої", дещо стриманої чи обмеженої в почуттях особи. Навпаки, є люди бурхливо-емоційні, в яких, як кажуть, слова та вчинки йдуть поперед думок. Але переважна більшість людей щасливо об'єднує обидва типи духовно-розумової діяльності, належно розмірковуючи й не втрачаючи здатності відчувати "серцем".

Існує погляд, ніби промова має бути насамперед "емоційною", насиченою живими та відкритими почуттями,

інакше, мовляв, виникає враження нещирості и прагнення ледь не облукати слухачів. Ніяк не заперечуючи справедливості таких вимог, зазначимо, що самими лише емоціями аудиторію переконати важко. Вислухавши емоційну, але малозмістовну промову, слухачі розходяться з невиразним почуттям невдоволення: начебто все було й щиро, й гаряче, але про що, власне, говорив оратор? Кібернетики, що займаються проблемами інформаційної змістовності мови, ладні навіть заперечувати всяку емоційність у повідомленні: для них емоції — то пустий "шум", який означає відсутність справжньої інформації. Це, звісно, теж однобокість, бо емоція сама вже є достатньою інформацією. Звертаючись до людей, оратор мусить прагнути переконати їх не тільки шляхом "захоплення" власними почуттями, а й силою логіки.

Про це добре сказано у Сопера: "Під час промови важливо не те, що відбувається на трибуні, важливо, що відбувається у свідомості слухачів. Промова — засіб; відгук аудиторії — мета. Промова слугує цій меті, якщо вона породжує реакцію слухача. В інформаційній промові бажаний відгук — прагнення знати, в агітаційній — воля до цілеспрямованого мислення та дії. Як можна досягти такої реакції? Двома шляхами: 1) подаючи докази, що схиляють до переконання та дії; 2) апелюючи безпосередньо до почуттів слухача. Задля зручності назвемо ці два види впливу відповідно логічним і психологічним" (далі автор вказує, що ці два засоби впливу на аудиторію невід'ємні один від одного).

Аксіологічт начала промови

Природна цікавість людини знати причини тих чи інших явищ є основою для наших доказів. Користуючись категоріями "правильне" чи "неправильне", оратори дотримуються певної системи цінностей. Якщо, наприклад, промовець засудив із самого початку смертну кару, то він вже не може робити після цього "реверанси" на користь цього виду покарання, твердити, що це "виправдане інтересами суспільства". Це буде порушенням логічного постулату промови.

Тобто в основі логічного аналізу закладено вибір системи цінностей: щось ми вважаємо прямим, а щось —

кривим. Так само як у геометрії теорема будується на не-доведених, а прийнятих на віру аксіомах, так і будь-яка промова має в основі своїй аксіологію (вчення про цінності, розділення добра та зла). Перед тим як виступати й переконувати, оратор повинен чітко усвідомити, що саме він підносить як непорушну істину. Погане враження справляє той, хто починає шукати істину безпосередньо на трибуні (якщо це, звичайно, не риторичний прийом). Чітке усвідомлення оратором своєї позиції називається асертив-ністю.

Логіка як метод переконання аудитори

Система логічних доказів — авторитетних посилань, статистики, різноманітних прикладів і висновків — працює на переконання слухачів. У мисленні здавна виділяють два методи — індукцію та дедукцію. Індукція — це хід думки від часткового до загального. Наприклад, "Василь говорить грамотно, цікаво та змістовно. Василь — добрий ритор. Отже, добрий ритор говорить грамотно, цікаво і змістовно". Дедукція, навпаки, — хід думки від загального до часткового. Наприклад, "Добрий ритор говорить грамотно, цікаво і змістовно. Василь — добрий ритор. Отже, Василь

говорить грамотно, цікаво і змістовно".

Індуктивну логіку варто застосовувати, якщо ми узагальнюємо великий за обсягом статистичний матеріал, перебравши чимало прикладів. Тут приклади є ілюстрацією до готової тези. І навпаки, сама теза формулюється як висновок з наведених фактів, є їхнім узагальненням; висновок начебто формулюється на очах у слухачів, що справляє ефект співучасті аудиторії в акті мислення. Ніби кожен слухач сам дійшов до цього висновку, хоча насправді це ведемо його ми. Так, перерахувавши відомі приклади морального занепаду — наркоманію, пияцтво, проституцію, рекет, убивства тощо, ми можемо запропонувати слухачам порівняти цю сумну статистику зі спокійним та цивілізованим життям: висновок напрошується сам собою.

