Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Практикум з риторики 3 страница




 

Тут автор пригадує історію про те, як блискавка знищила ідолів Капітолія, як довго й безуспішно прагнули їх відтворити і створити нових — Юпітера, що дивився б на схід — це, мовляв, мусило б забезпечити стабільність державі. З усіх цих начебто розрізнених мотивів вимальовується наприкінці самозвеличення політика, якому, за підтекстом, допомагає сам Юпітер: "...аби ви могли насолоджуватися миром, який нічим не порушується, — про це буду піклуватися я, квірити!"2.

 

Постійно повторюючи, які огидні вороги республіки, як мало зробили попередники Ціцерона для стабільності держави, детально розгортаючи історію вигнання Катіліни і свою участь в цьому, Ціцерон вперто проводить основну логічну лінію, але начебто постійно переймаючись емоціями релігійного благочестя, громадянського обурення та огиди до ворогів республіки — людей, що їх ненавидять самі боги...

 

Приклади Ціцерона, як бачимо, дуже конкретні, він не боїться повторювати кілька разів одне й те саме, але з кожним разом все сміливіше наближаючись до основної Ідеї: заколотники — вороги не лише республіки, а й богів, у той час як він, Ціцерон, має підтримку богів, отже, мусить мати прихильність римлян-квіритів...

 

Ні в якому разі не можна звертатися замість доказів чи переконань до псевдопсихологічних доводів на зразок: "А той, хто не розуміє цього, просто дурний" чи "Це побачить й ішак". Докази, подібні до цих, на жаль, ще зустрічаються, скажімо, в учителів, які не вміють дохідливе пояснити матеріал чи відповісти на запитання.

 

1 Цицерон. Речи: В 2 т. — М., 1962. — Т. 1. —С. 316—317.

 

2 Там само. — С. 321.

 

 

Ключові слова:

 

аксіологія, асертивність, індукція, дедукція,

 

закони логіки, логічні помилки.

 

Практичне заняття 11 Логічний постулат промови

 

І. Відтворіть пропущену ланку в доказах. Визначте, які з доказів побудовані на індукції, а які — на дедукції.

 

Усі вчителі навчають учнів. Віра Петрівна навчає учнів.

 

Коля знає п'ять мов. Коля — поліглот.

 

Я поступаю до університету. Я — абітурієнт.

 

Ми любимо говорити про природу. Ми любимо говорити про тварин.

 

У цій родині всі вміють дотепно жартувати. Мар'яна вміє дотепно жартувати.

 

//. Визначте, який з текстів побудований з допомогою дедукції, а який — з допомогою індукції. Підсумуйте це в коротких тезах.

 

Ви питаєте, як він опинився в будинку? Для цього було дуже багато способів, але він обрав найпростіший. Виходячи з того, що багато людей не закривають на ніч вікна, а тільки прикривають їх, він спробував пройти через вікно — доторкнувся до нього, і воно відчинилося. У цьому йому майже'"допоміг" сам хазяїн квартири. Тоді злочинець прослизнув на кухню. Він знав, що саме тут він може знайти інструмент для вчинення злочину. І він не помилився.

 

Сьогодні, коли Петро збирався на роботу, в нього спочатку згорів сніданок, потім він зробив праскою велику пляму на сорочці, а на зупинці довго чекав на тролейбус. Через все оте він запізнився. "Який же я нещасливий!" — подумав він.

 

///. Прочитайте наведений далі текст. На якому логічному законі його побудовано? Обгрунтуйте свою думку.

 

Гомерівський епітет — поетичне означення, характерне для Гомерового епосу ("Іліади", "Одіссеї"). Дві ознаки характеризують ці епітети: вони складені, об'єднують два корені, і постійні, тобто назавжди закріплені за певними

 

 

словами чи іменами. Наприклад: світлоока богиня, швидконогий Ахіллес, срібролукий Аполлон, золототронна Ге-ра, хитророзумний Одіссей і т. д. Український перекладач "Одіссеї" Б. Тен користується епітетами многосяізний, богорівний (Словник літературознавчих термінів).

