Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 8. Провідні тенденції розвитку сучасної української культури




1. Наростання кризових явищ в культурі глобалізованого світу. Дегуманізація культури. Художній світ техногенної цивілізації.

2. Постмодерністська модель світу в українській та світовій інтерпретаціях. Постмодернізм як плюралізм стильових напрямів в українському мистецтві.

3. Експансія американської «маскультури». Проблема культурного відчуження: поляризація відношень «елітарна культура – масова культура».

4. Нове національно-культурне відродження в добу становлення незалежності України.

1. Характерною рисою сучасного етапу розвитку суспільства є глобальність подій, які відбуваються у ньому. У небувалих до цього часу масштабах термін «глобальне» (від лат. Globus – куля, від франц. Global – всеоб'ємний, загальний) став особливо актуальним і фактично фіксує нову соціокультурну ситуацію, в яку залучене усе людство. Процеси глобалізації у сучасному світі стосуються не лише науково-технічного прогресу, вони усе більше втручаються у культуру, у глибокий рівень духовного буття людей.

До першочергових проблем, які носять глобальний характер, відносяться:

1) подолання екологічної кризи, пов’язаної з катастрофічними наслідками людської діяльності;

2) запобігання війни із застосуванням зброї масового знищення;

3) подолання голоду, убогості, неграмотності, бідності;

4) пошуки нових джерел сировини, забезпечення подальшого розвитку економіки, запобігання негативним наслідкам науково-технічної революції.

Звичайно, що глобальні проблеми стосуються усіх країн світу, в тому числі й України. Від їх вирішення залежить майбутнє всього людства.

Однією з головних рис сучасного стану розвитку суспільства є розквіт технічних можливостей оволодіння природою заради земного благополуччя людини. Це також є основною ознакою техногенної цивілізації (цивілізації з високим рівнем науково-технічного прогресу), коли природа стає об’єктом людської діяльності, об’єктом експлуатації, причому експлуатації необмеженої. Мета полягає в тому, щоб накопичувати все більше матеріальних благ, багатств і на цій основі вирішувати всі людські проблеми, у тому числі соціальні та культурні. В розвитку сучасної європейської культури спостерігається зростання соціально-прагматичного вектору, тобто матеріальні блага в житті людей виходять на перший план, що в свою чергу призводить до занепаду духовних цінностей.

У ХХ ст. в науковому обігу з’явилося поняття «дегуманізація мистецтва». Це поняття означає процес усунення з витворів мистецтва занадто людського елементу. В науковий обіг цей термін ввів іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет. У середині 1920-х років він у своєму знаменитому творі «Дегуманізація мистецтва» писав, що раніше художники виявляли глибокий інтерес до реального світу і життя людей, а тепер – «поглинення в людський зміст стало в прин­ципі несумісним з естетичною насолодою як такою... це означає поступове звільнення від людського, надто людського елементу, який панував у творчості романтиків і натуралістів».

Слід зазначити, що відмова від відображення реальності світу стала одним з основних принципів модернізму. Протягом усього ХХ ст. культура модернізму тяжіла до абстракції (від лат. abstractio – далеке від дійсності). Модерністські течії цілком поривають з правдоподібністю, з формами реального життя, з реальністю образів. У них переважного значення набувають різного ґатунку умовні форми, у яких несхожість із життям стає самодостатньою.

Якщо говорити про художній світ техногенної цивілізації, то необхідно визначити особливості художньої культури новітньої доби. Серед цих особливостей можна назвати відсутність панівного стилю у мистецтві і, відповідно, існування безліч течій, особливо у живописі та музиці. Тріумф науки і техніки, передусім, комп’ютерної сприяв формуванню нового художнього бачення, нового мистецтва – електронного. Сучасна естетико-художня культура збагатилась такими поняттями, як «електронна музика», «комп’ютерна графіка», «технічний дизайн» тощо.

2. Провідним у новому постіндустріальному суспільстві стає постмодернізм (з 1970-х років). Постмодернізм – сучасний етап культурного розвитку з плюралістичною моделлю світу. Характерними рисами постмодернізму є деканонізація традиційних цінностей, стильовий синкретизм, іронізм, пародійність, естетизація потворного, змішування високих і низьких жанрів, театралізація всіх сфер культурного буття, орієнтація на споживацьку естетику, запозичення принципів інформаційних технологій та ін. У культурі постмодернізму поєднуються толерантність, плюралістичність, відкритість, антитоталітарність як заперечення влади над природою й особистістю і водночас – втрата ціннісних критеріїв, емоційності, цинізм, поверховість, естетична вторинність.