Можна було б піти зворотним шляхом: підкреслити, що там, де люди змалку виховані в добрі, менше грунту для злочинів і моральної деградації, а потім наводити низ-

ку прикладів. Перевага першого способу в тому, що тут приклади — не ілюстрація до висунутої догматичної тези, а матеріал для розумової роботи слухачів.

Прикладів має бути достатньо, щоб Ваші висновки не виглядали малочисленними, "притягнутими за вуха". Недостатня кількість прикладів справляє враження підтасов-ки, ніби оратор не може довести свою правоту. Не слід також наводити приклади виключні, нетипові. Якщо, приміром, десь син вбив власну матір, не варто інтерпретувати такий злочин як свідоцтво занепаду цілого суспільства — слухачів може образити, розгнівати те, що всі вони поставлені нібито на один щабель з виродком.

Часто на практиці оратори при використанні індукції вдаються до доказу за аналогією, тобто висновком від часткового до часткового. Аналогія — це висновок, що базується на схожості суттєвих ознак явища. Обов'язковою умовою при наведенні аналогій є порівняння за суттєвими ознаками (а не випадковими). Наприклад, я — учень шостого класу — не в змозі осягти матеріал підручника сьомого класу; ви — також учні шостого класу — так само не в змозі. На жаль, життя такі моделі мислення часто спростовує. Отже, з аналогією треба бути обережним.

Використовуючи дедукцію можна спростити, приміти-зувати проблему, ставши, по суті, на шлях старогрецьких софістів. Наприклад, гасло "Ворогів революції слід знищувати!" у сполученні з відкриттям "Моя сестра — ворог революції!" закликає до недвозначного рішення, але прийняти його — справа суто особистого смаку.

Існують закони логіки, які тне слід порушувати оратору. Саме слово "логіка" (від грец. Хоуїко^ — побудований на міркуванні) означає науку про форми та засоби висловлення думки. Цей термін пов'язаний з відомим нам поняттям "логос" — слово, зміст, основа, наука. Антична та середньовічна наука вивела такі закони логіки:

1. Закон тотожності (всяка суть збігається сама із собою). На практиці це означає, що ми дотримуємося певного значення слова, уникаючи варіантів. Наприклад, якщо ми говоримо про дівочу косу, то слово "коса" ми маємо вживати тільки у цьому значенні (пор.: "коса" як інструмент косаря).

.. 2. Закон протиріччя (ніяке судження не може бути водночас істинним і помилковим). Якщо вислови суперечать один одному, вони не можуть бути істинними.

3. Закон виключеного третього (істинним може бути або вислів, або його заперечення). Із двох висловів, що суперечать один одному в один і той самий час у відношенні до одного і того самого предмета (явища, особи) лише один — істинний.

Іноді об'єднують закон протиріччя і виключеного третього у загальне положення: між двома висловами, що суперечать один одному, немає середнього (третього не дано). Наприклад: "Ця стіна біла" і "Ця стіна рожева". Тільки одне твердження є істинним, третє — виключене.

4. Закон достатньої підстави (всяке судження, що приймається, має бути належним чином обгрунтоване). Достатньою підставою для оратора можуть бути: фактичний матеріал, цитати, наочність. Усе це дає змогу переконати аудиторію у справедливості своєї думки.

Логічні помилки виникають, коли порушено вищезазначені закони логіки або логічні прийоми використано недобросовісно (софістичне).

Основні види логічних помилок

1. Підміна тези (побудова виступу на неправильних поглядах). Наприклад: "Вивчати логіку не треба, бо без неї можна прожити".

2. Недоведена основа доказу. Наприклад: "Пора відкинути церковну мораль як застарілу".

3. Визначення не

відомого через інше невідоме. Наприклад: "Атман — це індивідуальна проява Брахмана".

4. Подання визначення через заперечення. Наприклад: "Чай — не горілка, багато не вип'єш".

5. Коло в доказі. Наприклад: "Якщо ти цього не втрачав, то ти його маєш"; "Чи втрачав ти роги? Ні? Отже, ти їх маєш".

6. Неврахування полісемії слова. Наприклад: "Чи будемо ми сьогодні ввечері дивитися фільм? — Подивимося" (слово "подивимося" тут може означати і те, що співрозмовники подивляться фільм, і сумнів в цьому).

7. Об'єднання неспіввідносних понять. Наприклад: "Цей чоловік має прекрасні жінку і авто".

8. Повторення доказу (тавтологія). Наприклад: "Цього не може бути, бо такого не може бути".

