Причини виникнення соціальної екології та необхідність розповсюдження соціоекологічних знань

Ключові слова: літосфера, атмосфера, гідросфера, космосфера, біосфера, біота, забруднення, антропогенне забруднення, природне забруднення, фізичне, теплове, шумове, електромагнітне, радіаційне, хімічне, механічне, біологічне забруднення, екологія, біоекологія, геоекологія, техноекологія, соціоекологія, соціосфера, соціоекосистема,завдання соціоекології, функції соціоекології, системний метод, комплексний метод, соціоекологічне моделювання, соціоекологічне прогнозування, закони соціоекології.

Виникнення і розвиток соціальної екології

ТЕМА 1

Оцінювання

Вивчення курсу «Соціоекологія» здійснюється за кредитно-модульною системою навчання, що передбачає переважання самостійної роботи студентів над аудиторними заняттями (під керівництвом викладача), вивчення матеріалу тематичними блоками, і набирання рейтингу в процесі виконання завдань, передбачених робочою програмою курсу «Соціальна екологія». На вивчення названого вище курсу відведено програмою один кредит, тобто 54 години, з них 26 аудиторних (12 годин лекцій, 14 годин практичних занять) і 28 годин самостійної роботи (14 годин ІРС, 14 годин СРС).

Для успішного виконання навчального плану і отримання заліку із «Соціоекології» необхідно набрати від 60 до 100 балів.

Критерії оцінювання різних видів робіт, що передбачені програмою:

№	Вид роботи	Максимальна кількість балів
1.	Відповідь на практичному занятті	оцінка відмінно –4 бали оцінка добре –3 бали оцінка задовільно –2 бали оцінка незадовільно-0 балів
2.	Написання тестових завдань	оцінка відмінно –5 балів оцінка добре –4 бали оцінка задовільно –3 балів оцінка незадовільно-0 балів
3.	Виконання самостійної роботи	оцінка відмінно –1 бал оцінка добре –0,5 балів оцінка задовільно –0,2 бали оцінка незадовільно-0 балів
4.	Виконання індивідуальної роботи	оцінка відмінно – 8 балів оцінка добре –5 балів оцінка задовільно –2 бали оцінка незадовільно-0 балів
5.	Написання підсумкової контрольної модульної роботи	оцінка відмінно –15 балів оцінка добре –10 балів оцінка задовільно –5 балів оцінка незадовільно-0 балів
7.	Відвідування занять	1 бал за відвідування одного заняття

Шкала оцінювання студентів з «Соціоекології»

(максимально в балах)

№ тематично го розділу	Аудиторні заняття (практичні)	СРС	ІРС	Контрольні модульні роботи	Відвідування занять
усна відповідь	тести
Всього:

Обов’язковими видами робіт, без яких неможливо отримати залік, є:

· усна відповідь;

· виконання самостійної та індивідуальної роботи;

· написання модульної контрольної роботи.

Критерії оцінювання якості вивчення дисципліни за шкалою ECTS:

А – 90-100 балів

В – 82-89 балів

С – 74-81 бал

D – 64-73 бали

F – 60-63 бали

Питання теми

1. Причини виникнення соціальної екології та необхідність розповсюдження соціоекологічних знань.

2. Соціальна екологія як наука.

3. Методи соціальної екології.

4. Закони соціальної екології.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ ТЕМИ

Однією з найвизначніших особливостей сучасного етапу історії людства є усвідомлення широкими масами населення Землі глобальної загрози існуванню людини як біологічної істоти внаслідок нераціональної господарської діяльності та хижацької експлуатації природних ресурсів, що порушує механізми підтримання динамічної рівноваги між складовими елементами біосфери. Конфлікт між людиною і природою досяг критичної межі, за якою – смерть для людства. Дані, зібрані сучасною наукою, яскраво свідчать про це. Практично кожна складова частина біосфери зазнала потужного руйнівного впливу сучасної індустріальної цивілізації.

