Практикум з риторики 4 страница

Уособлення

Надання неживим речам або нелюдському життю людських рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик, дядько-вед-мідь тощо. Уособлення дуже характерне для фольклору з його міфопоетичною свідомістю, використовується також літераторами: "А ліс шумить, стогне..." (О. Кобилян-ська). Цей прийом оратор може використати, наприклад, якщо йд

еться про збереження рідної природи.

Персоніфікація

Інколи ці обидва тропи (уособлення та персоніфікацію) об'єднують терміном прозопопея — від лат. persona (особа) 4- асеге (робити). Дуже близький до уособлення прийом, тільки тут абстрактне явище набуває рис живої особи. Цей прийом характерний для старовинної риторичної літератури: "Туга зійшла по Руській Землі" ("Слово про полк Ігорів"); проте, його охоче використовують і в наші часи: "Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка" (О. Кобилянська).

Алегорія

Від грец. аХХтууорІа (іносказання) — зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ. Але-

горія однозначна (на відміну від символу), вона схожа на емблему. Наприклад: відома всім алегорія кохання — серце; алегоричне зображення зміни війни на мир — "І перероблять мечі свої на лемехщ а списи свої на серпи" (Іс. 2:4). Часто алегорії приходять з літератури: Тартюф — алегорія лицемірства, Дом Кіхот— алегорія лицарства і т. п.

Символ

Від грец, QUji{3oX,ov (умовний знак) — це багатозначна.метафора. Головною відмінністю символу від алегорії є те, що кожна людина може розшифрувати символ по-своєму, він — багатозначний. Деякі символи широко використовує ються в нашій повсякденній мові (наприклад, зоряне небо сприймається як символ духовної висоти). Символами користується часто церковна словесність: в Євангелії Іісус Христос називає себе Виноградиною, Батька свого — Виноградарем, а символом Його учнів є галуззя (Ін. 15:1—5).

Метонімія.І

Від грец. цєтй)УО(д,Іа (перейменування) — перенесення назви з одного предмета на інший за умови суміжності значень. Наприклад: порцеляна (як матеріал, з якого зроблено посуд, так і сам посуд); тарілка борщу (як сам посуд для їжі, так і міра їжі); читати Франка (як сам автор, так і його твори); у нього шлунок (як орган тіла, так і хвороба цього органу) та ін. Деякі види метонімії настільки поши-» рені, що визначаються окремо, як, наприклад, синекдоха.

Синекдоха

Від грец. аиуєкбохл (співвідношення) — різновид метонімії, перенесення значення з одного слова на інше на основі кількісних відношень: частина замість цілого, ціле замість частини, однина замість множини, множина замість однини. Наприклад: перемовитися словом; він має світлу голову; учень тепер вже зовсім не той.

І 2—12»

Гіпербола

Від грец. ияєрроХтІ (перебільшення) — художнє перебільшення, укрупнення: "Мало який птах долетить до середини Дніпра" (М. Гоголь). Гіперболи часто вживають у політичній полеміці та пропаганді тощо.

Літота

Від грец. Алтотті^ (простота) — художнє зменшування. Наприклад: Від Ніжина до Києва рукою подати.

Літота — протилежний до гіперболи троп, але вони дуже тісно пов'язані, тому що певною мірою можна сказати, що літота — теж гіпербола (перебільшення певної ознаки).

Перифраз

Від грец. тгєрі (біля, навколо) <рраЕвфемізм

Від грец. БО (добре) фтщі (слово) — заміна табуйова-них (священних, стилістично неприйнятних для якоїсь групи або просто непристойних) слів описовими синонімічними словами (зворотами). Наприклад: заміна в Біблії та в повсякденній мовній практиці імені Божого Я г в е, яке заборонено вимовляти віруючому єврею, словами "Адонай" (Господь), "Саваоф" (Володар Алголів) тощо. Дуже поширені евфемізми в різного роду сленгах: "жмурик" (мрець), "шнурки в склянці" (батьки вдома) тощо.

