Завдання. Вправи. 1 страница

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

1. Поняття літературної мови

2. Мовні норми.

3.Ознаки та аспекти культури мовлення.

4. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.

5.Культура мовлення під час дискусії.

Зміст заняття

Літературна мова – вища форма загальнонародної мови. Ознаки літературної мови. Мовні норми: орфоепічні й акцентні, графічні, орфографічні, лексичні, граматичні (норми словотворення, морфологічні, синтаксичні), стилістичні, пунктуаційні.

Ознаки й аспекти культури мовлення. Культура мови. Культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення: правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.

Вимоги до культури мовлення працівника культурно-дозвіллєвої галузі. Способи підвищення мовленнєвої культури. Аспекти культури мовлення (нормативність, адекватність, естетичність, полі функціональність)

Культура мовлення під час дискусії. З історії виникнення дискусії. Мовно-жанрові ознаки дискусії (у порівнянні з полемікою). Основні правила ведення дискусії. Етика дискутивного спілкування.

Студенти повинні

знати:

- зміст понять «літературна мова» (у порівнянні з національною мовою), «мовна норма», «культура мови», «культура мовлення»

- головні ознаки літературної мови;

- що регулюють мовні норми;

- аспекти культури мовлення;

- способи підвищення мовленнєвої культури;

- особливості дискусії (порівняно з полемікою);

- правила ведення дискусії

уміти:

- користуватись літературною мовою з дотриманням мовних норм; визначати порушення мовних норм;

- спілкуватись з дотриманням критеріїв культури мовлення;

- підвищувати мовленнєву культуру;

- визначити відмінність між дискусією і полемікою

- взяти участь у дискусії.

ТЕМА 1.3. Специфіка мовлення фахівця

МЕТА: - ознайомити студентів з основними умовами ефективного мовленнєвого спілкування;

- ознайомити з композицією публічного виступу;

- формувати уміння й навички підготовки до публічного виступу, правильно сприймати фахову інформацію;

- розвивати уміння володіти різними видами усного професійного спілкування

- виховувати культуру усного професійного мовлення

Обладнання: пам’ятка «Як готуватись до виступу», схема «Структура доповіді», таблиця «Прийоми тактики під час публічного виступу», схема «Структура професійної публічної промови», таблиця «Форми публічного мовлення»

1. Мова і професія. Специфіка мови професійного спілкування.

2. Майстерність публічного виступу. Види. Підготовка до виступу.

3. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості.

4. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

Зміст заняття

Мова і професія – дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину пізнання світу, оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої культури.

Знати мову професії – вільно володіти багатим лексичним матеріалом з фаху.

Особливості мови працівника галузі культури (відповідно до напрямку діяльності). Чистота професійної мови.

Майстерність публічного виступу. Книжно-розмовна форма публічного мовлення, підготовлено-імпровізаційний характер.

Види і жанри публічних виступів: доповідь (політична, ділова, наукова), промова (розважальна, інформаційна, агітаційна, вітальна), виступ, повідомлення.

Підготовка до виступу. Основні етапи підготовки. Структура виступу.

Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування. Прийоми тактики.

Студенти повинні

знати:

- специфіку мови професійного спілкування (відповідно до напрямку діяльності);

- основні умови ефективного мовленнєвого спілкування;

- види і жанри публічних виступів;

- структуру та композицію професійного публічного виступу;

- тактичні прийоми під час виступу

уміти:

- готуватися до публічного виступу;

- правильно сприймати фахову інформацію;

- використовувати тактичні прийоми під час виступу;

- володіти різними видами усного професійного спілкування

ТЕМА 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії

МЕТА: - розкрити зміст понять «літературна мова», «мовна норма», «культура мовлення», «професійне мовлення»;

- визначити ознаки та аспекти культури мовлення;

- визначити зміст поняття «професійна мовнокомунікативна компетенція»;

- формувати уміння й навички оволодіння мовними нормами сучасного українського ділового мовлення;

- формувати уміння розпізнавати норми літеру тарної мови, відповідно до норм редагувати тексти офіційно-ділового стилю;

- виховувати повагу до української літературної мови

Обладнання:

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Актуалізація опорних знань

- Пояснити зміст понять «державна мова», «мова», «стиль»

- Назвіть особливості офіційно-ділового та наукового стилів

ІІ. Повідомлення теми та мети заняття

2. Поняття літературної мови

3. Мовні норми.

