Амортизатори і стабілізатори поперечної стійкості 2 страница

Глава 18.

Кузов і кабіна.

Призначення кузова і кабіни. Типи кузовів.

Кузов вантажного автомобіля слугує для розташування вантажу, а кузов автобуса, легкового автомобіля та кабіна вантажного автомобіля - для розташування пасажирів і водія.

По призначенню кузова можуть бути: вантажними, пасажирськими, вантажно-пасажирськими і спеціальними.

По конструкції кузова поділяються на: каркасні, навпіл каркасні і без каркасні. Крім цього кузова можуть бути несучими та з несучою основою. У несучого кузова всі навантаження сприймаються безпосередньо кузовом (наприклад кузов автобуса ЛАЗ-4207 JT). У кузова з несучою основою навантаження розподіляється між кузовом і рамою (наприклад кузов автобуса ПАЗ - 3205).

Кузова легкових автомобілів по конструкції можуть бути: триоб’ємними, двооб’ємними і однооб’ємними.

Кузов триоб’ємного автомобіля має три відсіки: для розташування двигуна, пасажирів і багажу (авто­мобіль ГАЗ - 3110). У двооб’ємного автомобіля є два відсіки: один для розташування двигуна, другий для пасажирів і багажу (автомобіль ВАЗ -2110)

Коли відсіки для двигуна, пасажирів і багажу об’єднані в одне ціле кузовом, такий кузов називається однооб’ємним.

Сучасні кузова легкових автомобілів є таких типів:

- триоб’ємний кузов з двома або чотирма боковими дверми - седан (автомобілі ГАЗ - 3110);

- такий же кузов але з перегородкою ззаду першого сидіння, яка відокремлює водія від пасажирів - лімузин (автомобіль 31Л - 4104);

- кузов з м’яким складним тентом і знімними боковими вікнами - фаетон (автомобілі УАЗ -3151);

- двооб’ємний кузов з задніми дверми і вантажним приміщення не відділеним від салона - універсал (автомобілі ВАЗ - 2121 „Нива", ГАЗ - 24-12);

- двооб’ємний кузов з двома або чотирма боковими дверми, який має задні двері - хетчбєк (ВАЗ - 2110);

- кузов вантажно пасажирського автомобіля з відкритою платформою та сидіннями, які складаються на чотири-шість чоловік і двомісною кабіною - пікап.

Кузова автобусів по призначенню поділяються на: міські, приміські, міжміські та туристичні.

Міські автобуси мають два ряди сидінь, широкий центральний прохід і двері для зручності входу і виходу пасажирів.

Приміські автобуси відрізняються від міських наявністю більшої кількості місць для сидіння.

Міжміські та туристичні перевозять пасажирів на далеку відстань, тому мають більше зручностей для пасажирів: регульовані сидіння, радіотелефіковані, більший багажний відсік, та інше.

По конструкції кузова автобусів можуть бути: одно і двоповерховими; закритими і відкритими; капотними і вагонного типу. Сучасні автобуси випускаються переважно вагонного типу (Рис. 18.1.).

Рис. 18.1. Каркас кузова вагонного типу.

Кузов і кабіна вантажного автомобіля.

Вантажні автомобілі загального призначення мають кузови у вигляді дерев’яної бортової платформи. На спеціалізованих автомобілях кузови пристосовані до певного вантажу (самоскидні, фургони, цистерни тощо).

Бортова платформа вантажного автомобіля (Рис. 18.2.а) складається з дерев’яних і металевих деталей. Основу платформи становить підлога, яку складають два повздовжніх бруса закріплених до лонжеронів рами, до них закріплені поперечні бруси, а до них закріплені дошки підлоги. До основи платформи прикріплено передній борт 7 (нерухомо), відкидні бічні 6 і задній 3 борти. Відкидні борти з’єднані з основою завісами 11 і 10 й утримуються в піднятому стані спеціальними запорами 8 у кутах бортів. До рами платформа кріпиться стрем’янками 1 і 9.

