Методичні вказівки до теми. Тема 4. Естетичне підґрунтя філософії екзистенціалізму

План

Тема 4. Естетичне підґрунтя філософії екзистенціалізму

1. Формування екзистенціалістської естетики в межах філософії екзистенціалізму.

2. Екзистенціанальна концепція людини К.Ясперса.

3. Філософські й естетичні погляди Ж. П.Сартра.

4. Філософія "абсурду" А.Камю.

У підготовці до першого питання перш за все студентам треба з'ясувати, що екзистенціальна філософія (лат. existentia – "існування") почала формуватися на зламі XIX - XX століть у російській філософії М.Бердяєва (1874 - 1948) і Л.Шестова (1866 - 1938), а послідовний виклад філософська концепція існування дістала в Німеччині після Першої світової війни у філософії К.Ясперса (1883 - 1969) і М.Хайдеггера (1889 - 1976), у Франції – А.Камю (1913 - 1960), Г. Марселя (1889 - 1973), Ж.П.Сартра (1905 - 1980).

Серед проблем екзистенціальної філософії можна виділити найбільш актуальні: відчуженість людини в епоху соціальної кризи; існування людини і її сутність; буття людини і буття світу; людина як унікальна істота; буття між життям і смертю і т. ін. Філософи - екзистенціалісти розглядають відчуженість як загальну характеристику життя людини в суспільстві. Вони вважали, що філософія зобов'язана допомогти людині знайти смисл свого життя в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Поширенню екзистенціалізму сприяла насамперед характерна для філософії XX століття певна методологічна, світоглядна всеосяжність, яка легко сформувалася в невизначеність філософії існування. Це давало змогу співіснувати "релігійному" (М.Бердяєв,, Г.Марсель, К.Ясперс) і "атеїстичному" (А.Камю, Ж.П.Сартр, М.Хайдеггер) екзистенціалізму.

З'ясовуючи друге питання, треба зазначити, що екзистенціональна аналітика людського буття одержує найбільш послідовне і яскраве вираження в екзистенціональній концепції Карла Ясперса (1883-1869) – учня Макса Вебера. Персонально-антропологічна природа філософії К.Ясперса виявляє себе в трактуванні всіх основних тем його вчення: чи йде мова про предмет філософії, про світ, про саме буття або про людину. У полеміці з позитивістським ототожненням філософії й наукового дослідження К.Ясперс намагається визначити специфіку філософії, її самостійність і незалежність як форми духовної діяльності, затвердити особливий філософський підхід до пізнання і тлумачення буття за межами науки. Зважаючи на це, він бачить свою мету не у визначенні загальних законів фактичного існування світу, а в розкритті й характеристиці людських форм конституювання світу, тих людських принципів, яким повинна бути підпорядкована науково-теоретична й морально-практична діяльність людини.

Розглядаючи це питання, студентам треба зазначити, що важливе значення в розвитку екзистенціалізму 50 - 70-х років мала робота Жана Поля Сартра (1905-1980) "Проблеми методу" (1957). Ця робота виконала роль своєрідного мосту між сартрівськими розробками 30-40 - х років – "Уява" (1936), "Ескіз теорії емоцій" (1939), "Буття і ніщо". Досвід феноменологічної онтології (1943), "Екзистенціалізм – це гуманізм" (1946) і дослідженнями 60-70 років, зокрема "Критикою діалектичного розуму" (1960). Популярність Ж.П.Сартра принесли роман “Нудота” (1938) і збірник оповідей “Стіна”. Основна філософська робота - “Буття і ніщо”. Але популярності Ж.П.Сартр набував у повоєнні роки. Його світогляд склався під впливом А.Бергсона, Е.Гуссерля і М.Хайдеггера. Від ранніх робіт про творчий потенціал уяви через утвердження естетики як філософії Ж.П.Сартр приходить до майже цілковитої зосередженості на категорії "свободи", у межах якої відбувається певне примирення естетичного й естетичного ії аспектів. Свобода стає своєрідною серцевиною всієї філософської концепції Ж.П.Сартра. Свобода – це людська істота, нічим не зумовлена, вона є розривом з необхідністю, передбачає незалежність від минулого, а сучасне, вважає Ж.П.Сартр, не є спадком минулого, отже, і майбутнє не є логічним продовженням сучасного.

Вивчаючи це питання, необхідно звернути увагу на те, що поняття "абсурд" посідає провідне місце в філософсько-естетичній концепції Альбера Камю. Звернімо увагу на значення поняття "абсурд" (від. лат. absurdus -"безглуздий"), яке інтерпретується через суміжні поняття: "недоладність", "безглуздість", "нісенітниця". Важливо підкреслити, що А.Камю обґрунтовує "почуття абсурду", а не "філософію абсурду". Констатуючи абсурдність буття, А.Камю водночас не заперечує загальнолюдських цінностей (любов, свобода, солідарність), які дістають найповніше й найглибше осмислення в мистецтві.

Аналізуючи теоретичні погляди А.Камю, слід урахувати, що їх оцінка завжди була суперечливою, начебто відбиваючи суперечливість позиції самого філософа. Філософські й естетичні погляди А.Камю, який 1957 року став лауреатом Нобелівської премії з літератури, зазнали складної трансформації: від ідеї злиття людини з природою через суперечність між індивідуалізмом і гуманізмом до визначення хаотичності світу й випадковості людського існування. Світоглядові А.Камю властиві прагнення до бунту людини, яка усвідомлює абсурдність свого існування, свого буття. А.Камю цікавить широке коло проблем, пов'язаних із соціальним призначенням мистецтва, психологією художньої творчості.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Вдовина И.С.Буржуазная философская антропология XX века. М.,1986.

2.Камю А. Бунтующий человек. – М., 1990.

3.Сартр Ж.-П. Бытие и ничто // Философские науки. – 1989. – №3.

4.Сартр Ж.-П. Воображение // Логос. – 1992. – №3.

5.Сартр Ж.-П. Слова. –М., 1966.

6.Сартр Ж.-П. Что такое литература? // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX -XX вв. – М., 1987.

7.Сартр Ж.-П. Экзистенциализм - это гуманизм. – М.,1953.

Дата добавления: 2014-10-31