 

IV. Визначте логічні помилки в наступних реченнях і класифікуйте їх:

 

1. Цією пральною машиною користуємося я та моя донька, їй вже більше 17 років.

 

2. Він мав чарівну доньку та велику квартиру.

 

3. Учителька питає учня:

 

— Послухай, СергІйку, якщо я кажу: "Я красива" — який це час?

 

— Минулий, Валентине Василівно (І. Страшко).

 

4. Синтаксис — це не фонетика, а фонетика — не синтаксис.

 

5. Та що ви кажете! Вона не може вийти заміж, бо ніколи цього не робила!

 

6. "Спартак" — це погана команда, тому що мій тато ніколи не вболіває за неї, а тільки — за "Динамо".

 

7. Розмова в Києві перед Золотими Воротами:

 

— Невже ці ворота й насправді золоті?

 

— Так, Золоті.

 

8. Після лекції у нас був гарний настрій. Отже, якщо у вас поганий настрій — ходіть на лекції.

 

9. — Що це ти робиш? — спитав Маленький принц.

 

— П'ю, — похмуро відповів п'яничка.

 

— Навіщо?

 

— Аби забути.

 

— Про що забути? — спитав Маленький принц, йому стало шкода п'янички.

 

— Хочу забути, що мені соромно, — зізнався п'яничка.

 

— Через що це тобі соромно? — спитав Маленький принц, йому дуже хотілося допомогти бідоласі.

 

— Соромно пити! — пояснив п'яничка, і більше від нього неможливо було почути жодного слова (А. де Сент-Екзюпері).

 

10. Діти не можуть мати своєї думки, бо вони ще малі.

 

11. Він ніколи не мовчить, коли його питають. Отже, він — відмінник.

 

 

12. Ми можемо не читати цей твір, тому що він стоїть останнім у списку літератури.

 

13. — Та вже ж, звичайно, — відповіла Горлиця з великим презирстом. — Бачила я на своєму віку багато маленьких дівчаток, але щоб з такою шиєю — жодної! Ні, мене не обдуриш! Справжня змія — ось хто ти! Ти мені ще скажеш, що жодного разу не куштувала яєць?

 

— НІ, чому ж, куштувала, — відповіла Аліса. — Дівчатка, бачте, теж їдять яйця.

 

— Не може того бути, — сказала Горлиця. — Але якщо це так, то вони також змії (А. Керолл).

 

V. Наведений текст побудовано переважно на логіці. Які психологічні моменти (наприклад, приблизне змалювання настрою Олега, відомого завойовника) тут можна залучити для мобілізації уваги аудиторії?

 

Думаємо, що Олег ходив-таки на узбережжя Каспійського моря — відповідно до свідчення Хазарського документа. Арабський географ першої половини X ст. ал-Ма-суді повідомляє, що якісь руси на п'ятистах суднах, піднявшись по Дону, волоком перебралися на Волгу, спустилися по ній і попливли на південь уздовж західного узбережжя Чорного моря. В цих русах найприродніше бачити вихідців з Тмутаракані, яку було розташовано у ни-зів'ях Дона. Але ж хазарський документ повідомляє, що Хельгу-Олег напередодні походу на Каспій оволодів Тму-тараканню. Арабські джерела стверджують, що в Каспійському поході руси були майже всі перебиті ворогами (персами?). Можливо, склав голову за Каспійським морем І князь Олег.

 

VI. Опишіть нинішню політичну ситуацію в Україні, виклавши власні суб'єктивні емоції. Потім перепишіть цей текст, користуючись самими лише логічними доказами. Порівняйте обидва тексти. Який текст — перший чи другий — дався вам легше? Спробуйте сполучити обидва тексти в новий варіант.

 

VII. Спробуйте уявити, що вам хочеться поділитися враженнями про нещодавно прочитану книгу: а) зі своїм другом; б) зі своїм дідусем; в) зі своїми одногрупниками.

 

 

У чому налягатиме казуальний момент вашої розповіді в кожному випадку?

 

Література Основна

 

1. Адамов Е. Рациональное и эмоциональное в ораторском выступлении // Политическое самообразование. — 1982. — № 3.