Рис. 18.2. Кузов.

1 і 9 – стрем’янки; 2 і 4 – відповідно повздовжні й поперечні бруси; 3 – задній борт; 5 – підлога платформи; 6 – відкидні бічні борти; 7 – передній борт; 8 – спеціальні запори; 10 – планка; 11 – завіси.

Кабіна вантажного автомобіля по конструкції може бути: капотною і безкапотною; по кількості місць для сидіння: двомісною або тримісною. Сидіння можуть бути спільними для водія і пасажирів або окремими. У разі роздільної конструкції сидіння подушки виконують регульованими за висотою і довжиною, а спинки за нахилом. У окремих безкапотних кабін передбачають одне або два спальних місця (залежно від габаритів кабіни), спальне місце розташовують впоперек кабіни за спинками.

Рис. 18.3.

а – капотна кабіна; б – оперення; в – безкапотна кабіна.

1 – верхня панель; 2 – дах: 3 – задня панель; 4 – каркас; 5 – бічні панелі; 6 – капот; 7 – крила; 8 –підніжка; 10 – облицювання радіатора; 11 – двері.

Кабіна складається: з каркаса 4, даху 2, верхньої 1, задньої 3, бічних 5 панелей, які між собою зварені. У бічних панелях зроблено дверні прорізи. В прорізах на завісах встановлюються двері 11. В зачиненому положенні двері утримуються за допомогою спеціальних замків. Двері обладнано опускним склом із скло піднімачем та кватирками. У прорізи кабіни, завдяки гумового ущільнювача, встановлено гнуте вітрове скло. Капотна кабіна, додатково має оперення, яке складає: капот 6, крила 7, підніжки 8, спереду встановлюється облицювання радіатора 10. Всередині кабіни розташовано сидіння та органи керування.

Будову сидіння роздивимося на прикладі автомобіля КамАЗ (Рис. 18.4) Сидіння водія підресорене з гідравлічним амортизатором 8. Воно регулюється в повздовжньому напрямку і по куту нахилу спинки і кріпиться до підлоги кабіни. Повздовжнє переміщення сидіння здійснюється при допомозі верхніх напрямних, на яких кріпиться сидіння з механізмом підресорювання 9. Для повздовжнього переміщення сидіння необхідно важіль 1, закріплений на рухомій напрямній, нахилити у бік осі сидіння. При цьому фіксатор повздовжнього положення вийде із відповідного пазу гребінки нижньої (нерухомої) напрямної і звільнить сидіння. При звільненні важиля зворотня пружина 10 заведе фіксатор у слідуючий паз і зафіксує Нове положення сидіння. Механізм підресорювання сидіння слугує для зміни жорсткості підвіски сидіння в залежності від ваги водія. Підресорювання сидіння здійснюється пластинчастим торсионом встановленим у трубу. Один кінець торсиона закріплено наглухо, а інший з'єднаний з важелем 5 механізму регулювання торсиона.

Рис. 18.4. Сидіння водія.

1 – важіль повздовжнього переміщення сидіння; 2 – основа сидіння; 3 – кронштейн кріплення; 4 – подушка сидіння; 5 – важіль регулювання торсіона; 6 – спинка сидіння; 7 – боковина; 8 – амортизатор; 9 – механізм підресорювання; 10 – пружина механізму повздовжнього переміщення; 11 – напрямна.

Кузов легкового автомобіля.

Більшість сучасних легкових автомобілів мають безрамну конструкцію.

Корпус кузова становить жорстку зварну конструкцію з великої кількості деталей, головними з яких є основа (підлога) 1 з передньою і задньою частинами, боковини 2, що мають прорізи для кріплення дверей, і дах 3, який об'єднує елементи кузова в об'ємну конструкцію. В передній частині корпусу кузова приварено коротку раму 4, яка призначена для кріплення силового агрегату, радіатора й балки передньої підвіски.