9. Поспішні висновки після недбалого перерахування фактів. Це "докази" типу: "Оскільки поруч із слідами багаття первісних людей часто знаходять рештки людиноподібних істот, це означає, що саме ці істоти розводили багаття". Але логічніше припустити, що їх там було засмажено.

10. Модель — після цього; отже; з цієї причини. Наприклад: "Після ворожіння на дощ, пішов дощ. Отже, ворожіння безперечно було причиною дощу".

11. Нерозрізнення об'єктів дії, визначене невмінням правильно побудувати речення чи встановити зв'язок між реченнями. Наприклад: "Іван — сирота. Його батько помер, коли йому було 16 років" (незрозуміло, кому було 16 років — батькові чи сину).

Тобто логіка не є пусте, формальне розуміння, відірване від життя. Навпаки, знання її законів і типів логічних помилок допоможе промовцеві уникнути смішного й незграбного положення, коли його докази нікого не переконують, оскільки їх недоведеність чи штучність, або й не-конкретність буде легко викрита будь-якою людиною, яка може поставити лекторові запитання.

Логічні моделі, наведені вище, слід мати на увазі при підготовці матеріалу, складанні плану виступу, написанні тексту. Ви мусите знати, що алогічні чи помилкові положення Вашого виступу можуть у будь-який момент повернутися проти вас, якщо виникне дискусія. З іншого боку, негідно ораторові, який себе поважає, використовувати логічні підтасовки, щоб вплинути на просту й безхитрісну аудиторію.

Варто також знати, що психіку людини побудовано не лише на логічних моделях. Саме наше розуміння часто є методом оборони й обгрунтування у власних або в чужих очах цілком ірраціональних поривань..Відомо, наприклад, що в людей, чия психіка ушкоджена, існує суїцидальний синдром, неусвідомлене тяжіння до смерті (самогубства). Так само патологічного вбивцю тягне вбивати не тому, що це для нього чимось вигідно, а тому, що так велить йому зіпсоване й спотворене почуття самоствердження. Пара-ноїдальні особи, що вчиняли подібні злочини, здатні вельми красномовно, годинами обґрунтовувати правильність своїх лихих вчинків, але тут логіка слугує безумству. З ін-

шого боку, коли адвокат у суді закликає до співчуття злочинцеві, змальовує його нещасне дитинство, обставини, що призвели цю людину до такого життя тощо, то це хоч є й ірраціональним, проте людяним, і ніхто за це адвоката не засуджує.

Емоційні моменти промови

Оратор потрапляє в атмосферу аудиторії, яка вже певною мірою емоційно налаштована. Це живі люди, що мають власну думку з питань, які Ви висвітлюватимете, і відповідний настрій почуттів. Інколи серед них можна відчути "своїх". Не слід думати, що часто-густо виступати доводиться перед людьми індиферентними, яким усе байдуже, або відверто no-ворожому налаштованою аудиторією. Будь-яку бездоганну логіку може збити брутальний хуліганський вигук, зле, прискіпливе зауваження, "невинне" запитання на зразок: "Чи довго ви ще говоритиме? Час іти на обід" тощо. Тому треба враховувати психологічний настрій аудиторії, зважаючи на неусталеність і конфліктність психіки підлітка та юнака. Ваше завдання — закріпити чи, принаймні, не зрушити позитивні емоції, які зібрали громаду людей, або подолати все вороже Вам і поставлену мету зірвати чи знецінити Ваш виступ.

Насамперед, звертайте увагу на вік аудиторії — це допоможе обрати правильну та цікаву саме для цієї, категорії людей тему промови й передбачити реакцію аудиторії. Наприклад, якщо аудиторія дитяча, то потрібно враховувати, що діти не можуть спокійно сидіти протягом, скажімо, години, їхня увага переключається на інші об'єкти. Тому оратор у виступі перед дитячою аудиторією має обов'язково змінювати форми розповіді, не перевантажувати дітей фактами, вводити у розповідь елементи гри, бесіди тощо. Якщо аудиторія юнацька, то слід враховувати, що юнаків і дівчат передусім цікавлять питання кохання, сенсу буття і т. ін. Крім того, молодіжна аудиторія достатньо емоційна та відверта: оратор має бути готовий до найнесподіваніших запитань. Зріла аудиторія менш емоційна, вона, на відміну від юнацької, скоріше за все слухатиме ввічливо, але її важче зацікавити, її непросто захопити якоюсь ідеєю — словом, переконати.