Реакцією постмодернізму на модерністську концепцію світу як хаосу стає освоєння цього хаосу, перетворення його на середовище існування людини. Якщо фундамент класичної традиції становили образність, ієрархія цінностей, суб'єктність, то постмодернізм спирається на зовнішню «зробленість», конструювання, антиієрархічність, об'єктність.

Форми пастішу (попурі, колаж), палімпсесту (нашарування різних текстів), гіпертексту (аналог комп'ютерної літератури, яку можна читати з будь-якого місця, замінюючи події, героїв) виступають моделями співіснування в різних культурних системах, у плюралістичному світі (роман «Ім'я рози» італійця У. Еко, роман «Хазарський словник» серба М. Павича, твори «Роман» і «Норма» росіянина В. Сорокіна). Знаменитий садовий ансамбль «Маленька Спарта» (архітектор Ж. Фінлі) в іронічному синтезі японського саду каменів і європейського романтичного парку з павільйонами та руїнами створює в контексті загального екологізму союз моральності й розважальності, мистецтва й туризму.

Серед архітектурних споруд, які збудовані в стилі постмодернізму слід виділити музей Гуггенгайма в Іспанії, Музей витончених мистецтв у США, готель «Резидент» в Польщі та ін.

Дослідники зазначають, що український постмодернізм є вторинним явищем щодо західного, оскільки не виростає на ґрунті глобальної інформатизації суспільства. Але хоча постмодернізм в Україні не став тотальним явищем, все ж таки на сьогоднішній день в українській культурі з'явилася достатня кількість відповідних робіт.

У літературі, безпосередньо орієнтованій на постмодернізм, пра­цюють поети таких угруповань, як «Бу-ба-бу» (Ю. Андрухович, В. Неборак, О. Ірванець), «Пропала грамота» (Ю. Позаяк, В. Недоступ, С. Либонь) та «Нова дегенерація» (П. Андрусяк, С. Процюк, І. Цепердюк).

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється також в творчості Ю. Іздрика, Л. Дереша, О. Ульяненка, В. Медведя, О. Забужко та ін.

У театрі прикладом постмодернізму можна назвати виставу «Гамлет-Лабірінт» О. Ліпцина та «Постріл в осінньому саду» В. Більченка; в кіно – фільм К. Муратової «Три історії» та «Сьомий маршрут» М. Іллєнка.

Виникнення школи українського постмодернізму в живописі пов’язують із Манежною виставкою 1988 р. (іноді її називають «українська хвиля», «український трансавангард»). Найцікавіші художники постмодернізму – А. Савадов, О. Гнилицький, Г. Сенченко, В. Рябченко, О. Голосій, В. Трубникова та ін.

Своєрідною емблемою українського постмодернізму стала карти­на А. Савадова та Г. Сенченка «Смуток Клеопатри» (1987 р.). Слід зазначити, що роботи А. Савадова мають відношення і до Донбасу. В 1990-і роки ним була створена серія фото під назвою «Донбас-шоколад», яка теж є яскравим прикладом постмодернізму в українській культурі.

3. У сучасному суспільстві під впливом засобів масової інформації та комунікації (радіо, телебачення, Інтернет тощо) сформувалася так звана масова культура (розрахована на масове вживання). Типові її риси – стандартизація, засилля легко доступних форм, ринкове ставлення до мистецтва, науки, релігії тощо.Масова культура є надзвичайно прибутковою справою, особливим типом бізнесу (шоу-бізнесу). Характерними прикладами масової культури є мелодрама, детектив, вестерн, мюзикл, фільми жахів, серіали, телешоу, рекламні ролики, комікси тощо.

Слід зазначити, що масова культура має свої зародки ще в античності, зокрема у видовищних дійствах Римської імперії, але у найбільш типових яскравих формах вона остаточно сформувалася наприкінці ХХ ст. в США, які стали в ній «законодавцем моди», зосередивши для цього потужні фінансові та технічні ресурси.