Рис. 18.5. Корпус легкового автомобіля.

1 – основа (підлога); 2 – боковина; 3 – дах; 4 – рама; 5 – передні крила; 6 – задні крила.

Основу кузова виконано у вигляді суцільно штампованої панелі, підсиленої по периметру збірним коробчатим профілем. До передньої частини основи входять щит, панелі і бризговики, до задньої - тільки панелі і бризговики. Боковини кузова також штампують і зварюють із стояків, порогів підлоги та інших деталей. Зовнішні і внутрішні поверхні кузова піддають антикорозійній обробці - фосфатуванню, в наслідок чого утворюються захисні сполуки, які не розчинюються у воді. Закриті й напівзакриті порожнини, які найбільше піддаються корозії, додатково оброблюють спеціальним захисним матеріалом.

Капот закриває зверху відсік двигуна й складається із зовнішньої панелі, яка підсилюється знизу внутрішньою панеллю, привареною по периметру. В закритому положенні капот фіксується за допомогою замка з гачком, який запобігає відкриттю капота при виході з ладу замка. Замок складається із штиря з конусом, який утримується у гнізді замка за допомогою серповидної защіпки, шарнірно з'єднаної з корпусом замка тросиком, який керується ручкою розташованою праворуч робочого місця водія. Шарнірне з'єднання капота з кузовом забезпечують завіси, які встановлені по задньому краю капота. На більшості автомобілів капот фіксується у піднятому положенні завдяки спеціального упора.

Передні і задні крила складаються із штампованих стальних панелей, які кріпляться до корпусу кузова зварюванням або за допомогою болтів, гайок і шайб.

Двері кузова, зварені зі штампованих панелей, які підвішуються в прорізах боковин кузова на двох завісах. Кут відчинення дверей задається обмежувачем, який додатково фіксує їх у максимально відчиненому положенні. У верхній частині дверей є проріз для вікна. Одна частина вікна складає опускне скло 8 (Рис. 18.6.), а друга - поворотну кватирку 7 (передні двері) або нерухоме скло (задні двері). Опускне скло переміщується в напрямних 14 склопідйомником 1, установленим у середині дверей.

Рис. 18.6. Встановлення склопідйомника й замка всередині дверей.

1 – склопідйомник; 2 – ручка привода склопідйомника; 3 – нерухома куліса; 4 – внутрішня ручка; 5 – зубчастий сектор; 6 – допоміжний важіль; 7 – поворотна кватирка (передні двері); 8 – опускне скло; 9 – запобіжник; 10 – обойма опускного скла; 11 – рухома куліса; 12 – дверний замок; 13 – важіль; 14 – напрямні; 15 – шестерня.

Привод склопідйомника працює від ручки 2, надітої на вісь, яка виготовлена разом із шестернею 15, зачепленою із зубчастим сектором 5. Сектор передає зусилля через допоміжний важіль 6 на рухому кулісу 11, Прикріплену до обойми 10 опускного скла 8. Нижній кінець важеля 6 спирається на нерухому кулісу 3 і він зв’язаний із зубчастим сектором 5 важелем 13. У внутрішній порожнині дверей змонтовано замок 12, який має привод від внутрішньої ручки 4 і запобіжника відкриття дверей 9, а також від зовнішньої ручки.

Багажник призначений для розміщення багажу, запасного колеса й паливного бака. Кришка багажника навішується на двох завісах і фіксується у закритому положенні замком, а у відкритому положенні спеціальними фіксаторами.

Вітрове і заднє скла кузова - гнуті, виготовляються із загартованого скла й встановлюється у віконні прорізи на гумових ущільнювачах.