4. Ознаки та аспекти культури мовлення.

5. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.

6. Культура мовлення під час дискусії.

ІІІ. Сприйняття та свідоме засвоєння нового матеріалу

1. Поняття літературної мови

Упродовж віків відпрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов’язковими для сучасних носіїв літературної мови.

Українська національна мова існує

у вищій формі загальнонародної мови у нижчих формах

сучасній літературній мові територіальні діалекти

Літературна мова - це упорядкована цілою системою норм вища форма загальнонародної національної мови.

Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота, ясність і доступність, доцільність висловлювання. Але слід пам’ятати, що вона норма – категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.

Сформувалася сучасна українська літературна мова на основі південно-східного наріччя. Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський («Наталка Полтавка», «Енеїда»). Він першим використав народно розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником нової української мови є Т.Г.Шевченко

Найважливішою ознакою літературної мови є наявність норм.

Норми літературної мови - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржика, діалектизмів: всього, що може спотворити її структуру.

Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

МОВНІ НОРМИ

Мовні норми	Регулюють правильність	Приклади
Орфоепічні й акцентні	Належної вимови звуків і звукосполучень,   наголошування та інтонації	[Ведец´: а], [шчи пити], [но шу] позаочі, добродій
Графічні	передачі звуків на письмі	Робочі, а не робочи
Орфографічні	написання слів згідно з чинним правописом	пі в’я блука, пів -Є вропи
Лексичні	вживання слів у властивих їм значеннях	Будь-яке питання (а не любе); наступна (а не слідуюча) зупинка
Морфологічні	уживання морфем	Протягом, а не на протязі року
Синтаксичні	керування, узгодження, поєднання і розміщення слів, речень
Стилістичні	вибору мовних елементів відповідно до умов спілкування	Він кваліфікований працівник, а невін добрий роботяга.
Пунктуаційні	вживання розділових знаків	Це, може, й так.

Норми словотворення, морфологічні й синтаксичні іноді об’єднують в

одну групу – граматичні норми.

3. Ознаки та аспекти культури мовлення

Важко переоцінити значення мовлення в житті людини і суспільства в цілому як засобу передачі знань і досвіду, накопиченого людством, як засобу духовного розвитку, виховання, освіти, як засобу спілкування. Впливу один на одного.

Відомо, що 70-80% того часу, коли людина не спить, вона слухає, говорить, читає, пише, тобто займається мовленнєвою діяльністю, пов’язаною зі змістовим сприйняттям мовлення і його створенням (продукуванням).

Кожен працівник повинен сприймати і передавати інформацію, захищати свої переконання і переконувати інших, виступати з пропозиціями, порадами і критикою, повідомленням чи доповіддю, конференціях.

Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і органічно пов’язані між собою.

Культура (від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство потягом своєї історії. Мова – це прояв культури. Плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру.

Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, сприяє втіленню норм у мовну практику.

Культура мови має регулювальну функцію. Вона діє між літературною мовою і діалектами, між усною і писемною формами.

Культура мовлення – передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- полі функціональність(забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною

мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

(Студенти отримують картки, на яких розкрито зміст основних критеріїв. Вони повинні ознайомитись з інформацією і подати її якомога стисліше і зрозуміло одногрупникам) (Мацюк с.54…)

Правильність – вільне володіння мовою відповідно до літературних норм

Точність – уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речення.

Логічність – логічно правильне мовлення, послідовне.

Логічні помилки:

- поєднання логічно несумісних слів (жахливо добрий, страшенно гарний);

- вживання зайвих слів, тавтологія (особисто я, вільна вакансія, захисний імунітет);

- порушення порядку слів у реченні;

- порушення хронологічної послідовності;

- розширення і звуження поняття (письменники і поети);

- невідповідність причини і наслідку

Змістовність – передбачає глибоке осмислення теми й головної думки

висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал.

Доречність – добір таких мовних засобів, що відповідає змістові,

характерові, меті повідомлення.

Багатство –різноманітність уживаних морфологічних норм, синтаксичних конструкцій.

Виразність – виразність дикції і чіткість вимови; вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення – логічний наголос, паузи, емоційну тональність.