Експансія американської «маскультури» безпосередньо стосується і українського суспільства, в якому негативний вплив на стан культурного життя має зростаюча американізація художніх процесів. Комерціалізація, яка все більше охоплює деякі сфери функціонування культурного комплексу, приводить до того, що на екранах кінотеатрів, а також на телебаченні чи не перше місце посідають американські фільми, які пропагують насильство, духовне зубожіння людини. Такі фільми, безумовно, негативно впливають на формування світоглядних критеріїв людини, перш за все дітей і молоді. У ХХ ст. спостерігається розподіл культури на масову та елітарну. Елітарна культура (франц. elite – краще, відбірне, обране) – це сукупність культурних цінностей, які створюються і споживаються культурною елітою (художниками, письменниками, музикантами тощо). До неї відносяться образотворче мистецтво, класична музика і так звана інтелектуальна література. Формула елітарної культури – «мистецтво заради мистецтва».

Відносне розділення культури існувало ще з давніх часів. Навіть у первісному суспільстві шамани та жерці складали культурну еліту, що володіла особливими знаннями, які виходили за рамки загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розділення на елітарну культуру «грамотних» людей та фольклорну (народну, етнічну культуру). І вже у ХХ ст., як згадувалося вище, відбувається розподіл культури на елітарну та масову. Дослідники зазначають, що у ХХ ст. відбулося так зване «повстання мас», які вороже відносяться до незрозумілої і недоступної для їх розуміння і сприйняття елітарній культурі. Дійсно, якщо взяти масову культуру, то вона спрощує культурні цінності і робить ставку на видовищність, стереотипи свідомості, стандартні штампи, що не вимагає від людини багато витрат розумової енергії. В той же час серйозне мистецтво (елітарна культура) навпаки вимагає від людини інтелектуальних та емоційних зусиль, почуттів, волі. Протистояння масової та елітарної культури до сьогоднішнього дня залишається гострою проблемою.

4. Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. починається розбудова самостійної держави і проводиться формування власної культурної політики, спрямованої на забезпечення вільного розвитку національної культури та збереження культурної спадщини. У 1992 р. Верховна Рада прийняла «Основи законодавства України про культуру», де були задекларовані основні принципи державної політики в галузі культури. Конституція України (1996 р.) підтвердила зафіксований попередніми законодавчими актами принцип державності української мови (стаття 10). Слід нагадати, що ще 29 жовтня 1989 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про мови в Українській РСР».Цей законодавчий акт, забезпечуючи статус рівноправ'я мовам всіх народів, які проживали на території України, перш за все, створював умови для розширення сфери функціонування мови корінного народу республіки – українського. Конституція 1996 р. також проголосила гарантії і свободи у галузі літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав (стаття 54). На жаль, фінансово-економічні проблеми останнього часу не дають можливості фінансувати сферу культури у повному обсязі, так, як це передбачено чинним законодавством України, але незважаючи на це, у розвитку культури намічаються певні зрушення.

Велику увагу держава приділяє розвиткові освіти. Ухвалено національну програму «Освіта України в XXI ст.», Закон України «Про освіту», що передбачають демократизацію та гуманітаризацію освіти, поєднання вітчизняного і світового педагогічного досвіду, приведення освіти у відповідність до вимог сучасного інформаційного суспільства. Крім традиційних шкіл з'явилися альтернативні навчальні заклади (гімназії, ліцеї, коледжі, спеціалізовані школи) різних форм власності. Велика увага приділяється вивченню іноземних мов. За роки незалежності більшість навчальних закладів України переведена на рідну мову викладання.

У нормативно-правових документах щодо вищої освіти вказується на актуальність постійного оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Нині реалізується проблема входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору в рамках Болонського процесу. У вищих навчальних закладах здійснюється підготовка спеціалістів за чотирма освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Незважаючи на труднощі, розвивається українська наука. В цій галузі працюють провідні організації, такі як наприклад Національне космічне агентство України. У 1997 р. український космонавт Л.Каденюк здійснив політ у космос на кораблі «Коламбія». Плідно працюють конструкторські бюро ім. Антонова (Київ), Малишева (Харків), «Південмаш» (Дніпропетровськ) та ін. Значних успіхів досягла медицина. Проблемами трансплантації внутрішніх органів, зокрема серця, займається Інститут ім. Амосова.