Сидіння розташовані у два ряди. Передні сидіння складаються з двох незалежних крісел, в яких регулюються кут нахилу спинки і подушки, а також повздовжнє переміщення сидіння. Будова передніх сидінь аналогічна до будови сидіння водія вантажного автомобіля. Заднє сидіння суцільне не регульоване й може використовуватися як тримісне.

Додаткове обладнання.

До додаткового обладнання, що полегшує працю водія й створює комфортні умови користування автомобілем, належить: склоочисник із пристроєм для обмивання вітрового скла; пристрої для опалювання кабіни вантажного автомобіля або кузова легкового автомобіля.

Склоочисник призначений для очистки вітрового скла автомобіля від води і снігу. Склоочисники бувають двох типів: електричні і пневматичні. Найбільш поширені у використанні електричні очисники. Будову такого склоочисника роздивимося на прикладі автомобіля ГАЗ- 3102. „Волга". Склоочисник СЛ - 136 складається із електродвигуна з редуктором 11,(Рис. 18.6. а) кінцевого вимикача 5, важільної системи, щіток 4 і біметалічного запобіжника. Обертовий рух нарізаного на валу якіра черв'яка 12 системою важелів перетворюється у коливальний рух щіток 4. Перемикач з допомогою, якого здійснюється керування, розташовано на рульовій колонці, він має п'ять положень: „ Вимкнуто," „ Мала швидкість", „ Велика швидкість", „ Перервна робота" і „ Одночасна робота склоомивника і склоочисника". При вимиканні перемикача щітки продовжують рухатися по склу до тих пір, поки не дійдуть до нижнього положення; в цей момент кінцевий вимикач 5 вимкне електроланцюг і щітки зупиняться.

Склоомивник (Рис. 18.6. б) складається із бачка 16, всередині якого встановлено насос 20 з приводом від електродвигуна 14, гумових шлангів і форсунок.

Рис. 18.7. Прилади очистки вітрового скла автомобіля „Волга" ГАЗ - 3102.

а – склоочисник: б – склоомивник.

1 – вісь важеля щітки; 2 – важіль щітки; 3 – скло; 4 – щітка; 5 – контакти кінцевого вимикача; 6 – ексцентрик кінцевого вимикача; 7 – пластина кінцевого вимикача; 8 – шестерня; 9 – вал шестерні; 10 – статор; 11 – корпус редуктора; 12 – вал електродвигуна з черв'яком; 13 – штекерна колодка; 14 – електродвигун привода насоса; 15 – кришка кріплення насоса; 16 – бачок; 17 – вал електродвигуна; 18 – муфта; 19 – вал насоса; 20 – корпус насоса; 21 – ротор насоса; 22 – фільтр; 23 – штуцер; 24 – трубка; 25 – пробка бачка.

На автомобілях з пневматичною гальмівною системою можуть бути установлені пневматичні склоочисники.

На автомобілі ЗІЛ-4314.10. (Рис. 18.8.) щітки приводяться в рух пневмодвигуном 1 із золотниковим розподільником 4 через двоплечий важіль 3, тяги 5 і важелі 8.

Рис. 18.8. Прилади очистки вітрового скла автомобіля ЗІЛ-4314.10.

а – склоочисник; б — склоомивник.

1 – пневмодвигун; 2 – верхня кришка; 3 – двоплечий важіль; 4 – корпус золотникового розподільника; 5 – тяга привода щітки; 6 – бокова кришка; 7 – щітка; 8 – важіль привода щіток; 9 –ручка крана; 10 – повітропроводи; 11 – фільтр; 12 і 20 – кулькові клапани; 13 – бачок склоомивника; 14 – педаль; 15 –підп'ятник; 16 – гумовий балон; 17 – пружина; 18 – корпус насоса; 19 – форсунка.

При роботі склоочисника (Рис. 18.8. а) стиснуте повітря золотниковим розподільником 4 подається то в одну, то і іншу порожнину пневмодвигуна 1, за рахунок чого щітки приводяться в рух. Подача стиснутого повітря регулюється ручкою 9 крана керування. При обертанні ручки проти годинникової стрілки інтенсивність роботи щіток збільшується, за годинниковою - зменшується і при повороті до упора склоочисник зупиняється.

