Поняття про небезпечні та життєво небезпечні захворювання у практиці медичного працівника

ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини. Потрапляючи в організм людини, він викликає смертельне інфекційне захворювання, називане прийнятим у міжнародній практиці терміном "ВІЛ-інфекція". Хвороба протікає довго, має кілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном "синдром набутого імунодефіциту" (СНІД). Термін "синдром" позначає сукупність симптомів хвороби.

Щоб краще уявити собі масштаби епідемії СНІДу нерідко використовують аналогію з айсбергом. Виявлених на сьогоднішній день хворих (більш 500 тис.) вважають верхівкою айсберга. Підводною його частиною, найближчою до поверхні, умовно позначають нерозпізнану групу хворих і осіб з так називаними СНІД – асоційованими захворюваннями – приблизно 5-6 осіб на кожен розпізнаний випадок. Основна глибоководна частина айсберга – це люди, у яких поки немає ніяких ознак хвороби, але вони вже заражені ВІЛ і в недалекому майбутньому в них варто очікувати розвитку захворювань. За оцінками вчених, таких людей у 50-100 разів більше, ніж виявлених хворих на СНІД.

З жалем приходиться констатувати, що у всіх осіб, що заразилися вірусом імунодефіциту людини, рано або пізно розів'ється СНІД, після чого фатальний результат уже неминучий. За сучасними уявленнями, через 5 років після зараження СНІД розвивається в кожної третьої зараженої людини. Як відзначалося вище, конкретний пусковий механізм залишається нез'ясованим. Факторами ризику є спосіб зараження, вік, тип вірусу, наявність супутніх вірусних інфекцій (герпетичної, вірусного гепатиту) або сифілісу. Необхідно приймати до уваги, що безсимптомний період проходить швидше в осіб, інфікованих при переливанні крові, й у дітей, заражених ВІЛ під час вагітності матері.

Після зараження інкубаційний (прихований) період може продовжуватися 3-6 тиж., а потім настає гостра фаза ВІЛ-інфекції. Клінічні і лабораторні симптоми в цей момент пов'язані винятково із ВІЛ – інфекцією та обумовлені різким зниженням імунної активності організму людини.

Гострі прояви спостерігаються приблизно в 30-70 % заражених людей. Найбільш частими симптомами є підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна, сип на обличчі, тулубі у виді рожевих або червоних плям, розладу травлення, головний біль, блювота, світлобоязнь.

Цей хворобливий стан продовжується від 2 до 4 тижнів і приходить самочинно без будь-якого лікування. У більшості випадків інфекція на цій стадії не діагностується і хворим, якщо вони звертаються за медичною допомогою, ставлять самі різноманітні діагнози: грип, кір, гостре респіраторне вірусне захворювання і т.п. Антитіла до ВІЛ у цей момент ще не визначаються, а з'являються лише через 1,5-3 міс. після закінчення гострої фази. Але якщо провести лабораторне обстеження в цей період, то можна установити справжній діагноз.

Станом на 1 вересня 2006 року в Україні офіційно зареєстровано більш ніж 98 тис. ВІЛ-позитивних осіб. Захворіли на СНІД майже 18 тис. осіб, більш ніж половина із них померли. Аналіз статистичних даних за останні 5 років засвідчив, що порівняно із 2000 роком захворюваність на ВІЛ-інфекцію зросла більш ніж у 2 рази, кількість хворих на СНІД – майже у 7 разів, померлих від СНІДу – в 5 разів. Найбільш уражені інфекцією мешканці південних та східних регіонів України. Зросла кількість ВІЛ-інфікованих серед потенційних донорів. Головною причиною смерті (60%) хворих на СНІД став туберкульоз, що вказує на нову для України проблему – СНІД-асоційованого туберкульозу. Серед інфекцій, які найчастіше уражують хворих на СНІД, є вірусний гепатит В та С.

Сучасне уявлення про ВІЛ-інфекцію дозволяє стверджувати, що ВІЛ/СНІД – це не суто медична проблема, вона зачіпає багато сфер соціального та економічного життя суспільства. Медичні аспекти СНІДу становлять лише невелику, але надзвичайно вагому частку, пов’язану зі здоров’ям та життям особистості.

Дата добавления: 2014-11-25