Розгляд особливостей сучасного стану у взаємовідносинах суспільства та природи почнемо з літосфери – твердої оболонки Землі, верхній шар якої включається в біосферу. Вперше увага широких мас населення була звернена до соціально-екологічних проблем першими доповідями Римського клубу щодо аналізу запасів доступних для людства такого складника літосфери, як мінеральні ресурси. І хоча багато з конкретних кількісних показників цих доповідей виявились на сьогоднішній день переглянутими, головний їх зміст – принципова обмеженість доступних людству традиційних мінеральних ресурсів, у першу чергу енергетичних, залишається актуальним.

Вражають самі лише обсяги видобутку мінеральних ресурсів. У ХХ ст. людство виробило промислової продукції і товарів більше, ніж за всю попередню історію цивілізації, що потребувало відповідного забезпечення сировинними ресурсами. У кінці минулого тисячоліття з надр планети щороку видобувалось більш ніж 80 млрд. тонн сировини. На сьогодні на кожного жителя Землі припадає близько 20 тонн видобутої сировини в рік При цьому використання її має надзвичайно нераціональний характер – у вигляді кінцевого продукту до споживача доходить близько 2-3% видобутого, а 97-98% йде у відвали, захаращуючи землі, що могли б бути використані у сільськогосподарському виробництві, перетворюється на отруйні відходи, що нищать довкілля, придатне для існування людини.

У мінерально-сировинному комплексі нагромаджено багато гострих проблем:

1) відсутність до останнього часу в більшості країн світу ефективного законодавчого та економічного механізмів, які регулювали б раціональне використання надр, компенсували негативний вплив розробляння родовищ на оточуюче природне середовище;

2) великі витрати та великі втрати корисних копалин під час видобутку та переробки;

3) нагромадження величезної кількості відходів, які, за умов раціонального комплексного природокористування, могли б бути цінною мінеральною сировиною, що породжує складні екологічні проблеми та завдає значних економічних збитків;

4) внаслідок незбалансованої господарської діяльності у багатьох регіонах планети має місце інтенсивний розвиток карстових явищ, зсувів, підтоплення, забруднення небезпечними токсичними речовинами ґрунтів, поверхневих та підземних вод. Така тенденція характерна для багатьох промислово розвинутих країн, в яких збільшується кількість та різноманітність відходів. До 2025 р., за оцінками експертів, їх обсяги можуть зрости в 4-5 разів у порівнянні з початком тисячоліття.

Одним з найважливіших на сьогодні для життєдіяльності суспільства ресурсів, що видобуваються з надр планети, є вода. Ситуацію з якістю прісної води в світі намагаються використати за рахунок інтенсифікації експлуатації підземних джерел. Однак, становище з легкодоступними запасами підземних вод (розташованими на глибинах до 800м) є майже катастрофічним. Якщо їх загальний обсяг оцінюється в 300 тис. км³ то на кінець ХХ ст. річний видобуток підземних водперевищував 3 тис. км ^з і продовжує різко зростати, причому об’єм видобутку перевищує об’єми відновлення (наприклад у США до початку розгортання широкомасштабної програми водозбереження в 60-х роках витрати ґрунтових водперевищували їх поповнення в 140разів). А саме ґрунтові води є на сьогодні найоптимальнішим джерелом чистої питної води у багатьох регіонах планети.

Підземні води в наш час також широко застосовуються в сільськогосподарському виробництві, і скорочення їх запасів негативно відбивається на забезпеченні необхідних обсягів виробництва продуктів харчування. Однак, не менш важливим для вирішення цієї задачі є збереження площ та якості ґрунтів. За свою історію людство втратило внаслідок нераціональної господарської діяльності 20 млн. км² орних земель, що значно перевищує площу тих, що обробляються на сьогодні (близько 15 млн. км²). Для того, щоб уявити розміри втрачених орних земель, варто згадати, що вся територія колишнього Радянського Союзу, що займав 1/6 частину суходолу, складала 22 млн. км².

