Методичні вказівки до теми. Тема 6. Естетичний потенціал інтуїції й проблеми художньої творчості

П л а н

Тема 6. Естетичний потенціал інтуїції й проблеми художньої творчості

МОДУЛЬ В.

1. Історія феномена інтуїції.

2. Сторіччя сучасне і сторіччя минуле в естетичній спадщині Анрі Бергсона.

3. Характерні особливості форм пізнання людства (інтелектуальна, інтуїтивна).

4. Наукове та художнє опанування дійсності як дві форми єдиного процесу пізнання об’єктивного світу.

Розкриваючи перше питання, необхідно мати на увазі, що час, у якому існує філософія кінця XIX — початку XX століть, особливо насичений: у ньому й злива­ються, і рвуться різні філософські традиції, відбуваються, подібно до тектонічних зрушень, глибинні злами в самому осмисленні традицій­них для філософії проблем, а феномен інтуїції має довгу й складну історію в контексті філософських і естетичних знань. Філософія інтуїтивізму як самостійний, завершений напрям складається лише на межі XIX—XX століть.

Розв'язуючи друге питання, перш за все треба повідомити, що один із філософських напрямів кінця XIX початку XX століть — інтуїтивізм — пов'язаний передусім з іменем видатного французького філософа, лауреата Нобелівської премії Анрі Бергсона. Інтуїтивізм А.Бергсона — складна, суперечлива теорія, своєрідним фундаментом якої є думка філософа про визна­чальну роль інтуїції в науковому та художньому пізнанні світу. Витоки ж інтуїції — в інстинкті й інтелекті.

Інтуїтивізм починає формуватися в умовах поступового занепаду філософії позитивізму й відбиває відверто антипозитивістські мотиви. У цьому визначальному для долі філософії періоді А.Бергсон стоїть біля витоків гуманітарно-антропологічного спрямування західної філософії й начебто поєднує своєю творчістю "сторіччя сучасне й сторіччя минуле"

Вивчаючи це питання, студентам необхідно звернути вагу на те, що людство володіє, як стверджує Анрі Бергсон, двома формами пізнання — інтелектуальною та інтуїтивною, які діють у різних напрямах. Якби людство домоглося цілковитого розквіту цих двох форм пізнання, ми, на думку Бергсона, могли б назвати його досконалим та цілісним. Але подібної гармонії, повного злиття своїх інтелектуальних та інтуїтивних можливостей людство ще не досягло. Тому воно мусить жертвувати одним "знаряддям" заради іншого, і жертвою стає інтуїція. Але, незважаючи на всі спроби людства знищити інтуїцію, вона існує як "погаслий світоч, що спалахує тільки час від часу, лише на мить" (А.Бергсон А. Творческая зволюция. – С. 159).

Розглядаючи це питання, необхідно усвідомити, що наукове та художнє опанування дійсності як дві форми єдиного процесу пізнання об'єктивного світу не можуть якісно відрізнятися. Має йтися не про якісну своєрідність, а про специфічні риси, властиві кожній із цих форм пізнання. Процес наукового пізнання завжди спрямований на певну практично корисну мету, потребує чіткого формулювання законів та висновків. Художнє ж пізнання дійсності допускає, наприклад, вигадку, умовність, фантазію, а суб'єктивна позиція митця впливає на його ставлення до певних подій та явищ навколишнього життя. Проте специфічні риси наукового та художнього процесу пізнання дійсності не дають підстав стверджувати про переваги одного над іншим. Саме А.Бергсон намагається знайти ці переваги. Процес естетичного пізнання постає у нього інстру­ментом найглибшого та найповнішого осягнення "сенсу" світу.

Дата добавления: 2014-10-31