Амфіболія

Від грец. ацфІроАла (двозначність) — троп, в якому спостерігається гра непроясненим значенням слова. На-

приклад: Заєць в тролейбусі (про кого йдеться — про лісового звіра в незвичній ситуації чи про безбілетника?). Амфіболія здатна різко мобілізувати цікавість аудиторії.

* * *

Далі подані явища, які не належать до сфери художнього образу, хоча звичайно описуються в словниках літературознавчих термінів. Це гра словом на рівні синтаксису, комбінації слів. Дані явища народилися переважно не як образне переживання дійсності, а чиста "гра словом"; їх батьківщина — не поетика, а риторика. Те, що вони часто притаманні віршовим формам, не означає, що вони за своєю природою художні — весь фольклор і старовинна література написані віршами, але часто не ставлять художніх завдань (наприклад, філософська поема Лукреція "Про природу речей"). Але ритор здавна використовує ці явища, що тепер уже стали характерні як для художнього, так і суто риторичного тексту.

Пізньолатинський ритор Рутілій Намаціан склав навіть вірші, у кожному з яких було репрезентовано якусь риторичну фігуру (або те, що тоді зараховувалося до класу фігур). Це не є принципова філологічна класифікація — автор подає приклади просто за алфавітом. Проте, вражає багатство спостережень пізньої античності над закономірностями гри, що виникає при сполученні слів. Подаємо як довідку самі лише назви, які часто не потребують навіть прикладів чи пояснення: відрізки, член, охоплення, переставляння, розрізнення, контраст, подавання причин, випередження, відповідь, одноначаття, однозакінчення, кільце, подвоєння, короткість, відтінок, багатосполучниковість, безсполучниковість, розчленування, перегляд, сплетіння, посилення, поступка, відступ, вигук, рівноцінність, співзвучність закінчень, багатовідмінковість, подобозвучність, підкріплення, підрозрізнення, вставка, попередження, уподібнення, вільномовлення, припущення, співвіднесення, накопичення, зближення, тричлен, зображення, виправлення, випередження, перестановка, перехід, подвійне заперечення, зв'язка, варіація, заміна, пропуск, надуживання, опис, приєднання1.

1 Поздняя латинская поэзия. — М., 1982. — С. 432—442.

8*

Питання про співвідношення фігур і тропів давно і безнадійно заплутане: так, іронію в одних посібниках класифікують як троп, в інших — як фігуру. "Класична стилістика передбачала широкі переліки стилістичних фігур; численні класифікації зводилися до зовнішнього їх сорту-

вання"1.

Ми не будемо вдаватися тут до дискусії, яка вимагала б занадто місця й уваги, а просто подамо класифікацію основних типів фігур відповідно до постулатів класичної риторики, що виправдовує себе вже не одне століття2.;

При цьому багато цікавих і змістовних термінів, які можна знайти в класичній риториці (що в основному стосуються підвидів фігур або тропів •— наприклад, антономазія як різновид синекдохи, антіметабола як різновид антитези та ін.), ми змушені опустити — це занадто ускладнило б наше завдання, що полягає в тому, аби дати майбутньому оратору твердий мінімум найсуттєвіших явищ.

Синтаксичний рівень тексту

Синтаксис — один з найважливіших рівнів мовлення, тому що саме він виражає структуру авторського мислён-

1 Словарь литературоведческих терминов. — М., 1974 — С. 353.