Внаслідок промислової та житлової забудови, гірничодобувних робіт, будівництва автомобільних та залізничних шляхів втрачається щороку до 70 тис. км² ріллі. У Радянському Союзі при будівництві гідроелектростанцій було втрачено 10 млн. га найродючіших земель в долинах річок Результатом зрошування земель в різних регіонах планети є те, що від 30% до 80% з них заболочені або засолені. Як результат – ще 2-З тис. км² втрачених для сільськогосподарського обробітку. І хоча ґрунти в природі не є абсолютно незмінними і в нормальних умовах можливе їх відтворення й навіть збільшення продуктивної сили, процес цей надзвичайно тривалий. Так для утворення шару чорнозему товщиною в 1мм. В лісостеповій зоні України необхідно приблизно 7 тис. років. На сьогоднішній день на З5% земель, що обробляються, втрати ґрунту перевищують ґрунтоутворення.

Зведення лісів внаслідок людської діяльності різко скорочувало обіг вологи в природних системах, що сприяло збільшенню площі пустель. Зараз пустелі розширюються зі швидкістю близько 20га за хвилину; практично такою ж є і швидкість скорочення лісових площ. За даними ООН, за останні 50 років на нашій планеті утворився величезний регіон постійної посухи, що дорівнює території Китаю та Індії, разом узятих (1,2 млрд. га). Під постійною загрозою знаходиться існування майже 900 млн. чоловік. Щороку пустелі поглинають придатні для сільськогосподарського використання території, що дорівнюють площі Швейцарії. Проблема опустелювання набуває все більшої гостроти, причому не лише для країн Африки, але й інших континентів. На африканському континенті зараз 2/3 корисної площі перетворилось на посушливі чи напівпосушливі зони, а в Північній Америці їх 1/З. 7З% земель в посушливих районах Африки вже непридатні для сільськогосподарського використання, в Північній Америці – 74%. Процес перетворення лісових та лісостепових регіонів спочатку на степи, а згодом і на напівпустелі та пустелі є прямим наслідком людських помилок в природокористуванні. Експерти одностайно стверджують: утворення пустель у досі небачених розмірах слід віднести до наслідків вкрай негативних економічних, політичних і соціальних місцевих та загальнорегіональних умов. Подібні процеси спостерігаються і в інших регіонах нашої планети.

Кожні 10 років людство втрачає близько 7% верхнього шару ґрунту внаслідок вітрової та водної ерозії, викликаної нераціональними способами агропромислового виробництва. Все це призводить до величезних втрат у господарських системах багатьох країн – в кінці ХХ сторіччя недоотримувалось в середньому в рік сільськогосподарської продукції на суму більш ніж 26 млрд. американських доларів. Якщо 1950 р. на кожного жителя планети припадало 0,2га ріллі, то через 35 років – удвічі менше. Величезною проблемою є також падіння природної родючості ґрунтів (внаслідок зменшення вмісту гумусу) і збільшення використання хімічних добрив.

Україна володіє найбільшими в світі запасами чорнозему і це складає її дійсно національне багатство. Однак, їх стан викликає тривогу. За свідченням колишнього міністра сільського господарства України П.Гайдуцького, сільськогосподарська освоєність земельного фонду досягла 70%, чого не дозволяє собі жодна з розвинутих країн. Розораність сільгоспугідь становить близько 80 %, що також є «рекордним» показником. Зокрема, угіддя Степу розорані на 85%, а Лісостепу – на 85,5%. Дійшло до того, що деякі області не мають інших угідь крім ріллі. В той же час розораність сільгоспугідь у Франції становить 48%, в Угорщині – З7%, в Англії – 25%, у США – 20%. Внаслідок подібної діяльності в Україні з 33,3 млн. га орних земель 10 млн. еродовані, близько 17 млн. га – дефляційно небезпечні, понад 10 млн. мають підвищену кислотність.