Крім того, щоб не провести "невидиму" межу між собою та аудиторією, досвідчені оратори користуються займенником "ми", а не "я": "Ми розглянемо", "Ми побачили" і т. п. Це допомагає аудиторії відчути себе активною учасницею творчого процесу, а не суто пасивними слухачами.

Бажання та сподівання людей

Як точно відзначає П. Сопер, більшості людей притаманні психологічні установки на самоствердження, про-довження роду, осягнення здоров'я та збереження життя1.

Це продиктовано елементарним, "тваринним" страхом за власне життя й життя та благополуччя своїх близьких. Але психологічно варто апелювати не тільки до тих бажань і страхів, щр. наводить Сопер, а й до ширшого кола психологічних імпульсів. Так, дослідник перераховує звичайні бажання і прагнення, які є у будь-якої людини:

• фізичне благополуччя, пов'язане з прагненням людини зберігати життя і здоров'я, свободу і діяльність; отже, породжуючи почуття загрози всьому цьому, ми одразу ж пробуджуємо увагу аудиторії;

• економічні інтереси, прагнення до власності та гарантій добробуту, насамперед, у сфері професійній (скажіть робітникам, що завод буде зачинено, й це одразу викличе більше, ніж цікавість);

• суспільні інтереси, що включають прагнення людини до престижу, авторитету та влади, а також до піднесення статусу тієї групи, до якої ця людина належить; питання національної і соціальної консолідації, або ж те, що їм заперечує і противиться — це завжди "жива струнка" будь-якої аудиторії;

• розвага — "інстинкт гри", що сполучається з духом змагання, риску й осягнення нових обріїв;

• почуття власної гідності: люди полюбляють, коли оратор підкреслює їхній розум, практицизм, проникливість тощо, натяк же на те, що перед оратором сидять не дуже розумні люди, назавжди зруйнує контакт з цією. аудиторією2.

Сопер П. Основы искусства речи. — С. 286—290. 2 Там само. — С. 286—290.

Проте дослідник визнає і прагнення людини до істини, підкреслюючи, що пробудити в людях почуття справедливості, співчуття до слабкого, високі душевні поривання не так вже й складно (хоч і відмічає не без сарказму, що такі поривання не вимагають чогось більшого, ніж "віддати голос", надати "моральну допомогу"). Це свідчить про те, що автор не так вже й багато надій покладає на совість і загалом вищі моральні цінності в серцях слухачів, зовсім не враховуючи успіхи релігійних проповідників. Але він-таки добре знає, що всякий раз, коли кордон між добром і злом різко окреслений, оратор, який є професіоналом, прямолінійним і щирим закликом до кращих душевних поривань слухачів дістане гарячу підтримку"1.

Мистецтво сполучати логічне та емоційне

Отже, "залізні" докази самі по собі мало що дадуть, якщо ви не пам'ятатимете про людські почуття, основні емоції, якими живуть люди. Роблячи логічний виклад, бажано апелювати до почуття безпеки, шляхетності, справедливості, національно-суспільних інтересів тощо. Слід постійно повертатися до цих "незримих" моментів, що мусять стати головним чинником вашої "агітації", їх можна висловити "відкритим текстом" (експлицитно) або у "підтексті" (імпліцитно), так би мовити, між рядками, але цієї лінії краще дотримуватися протягом усієї промови.

Так, у третій промові проти цезаря Катіліни Ціцерон постійно викриває змову проти республіки. Він дуже детально описує як Катіліна та його "співучасники у злочині" втекли з Риму, де вони розташувалися (Мульвіїв міст), як оборонялися від загону, що його послав Ціцерон, як було захоплено листи заколотників. Автор промови не відмовляє собі у задоволенні

детально розповісти про власну роль у ліквідації заколоту, хоч і приписує з великою скромністю остаточну заслугу Юпітеру (проте саме автору допомагає, мовляв, Юпітер). Легкими торканнями словесного пензля Ціцерон пробуджує огиду до своїх ворогів ("...істинно, виганяючи його з Риму, я передбачав, квірити, що після усунення Катіліни мені не доведеться боятися ані

1 Сопер П. Зазн. праця. — С. 294.

сплюха Публія Лентула, ані товстуна Лупія Касса, ані скаженого в нестямі Гая Петага. З усіх цих людей варто було боятися саме лише Катіліни, але і його — лише доки він перебував у стінах Риму. Він знав усе, вмів підійти до будь-якої людини, він насмілювався навертати до себе людей, вивідувати їхні думки, підбурювати їх; він мав здібність замислити злочинну дію, й цій здібності вірно служили його язик та руки")

Дата добавления: 2014-10-31