Значних успіхів за роки незалежності досягла українська естрада. Великою популярністю користуються у молоді і людей старшого покоління пісні О. Білозір, О. Пономарьова, Т. Повалій, І. Поповича, С. Ротару, Руслани, яка в 2004 р. перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення», Н. Яремчука, гуртів «ВВ», «Океан Ельзи» та ін. Розвиток театрального мистецтва в Україні пов'язаний з іменами таких режисерів, як С. Донченко, А. Жолдак, В. Петров та ін. Світове визнання отримав Р. Віктюк. Серед акторіввиділяються такі майстри, як Б. Ступка, А. Роговцева, Б. Бенюк та ін.

Розширилися можливості гастрольної діяльностіукраїнських театрів. Зокрема, успішно виступали в Німеччині, Великобританії, Італії, Іспанії, Франції, інших країнах Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Львівський академічний театр ім. М. Заньковецької, театри з Донецька, Одеси, Львова та ін. міст.

Яскравим явищем стали кінокартини за творами українських авторів. Зокрема, на фестивалі в Сан-Ремо (Італія) фільм «Ізгой», створений за мотивами повісті А. Димарова режисерами В. Савельєвим й А. Браунером, отримав Гран-прі. Значний резонанс на кінофестивалях у Каннах, Роттердамі, Берліні мали фільми «Фучжоу» Ю. Ільєнка, «Астенічний синдром» К. Муратової, «Голос трави» Н. Мотузко, «Приятель небіжчика» В. Криштофовича.

Українське образотворче мистецтвоостанніми роками збагатилося картинами А. Антонюка («На Голгофу», «Хорали Максима Березовського», «Вчителю, хто ми?»), В. Зарецького («Чорний струмок»), І. Марчука (цикли картин «Шевченкіана», «Голос моєї душі») та ін.

Окремо слід відзначити видатного українського художника Г. Синицю, який залишався вірним переконанням школи М. Бойчука, ідеям відродження українського монументального живопису на основі традицій мистецтва Київської Русі, її фресок, настінного живопису. Г. Синиця був одним з засновників нового напрямку в монументальному живописі, що отримав назву «Українська національна школа колористики». За свої роботи він отримав Державну премію України ім. Т. Шевченка.

Після здобуття незалежності плідно працюють скульптори. Серед них П. Кулик – монументаліст, автор ряду пам'ятників, установлених в Україні, США, Канаді. У Києві встановлено пам'ятник видатному вченому та політичному діячеві М. Грушевському (скульптор В. Чепелик). А. Кущ та В. Зноба взяли участь у скульптурному оздобленні головної площі країни – Майдану Незалежності у Києві. Скульптор О. Пінчук, який відомий станковими композиціями, працює з бронзою та керамікою, створює метафоричні образи зі складним змістом. Класикою книжкової графіки стали ілюстрації С. Якутовича, В. Перевальського, О. Петрової.

Значних успіхів досягли українські спортсмени, які гідно продовжують традиції таких своїх славетних попередників, як В. Борзов, О. Блохін, І. Дерюгіна, С. Бубка та багатьох інших. Першу олімпійську золоту медаль для незалежної України завоювала на зимових Олімпійських іграх у 1994 р. фігуристка О. Баюл. В усьому світі сьогодні відомі імена боксерів-професіоналів братів Віталія та Володимира Кличків, які є чемпіонами світу в різних версіях, футболіста А. Шевченка, плавчихи Я. Клочкової та ін.

 

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ

З ДИСЦИПЛІНИ

«ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

 

Абстракціонізм (від лат. abstractio – відстороненість) – художній світогляд напрям у мистецтві XX ст., який відзначається заміною натуралістичної предметності вільною грою кольорів, ліній і форм.

Авангардизм (від франц. avant – попереду і garde – стража) – сукупна назва художніх тенденцій, більш радикальних, ніж модернізм. Поява авангардизму пов’язуеться з виникненням у образотворчому мистецтві початку XX ст. фовізму і кубізму, для яких були характерні протиставлення усталеним традиціям і стереотипам творчості, спрямованість на радикальне перетворення людської свідомості, естетичну революцію.

Академізм (франц. academisme, від грец. academia – названа на честь міфічного героя Академа місцевість поблизу Афін, де Платон заснував свою філософську школу) – художня школа в мистецтві XIX – XXст., спрямована на збереження і відтворення творчих здобутків своїх попередників.