Не так давно було зроблено спробу поставити крапку в суперечках такого роду: автор підручника "Риторика" Є. Клюев (М., 1999), проаналізувавши концепції як старовинних авторів, так і сучасних учених (М. Гаспарова, В. Григор'єва, Ж. Дюбуа та ін.), спробував звести цей багатющий матеріал до прозорої, ясної схеми. Він виходить із суто лінгвістичної позиції: для нього поетичний прийом є, по суті, різновидом риторичного прийому, і на цій підставі він зводить тропи та фігури в один ряд. При цьому Є. Клюев досить дотепно, але не дуже переконливо розділяє тропи — "акірологічні" (неправильні) вирази — на дві групи: ті, що забезпечують відповідність висловлювання дійсності, і ті, що забезпечують вираз щирих думок і почуттів — "власне тропи" і "не власне тропи". Хотілося б знати, де автор знаходить критерій об'єктивної відповідності тропа реальності? Чому, власне, метафора є правдивою картиною дійсності, а апосіопеза (фігура замовчування) — суб'єктивний вираз, "не власне троп"? Так само можна заперечити віднесення таких явищ, як алітерація і асонанс до рангу фігур (мікрофігур), що продиктовано ігноруванням яскравої образної природи цих прийомів; автор зводить їх просто до формальної ознаки. Цей формально-структуралістський підхід до образу як просто "послідовності слів" дає змогу будувати стрункі схеми, але руйнує не самі лише класичні поняття, а й очевидні ознаки явища.

ня. Синтаксис підкреслює, акцентує увагу на певних важливих моментах, що усталилися в кожній національній мові протягом століть, їх називають фігурами (від лат. figura — позиція в танку).

Полісиндетон

Від грец. noA-uauvSetov (багатосполучниковість). Цей прийом часто використовували автори Біблії: "/ розкрився Храм Божий на небі, — і Ковчег Заповіту Його в Його храмі з'явився. І зчинилися блискавки, і гуркіт, і громи, і землетрус, і великий град..." (Об. 11:19). Він надає стилю урочистості та значущості.

Асиндетон

Від грец. ccauvSetov (безсполучниковість). Може передавати статичність зображуваного явища, описуючи його з різних боків або його внутрішню динаміку. Наприклад: Прийшов, побачив, переміг.

Зевгма

Від грец. фиуца (зв'язок) — підпорядкування слів, словосполучень одному узагальнюючому слову (пор. з однорідними членами речення). Наприклад: Так, як не загинув ні на війні, ні від звіря, ні від води, ні з коня падаючи, так і з вас ніхто не може скалічитись чи забитись, коли не буде Божого повеління ("Наука кн. Володимира Моно-маха дітям").

Синтаксичний паралелізм

Повторення однакової структури речень (1234/1234). Наприклад: Учення — світ, а невчення — тьма (присл.), "Що снилося, то снилося1. А що я кажу, то вже кажу!" (О. Кобилянська). Або:

Хто віночка пойме,

той дівоньку возьме,

Хто вінка дістане,

То той моїм стане

(Купальські пісні)

Хіазм

Від грец. уІасщоС, (зворотний) — порядок слів, при якому спостерігається синтаксичне "перехрещення" на зразок літери X. Класичний приклад хіазму: "Одні живуть, аби їсти, інші їдять, аби жити".

Симплока

Від грец. аицяЯоктІ (сплетіння) — збіг у паралельних структурах початку, кінця або середини. Наприклад: Хто вимагав допиту рабів? Аппій! Хто їх'представляв? Ап-пій (Ціцерон). Може на тебе хто недобрим оком глянув? Може тебе такий вітер обвіяв? (М. Вовчок).

Стилістичний рівень тексту

Риторичні вигуки

Для ораторської мови характерні риторичні вигуки, які являють собою гасла в чистому вигляді. Наприклад: Бере-жить рідну природу! Шануйте своїх батьків!

Риторичні звертання

Риторичні звертання виражають емоційне ставлення оратора до об'єкта, його промови, причому оратори часто звертаються не тільки до людей, але й до неживих предметів або абстрактних понять: Тобі, о Вітчизно, наші душі й наші серця! До риторичних звертань можна віднести й етикетні формули: Пані та панове! та ін.

Риторичні питання

Питання, відповідь на які вже закладено в самому питанні, і відповідь на них не потрібна. Наприклад: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (П. Мирний). Чи насправді сміється той, хто сміється останнім? Риторичне питання може завершувати опис якоїсь ситуації чи, навпаки, передувати цьому опису.