 

2. Войшвилло Е. К. Логическое следование, связки и законы логики // Модальные и интенсиональные логики. — М., 1978.

 

3. Ерастов Н. П. Сочетание требований логики и психологии в лекции. — М., 1980.

 

4. Сопер П. Основы искусства речи. — М., 1995. — С. 234—273.

 

Додаткова

 

1. Гурвйч С. С., Погорелко В. Ф., Герман М. А. Основы риторики. — К., 1988. — С. 71—102.

 

2. И вин А. А. Искусство правильно мыслить. — М., 1990.

 

3. Клюев Е. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элоку-ция). — М., 1999. — С. 82—137.

 

4. Сазонтьев Б. А. О сочетании рационального и эмоционального в публичной лекции. — М., 1974.

 

5. Усмов А. И. Логические ошибки (как они мешают правильно мыслить). — М., 1958.

 

§ 3. Елементи художності та літературні прийоми в мові оратора

 

Поняття про художній образ

Ми вже говорили про логіку оратора як про могутній засіб переконання аудиторії. Але не будемо забувати й про те, що повноцінна психічна діяльність базується на використанні можливостей обох півкуль мозку: як "логічної", так і "художньої". Це означає, що без емоцій, без хвилювання немає повноцінної промови перед людьми.

 

Але хвилювання має бути не стихійним сплеском, який розбурхує і промовця, і слухачів. Немов річку вводять у гранітні береги, щоб плин води було приборкано й випрямлено, аби вода не піднялася і не затопила площі та вулиці, так і оратор тримає свої емоції під контролем, "дозує" їх вияв. Нагадаємо: Феофан Прокопович вчив не занадто віддаватися почуттям, приборкувати будь-яке хвилювання.

 

Для того щоб емоції легше було приборкувати, надавати їм естетичного виразу, використовують художній образ. Це знали вже античні ритори, які щедро запозичували поетичні прийоми.

 

Відмінність образу від силогізму полягає в тому, що образ наче показує, малює вашу думку. Образи грунтуються на конкретно-чуттєвих переживаннях дійсності: зорових, слухових чи тактильних враженнях. Так, мистецтво живопису (живописний образ) спирається на те, що бачать наші очі. Музика використовує те, що здатні відчути наші вуха. А слово містить у собі можливості всіх видів мистецтва.

 

Ось поет змальовує нам жнива, коли над полем дзижчать серпи, перетинаючи сухі й пружні, нагріті сонцем стеблини жита:

 

Між межами жваво, живо

 

Жовте жито жнуть женці. (Д. Загул)

 

Враження отого дзижчання створюється завдяки повтору звука "ж" в кожному слові вірша.

 

Словом можна й "малювати":

 

"Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси" (М. Коцюбинський).

 

Ми ніби бачимо оті "мокрі коси", що їх спускає кубло вологого мороку нагорі — хмара, бачимо дощ немов живу істоту, породження осені.

 

Отже, переконати можна і шляхом логіки, і шляхом отакого малювання засобами художнього слова. Створений образ буде не менш переконливий, ніж будь-який умовивід. Народ здавна користувався художнім словом, навіть коли не знав грамоти: "Насупився, мов чорна хмара!" — говорилося про лихого, непривітного чоловіка, від якого чекаєш щомиті "грому й блискавки".

 

 

 

 

Нехтувати такими можливостями слова промовцеві не годиться. Розглянемо шляхи створення словесного образу.

 

Як відомо, в мові нашій виділяються звуки, слова, словосполучення (також речення). Образ твориться переважно на рівні звука (фоніка) та слова (художня лексика). Проте художня гра може спостерігатися й на рівні синтаксису, хоча традиційне вчення про синтаксичні фігури до поетики не належить.

