Методичні рекомендації до самостійної роботи. Тема 5. Індуктивні та традуктивні умовиводи

План вивчення теми

Тема 5. Індуктивні та традуктивні умовиводи

Бібліографічний список

Основна література (1), (2), (5)

Додаткова література (2)

Мета: Засвоїти, що таке індуктивний умовивід та його структура. Правила індукції. Види індукції (повна і неповна індукція; види неповної індукції). Метод наукової індукції. Індуктивні висновки про причинний зв’язок; методи встановлення причинного зв’язку; помилки в індуктивних умовиводах. Аналогія проста, поширена, строга, нестрога. Моделювання та його види. Мислений експеримент. Гіпотеза та її види. Підтвердження і спростування гіпотези. Роль гіпотези в науковому пізнанні.

1. Індуктивний умовивід та його структура.

2. Правила індукції. Види індукції (повна і неповна індукція; види неповної індукції).

3. Метод наукової індукції. Індуктивні висновки про причинний зв’язок; методи встановлення причинного зв’язку; помилки в індуктивних умовиводах.

4. Аналогія проста, поширена, строга, нестрога. Моделювання та його види.

5. Мислений експеримент.

6. Гіпотеза та її види. Підтвердження і спростування гіпотези. Роль гіпотези в науковому пізнанні.

Види доведення

Індуктивні умовиводи – це опосередковані умовиводи, в яких з одиничних суджень-засновків виводять часткове або загальне судження – висновок. За їх допомогою ми отримуємо, в основному, істинні, а іноді – достовірні знання. Індукція буває повною і неповною.

Повна індукція – це такий умовивід, у якому загальний висновок про даний клас предметів зроблений на основі вивчення всіх предметів даного класу. Повна індукція дає істинні висновки. У вигляді формули індуктивний умовивід можна записати так:

S1 є P

S2 є P

S3 є P

…

Sn є P

S1 S2 S3….. Sn – вичерпують клас Р

Отже, S є Р

Наприклад:

Австралія заселена людьми.

Азія заселена людьми.

Америка заселена людьми.

Африка заселена людьми.

Європа заселена людьми.

Відомо, що Австралія, Азія, Америка, Африка, Європа

вичерпують усю множину частин світу.

Отже, усі частини світу заселені людьми.

При застосуванні повної індукції потрібно дотримуватись таких умов:

1) точно знати число предметів чи явищ, які вивчаються;

2) переконатися, що певна ознака Р належить кожному елементу цієї множини предметів;

3) множина, яка вивчається, є обмеженою, відносно невеликою.

Неповна індукція – це умовивід, у якому робиться висновок про те, що усім представникам певної множини властива ознака Р на тій підставі, що вона притаманна деяким представникам цієї множини.

Наприклад:

Такий висновок не випливає, з необхідністю, оскільки усі випадки тут не перелічені. Для точного висновку потрібно застосувати повну індукцію. Але вона не може бути застосована до безкінечної множини предметів. Неповна індукція дає, головним чином, імовірні висновки, часто вимагає додаткової перевірки, вивчення або уточнення.

Що таке індуктивний умовивід як форма мислення, і яка його логічна структура?

Індукцією називається умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про усі предмети класу, про клас у цілому.

Індукція – це умовивід, хід думки від часткового до загального знання. Термін “індукція” походить від латинського слова inductio, що означає “наведення”.

Індукція, як і будь-який умовивід, складається із засновків і висновку. Засновки в індукції – це судження про окремі факти, одиничні предмети або групи предметів і явищ. Висновок – судження про клас предметів або явищ у цілому.

Сутність індукції, її особливості й значення краще за все розкриваються у порівнянні з дедуктивним умовиводом.

Індукція, як і дедукція, є опосередкованим умовиводом, адже висновок робиться не з одного, а з кількох засновків. Але якщо в дедуктивному умовиводі кількість засновків чітко визначено (силогізм, наприклад, складається тільки з двох засновків), то в індуктивному умовиводі кількість засновків може бути більшою чи меншою, у залежності від того, скільки вивчено окремих фактів, одиничних предметів або явищ.

Індукція і дедукція відрізняються спрямованістю думки. У дедуктивному умовиводі хід думки здійснюється від загального до одиничного: від знання класу предметів ми йдемо до знання окремого, конкретного предмету цього класу. Поширюючи загальне положення на окремий випадок, ми добуваємо нове знання про цей випадок. Дедукція – це така форма мислення, за допомогою якої із відомого більш загального знання виводиться нове (менш загальне) знання.