Чистота – вживання тільки літературно-нормативних слів, правильні граматичні форми.

4. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця.

Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.

Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, складати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді,заповнювати бланки. Згодом потрібними стають уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорювати контракти, надавати й отримувати зворотну інформацію.

Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризують за такими параметрами:

- місце і час виникнення ситуації;

- обставини,за яких виникла ситуація;

- соціальні і професійні ролі учасників;

- операції, які виконують учасники;

- канал комунікації (телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч-на-віч).

З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загальні (налагодження контактів, засідання, ділові наради, дискусії, переговори) і специфічні (участь у судових дебатах).

Способи підвищення культури мовленнєвої культури:

- свідомо і відповідально ставитися до слова;

- стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати

слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчитися чути себе і таким чином виробляти чуття правильного мовлення;

- створити настанову на оволодіння нормами української літературної

мови, на удосконалення знань. Для цього звертатися до правопису, посібників, довідників;

- читати художню літературу – джерело збагачення мовлення,

записувати цікаві думки майстрів слова, вивчити напам’ять афоризми, вірші;

- оволодівати жанрами функціональних стилів;

- активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до наук – це

підвищує інтелектуальний рівень особистості і віддзеркалюється в мовленні;

- удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову літературу

(наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користуватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними словниками, набувати практики публічних виступів із фахової тематики з рефератом чи з доповіддю);

- не піддаватися впливам «модних» тенденцій, аби прикрасити мовлення

чужомовним словом; уникати мовної агресії.

5. Культура мовлення під час дискусії

З історії виникнення дискусії

Дискутивно-полемічна мова як вид красномовства дуже давня. Її

активно використовували ще у публічному спілкуванні Давньої Греції, де кар’єра громадянина залежала від уміння виступати з промовами перед народом, заручатися підтримкою слухачів. Промовець мусив мати у своєму розпорядженні необхідний мінімум знань про політичні і суспільні явища, а також уміти захищати і спростовувати будь-які положення на правдоподібних засадах. Для цього софістами була розроблена технічка суперечки, яка у Давній Греції отримала назву «еристичне мистецтво». Спочатку еристику (грец.eristicos – той, який сперечається) розуміли як засіб пошуку істини за допомогою суперечки. Її призначенням було переконувати інших у правильності висловлюваних поглядів і, відповідно, схиляти їх до тієї поведінки, яка видавалася потрібною і доцільною.

Сократ створив діалектичний діалог, у якому шляхом взаємозацікавленого обговорення проблеми і протиборства думок досягається істина.

Аристотель уявляв суперечку як діалектичну бесіду: усе, що висловлюється учасниками, обов’язково має бути пов’язане з тезою; діалектична дискусія між двома учасниками може відбутися лише втому випадку, коли є запитання, на яке вони можуть дати альтернативні відповіді. У дискусії один з учасників захищає положення, яке є його відповіддю на це запитання, інший прагне це положення спростувати.

У європейській культурі тривалий час панівною була дискусія, побудована у формі запитань-відовідей. У такій дискусії опонент тези ставив не прямі запитання, а посилки, з яких випливало заперечення.

Сучасні вчення про дискутивну мову розглядають учасників діалогу як таких, що мають рівні «логічні» права. Кожний з них може висувати аргументацій ні конструкції, оцінювати, ставити запитання і давати відповіді.

Різновидами суперечки є дискусія, полеміка, диспут.

Дискусія (лат. discussion – розгляд, дослідження) – публічне обговорення певної проблеми або групи питань на зборах, конференціях, у пресі, під час бесід, на заняттях тощо з мето досягнення істини.

У дискусії виявляється тісний зв'язок між логікою і культурою мови. Важливо вміти логічно мислити, ясно і лаконічно висловлюватися, точно формулювати думки, володіти термінологією та з повагою ставитися до логічної критики опонента.

Передумовами виникнення дискусії є необхідність розв’язання певної проблеми за умови існування хоча б одного варіанта рішення.

Характерною ознакою дискусії є відсутність тези і наявність єдиної теми. Завдання її полягає в досягненні певної згоди учасників щодо дискутованої теми. Дискусію часто розглядають як метод, що активізує процес навчання, вивчення складної проблеми.