Антропологізм (від грец. anthropos – людина та logos – слово, вчення) – зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людської природи.

Анімізм (від лат. anima, animus – душа, дух) – одна з форм релігії, пов’язана з вірою в одушевленість усіх предметів і явищ.

Барокко – (від італ. Barocco – примхливий) – стиль і напрям у європейському мистецтві кінця XVI – XVIII ст., що охоплював усі види творчості – від архітектури до образотворчого мистецтва, – і був заснований на розвитку принципів, закладених в епоху Відродження, відбивав динамізм світомоделі і внутрішню суперечливість людини.

Берестяні грамоти – давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою-писалом. За змістом це короткі листи світського змісту, доручення, боргові зобов'язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.

Види мистецтва – конкретні історичні форми існування та історії розвитку мистецтва: просторові (статичні) види мистецтв – живопис, скульптура, архітектура; часові (динамічні) – література, музика; просторово-часові – балет, театр, кіно тощо.

Відродження (Ренесанс) – соціальний та ідейний рух ХІУ-ХУІ ст. в європейських країнах, який був спрямований проти християнсько-схоластичної культури Середньовіччя і став перехідним щаблем від середньовічної культури до культури Нового часу. Епоха Відродження характеризувалася значним розвитком архітектури, театрального мистецтва й музики (Джотто, Боттічелі, Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Ф. Петрарка, Дж. Бокаччо та ін.).

Вільнодумство – критичне ставлення до релігії та церкви: сумніви в питаннях віри, заперечення окремих релігійних догматів, обрядів тощо.

Гармонія (від грец. harmonia зв'язок): 1) в музиці – закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядковане нормам ладової побудови музики;. 2) в широкому («первісному») розумінні – зв'язок, стрункість, домірність.

Гідність – поняття моральної свідомості, уявлення про самоцінність людської особистості, моральне ставлення індивіда до самого себе і суспільства до нього

Гравюра (фр. gravure) вид графіки, в якому зображенням є друкованим відбитком малюнка, який нанесений на дошку малярем-гравером; відбитки також називаються гравюрами.

Графіка (грец. graphike, від grapho пишу) – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Гуманізм (від лат. humanus – людяний) – вчення про самоцінність людини, яке утверджує людину як смисл й основу буття.

Діалог (від греч. dialogos бесіда) – форма мовно-розумової комунікації, в якій схрещуються різноспрямовані потоки думок з метою з'ясувати спільні точки взаєморозуміння та окреслити розбіжності, що має сприяти виявленню істини.

Досвід – сукупність знань і навичок, набутих на основі і в процесі безпосередньої практичної взаємодії людей із зовнішнім світом; форма засвоєння людиною раціональних здобутків минулої діяльності.

Духовний світ особистості – система свідомо-психологічних рис, особливостей, яка в своїй цілісності виявляє міру усвідомлення людиною сутності буття, свого місця й призначення в світі і проявляється в характері її відношення до світу і до себе.

Екологічність культури – система ціннісних орієнтацій культури, яка спирається на відношення до природного середовища як до унікального макрокосму.

Експресіонізм (від лат. expression –вираз) – напрям у літературі та мистецтві початку XX ст., що проголосив єдиною реальністю суб'єктивний духовний світ людини, а його вираз – головною метою мистецтва.

Епос (від грец. Epos – слово, розповідь) – сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики і драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.

Етнос (від грец. ethnos народ, плем'я) – позатериторіальна, пбзадержавна спільнота людей, об'єднаних спільним походженням, культурою, моцою, історією, традиціями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).

Євразійство – концепція щодо слов'янських культур як неєвропейського феномену, який об'єднує в собі західні й східні риси та синтезує їхні досягнення.

Заклинання – усталена словесна формула, що супроводжується відповідними діями, яка мала магічну силу. Метою заклинань було вплинути на когось чи щось, підкорити його своїй волі або чаклунській силі, висловити настійне прохання, благання.

Замовляння – магічні слова, які за давніми уявленнями, маючи чаклунську силу, чинять вплив на щось – загоюють рани, лікують хвороби тощо.

Звичаї – стереотипи поведінки, яких дотримується спільність людей, групи соціальні за певних обставин і які зберігаються в незмінному вигляді протягом тривалого історичного періоду, передаючись із покоління в покоління.