Скломивник вітрового скла (Рис. 18.8. б) складається із насоса 18 з педальним приводом, двох форсунок 19, розташованих на панелі кабіни перед вітровим склом, бачка 13, в який установлена трубка з фільтром 11.

Систему опалювання і вентиляції роздивимося на прикладі автомобіля ГАЗ — 3102 „ Волга" (Рис. 18.9.). При крайньому правому положенні ручки 6 рідина із сорочки охолодження двигуна подається в радіатор опалювача 12, в крайньому лівому положенні ручки рідина в радіатор не подається.

Рис. 18.9. Схема системи опалювання й вентиляції кузова автомобіля ГАЗ - 3102 „ Волга".

1 і 4 – заслінки; 2 – кран подачі рідини в радіатор опалювача; 3 і 5 – напрямні решітки; 6,7,8 і 9 – ручки керування відповідно: подачею рідини в радіатор опалювання, заслінкою повітряпотоку опалювача, заслінкою природної вентиляції припливної вентиляції і розподільною заслінкою опалювача, 10 – перемикач вентилятора опалювача; 11 – повітропровід опалювача задньої частини салону; 12 – радіатор опалювача.

Кількість повітря, яка направляється в опалювач, регулюється заслінкою 4. У крайньому лівому положенні ручки 7 заслінка 4 закрита, у крайньому правому - повністю відкрита, і все повітря проходить крізь опалювач, а в проміжному положенні ручки 7 одна частина повітря проходить радіатор, а друга обходить його й змішується з нагрітим повітрям; інтенсивність прогріву салону можна регулювати зміною швидкості обертання вентилятора опалювача, який керується ручкою перемикача 10.

При крайньому лівому положенні ручки 9 повітря поступає на обігрів скла вітрового і передніх дверей, при крайньому правому - додатково ще й на обігрів салону. При переміщенні ручки 8 у крайнє праве положення відкривається заслінка 1 і вмикається природно припливна вентиляція. Напрямок потоку повітря можна регулювати решітками 5. При русі по пильним дорогам в жарку погоду використовують примусову припливну вентиляцію. При цьому закриваються всі опускні скла, відкриваються заслінки природної вентиляції і повітряпритоку системи опалювання, для чого ручки 7 і 8 переводяться у крайнє праве положення (що відповідає закриттю крана 2), а вентилятор переводиться у максимальну працездатність. Повітря, яке поступає в середину кузова через перфоровану оббивку стелі і отвори, які розташовані на задніх боковинах кузова виходить назовні.

Контрольні запитання.

1. З яких частин складається кузов вантажного автомобіля?

2. З яких частин складається кузов легкового автомобіля?

3. Які існують типи кабін вантажних автомобілів?

4. Які існують типи кузовів легкових автомобілів?

5. Які існують кузова автобусів по призначенню?

6. Які існують кузова автобусів по конструкції?

7. Яка загальна будова сидіння?

8. Яку будову має склопідйомник?

9. Яку будову має склоочисник?

10. Яку будову має склоомивник?

11. Який принцип дії пристрою для опалювання та вентиляції кузова ГАЗ-3102?

Глава 19.

Рульове керування.

Призначення рульового керування, його основні частини та схема повороту автомобіля.

Рульове керування призначене для зміни напрямку руху автомобіля, шляхом повороту керованих коліс. Воно складається з рульового механізму і рульового привода. На вантажних автомобілях великої вантажопідйомності і автобусах великої пасажиромісткості в рульовому керуванні застосовують підсилювач, який полегшує керування автомобілем, зменшує поштовхи на рульове колесо і підвищує безпеку руху.