 

Звуковий рівень тексту

 

Звуки мови з точки зору лінгвістики вивчає такий розділ мовознавства, як фонетика. Але в даному разі нас цікавить тільки, як можна "малювати звуком". Цим займається фоніка (літературознавчий термін), яка вивчає засоби створення образу самими лише звуками. Звук "ж" у вірші Д. Загула і є приклад фоніки, художнього використання звука з метою створення образу. Разом з тим, треба пам'ятати, що випадкові співзвуччя можуть спричинити небажаний ефект. Раніше радянський автомобіль "Жигулі" за кордоном не хотіли купувати, доки його не перейменували на "Ладу" — справа в тому, що в західних мовах є ганебне слово "жиголо" — чоловік, що торгує своїм коханням. Може виникнути небажаний "додатковий" образ і за накопичення таких "невинних" форм, як, скажімо, дієприслівникові форми на -вши: сказавши, спитавши та ін.; або: "Чи є борошно?" (можна почути "Чиє борошно?").

 

Використання з метою створення образа груп приголосних називається алітерацією (від лат. ad — до lit(t)era — "буква"), голосних — асонансом (від лат. asso-по — "відгукуюсь"). Наприклад, напружене повторення звуків "с", "з", "ч" з метою створення психологічної атмосфери дискомфорту: "У причільне вікно світе світ. Боляче він урізується в очі... а одвести очей, одірватися від того світу — вона не зможе" (П. Мирний). Повторення голосного звуку "і" ("ї") створює інтонацію тужливого голосіння: "Мов батько та старший брат, ходив він біля неї, виніс і подушку з спальні, підсунув під голову і сам сів коло неї. Наче квітка біля білої лілії, завита у чорну хустку, лежала вона бліда-бліда, затягнена у чорне плаття" (П. Мирний).

 

Лексичний рівень тексту

 

Основним матеріалом оратора є не звук, а слово. Словниковий запас культурної людини — багатий, гнучкий. Грамотна, чиста мова одразу створює враження освіченості, інтелігентності. Але не плутайте вираз "літературна мова" з виразом "мова художньої літератури". Перший — означає: грамотна, нормована мова ораторів, учителів, проповідників. Другий — мова письменницька, що часто творить художні образи. Але досвідчений оратор черпає з обох джерел. Ось чому ми розглядаємо тут літературні прийоми, що базуються як на літературній нормі, так і на відхиленнях від неї.

 

Літературна норма. Оратор як носій культури мусить спиратися передусім на літературну мову, нормовану правилами граматики. Промова, в якій багато помилок, не тільки створює негативне враження про самого оратора, але й утруднює сприйняття самої промови, відволікає від теми.

 

Культура мови оратора — "це процес свідомого добору та використання тих мовних засобів, які допоможуть лектору швидко й результативно досягнути мети в кожній конкретній ситуації публічного виступу"1.

 

Найпоширеніші мовні помилки, яких слід уникати ораторові:

 

1. Невірний наголос. Іноді від наголосу може залежати і семантика (значення) слова, наприклад: орган—орган і т. п.

 

2. Неправильна вимова окремих звуків. Насамперед йдеться про фізичні вади — шепелявість, гаркавість і т. п., для виправлення яких існує система спеціальних вправ. Але іноді люди, не маючи фізичних вад, неправильно вимовляють звуки, не дотримуються норм орфоепії. Найчастіше у цьому разі слова вимовляються так, як вони пишуться, що не завжди правильно. Наприклад, пишемо "яєчня", але вимовляємо "яєшня".

 

3. Неправильне вживання слів за семантикою (значенням). Наприклад, в деяких українських діалектах кріс-

 

1 Ораторское искусство как вид общественной деятельности: Матст риалы университета лекторов г. Москвы / Сост. Г. С. Елигулашвили. — Вып. IV. - М., 1981. - С. 73.

 

 

 

 

лом називають стілець. Особливу увагу тут потрібно звернути на правильне вживання фразеологічних зворотів.

 

4. Невміння розрізняти окремі морфеми у слові. Наприклад, префікси: "Він обирав капелюх в магазині" (не "обирав", а "вибирав").

 

5. Вживання дієслова-зв'язки "буде" (майбутній час) в контексті теперішнього часу. Наприклад: "Шевченко буде великий український поет" (не "буде", а "є").