Нераціональне використання земельного фонду України призводить до катастрофічної екологічної ситуації, різкого падіння родючості ґрунтів, їх руйнування. Найвразливішими виявилися саме чорноземи. За період з 1961 по 1991 рр. площі еродованих ґрунтів збільшилися на 30%, а їх питома вага у складі орних досягла З2%.

Кардинальні зміни відбуваються внаслідок людської діяльності у біоті (біологічній оболонці Землі, сукупності всього живого). Людина, змінюючи своєю працею у власних інтересах природні ландшафти, перериває традиційні шляхи сезонних міграцій багатьох видів тварин, прирікаючи їх на вимирання; ведення сільськогосподарських робіт, особливо у великих господарствах, коли однією культурою засаджуються десятки, а то й сотні, тисячі гектарів ріллі, знищує екосистеми, що складались в результаті тривалої еволюції. За підрахунками вчених, у результаті людської діяльності в період з 1600 р. по 1950 р. кожні 10 років зникав в середньому один вид тварин. На кінець 80-х – початок 90-х років темпи зникання зросли до одного виду тварин на рік. Значно швидшими темпами відбувається збіднення рослинного різноманіття планети – в середині 70-х років ХХ ст. зникав один вид чи підвид рослин за день, а в середині 80-х – один за годину. За оцінками Всесвітнього фонду охорони дикої природи, за останні 20 років ХХ ст. повинно було зникнути близько 500 тис. видів та підвидів тварин та рослин. За даними колишнього віце-президента США А.Гора, види тварин та рослин зараз зникають у всьому світі в тисячу раз швидше,ніж у будь-який час за минулі 65 мільйонів років.

Проте скорочення біоти відбувається не лише з точки зору її багатоманітності, а й у кількісних вимірах багатьох її складових частин. Особливо помітно це на прикладі лісів планети. За всю історію людства, але переважно за останнє сторіччя, було вирубано майже 2/З лісів. У багатьох регіонах індустріально розвинутих країн природні ліси знищені практично безповоротно. Зараз відбувається інтенсивне скорочення площ лісів російського Сибіру та тропічної зони планети, які образно називають «легенями» Землі за їх роль у забезпеченні процесів вироблення кисню. Щорічно в світі площа лісів скорочується більш ніж на 14 млн. га внаслідок того, що темпи вирубування значно випереджають темпи насадження.

Атмосфера, повітряна оболонка нашої планети, має багато проблем, породжених діяльністю людини. Розглянемо таку з них, як глобальне потепління клімату, що може стати результатом парникового ефекту. Що ж таке «парниковий ефект»? Тепер лише в результаті спалювання паливних ресурсів в атмосферу планети щорічно викидається 22 мільярди тонн СО₂. Вуглекислий газ (СО₂) діє як скло в парнику: пропускає короткохвильові сонячні промені і затримує довгохвильові теплові промені біля поверхні землі. Моделювання на ЕОМ, проведене Каролем, свідчить, що парниковий ефект викликають і деякі інші гази, які називають «малими домішками»: окиси азоту, метан, водяна пара, фреон. Парниковий ефект може призвести до підвищення температури в глобальному масштабі на 2-4º С.

Наслідки глобального потепління:

§ кліматичні зони змістяться на 400 км на північ, що викличе танення вічних снігів і льодів у високих широтах і підйом рівня світового океану на 2 – 4 м (за даними академіка К. М. Ситника – на 20 м) і спричинить затоплення значних територій;

§ внутрішні райони континентів стануть більш посушливими, клімат тут стане напівпустельним та пустельним і врожаї різко скоротяться (Україна, чорноземна зона Росії, «зернові» штати США).