Рульовим механізмом називають уповільнюючу передачу, яка збільшує прикладене до рульового колеса зусилля в 20 - ЗО разів. При цьому обертання рульового колеса перетворюється у незначне повертання вала сошки.

Рульовим приводом називають систему важелів і тяг, які діють на керовані колеса і забезпечують цим поворот коліс на заданий кут.

Щоб здійснити поворот без бічного ковзання керованих коліс, вони повинні котитися по дугах різної довжини, описаних із центра повороту О (Рис. 19.1).

Рис. 19.1

При цьому керовані колеса повинні повертатися на різні кути: внутрішнє - на кут α_в, зовнішнє - на кут α_з. Це забезпечується з’єднанням тяг і важелів рульового приводу у формі трапеції. Основою трапеції є балка 1 переднього моста, сторонами - лівий 4 та правий 2 поворотні важелі, а вершину трапеції утворює поперечна тяга 3, яка з’єднана з важелями шарнірно. Важелі 4 і 2 жорстко приєднані до поворотних цапф 5 коліс.

Один із поворотних важелів, частіше лівий 4, з’єднаний із сошкою через повздовжню тягу 6. Отже, коли приводиться у дію рульовий механізм, повздовжня тяга 6, перемішується уперед або назад, що забезпечує повертання обох коліс на різні кути відповідно до схеми повороту.

Керовані колеса повертаються на обмежений кут, який дорівнює 28…35°. Обмеження вводиться з метою, щоб при повороті коліс виключити їх дотик до елементів підвіски або кузова та запобігти перевертанню автомобіля. Конструкція привода рульового керування залежить від типу підвіски.

Рульовий механізм являє собою черв’ячну, гвинтову, кривошипну, зубчасту передачі або комбінацію таких передач. Рульовий механізм забезпечує легке повертання керованих коліс, це досягається за рахунок значного передаточного числа у межах 20...30. а для зменшення зусилля на рульовому колесі в рульовий механізм або привод умонтовують підсилювач.

Рульові механізми.

Найбільше розповсюдження набули черв'ячні передачі з глобоїдальним черв’яком. До цього типу відносяться рульові механізми багатьох легкових автомобілів і вантажних родини ГАЗ і УАЗ.

Рульові механізми з двохгребневим роликом на кулькових підшипниках обладнують автомобілі УАЗ. Рульові механізми з тригрибневим роликом обладнують вантажні автомобілі ГАЗ-3307, ГАЗ-53-12, ГАЗ-66-11 та інші.

В автомобілі ГАЗ-3307 рульове колесо закріплене на верхньому кінці вала 10 (Рис. 19.2)

На протилежному кінці вала на шліці напресований глобоїдальний черв’як 13, який установлено на конічні роликопідшипники 12 і 21 у картері рульового механізму. В зачепленні з черв’яком находиться тригребневий ролик 16, який установлено на двох кулькових підшипниках 15 і 20, між якими розташована розпірна втулка 17. Вісь 14 ролика закріплена у кільчастому кривошипі 18 вала сошки 7. Картер 19 рульового механізму прикріплений болтами до лівого лонжерона рами. На верхньому кінці рульового вала розташована кнопка звукового сигналу, провід від, якого проходить всередині рульового вала в трубці 11. Між трубкою і валом установлена манжета 23. Вал 7 сошки ущільнений манжетою 22. Сошка на конічних шліцах вала закріплена гайкою 9. Вал має спарені шліці, які забезпечують правильність установки сошки під необхідним кутом.

Рис. 19.2. Рульовий механізм автомобіля ГАЗ-3307.

1– стопорна шайба; 2 – хвостовик; 3 – гвинт; 4 і 9 – гайки; 5 – штифт; 6 і 22 – манжета; 7 – вал сошки; 8 – сошка; 10 – вал; 11 – трубка; 12,15,20 і 21 – підшипники; 13 – глобоїдальний черв’як; 14 – вісь ролика; 16 – ролик; 17 – розпірна втулка; 18 – кривошип; 19 – картер; 23 – пружина; 24 – прокладка.