 

6. Вживання зв'язки "це" перед словами "який", "котрий", "коли", "де". Наприклад: "Невстигаючий — це який має двійки" (правильно: "Невстигаючий — це той, хто має двійки").

 

7. Тавтологія — повторення однокорінних слів. Наприклад: "Він переконливо переконав усіх у своїй правоті"; "У цьому образі автор зображує "маленьку людину".

 

8. Використання пяеоназмів (слів одного значення). Наприклад: "Поет у своїх віршах зобразив дійсність, реальне життя".

 

9. Слова-паразити: ну, скажімо, зрозуміло і т. п.

 

10. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази), тобто невміння включати слово (фразу) в контекст. Більшість слів належить до нейтральної лексики (вода, море, струм, батько і т. п.), але є певні групи слів, які належать до емоційно чи стилістично забарвленої лексики, і ними потрібно користуватися дуже обережно. Наприклад: "Студенти прийшли побалакати з новим деканом".

 

Какологія — сполучення уламків стійких словосполучень у новий, неправильний зворот. Наприклад: "справив великий вплив" — від "мав вплив" "справив враження".

 

* * *

 

Оратор мусить дотримуватися граматичних норм. Проте досвідом художника слова також не слід нехтувати. Майстри слова, письменники, часто ніби "граються" неправильностями й порушенням норм грамоти, аби створити яскравий образ дійсності. Так, у письменника навіть тавтологія та плеоназм, які звичайно трактуються як помилки, можуть стати виразним засобом мови; те саме спостерігається і у досвідченого оратора. Наприклад, ви-

 

 

слів "прекрасний красень" — свідчення убогості мови, невміння знайти епітет до слова "красень". Це тавтологія як типова помилка. Водночас тавтологія може бути прекрасною стилістичною фігурою, якщо вона будується на свідомій грі відтінками слова: "страх і жах", "сумний та мелан-

 

холійний",

 

"живе життя" та ін.

 

Оскільки основною одиницею мови є слово, то лексику з цього погляду можна поділити на два типи:

 

1) слова з прямим значенням (так звана автологічна лексика);

 

2) слова з переносним значенням (так звані тропи).

 

Наприклад, слово зірка може мати пряме значення — "небесне світило". Але у

 

виразі зірка моїх очей ми маємо справу з тропом, поетичним образом кохання.

 

Основу всякого тексту складають слова з прямим, ав-тологічним значенням. За стилістичним забарвленням вони нейтральні: "Сонце світить в небі" — тут кожне слово означає лише явище, що за ним стоїть.

 

Здавалося б, автологічна лексика мусить завжди вкладатися в рамки літературної норми. Проте існує велика група слів, гир, маючи пряме, автологічне значення, водночас виходить за рамки літературної норми. Письменники охоче вживають їх, наприклад, у мові персонажів, щоб створити відповідний образ. Це — просторіччя, кан-целяризми, діалектизми, жаргонізми, неологізми^ архаїзми, варваризми, солецизми.

 

Просторіччя

 

Є така ненормована лексика, якою люди широко користуються: скиглити, гамселити, ушкварити, глигати, верзти тощо. Як правило, вживання такого слова оратором спричинює сміх, гумористичний ефект. Це так зване просторіччя. Воно дає певний образний ефект: гяшати — не те саме, що "жадібно ковтати"; це образ "живоглота", людини тваринних інстинктів. Отже, до промови можна ввести 1—2 просторічних слівця, якщо ви прагнете досягти такого ефекту.

 

Але відвертої безграмотності намагайтеся уникати. Наприклад, виразу типа "схожий до" (замість "подібний до" або "схожий на" і т. п.) засмічують мову.

 

 

Канцеляризмы

 

Засмічують мову і канцеляризми, що прийшли в нашу мову від часів Петра І з російських імператорських указів. Уже у XVIII ст. І. Котляревський глузував з людей, що базують свою мову на канцеляризмах, створивши образ бездушного бюрократа Возного: "до формального определе-нія о моей участі, открой мнг, хотя в терміні, партику-лярно, резоліцію, могу лі — теє-то як його, без отсрочек, волокиты, проторів й у'битков получити во вічноє і потомственное вяаденіє тебе — движимое і недвижимое імініє для душі моей...". Не треба пояснювати, якого враження дістають слухачі, якщо ви користуватиметеся таким убогим лексиконом.