Так як індукція – це хід думки від менш загального знання до більш загального знання, то вивчивши частину предметів класу, ми робимо висновок про всі предмети класу. Знання, здобуте у висновку індуктивного умовиводу, за своїм обсягом ширше, ніж вихідне знання. Висновок в індукції охоплює увесь клас предметів, у засновках же міститься знання лише про частину предметів класу.

Виникає запитання: на якій підставі ми робимо узагальнюючий висновок про клас предметів, якщо нами вивчена лише частина предметів класу; що дає можливість переносити знання з частини предметів на усі предмети роду; від знання досліджуваних фактів переходити до знання фактів, котрі не були об'єктом нашого спостереження? Це запитання є основою теорії індукції.

Умовивід є пізнанням опосередкованим, в якому від знання одних предметів ми приходимо до знання інших предметів. Робити умовиводи – означає виводити нове знання із наявних уже знань. Цей логічний процес можливий тільки тому, що між предметами і явищами об'єктивної дійсності існують певні зв'язки і відношення. Саме наявність необхідних, закономірних зв’язків дає нам змогу приходити від знання одних явищ до певних знань про інші, з ним пов'язані. Навпаки, якби предмети і явища об’єктивної дійсності не знаходилися між собою у зв'язку, то від знання одного предмета не можна було б перейти до знання іншого. Отже, найзагальнішою основою умовиводів, у тому числі й індуктивних, є об'єктивні зв'язки навколишнього світу. Якби світ був хаотичним нагромадженням речей і подій, то логічне пізнання, а отже і умовивід, взагалі було б неможливе.

Вихідним пунктом в індукції є пізнання окремих предметів і явищ. Якби одиничний предмет був неповторною індивідуальністю і не містив у собі нічого загального, схожого з іншими предметами, то логічний перехід від знання одних предметів до знання інших був би неможливим. У такому випадку наше пізнання щоразу розпочиналося б і закінчувалося б вивченням неповторних ознак і властивостей одиничних предметів. Індуктивні умовиводи були б неможливими і тоді, коли б одиничні предмети чи клас предметів, були б позбавлені індивідуальних, тільки їм притаманних ознак, нічим не відрізнялися б один від одного, коли б відмінність існувала тільки між класами предметів. У такому випадку пізнання одиничного було б, у той же час, і пізнанням загального. Індуктивний умовивід, як засіб пізнання загального, був би зайвим.

Кожний предмет, окрім неповторних ознак, що становлять його індивідуальність, містить і такі ознаки, які певною мірою належать також іншим предметам цього класу, які є загальними їхніми ознаками. З іншого боку, загальне не існує поза одиничним, незалежно від нього. Предмет є єдністю загального та одиничного. Ця особливість зв'язку одиничного й загального породжує можливість пізнання окремого на основі знання загального і пізнання загального через одиничне. У залежності від того, що у кожному конкретному випадку є предметом пізнання, яка сторона загального та окремого розкривається у процесі пізнання, умовивід набуває форми індукції чи дедукції. Пізнання загального через окреме зумовлює рух думки від загального до часткового, тобто дедукцію. Пізнання загального через одиничне, визначає хід думки від окремого, часткового до загального, тобто індукцію.

Безпосередньою основою індуктивного умовиводу, руху думки від одиничного до загального (індукції) є повторюваність ознаки, явищ, фактів. Загальне неминуче повторюється. Воно належить кожному предмету даного класу (множини), і навпаки, те, що не повторюється, не є загальним. Ми не можемо зробити узагальнюючого висновку про клас предметів, якщо ознака, виявлена у одного з предметів, не повторюється в інших. Саме повторюваність наводить на думку, що ця ознака є загальною, властивою для елементів усього класу (множини).

Але повторюваність може бути як необхідною, так і випадковою. Ця обставина ускладнює пізнання загального. Повторюваність ми спостерігаємо завжди, коли ознака належить усім предметам класу. Але ми можемо спостерігати повторюваність і тоді, коли ознака не є загальною, а належить лише деяким предметам класу, котрі потрапили в поле нашого спостереження. З яким характером повторюваності ми маємо справу в кожному конкретному випадку – необхідною чи випадковою – нам невідомо. Тому повторюваність фактів, явищ є тільки об'єктивною основою імовірності індуктивного висновку, але не її достовірністю. Висновок в індуктивному умовиводі може бути достовірним лише у тому випадку, коли до повторюваності приєднується якась інша основа, така, котра неминуче призводить до достовірності. Ці основи розглядаються при характеристиці окремих видів індуктивних умовиводів.

Умовивід, у якому висновок не випливає чітко із засновків, а лише до певної міри підтверджується посилками, називається недедуктивним умовиводом.

Дата добавления: 2014-11-25