Антитеза

Від грец. аутІ0єсп? (протиставлення) — протиставлення антагоністичних (чи ситуаційно антагоністичних) явищ. Наприклад: Ні Богові свічка, ні чортові кочерга. Перемелеться лихо — добро буде. Питання життя або смерті (присл.). Біси на зло посилаємі бивают, а Ангели на благое (Іпатієв літопис 1015 p.).

Іронія

Від грец. єірюуєіос (прихована насмішка). Фігура, з допомогою якої авторові легко натякнути на своє відношення до об'єкта, дати зрозуміти аудиторії, що він критично ставиться до зображуваної ним людини чи явища, хоча прямо цього не висловлює. Наприклад:

Колись були Орфеї, а тепер корифеї. А як же він став корифеєм, як не був Орфеєм? Сам Орфей не був корифей. Він навіть не бував у Спілці. (Л. Костенко)

Іронія є невід'ємною складовою частиною гумору та сатири, зображення людей, подій та явищ в карикатурному вигляді; гумор базується на м'якій і доброзичливій іронії, а сатира — на гострому неприйнятті об'єкта зображення.

Каламбур

Від франц. calembour (гра слів) — це гра омонімією слова, яка має відтінок комізму. Наприклад: Ноздрьов був певною мірою людиною історичною. Жодне зібрання, де він бував, не обходилося без історії (М. Гоголь). Проте каламбури більш властиві для побутового, ніж для інших видів красномовства.

Парадокс

Від грец. 7tapa6o?o? (дивний, неочікуваний). Парадокс — це неочікуване судження, висновок, що різко розходяться із загальноприйнятою думкою чи з логікою попе-

реднього тексту. Одним з найвідоміших парадоксів є парадокс Сократа: Я знаю, що я нічого не знаю.

Епістрофа

Від грец. єякттрофті (обертання, поворот назад) — риторична фігура, що складається з повторення одного і того ж слова чи звороту. Наприклад: Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе (Л. Українка). Якби ви були завернулися, лелічко, то було б можна його врятувати! — кликнув із несказанним жалем. — Якби ви були завернулися! (О. Кобилянська).

Діафора

Від грец. біскрорсс (розрізнювати) — це різновид повтору: повторюються слова чи вираз, які щойно прозвучали, але вони набувають більш експресивного звучання. Наприклад: Нам обіцяли, що ціни підвищуються тимчасово. Тимчасово — означає назавжди.

Анафора

Від грец. avotcpopa (винесення вгору) — лексико-син-таксичне повторення слів чи словосполучень на початку прозаїчних речень (у віршах відповідно — рядків). Наприклад: Голос Господній із силою, голос Господній з величністю. Голос Господній ламає кедрини, голос Господній трощить кедрини, кедрини ливанські" (Іс. 29:4—5). Порівняйте:

Такої дивної отрути я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі, такої спраглої жаги, такого зойку у мовчанні, такого сяйва навкруги.

(Л. Костенко)

Епіфора

Від грец. елі (після) фОрт| (той, що несе) — зворотний анафорі прийом, повторення однакових слів (слово-

сполучень) в кінці речень (у віршах — наприкінці віршових рядків або строф). Наприклад: Теплота нашого серця — тобі, Тарасе! Щира синівна любов наша — тобі, Тарасе!

Анадиплозис (стикування)

Від грец. ava6i7tAxoai? (подвоєний) — лексико-синтак-сичне повторення слова (словосполучення) в кінці рядка (речення), яке ніби "підхоплюється" на початку наступного речення. Наприклад: Засоби масової інформації одностайно твердять про розбудову України. Розбудова України — це наша спільна справа!

Інверсія

Від лат. inversio (перестановка) — незвичний, нехарактерний для певної національної мови порядок розташування слів. Використовується з метою звернути увагу слухача. Наприклад: Пити за перемогу не годиться завчасно, то прикмета погана (Н. Рибак).

Обрив

Перервана мова: коли йдеться про щось одне, а потім переводиться на інше (часто виражається крапками). Наприклад: / пригадалося йому рідне село під стріхами... потім багатоповерхові будинки над зеленим яром... Околиця міста, куди він перебрався жити.