На картері рульового механізму є виступи, які є упорами для ролика при поворотах сошки із середнього положення в крайні на кут 45°.

Осьовий зазор підшипників 12 і 21 регулюють зміною числа прокладок 24 під кришкою картера. Зачеплення черв'яка і ролика регулюють, не розбираючи механізм, гвинтом 3, в паз якого входить хвостовик 2 вала сошки. Вісі ролика і черв’яка лежать в різних площинах, тому для зменшення зазору в зачепленні достатньо перемістити вал сошки у бік черв'яка, укручуючи гвинт 3. Для фіксації регулювального гвинта є стопорна шайба 1, штифт 5 і навернута на гвинт гайка 4. Аналогічну будову має рульовий механізм автомобілів родини „Волга „

Іншим розповсюдженим рульовим керуванням є рульовий механізм типу рейка - шестерня, який використовується на сучасних легкових автомобілях: Ауді; ВАЗ; Таврія та інші.

Рис. 19.3. Рульове керування автомобіля „ Таврія".

1 і 18 – зовнішня і внутрішня половини правої тяги; 2 і 4 – права і ліва контргайки; 3 – стяжка тяг; 5 – кронштейн тяг; 6 – болт кріплення кронштейна; 7 – болт кріплення шарніра; 8 і 12 – верхній і нижній вали; 9 – рульове колесо; 10 – гайка рульового колеса; 11 – втулка муфти; 13 – стисний болт; 14 – рульовий механізм; 15 і 16 – зовнішня і внутрішня половини лівої тяги; 17 – внутрішній

Рульове керування автомобіля „Таврія" складається із рульового механізму 14, рульового приводу, рульового колеса 9, рульової колонки, всередині, якої розташовано вал виготовлений із двох частин верхньої 8 і нижньої 12 рульового валу.

В картері рульового механізму автомобіля „Таврія" (Рис. 19.4.) відлитого із алюмінієвого сплаву установлена ведуча шестерня 1 на двох кулькових підшипниках 3 і рейка 2, яка циліндричним хвостовиком опирається у втулці 14, а зубчастою частиною на шестерню 1.

Рис. 19.4. Рульовий механізм типу рейка - шестерня.

1 – ведуча циліндрична шестерня; 2 – рейка; 3 – підшипник ведучої шестерні; 4 – картер; 5 – хомут; 6 і 12 – лівий і правий чохли рейки; 7 – упор рейки; 8 – підп’ятник пружини; 9 – пружина; 10 – пробка картера; 11 – стопорна гайка; 13 – болт кріплення картера; 14 – втулка рейки; 15 – сапун; 16 – регулювальна прокладка; 17 – розпірна втулка; 18 – кришка; 19 – ущільнювач картера; 20 – болт кріплення кришки.

До шестерні 1 рейка 2 підтиснута у беззазорному зачепленні пружиною 9, розташованою в порожнині пробки 10, через підп’ятник 8 і напівциліндричні упори 7. Механізм ущільнюється в картері гофрованим чохлом 12, гладким чохлом 6 і ущільнювачем 19, який установлено в кришці картера. Для випуску і засмоктування повітря (в зв'язку із зміною об'єму всередині картера) у верхній точці картера установлено сапун 15.

Рульове керування автомобіля МАЗ-5335 складається із рульового приводу і рульового механізму 2 відокремленого підсилювача 1 з насосом 7 і бачком 6 (Рис. 19.5.) та рульового колеса з рульовою колонкою 4. Рух від рульового колеса до рульового механізму передається через два карданних шарніра, рульовий вал і вал рульового колеса, який розташовано всередині рульової колонки, закріпленої до кабіни кронштейном.

Рис. 19.5. Рульове керування автомобіля МАЗ-5335.