Імпресіонізм (від франц. Impression – враження) – художній світогляд, орієнтований на суб'єктивне відображення миттєвостей буття. Як окремий напрям у мистецтві виникає в 1860-х роках (роботи французьких художників Е. Мане, О. Ренуара, Е. Дега). Розвиток даного напряму пов'язується із системою пленеру (К. Моне, К. Пісаро, А. Сіслей, К. Коровін та ін.). Як художній свтогляд імпресіонізм був сприйнятий скульпторами (О. Роден, М. Россо, II. П. Трубецький), музикантами (К. Дебюсі, М. Равель) і поетами кінця XIX- початку XX ст. (К. Гамсун, І. Ф. Анненський та ін.).

Календарно-обрядова поезія – найдавніший вид усної поетичної творчості. Виникла у християнську добу. Цикли цієї уснопоетичної словесності пов'язані з певними періодами року (календарем) – колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані пісні тощо – або ж з відповідною трудовою діяльністю людини – косарські пісні, обжинкові пісні.

Класицизм (від лат. Classicus –взірцевий) – стиль і напрям у літературі та мистецтві XVII – початку XIX ст., що звертався до античної спадщини як до взірця, ідеальної норми. У XVIII ст. класицизм був пов'язаний із Просвітництвом, засновувався на ідеях французького раціоналізму, уявленнях про моральні ідеали, чітку організованість, логічність образів у літературі (П. Корнель, Ж.Б. Мольєр, 1. В. Гете, Ф. Шиллер, М. В. Ломоносов), архітектурі (Ж. Ардуен-Мансар, Ж. А. Габріель, К. Рен, В. І. Баженов, А. Н. Вороніхін, К. І. Россі), мистецтві (Н. Пуссен, Ж. Л. Давід, Ж. О. Д. Енгр, Е. М. Фальконе).

Консерватизм (від лат. conserve – зберігаю, охороняю) – політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтуються на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Кубізм (франц. cubisme, від cube куб) – авангардистський напрям у образотворчому мистецтві початку XX ст. (П. Пікассо, Ж. Брак, X. Гріс та ін.), особливостями якого були конституювання об'ємної форми на площині, використання простих, усталених геометричних форм (куб, конус, циліндр).

Культура (від лат. cultura –обробка, виховання, освіта, розвиток, вшанування) – сукупність практичних матеріальних і духовних надбань суспільства й людини, втілюються в результатах продуктивної діяльності. У вужчому розумінні, культура – це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, вузи, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо).

Мистецтво – естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості – собливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів; одна з форм суспільної свідомості.

Модерн (від франц. moderne – сучасний) – художній світогляд, якій тяжіє до естетизації навколишнього середовища.

Модернізм (від франц. moderne сучасний) – загальна назва художніх напрямів у образотворчому мистецтві другої половини XIX- початку XX ст., які протиставили себе традиціоналізму в якості єдиного «мистецтва сучасності» або «мистецтва майбутнього». До напрямів модернізму відносять імпресіонізм, постімпресіонізм, символізм, модерн та ін. За радянських часів під модернізмом розумілося все, що ще відповідало канонам соцреалізму.

Мозаїка (франц. – mosaigue)зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.

Особистість – людина як суб'єкт суспільних відносин, носій свідомості та системи суспільно значущих якостей, детермінованих конкретно-історичними умовами життя суспільства. Поняття «особистість» слід відрізняти від понять «індивідуум» (одиничний представник людського роду) та «індивідуальність» (сукупність індивідуально-неповторних властивостей, що відрізняють одного індивіда від усіх інших).

Поп-арт (від англ. pop art, скор. від лат. popular art народне, загальнодоступне мистецтво) – модерністська художня течія, яка виникла у другій половині 50-х років XX ст. у США та Великій Британії. Відмовляючись від звичайних методів живопису і скульптури, поп-арт культивує нібито випадкове поєднання побутових предметів, механічних копій (фото, муляж, репродукція), уривків масових друкованих видань (реклама, комікси тощо).

Постімпресіонізм (від лат. post після та франц. impression враження), художній світогляд, орієнтований на створення міфопоетичної моделі світу з відображенням філософських і символічних начал буття.