У разі виникнення конфлікту під час дискусії слід дотримуватися таких правил:

1) не піддаватися емоціям і не форсувати розв’язання конфлікту;

2) шукати причину конфлікту, а не обмежуватися фактом конфлікту;

3) вдумливо аналізувати всі позитивні негативні варіанти розвитку конфлікту;

4) довести конфлікт до логічного завершення.

Мовно-жанрові ознаки дискусії чітко простежуються у зіставленні з полемікою.

Полеміка (грец. polemikos – ворожий, войовничий) – зіткнення різних поглядів при обговоренні будь-яких наукових, політичних, літературних чи інших питань.

Дискусія	Полеміка
1. Найважливішим є пошук істини шляхом вдалих постановки і зіставлення аргументів та контраргументів.	1. Досягнення перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, утвердження власного погляду, хоч і на шкоду істині.
2. Протилежні сторони - опоненти	2. Протилежні сторони – супротивники, конкуренти.
3. Опоненти шукають істину, компроміс, угоду, злагоду	3. Утвердження власного погляду, перемога своєї позиції.
4. Ведеться за певними правилами і за згодою учасників.	4. Кожний з учасників застосовує ті прийоми, які вважає за потрібне.
5. Тема формулюється заздалегідь.	5. Ситуативність спілкування.
6. Учасники почергово висловлюють свої положення, думки, спростування.	6. Не беруться до уваги думки інших учасників.
7.Дискусія має логічний, зв’язний характер.	7. Полеміка не завжди має логічну завершеність.
8. Засоби і прийоми дискутування – коректні, прийнятні для всіх учасників дискусії.	8. Засоби і прийоми коректні, але допускається експресивність.

Участь у дискусіях вимагає від учасників високої культури дискутивно-полемічної мови, що передбачає наявність умінь аргументовано викладати власні думки, вислуховувати і розуміти погляди опонента, оцінювати їх, відповідно до позиції опонента корегувати власну позицію чи наполягати на висунутих положеннях, спільними зусиллями доходити суті питання чи шукати і знаходити нові аргументи для переконання суперника.

Згідно з етикою дискутивного спілкування:

- не слід дискутувати чи сперечатися з приводу тих питань, які є

аксіомами (не потребують доведення). Обрана тема має потребували роботи думки (Арістотель);

- вступати в суперечку можна лише за згоди іншої людини;

- на початку розмови слід домовитися про метамову (терміни, поняття,

категорії, джерела тощо);

- перед розмовою чи на початку її слід угамувати хвилювання і страх;

- необхідно бути уважним до опонента, суперника, конкурента,

запам’ятовувати не тільки те, що він каже, а й що казав раніше. Помітивши суперечність у його висловлюваннях, методом сократівської іронії «заженіть його у кут»: ставте запитання доти, доки він не стане заперечувати собі;

- перебивати опонента можна лише для уточнення положення;

- не варто викладати одразу всі положення, тези чи аргументи.

Послідовно підкидайте тези й аргументи, але завжди майте про запас щось сказати;

- не можна все заперечувати. Використайте прийом умовного схвалення,

при якому можна погодитися з певними положеннями опонента, начебто прийміть його позицію, а відтак заперечте йому в найсуттєвішому;

- слід уникати суперечок про те, чого добре не знаєте. Учіться вчасно

переводити розмову в інше русло. Майте для цього заготовки (свіжі новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо);

- необхідно завжди бути готовим відступити, попросити вибачення;

- необхідно наголошувати в різних контекстах на основних положеннях,

поняттях, ознаках, кілька разів потворивши їх, щоб вашу позицію запам’ятали і закріпили;

- не можна замінювати розумні, логічні докази емоціями і з’ясуванням

суто особистісних стосунків;

- слід пам’ятати, що найкращими аргументами у суперечці є доказові

положення, точні факти і цифри, конкретні явища, події;

- розмову слід починати якомога приємнішим, спокійнішим тоном, що

простір для наростання суперечки і підвищення тону. Однак ніколи не зривайтеся на крик. Зробіть паузу, і якщо не зможете приємним, то байдужим тоном обов’язково завершіть розмову (на жаль, ви мене не зрозуміли; Продовжимо розмову наступного разу; Жаль, що ми не переконали один одного);

- аргументоване відстоювання своєї позиції доречно супроводжувати

жартами;

- необхідно мати тактику відступу на випадок неуспіху чи поразки

(Сьогодні, справді, ще не час, але…; Ми до цього ще повернемося пізніше…; Ви самі з часом переконаєтеся…);

- у разі поразки слід поводитися чемно і гідно. (Вчуся дискутувати; Ви

для мене зразок для наслідування; Я поступаюсь вам, залишаючись при своїй думці, і все ж аргументи невичерпані);

- суперника подібно наділяти презумпцією рівності собі. У процесі

дискусії не ставте під сумнів щирість суперника, його безпристрасність, прагнення до встановлення істини, компетентність;

- найкращий спосіб боротьби із завзятим суперником – дати змогу йому сказати все.