 

Діалектизми

 

Від грец. бкхХєкто^ — говірка, місцева мова. Відомо, що національна мова не зводиться лише до літературної, її творять також діалекти, якими користуються мешканці окремих місцевостей (часом у двох селах, розташованих поруч, говорять по-різному). Наприклад: сарака (нещасний), файно (гарно) — це діалектизми з говірок Західної України. Діалектизми можуть бути й "фонетичними": на Поліссі слова "віл", "кінь", "дощ" вимовляють як вул, кунь, дорщ.

 

Часом діалектизми (як і просторіччя) є дуже виразними, красивими. Якщо ви виступаєте перед носіями певного діалекту, варто показати, що ви з ним знайомі, але повний перехід на діалект або надмірне його вживання можуть створити враження провінціала, людини неосвіченої.

 

Жаргонізми

 

Від франц. jargon (жаргон) — мова якоїсь вузької групи людей (студенти, торгівці, злодії тощо). Криміналізація життя в наші дні призвела до справжньої біди: засмічення мови "блатним" жаргоном. Тільки й чуєш повсюди: "Ко-зьол!", "Бабки" тощо. Судіть самі, чи годиться інтелігентному ораторові підкреслювати, що він стоїть з тими, хто цей жаргон уживає, на одному щаблі. Це не означає, що для змалювання відповідного образу-персонажа чи середовища не можна вжити колоритного жаргонізму. Тим

 

більше, що є жаргон студентів, лікарів тощо — тобто цілком пристойних груп людей. Але оратор, якщо він не хоче підкреслити свою належність саме до такої групи, мусить уникати жаргонізмів.

 

Вульгаризми

 

Від лат. vulgaris (простий, звичайний) як правило, лайливі слова. Не треба довго думати й над тим, якими фарбами буде змальовано одночасно й ваш особистий культурний рівень у разі вживання таких слів, як брехуха, па-щепуха та ін.

 

Неологізми

 

Від грец. veo? (новий) 4- Хоуо^ (слово) — нові слова, що створюються самим автором, якому іноді хочеться сказати таке слівце, якого ще "не було". Правом творення нових слів користуються зазвичай письменники. Антоненко-Да-видовим якось ужив замість звичайного слова "щупальце" ним самим винайдене слово мацок (від "мацати"). Образ виникає живий і виразний, але якщо послідовно заміняти всі знайомі слова неологізмами, Вас перестануть розуміти.

 

Архаїзми

 

Від грец. сірхаю^ (стародавній) — застарілі слова (кирея, жупан — одежа; мортира — стародавня гармата; пернач — знак полковницької влади в запорізькому війську). Вживання їх допомагає змалювати давню епоху. Наприклад, проповіднику важливо використовувати біблійні архаїзми, що відбивають реалії давнього життя у Святій Землі: хитон — одежа; динарій, лепта — гроші; Синедріон — Рада Єрусалимського Храму. Але зловживати цим жанром лексики також не слід.

 

Варваризми

 

Від грец. pdppapo^ — чужоземець. Колись греки називали зневажливо "варварами" (бороданями) інші народи. Звідси й "варваризм" — слово, запозичене з чужої мови. Таке слово здатне одразу "намалювати" образ чужої, далекої дійсності.

 

 

 

 

II

 

У нашій мові в основному це церковнослов'янизми (зі старої церковної мови, давньоболгарської за природою, що нам її принесли з Балкан св. Кирило та Методій і їхні учні): отче, долги, сущий і т. ін. У російській мові після відомої реформи М. Ломоносова церковнослов'янська лексика разом з корінними російськими словами створила урочистий стиль ("Восстань, пророк, и виждь, и внемли, Исполнись волею Моей...". — О. Пушкін). У нас, навпаки, існує тенденція повністю звільнитися від "слов'янщини" й перейти на живу сучасну українську мову. Проте в обмеженій кількості слов'янізми сприяють неповторній окрасі мови (особливо церковної). Інша справа — русизми — запозиченнями з російської мови в силу близькості двох народів, двох мов.