Постмодернізм (постмодерн, поставангард) (від лат. post після та франц. moderne сучасний) – сукупна назва художніх тенденцій середини XX ст., які пов'язані із радикальним переглядом позицій модернізму і авангарду. Постмодернізм відзначається більшою самокритичністю, і, замість війни із традицією, співіснуванням із нею, стилістичним плюралізмом, проголошенням лозунгу «відкритого мистецтва».

Реалізм (від лат. realis дійсний) – художній світогляд і напрям у європейському мистецтві, початок якого вбачається або у Відродженні (ренесансний реалізм), або у Просвітництві (просвітницький реалізм), або ж у 30-х рр. XIX ст. (власне реалізм). До головних принципів реалізму відносять об'єктивне відображення життя, перевага в засобах зображення «форм самого життя», інтерес до проблеми «особистість і суспільство». Серед найвидатніших представників реалізму у різних видах мистецтва – О. Бальзак, Ч. Діккенс, Г. Флобер, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов, Т. Манн, Г. Курбе, І. Репин, В. Суріков, М. Мусоргський, М. Щепкін, К. Станіславський.

Рококо (франц. rokoko, від rocaile уламки камней) – художній світогляд і напрям у європейському мистецтві першої половини XVIII ст. Для рококо, пов'язаного з кризою абсолютизму, характерний відхід у світ фантазій, театралізованої гри, міфологічних сюжетів та еротизму. У мистецтві рококо домінує орнаментальний ритм, асиметричність, комфорт.

Романтизм (франц. romantisme ідейний і художній напрям кінця XVIII -першої половини XIX ст., що протиставляв утилітаризму та нівелюванню особистості прагнення до свободи, ствердження цінності духовно-творчого життя особистості. Представниками романтизму в літературі були Е. Т. А. Гофман, У. Вордсворт, В. Скотт, Дж. Байрон, П. Б. Шеллі, В. Гюго, М. Лєрмонтов, Ф. Тютчев; вмузиці – Р. Вагнер, Н. Паганіні, Ф. Лист, Ф. Шопен; в образотворчому мистецтві – Е. Делакруа, Т. Жеріко, Дж. Констебл, О. Корей­ський та ін.

Символізм (від грец. sumbolon знак) – художній світогляд і напрям у європейському мистецтві 1870-1910-х років, що виявлявся в художньому відображенні загального, абсолютного через образи конкретної реальності,

Синкретизм (від грец. synkretismos поєднання): 1) злитість, не розчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистецтва; 2) у філософії – різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Сюрреалізм (від франц. surrealisme надреалізм) – напрям у мистецтві XX ст., що проголосив джерелом мистецтва сферу підсвідомого (інстинкти, сни, галюцинації), а його методом – розрив логічних зв'язків, які замінюють вільні асоціації. Сюрреалізм виникає у 20-х роках XX ст. (письменники А. Бретон, Ф. Суло, Т. Тцара, художники М. Ернст, Ж. Арп, Ж. Міро). З 30-х років XX ст. в роботах художників С. Далі, П. Блума, І. Тангі головною рисою сюрреалізму стає парадоксальна алогічність поєднання преметів і явищ.

Універсали культури (від лат. universalis загальний) історично зумовлена система понять осмислення світобудови, яка зберігає найбільш загальні уявлення про світ та місце людини в ньому.

Фовізм (від франц. fauve – дикий) – напрям у живопису початку XX ст., що відзначався спрямованістю на емоційність у художньому відображенні світу, стихійність ритму та інтенсивність кольору (А. Матіс, А. Марке, Ж. Руо, А. Дерен, Р. Дюфі та ін.).

Фреска (від італ. fresko свіжий) – настінний живопис, картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоті) по свіжій вогкій штукатурці.

Фундаменталізм (від лат. fundamentu підґрунтя) – радикальне і войовниче неприйняття принципів, форм і цілей будь-якої модернізації, обстоювання традицій, старих життєвих і світоглядних форм.

Храмова архітектура – споруди, пов'язані з релігією, богослужінням, церквою; та, що належить церкві.

Художня мова – сукупність правил й знакових систем, за допомогою яких твориться й передається інформація у мистецтві.

Хуторянство – інтелектуальна течія в Україні XIX-XX ст., в центрі якої – критика урбаністичної цивілізації.

Язичество – тип культури, специфічною рисою якого є відсутність духовного універсалізму.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-06; Просмотров: 674; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.011 сек.