Апосіопеза (замовчування)

Від грец. шсоаибят|оч? (той, що замовчав) — обрив, що містить в собі щось невимовне, підтекст. Мова переривається тому, що потрібно щось "сховати" чи імітувати таємницю. Так, у детективі до останніх сторінок приховується ім'я злочинця. Цей прийом може використовуватись, якщо оратор хоче показати, що в нього ніби перехоплює подих від чогось незвичайно болісного, радісного і т. п. Наприклад: Тут би тільки жити.., а вони візьми та умри (П. Мирний). Я б сказав вам усю правду, але...

Еліпсис

Від грец. єААєІ\|д? (вада, дефект) — пропуск слова, яке легко відтворити, воно ніби "підказується" контекстом (пор. з неповними реченнями). Як захрестити себе й навкруги, то [тоді] чорт не приступить (М. Вовчок). На письмі еліпс найчастіше позначається тире. Наприклад: Собаки щоночі вили — [тому що] вмирущого чули (П. Мирний).

Паралепсис

Від грец. я<храЯ,т]У|д? (пропуск) — фігура, яка утворюється, коли оратор повідомляє саме про те, що начебто намагався приховати. Ця фігура часто використовується для комічного ефекту або для нищівного сарказму. Наприклад: у популярному анекдоті, в якому грають в карти ведмідь, лисиця та заєць, і лисиця, звісно, хитрує, розлютований ведмідь попереджує: "А хитруна будемо бити по морді, по нахабній рудій морді!" Пор. також: Я вже мовчу про те, що ви пияк і розпусник чи Як би то не дати зрозуміти, що наш шановний керівник абсолютно некомпетентний у цій справі.

Алюзія

Від лат. allusio (натяк) — натяк на якийсь відомий факт. Наприклад: нитка Аріадни, Танталові муки і т. п. Зазвичай алюзія є ознакою ерудиції оратора та спрямовує промову в річище високого стилю. Але слід пам'ятати, що оратор тут звертається до аудиторії, яка належить до одного з ним рівня, має спільний культурний код. Зловживання алюзіями в "чужій" аудиторії здатне лише затьмарити зміст. Алюзія може стати і засобом іронічного змалювання явища, пародії, іронії: Моєю ниткою Аріадни на сьогоднішньому іспиті був конспект лекцій, захований під сорочкою.

Ремінісценція

Від лат. reminiscentia (спогад). Це — відгомін вже добре відомого тексту, який у всіх на пам'яті. Наприклад: От і згадали ми Івана Оверковича незлим, тихим словом. Ре-

мінісценція зазвичай виступає як ознака високого стилю, але, як бачимо з наведеного прикладу, може виступати як іронічний прийом.

Аномінація

Від лат. annominatio (перейменування) — створення нового слова на основі двох інших, відомих слів. Найчастіше ця фігура використовується для сатиричного ефекту. Наприклад: перукарня перекурити = перекурня; у хватити приватизація = прихватизація.

Градація

Від лат. gradatio (поступовість) — стилістичний прийом, що дозволяє відтворити вчинки, думки, почуття чи події у розвитку.

Є два види градації:

1. Клімакс — розташування слів за семантикою зростання, накопичення: Він боявся сили деякого зілля, яке, замовлене лихими словами й підкинене під яку річ або під тварину або й вулій, могло довести до великого нещастя, а не раз до смерті (О. Кобилянська). Така поведінка не тільки негарна, вона непорядна, навіть неприпустима.

2. Антиклімакс — розташування слів за семантикою послаблення, ознака або її втрати: Ми не маємо права знищувати природу, навіть шкодити їй, ані на кузьку оту малу наступити, ані листочка зеленого зірвати.

*

* *

Усі подані вище тропи та фігури в основному базуються на прагненні оратора чітко і зрозуміло передати думки та емоції. Проте в останні роки поширюється практика використання ірраціонально-алогічних, неправильних з погляду логіки й навіть граматики структур. Це, безперечно, — вплив живої розмовної мови, більш того, — інколи навіть хизування своєю невченістю. Явище це не нове — вже старовинні риторики подають систему назв подібних випадків. Цікаво також, що ці конструкції знаходять

сьогодні певного роду обгрунтування, узаконюються як ораторська норма1.

