Спадкові гемолітичні анемії

Гемолітична анемія

Гемолітична анемія виникає при переважанні процесу руйнування еритроцитів над їх утворенням. Розрізняють спадкові і набуті форми гемолітичних анемій.

Спадкові анемії за локалізацією генетично обумовленого дефекту поділяються на три групи:

а) мембранопатії – пов’язані з порушенням структури і оновлення білкових і ліпідних компонентів мембран еритроцитів;

б) ферментопатії – пов’язані з дефіцитом еритроцитарних ферментів, які забезпечують пентозо-фосфатний цикл, гліколіз, синтез АТФ і порфиринів, обмін нуклеотидів і глютатіону;

в) гемоглобінопатії – пов’язані з порушенням структури або синтезу ланцюгів гемоглобіну.

Спадкові мембранопатії. До спадкових мембранопатій належить спадковий мікросфероцитоз (хвороба Минковського-Шофара) з аутосомно-домінантним типом спадкування.Мембранний дефект полягає у високій проникливості еритроцитарних оболонок для іонів натрію. Незважаючи на активацію калій-натрієвого насоса, вони пасивно дифундують всередину еритроцита і підвищують осмотичний тиск внутрішньоклітинного середовища. В еритроцити спрямовується вода, і вони набирають сферичної форми. Причиною високої пропускної здатності мембран для натрію вважається порушення їх білкової і ліпідної структури. Зокрема, виявлена відсутність або аномальна будова одного з мембранних білків – спектрину, а також зменшення вмісту ліпідів.

Руйнування еритроцитів відбувається переважно в макрофагах селезінки (внутрішньоклітинний гемоліз). Це пов’язано з особливостями селезінкового кровообігу. В червоній пульпі частина крові виходить за межі кровоносних судин (синусів) у міжсинусові простори. Тут еритроцити потрапляють у несприятливе середовище з низьким вмістом глюкози і холестерину, а тому ще більше набухають. Їх мембрана втрачає еластичність, а еритроцити – властивість деформуватися при переході через вузькі щілини. Рух їх різко сповільнюється, і вони застоюються у міжсинусових просторах.

Протискуючись крізь вузькі отвори, еритроцит може загубити частину своєї поверхні. Якщо не настав гемоліз, то після закриття мембранного дефекту зменшений у розмірах еритроцит знову повертається у кров’яне русло. Так виникає мікроцитоз. В процесі повторних пасажів через міжсинусові простори селезінки мікросфероцити захоплюються макрофагами або руйнуються без їх участі. Тому при цій хворобі ефективна спленектомія.

Крім мікросфероцитозу, до групи мембранопатій відсять спадковий еліптоцитоз, спадковий піропойкілоцитоз, спадковий стоматоцитоз, спадковий акантоцитоз, спадковий ехіноцитоз.

Спадкові ферментопатії. Прикладомферментопатії може служити анемія на грунті дефіциту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Хвороба спадкується домінантно, зчеплено з Х-хромосомою. Постійна анемія спостерігається рідко.

Як правило, хвороба проявляється гемолітичними кризами після прийому деяких ліків – сульфаніламідних препаратів (норсульфазолу, сульфодиметоксину, бісептолу), протималярійних (хініну, акрихіну) та протитуберкульозних засобів (тубазиду, фтивазиду, парааміносаліцилової кислоти). Усі названі препарати здатні окислити гемоглобін і виключити його з дихальної функції. У здорових осіб цього не стається завдяки існуванню антиоксидантної системи, важливим компонентом якої є відновлений глютатіон. При дефіциті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази кількість відновленого глютатіону зменшується. Тому медикаменти з окислювальними властивостями навіть у терапевтичних дозах окислюють і руйнують гемоглобін. Від його молекули відривається гем, а ланцюги глобіну випадають в осад (тільця Гейнца). Ці включення елімінуються в селезінці, але в процесі їх видалення втрачається частина поверхні еритроцита, який після цього швидко розпадається в кровоносному руслі. Таку ж провокуючу роль можуть зіграти деякі інфекційні хвороби – грип, вірусний гепатит, сальмонельоз.

В окремих осіб гемолітичні кризи виникають після вживання кінських бобів або вдихання пилку цієї рослини (фавізм). Активні фактори кінських бобів (віцин, конвіцин) окислюють відновлений глютатіон, зменшуючи потужність антиоксидантної системи. Ще один приклад ферментопатії – анемія на грунті піруваткіназної недостатності.

Спадкові гемоглобінопатії. Із гемоглобінопатій найбільш розповсюджена серповидноклітинна анемія. У таких хворих замість гемоглобіну А синтезується гемоглобін S. Відрізняється він тим, що глютамінова кислота в ньому заміщена валіном у шостому положенні -ланцюга. Ця заміна різко знижує розчинність гемоглобіну в умовах гіпоксії. Відновлений гемоглобін S у 100 разів менш розчинний, ніж окислений, і в 50 разів менш розчинний від гемоглобіну А. В кислому середовищі він випадає в осад у вигляді кристалів і деформує еритроцити, надаючи їм серповидної форми. Мембрана їх втрачає міцність, і настає внутрішньосудинний гемоліз.

Серповидно-клітинна анемія, як правило, проявляється в дитинстві, частіше зустрічається у людей (або їх нащадків) з тропічних та субтропічних регіонів, які є ендемічними, щодо малярії.Одна третина всіх корінних жителів Африки на південь від Сахари є носіями патологічного гену. У зв’язку з тим, що малярія є поширеним захворюванням у цьому регіоні, носії одного гену хвороби володіють підвищеною стійкістю до виживання.

За даними Національного інституту здоров’я, поширеність цього захворювання в США складає приблизно 1 випадок на 5000 жителів, переважно ураженими є американці африканського походження з півдня Сахари. У Сполучених Штатах приблизно у однієї особи з 500 новонароджених негроїдної раси мають серповидно-клітинну анемію.

Коли загальмований синтез - або -ланцюгів гемоглобіну, розвивається таласемія. Для неї характерні мішенеподібні еритроцити. У гетерозигот розвивається так звана мала таласемія, у гетерозигот – велика таласемія Кулі з вищим ступенем гемолізу еритроцитів.

Дата добавления: 2014-11-25