Моделлю парникового ефекту є клімат на Венері, атмосфера якої на 98% складається із СО₂ і температура тут до 500º С. Проте є й інша точка зору: нам загрожує не парниковий ефект, а техногенна зима.

Ще у 1896 р. шведський вчений Археніус дійшов висновку, що викиди двоокису вуглецю від згорання органічного палива можуть спричинити глобальне потепління на планеті.

Проте лише наприкінці 70-х років ХХ століття вчені серйозно замислились над цією проблемою. У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку була прийнята Рамкова Конвенція ООН «Про зміни клімату», яку підписали 154 держави. На теперішній час вона ратифікована 186 державами.

З метою конкретизації і виконання зобов’язань Конвенції у 1997 р. був прийнятий Кіотський (Японія) протокол зі зміни клімату. Ряд країн взяли зобов’язання зменшити викиди парникових газів, щоб протидіяти глобальному потеплінню. Однак він досі не ратифікований більшістю держав. США навіть відмовились від нього, хоч вони викидають в атмосферу найбільше парникових газів – 34%. Проте ЄС настроєний на виконання Кіотського протоколу, а також Росія (викидає 17%) та Японія (8%). Україна готова ратифікувати угоду.

Актуальною є проблема озонових дірок. На висоті 20-50км в стратосфері міститься озоновий шар, О₃. «Озон» – у перекладі з грецької – пахучий. Він поглинає жорстке, небезпечне для всього живого короткохвильове ультрафіолетове випромінювання (довжина хвилі від 315 до 280 нанометрів і менше). Саме ці промені сприяють утворенню озону із О₂ і до землі вони не доходять. Загальна його кількість в атмосфері 3,3•10⁹т. Максимальний його вміст весною у північній півкулі, товщина – кілька мм.

Після того, як англійці виявили в Антарктиді пульсуючу озонову діру, ця проблема хвилює людство. Вміст озону над Антарктидою зменшився на 40-50%. Ця діра з’являється антарктичною весною (з серпня по жовтень), а влітку зменшує свою площу. Однак нині вона не затягується влітку, а її площа більша від площі Антарктиди. Виявлено озонову діру і над Шпіцбергеном (у північній півкулі), Землею Франца Йосифа, Північною Африкою. Над Україною зменшився озоновий шар на 6%.

Що ж сприяє руйнуванню озонового шару? Причин багато. Значну небезпеку для озонового шару становили оксиди азоту, що утворюються при випробовуванні ядерної зброї. Після припинення ядерних випробувань ця небезпека зникла. Втрачається озон і при запусках штучних супутників Землі, при цьому утворюється дірка на кілька км, яка затягується дуже повільно. Також космічні кораблі на твердому паливі (американські «Шаттли»), висотні літаки, у вихлопних газах яких є оксиди азоту, руйнують озоновий шар. Хлорфторвуглеводні (фреони і галони), які використовуються в промисловості та побуті як холодоагенти (у холодильниках, балончиках для лаку, фарб, парфумів) негативно впливають на озоновий шар атмосфери. Усього у світі вироблялося кілька мільйонів тонн фреонів. У атмосфері вони можуть зберігатися до 80 років, потрапляють у стратосферу, де під впливом ультрафіолетових променів розпадаються, і атоми хлору при цьому вивільняються. Хлор діє як дуже сильний каталізатор, розкладаючи озон до кисню. Один атом хлору здатний розкласти 100 тис. молекул озону.

Руйнування озонового шару призводить до раку шкіри, катаракти очей. Американці над одним із незаселених атолів у Тихому океані запустити ракету, яка розпорошила в озоновому шарі спеціальну речовину, що повністю зв’язала озон, утворивши діру, що проіснувала кілька годин. Загинуло все живе: рослини, тварини, бактерії. Залишилось кілька черепах із випаленими очима.