Важливу роль під час дискусії відіграє культура мови:

- вміле і безпомилкове використання лексичних засобів мови;

- вдало підібраний тон;

- відсутність штампів;

- неординарність мовленнєвої поведінки;

- врахування мовленнєвого рівня і досвіду супротивника;

- недбалість у доборі слів чи збіднений словниковий запас може негативно позначитися не тільки та авторитеті мовця, а й на обстоюваній ним позиції

Отже, результативність дискусії залежить як від системи аргументації, логічності, так і від тактовності, стриманості, дотримані етичних норм, культури мови.

IV. Підсумок заняття

1.

2.

3.

4. У чому сутність дискутивно-полемічної мови?

5. Розтлумачте поняття «еристика».

6. Яка специфіка діалектичного діалогу?

7. Чим дискусія відрізняється від полеміки?

8. Яких правил слід дотримуватись під час дискусії?

Мовні норми

1. Зробіть правильний вибір слів, що характеризують, яким має бути

мовлення сучасного фахівця. Від вибору вищенаведених ознак мовлення буде залежати, яки ви знаєте норми літературної мови і чи вмієте дотримуватись їх.

Мовлення має бути

Правильним? вірним

Змістовим? змістовним

Професійним? професіональним

Діловитим? діловим

В и разним? вир а зним

Писемним? письмовим

Богатим? багатим

Устним? усним

2. Прочитайте тексти і поясніть, які мовні норми порушено в них. Запишіть свої відповіді.

Група «Світоч» працює над проектом створення шоу-комплекса по західноєвропейським стандартам у Центральному районі м. Миколаїва. Основною метою цього проекту являється забезпечення максимальних виг о д для відвідувачів. «Світоч» приймає активну участь у громадянському житі міста, являється спонсором різних спортивних і культурних міроприємств.

3. Якої Ви думки про фахівця,якщо він говорить так:

Я лишаю Вас слова.

Я даю добро на створення цеї продукції.

Має заключення слідуюче.

Я настоюю на звільненні Петренка з посади.

Я прийшов до такого висновку.

Хочу сказати ще пару слів.

Ця пропозиція заслуговує уваги.

Є виключення з правил.

Дякую Вас.

Я повинен зложити свої повноваження.

Не збираюся доказувати свою правоту.

Я вибачаюся.

Всього доброго вам.

Запишіть правильні варіанти

4. У кожному з наведених речень замість крапок вставте єдино

можливе для даного випадку слово. У разі правильного вживання слів це свідчитиме про знання вами норм української мови.

Цей договір ……………….. чинності з моменту підписання його ………

Просимо Вас……………. кредит на …………….. обладнання.

Ви запропонували дуже великий ……………….. роботи.

Які Ваші ……………..на майбутнє?

У конференції ………………участь студенти коледжу.

На нараді йшлося про зміцнення ………дисципліни.

Юридичні сторони ………. Відповідальність, передбачену ……. Законодавством.

Прошу ….. відпустку за …. рахунок.

Ми повинні …….. правил внутрішнього розпорядку.

5. Знайдіть у наведених реченнях слова або вирази, що не відповідають

стилістичним і лексичним нормам сучасної української літературної мови. Підкресліть їх, запишіть правильний варіант.

Я рахую, що це питання можна розглянути в слідуючий раз.

Мова йшлася про нові технології виробництва фарби.

Збори працівників Будинку культури проголосили відкритими.

Ми виконали поставлені перед нами задачі.

Акт було складено у трьох екземплярах.

На перший курс вищих учбових закладів приймаються громадяни України, у яких є повна середня освіта.

У випадку невиконання умов договору одна із сторін вправі роз торгнути його.

Дата добавления: 2014-10-31