Галогенопохідні ненасичених вуглеводнів

Ці сполуки можна розглядати як похідні ненасичених сполук, в яких один або кілька атомів Гідрогену заміщені атомами галогену. В залежності від розміщення галогену відносно подвійного зв’язку ці сполуки можна розділити на три типи.

1. Сполуки, в яких атом галогену міститься при одному з двох атомів карбону, які утворюють подвійний зв’язок СН₂=СНHal.

2. Сполуки, в яких атом галогену міститься біля карбонового атома, суміжного з подвійним зв’язком, СН₂=СН–CH₂Hal.

3. Сполуки, в яких галоген відділений від подвійного зв’язку кількома карбоновими атомами, СН₂=СН–(СН₂)nHal.

У сполуках першого типу галоген надзвичайно міцно зв’язаний з карбоновим атомом і за звичайних умов не вступає, як правило, в реакції обміну, що пов’язано з взаємодією p-електронів подвійного зв’язку з вільними електронними парами атома галогену СН₃=СНС1, при цьому С=С полімеризується, а зв’язок С–С зміцнюється.

У сполуках другого типу галоген, навпаки, більш рухомий, ніж у галогенопохідних насичених вуглеводнів, і легко заміщується іншими атомами та радикалами. В сполуках третього типу галоген має такі ж властивості, як і у галогенопохідних ненасиченого ряду.

Номенклатура і ізомерія. Для назв галогенопохідних алкенів, за женевською номенклатурою, до назви відповідного вуглеводню додають назву та число атомів галогенів, для визначення місця, що займають галогени в назві, вказують номера вуглецевих атомів, з якими зв’язані атоми галогенів, наприклад:

1-хлорбутен-2	1,5-дибромпентен-2

Поряд з женевською номенклатурою для назв галогенопохідних алкенів, головним чином таких, до складу молекул яких входить один атом галогену, використовують старі назви, які найчастіше утворюють від назв галогенів та назв радикалів, які з ними сполучені, наприклад:

хлористий вініл	бромистий пропеніл

Ізомерія галогенопохідних алкенів залежить: 1) від ізомерії карбонового ланцюга; 2) від положення подвійного зв’язку в ланцюгу і 3) від положення галогенів.

Хлористий вініл, або монохлоретилен, СН₂=СНС1. У промисловості хлористий вініл одержують гідрохлоруванням ацетилену в рідкій або в газовій фазі або дегідрохлоруванням дихлоретану. Найбільш поширеним методом добування хлористого вінілу є парофазне гідрохлорування ацетилену, яке провадять при 120 – 180°С над каталізатором, який являє собою активоване вугілля, просочене розчином сулеми.

Дегідрохлорування дихлоретану проводять дією спиртового розчину лугу при температурі близько 50°С. Хлористий вініл – безбарвний газ з слабким запахом, що нагадує запах хлороформу.

Полімер хлористого вінілу (полівінілхлорид) і продукти його співполімеризації з вінілацетиленом, хлористим вініліденом та іншими мономерами широко використовують для виготовлення штучної шкіри, електроізоляції, листових твердих і еластичних матеріалів для антикорозійних і водонепроникних покрить, плащів та інших виробів.

Хлористий аліл СН₂=СН–СН₂С1 добувають в техніці хлоруванням пропілену при температурі 400 – 500°С. Хлористий аліл – рідина із запахом, який нагадує запах гірчиці. Застосовується для добування гліцерину, є сировиною для виробництва лікарських препаратів та інсектицидів, клейових речовин та пом’якшувачів.

2-Хлорбутадіен-1,3 або хлоропрен, СН₂=СС1–CH=CH₂ – безбарвна рідина, яка кипить при 59°С. Його одержують приєднанням хлористого водню до вінілацетилену, який утворюється при полімеризації ацетилену. Хлоропрен легко полімеризується в каучукоподібну речовину, в зв’язку з цим його використовують у великих масштабах для виробництва синтетичного каучуку.

Поліхлорвінілові смоли добувають шляхом полімеризації хлористого вінілу в присутності органічних перекисів при 40°С і тиску 5,2 – 5,4 ат. у водних емульсіях. Великий інтерес являє собою недавно розроблений процес одержання поліхлорвінілових смол без застосування емульгатора. Цим способом можуть бути добуті більш тепло- та водостійкі смоли з кращими електроізоляційними властивостями, а також прозорі матеріали.

Поліхлорвінілові смоли з успіхом використовують для виготовлення лінолеумів, лінкрусту, плінтусів, плиток для підлоги і облицьовування стін, водопровідних і каналізаційних труб, у виробництві замінників шкіри, побутових виробів, ізоляційних матеріалів, штучного волокна, просочуваних тканин і т. ін.

Тетрафторетилен CF₂=CF₂ добувають піролізом монохлордифторметану без каталізатора при 650°С і тиску, близькому до атмосферного. Тетрафторетилен може бути добутий також взаємодією тетрафтордихлоретану з цинковим пилом в середовищі розчинника (метиловий або етиловий спирти, ацетон, діоксан) при 110 – 130°С і тиску до 40 ат. Тетрафторетилен – безбарвний газ, який застосовується для добування політетрафторетилену. Політетрафторетилен, або тефлон, добувають емульсійною полімеризацією тетрафторетилену при 70 – 80°С і тискові 40 – 100 ат. в присутності ініціаторів (органічні й неорганічні перекиси, персульфат калію та ін.)

Політетрафторетилен має дивні властивості. За своєю хімічною стійкістю він вищий золота і платини, не руйнується лугами, кислотами, на нього не діє “царська горілка”. Єдина речовина, яка руйнує тефлон, – металічний натрій, та й то при дуже високій температурі, фізико-хімічні властивості тефлону практично залишаються постійними при температурах від 60°С до +300°С. Завдяки малій текучості політетрафторетилен не можна переробляти пресуванням і відливанням під тиском. Застосовують політетрафторетилен для виготовлення неперевершених за хімічною стійкістю пластмас, що використовуються в електротехніці, в хімічному машинобудуванні та інших галузях промисловості.

Дата добавления: 2014-11-09