1 – гідро підсилювач рульового приводу; 2 – сошка; 3 – рульовий механізм; 4 – рульовий вал; 5 і 16 – трубопроводи; 6 – бачок насоса; 7 – насос; 8 і 9 – шланги; 10 – лонжерон; 11 – головка штока; 12 – лівий поворотний важіль; 13 – шток; 14 – повздовжня рульова тяга; 15 – силовий циліндр; 17 – палець сошки.

Комбінований рульовий механізм автомобіля МАЗ-5335 (Рис. 19.6.) являє собою гвинт 12, який проходить всередині гайки-рейки, яка находиться у зачепленні з зубчастим сектором 7.

Рис. 19.6. Рульовий механізм автомобіля МАЗ-5335.

1 – сошка; 2 і 17 – манжети; 3 – упорне кільце; 4 – підшипник вала сектора; 5 – картер; 6 – гайка-рейка; 7 – зубчастий сектор; 8 – регулювальні прокладки; 10 – нижня кришка; 12 – гвинт; 13 і 15 – напрямні кульок; 14 – кульки; 16 – пробка отвору для заливання масла; 18 – опорна пластина; 19 – гайка регулювального гвинта; 20 – бічна кришка картера; 21 – контргайка; 22 – регулювальний гвинт.

В гвинтові канавки між гайкою-рейкою 6 і гвинтом 12 при зборці закладено два ряди кульок 14. Кочення кульок у гвинтових канавках обмежено напрямними жолобами 13 і 15. Висока точність деталей механізму забезпечує легке і плавне обертання гвинта у гайці-рейці.

Сектор 7 рульового механізму, виготовлено як одне ціле з валом сошки, він установлений на голчастих підшипниках 4. Зуби сектора виготовлені із змінною по довжині товщиною, що дозволяє регулювати зазор у зачепленні з рейкою, для цього сектор переміщується у осьовому напрямку регулювальним гвинтом 22. Регулювальний гвинт впирається у опорну пластину 18 і утримується гайкою 19. Контргайка 21 фіксує положення гвинта після регулювання.

Для правильної установки сошки на торці вала сектора нанесена мітка, яку при зборці сполучають з міткою на сошці. Гвинт обертається у двох роликових конічних підшипниках 11 і з'єднується з рульовим валом карданним шарніром. Картер рульового механізму закрито кришками 10 і 20 і ущільнений гумовими манжетами 2 і 17. Отвір для заливання масла закрито пробкою 16. Рульове керування має гідро підсилювач у рульовому приводі.

Рульове керування автомобіля ЗІЛ-4314.10. складається із рульового приводу і рульового механізму 10 з вбудованим підсилювачем, насоса гідро підсилювача 1 з бачком 2 (Рис. 19.7.) та рульового колеса 7 з рульовою колонкою 5. Рух від рульового колеса 7 до рульового механізму передається через два карданних шарніра 8, карданний вал 9 і вал рульового колеса, який розташовано всередині рульової колонки 5, закріпленої до кабіни кронштейном 6.

Рис. 19.7. Рульове керування автомобіля ЗІЛ - 4314.10.

1 – насос гідропідсилювача; 2 – бачок насоса; 3 – шланг низького тиску; 4 – шланг високого тиску; 5 – рульова колонка; 6 – кронштейн кріплення колонки; 7 – рульове колесо; 8 – карданний шарнір; 9 – карданний вал; 10 – рульовий механізм з підсилювачем.

Комбінований рульовий механізм автомобіля ЗІЛ - 4314.10. складається із двох пар: гвинтової і зубчастої. В гвинтову пару входять: гвинт рульового механізму 7 і кулькова гайка 8. В зубчасту пару входять: поршень-рейка 5 і зубчастий сектор 29 (Рис. 19. 8.).

Рис. 19. 8. Рульовий механізм автомобіля ЗІЛ -4314.10.

Дата добавления: 2014-11-25