 

Солецизми

 

Від грец. ох»А,оІкІацо? (від назви м. Сол, грецької колонії в Малій Азії, де грецька мова була засмічена). Солецизми — це свідоме вживання граматично неправильних форм з метою створення певного образу. Наприклад: "Вона стара собака — зуби з'їла на цій справі". Тут іронія полягає в тому, що слово "собака" (чоловічого роду) спеціально віднесено до жінки, за зовнішньої нейтральності використання прислів'я.

 

* * *

 

Запам'ятайте: всі ці групи лексики — досить сильні засоби створення образу

 

Як на палітрі виправного маляра не занадто багатояск-равих, "гучних" фарб, так і ораторові не варто зловживати ані просторіччям, ані жаргоном, ані архаїзмами.

 

Нагадуємо: в усіх тих випадках значення слова не змінюється (мушкет є "мушкет", старовинна вогнепальна зброя, а не, скажімо, "автомат"). Це — автологічна лексика.

 

Але буває й використання слів у переносному значенні (з грец. цєта — перенесення); звідси вираз "металогічна лексика" (або тропи).

 

До тропів належать: епітети, порівняння, метафори, уособлення, персоніфікації і т. ін.

 

Троп — від грец. трояо^ (зворот) — вживання слова чи виразу в переносному, образному значенні. Виникнення

 

 

тропів, очевидно, збігається зі становленням людської мови як такої, коли первісна людина ще не відокремлювала себе від довкілля, намагаючись осягнути взаємозв'язок речей у світі. Троп саме і встановлює ці зв'язки, відшукуючи аналогії, порівняння. Наприклад, залізна брама — брама, зроблена із заліза (у прямому значенні). Якщо ж ми кажемо "залізний характер", то це вже переносне значення. В основі переносу — якості металу.

 

Троп є обов'язковим елементом поетичної мови і нерідко — красномовства, його можна назвати формою художнього мислення.

 

Тропи поділяють, зазвичай, на два розряди: прості (епітет та порівняння) і складні (усі інші).

 

Порівняння

 

Це — зіставлення одного предмета з іншим на основі їх спільної ознаки; своєрідний живопис словом, спрямований на те, щоб розбудити уяву слухача (читача): "Зорі — то людськії душі" (П. Куліш).

 

Я втомлена, як квіти восени,

 

котрі вже часом хочуть залишитись

 

лише в далекій пам яті дощів.

 

(Л. Костенко)

 

Порівняння відіграють дуже важливу роль при описах, вони допомагають уявити об'єкт розмови.

 

Епітет

 

Від грец. єтсібєтоу (додаток) епітет образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найхарактернішу чи вражаючу якість. "Чи слід молодиці світити грішним волоссям проти Божого сонця?" (І. Нечуй-Левицький).

 

. З видів епітету можна виділити оксюморон, або катахрезу, — з'єднання нез'єднанного. Наприклад: "абсурди" типу гарячий лід, холодне серце, блакитна кров і т. п.

 

Метафора

 

Від грец. цєтафора (перенесення) — перенесення значення (ознаки) слова за принципом подібності на ін. На-

 

 

приклад: чаша терпіння, печать мовчання, у чужу душу не влізеш, випити гірку чашу і т. ін. Метафори охоче використовують поети:

 

Жоржини на чорнобильській дорозі вже другий рік як струшують біду.

 

(Л. Костенко)

 

Метафору можна назвати "головним" тропом. У "Пое тиці" Арістотеля підкреслюється важливість опанування метафор і зазначається, що вміння складати гарні метафо ри — ознака справжнього таланту...

 

Метафора за своєю суттю є скороченим порівнянням, в якому пропущено сам об'єкт порівняння. Наприклад: звістка летить. Можна "розшифрувати" цю метафору так: птахи летять; звістка летить, мов птах; звістка летить.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-31; Просмотров: 771; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.183 сек.