У 1985 році у Відні підписано конвенцію, а дещо пізніше (1987 р.) у Монреалі – протокол про охорону атмосферного озону. Відповідно до цих документів країни зобов’язалися до 2000 р. зменшити споживання фреонів на 50%, а потім відмовитись від них зовсім, замінивши безпечними замінниками.

Гостро стоїть проблема кислотних опадів, що являють собою дощ, сніг, туман, якщо їхнє рН нижче від 7.0, тобто вони мають кислу реакцію. Ще 180 років тому рН дощової води становила 7, тобто була нейтральною. Кислотні дощі вперше зареєстровані в 1972 р. в англійському м. Манчестері. Окиси азоту та сірки, що потрапляють в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і автомобільних двигунів, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють дрібні капельки азотної та сірчаної кислоти, які й випадають на Землю у вигляді кислотних дощів та снігів. Кислотні опади типові для Західної Європи, випадають вони і в Україні (часто надходять в Україну із Західної Європи). У Сумській області опади закислені сірчаною кислотою.

Великою загрозою є «інтернаціональний» характер кислотних дощів, бо повітряні течії розносять кислотні тумани на тисячі кілометрів від місць їх виникнення (із Великобританії – в Швецію, із – США – в Канаду, із Румунії – в Україну).

Кислотні дощі негативно впливають на довкілля:

- знижується врожайність с/г рослин на 3-8%, деградують і гинуть ліси (особливо вразливі кедр, бук і тис);

- зникнення лісів у Карпатах збільшує кількість зсувів і селів, повені;

- кислі опади спричиняють вимивання з ґрунту Са, К, Mg, що викликає деградацію фауни і флори;

- змінюється рН водойм, вода стає кислою, внаслідок чого гинуть безхребетні тварини водойм, риба, птахи. У Швеції 18 тис. озер отруєно цими дощами, з них у 9 тис. риба вимерла частково, у 4 тис. зникла зовсім;

- руйнуються пам’ятки архітектури, житлові будинки, оздоблені мармуром, вапняком;

- у людей кислотні тумани спричиняють захворювання дихальних шляхів, подразнення очей.

Кислотні сніги ще більш небезпечні (англійський дослідник Т. Девіс називає кислотні сніги «екологічною бомбою уповільненої дії»), бо під час їх танення відбувається процес концентрації шкідливих речовин і тала вода містить інколи в 10 раз більше кислот, ніж сніг.

В Україні кислотними дощами значно пошкоджені ліси Полісся та Карпат, у Західній Європі – від 20 до 61% (Данія, Англія, Швейцарія, Польща, Чехія).

Про негативний вплив на фауну кислотних дощів свідчить наступний факт. Птах оляпка стає дедалі рідкіснішим в Україні, бо водні безхребетні та їх личинки, якими він живиться, гинуть від того, що вода в річках стає кислою.

В Україні 30% ґрунтів закислені. Як наслідок – зникають такі рослини як чорниця та верес.

Гідросфера Землі також зазнає надвеликих антропогенних навантажень. Великою проблемою є забезпечення населення планети якісною питною водою, оскільки саме її відсутність є однією з головних причин більшості людських хвороб. При цьому варто звернути увагу на те, що 99% води нашої планети є солоними і лише 1% - прісна вода. За оцінками міжнародних експертних організацій, попит на прісну воду з 1950 р. по 2000 р. зріс у три рази, а до 2050 зросте ще у два рази.

У сучасних умовах близько мільярда людей на планеті не мають доступу до якісної питної води, а умови життя майже двох мільярдів людей не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Тому питання водозабезпечення населення земної кулі набирає особливо важливого значення і для багатьох країн перетворюється на проблему національної безпеки.

Забруднення поверхневих вод планети (води річок та прісних озер) набуває масштабів планетарної катастрофи. В багатьох індустріально розвинутих країнах прісні водойми перетворились на відстійники промислових вод, насичених солями важких металів, пестицидами та іншими шкідливими для здоров’я людини та існування всього живого речовинами. Створення штучних водойм на великих річках призводить до зміни існуючих екосистем, застійних явищ, катастрофічного погіршення якості води, яку часто не можна використовувати навіть у промислових процесах.