Стиль ораторського твору

Поняття "стиль" (від лат. stylus — стрижень для письма) означає спосіб викладу своїх думок. Вже в античності було помічено, що один пише легко й вільно, а другий — невправно, з труднощами; тоді й виникли поняття "легкого стилю" й "важкого стилю" (йдеться про вміння писати). Потім це поняття стало загальним визначенням ораторської вправності.

Сучасна філологія надзвичайно ускладнила поняття стилю. Достатньо сказати, що немає згоди між мовознавцями та літературознавцями в тому, як розуміти стиль. Не бажаючи занурювати читачів в глибину теоретичних дискусій, ми подаємо тут найпростіші й найзагальніші настанови, що покликані допомогти оратору-початківцю дотриматися певної єдності у стилістиці тексту, навчитися оперувати різними стилями мови.

Стилістика, спеціальний розділ мовознавства, являє собою вчення про розрізнення стилів як виразних засобів мови. Скористуємося з основних положень цієї науки, аби визначити ті найголовніші орієнтації, які бажано мати оратору.

Основна ідея, яку треба засвоїти, — стильові принципи та системи не є чимось мертвим і застиглим. Вони функціональні: залежно від свого завдання оратор може вико-, ристати принципи того чи іншого стилю, або й скомбінувати їх у своєму тексті. Так само він може уникати певної стилістики, якщо вона небажана. Наприклад, виступаючи в студентській аудиторії, оратор тримається нейтрального, книжного, сухуватого стилю. Але, якщо він бачить, що слухачі стомилися від такої стилістики, намагається роз-

1 Так, у посібнику Є. Клюева "Риторика" подано розгалужену систему синтаксичних конструкцій, що їх автор визначає як "деструктивні фігури" (інколи вжито й більш сильні вирази — "дефектність синтаксичної структури", "захаращення повідомлення деталями", та ін.). Це: анаколуф, силлепсис, аккумуляція, ампліфікація, експлеція, конкатенація (сюди також автором віднесено інверсію та еліпсис). Проте Є. Клюев не тільки не засуджує вживання цих явищ, а й відверто милується з тої живої різноманітності мови, яку вони створюють.

важити аудиторію, пожартувати, чи, навпаки, вдатися до гнівних інвектив проти тих, хто не дозрів до сприйняття науки. А ось вживання просторіччя чи вульгаризмів в академічній аудиторії зовсім небажане.

Слід розрізняти усно-розмовний стиль та писемно-книжковий.

Очевидно, що до усно-розмовного належать ті мовні явища, які ми спостерігаємо в побуті, але це не означає, Іцо він будується на вульгаризмах, табуйованій лексиці або діалектизмах. Його слід розуміти як літературно-розмовний стиль, що базується на літературній нормі.

Писемно-книжковий стиль — це стиль наукових досліджень та лекцій, ділових паперів, журналістики, радіо та телебачення. Він також грунтується на літературній нормі. Проте є певні і очевидні відмінності між стилістикою канцелярії та стилістикою академічного дослідження, між стилістикою газетярства і стилістикою живого слова, яке ллється через засоби масової інформації.

Певною мірою цей розподіл відповідає диференціації в старих підручниках "мови уривчастої" та "мови плавної"!.

Хочеться застерегти читачів від однієї поширеної помилки, якої часто припускаються. Йдеться про виділення в статусі особливого стилю, так званого "стилю художньої літератури". Художність тут, зазвичай, розуміється як чисто формальна прикраса мови тропами та фігурами. Насправді письменник лише в старовинні часи був зв'язаний якоюсь стильовою системою в рамках одного твору (наприклад, "високий", "середній" та "низький" стилі класицизму). Розкріпачення індивідуальної манери письменника, ускладнення структури художнього тексту, що все частіше включає в себе не тільки "голос автора", а й голоси персонажів, поліфонічність сучасної літератури роблять поняття "стиль художньої літератури" достатньо беззмістовним. Адже письменник, мов живописець з палітри, бере з багатства загальнонаціональної мови (та й з інших мов) ті кольори, які йому потрібні для вирішення художніх завдань. У письменника слід вчитися саме вмінню вироблення особистого, індивідуального стилю, вмінню використовувати одночасно "чужу" стилістику. Однак варто уникати

1 Львов Л. Элементарный курс теории словесности. — Одесса, 1914. — С. 48—49.

безпринципного змішування стилів, еклектики. Наприклад, змішування своєї і чужої мови здавна визначено іронічною назвою "макаронічний стиль" (від італ. слова тас-cheroni — макарони; страва, в яку прийнято додавати різні домішки). Наш сумнозвісний "суржик" — безпринципне змішування української та російської мови — типовий макаронічний стиль; до нього ж слід віднести так зване "язи-чіє" — суміш церковнослов'янської мови з елементами польської, російської, української мов, що колись культивувалося в західноукраїнських землях.

Кінець-кінцем важливо не пристосуватися до якоїсь стильової системи чи систем, а використати їх. Індивідуальність оратора — ось що має бути головним.

Ключові слова:

стиль оратора (усно-розмовний, книжково-писемний,

індивідуальний, макаронічний);

літературна норма (культура мови оратора,

мовні помилки: тавтологія, плеоназм);

фоніка (алітерація, асонанс);

лексика:

1) автояогічна: а) нейтральні слова; б) слова з підвищеною експресивністю — просторіччя, канцеляризми, діалектизми, жаргон, вульгаризми, неологізми, архаїзми, варваризми, солецизми;

2) тропи — порівняння, епітет, метафора, уособлення, персоніфікація, алегорія, символ, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, перифраз, евфемізм, амфіболія;

синтаксис (фігури):

1) синтаксичні — полісендитон, асиндетон, зевгма, синтаксичний паралелізм, хіазм, симплока,

2) стилістичні — риторичний вигук, риторичне звертання, риторичне питання, антитеза, іронія, каламбур, парадокс, еліпс, апасіопеза, паралепсис, алюзія, ремінісценція, аномінація, градація.

Практичне заняття 12 Стиль промови

І. Проставте наголос. Звірте розставлені вами наголоси зі словниковою нормою.

Батьківський, статуя, циган, цемент, Расін, кулінарія, табу, християнин, мізерний, пеня, відгомін, Тацит, догмат,

феномен, дочка, завдання, бажаний, дихання, український, запроданець, поняття, випадок, Макбет, гастрономія, жалюзі, магазин, параліч.

//. Виправте неправильні вирази:

Вказала про це; відмічав про те, що; роз'яснити про роль; молодь ходять по вулиці; велику увагу приділили на тісний зв'язок; підкреслювалось про те, що.

///. Виправіть граматико-стияістичні помилки в поданих далі реченнях:

Добра людина — це котра думає насамперед про інших. Київ — це буде столиця України. Юність — це коли вам двадцять. Вулиця Франка — це де тролейбусна зупинка. Горілка — це буде алкогольний напій. Гарні книги — це які примушують замислитися. Синтаксис — це буде один з розділів науки про мову.

IV. Підберіть фразеологізми (крилаті слова), які служили б синонімами до наступних слів. Наприклад, до слова "дурний" це можуть бути: "думає хвостом", "за дурною головою і ногам нема спокою", "поки розумний думає, то дурень уже робить" тощо.

1) Розумний. 2) Красивий. 3) Скупий. 4) Ледачий. 5) Злий.

V. Яке явище висміюється у наведеному уривку з вірша Д. Білоуса "Що значить слово "значить"?

Раз на запитання просте — Що значить слово "значить"? — сказав: це, значить, значить те, що слово "значить" значить!

VI. Прочитайте текст; знайдіть у ньому слова, які вживаються лише в західноукраїнському регіоні.

Дата добавления: 2014-10-31