Проблема питної води і якості джерел прісної води надзвичайно актуальна для України. Населенням і народним господарством України щорічно використовується 30 млрд. м³ води. З урахуванням необхідних санітарних пропусках у дельтах річок доступні для використання природні ресурси практично вичерпані. При цьому в багатьох містах і навіть сільських населених пунктах виразно відчувається дефіцит води, яка подається за графіками, а її якість, за міжнародними оцінками, не витримує критики.

Довгий час в історії людства основним джерелом питної води були саме прісноводні водойми та річки, але сьогодні їх запаси настільки отруєні відходами промислового виробництва, що не можуть бути вживаними навіть після багаторазового очищення. Причому водозабір для промислових та сільськогосподарських потреб зростає з року в рік, перетворюючи ріки планети у зливні канави індустрії, що несуть отруту в Світовий океан. Щорічно рибалки виловлюють з вод Світового океану 135 тонн синтетичних пакувальних пакетів. За оцінками спеціалістів, щорічно гине близько 1 млн. морських птахів, що проковтнули ці відходи діяльності людини. Забруднення рік та деяких районів океану досягло рівня, коли вони перестають бути придатними для більшості форм органічного життя. Особливу небезпеку складає забруднення нафтою та нафтопродуктами (близько 30% поверхні Світового океану вкрито нафтовою плівкою). Плівка робить неможливим надходження до поверхні води кисню і, тим самим, призводить до загибелі планктону – основи харчових ланцюгів морських екосистем. За даними ООН, щорічно до вод Світового океану попадає внаслідок діяльності людей 10 млн. тонн нафти та нафтопродуктів, 50 тис. тонн пестицидів, 5 тис. тонн ртуті і багато іншого. При цьому людство свідомо використовує глибини океану як місце захоронення найнебезпечніших відходів: ядерних, хімічних, біологічних та інших, вважаючи це цілком прийнятним для себе.

Показовою є інформація, наведена на спеціальній зустрічі в Осло 1993 р., присвяченій питанню забруднення північних морів. У мілководному Карському морі на глибині 20-60м «спочиває» реактор першого у світі атомного криголама «Ленін», а з 1959 р. по 1991 р. у бочках було поховано близько 32 тис. м³ твердих відходів. Більш глибоководне Баренцове море прийняло 200 тис. м³ рідких відходів. Через це радіоактивність Баренцового моря зросла у 8 разів, а Карського – у 5. Крім того, у Баренцовому і Карському морях біля о. Нова Земля до 1995 р. було затоплено 15 аварійних реакторів і один – пізніше, тобто після прийняття спеціальної Лондонської конвенції, а також 11 тис. контейнерів із радіоактивними відходами. Щоправда, МАГАТЕмає інформацію про те, що ВМФ колишнього СРСР затопив у цих морях не 16, а 21 реактор. Міжнародна природоохоронна організація «Грінпіс» стверджує, що Північний флот Росії взагалі скидає в моря щорічно близько 10 тис. м³ рідких і 2 тис. м³ твердих радіоактивних відходів.

Не набагато краща ситуація і в українському секторі Чорного та Азовського морів. Найбільшого розголосу набула інформація про забруднення бухт Севастополя кораблями Чорноморського флоту РФ, що скидають до їх вод неочищені стоки.

Не так давно один із німецьких «вчених» пропонував перетворити на всесвітнє звалище Чорне море, мотивуючи це тим, що його глибина досягає більш ніж 2км і у водах на глибині понад 200м відсутнє життя, а, отже, ніякої загрози життю на землі не буде. Але треба пам’ятати, що глибини Світового океану є найбільш невивченими районами планети і людство дуже мало знає про процеси, які там відбуваються, особливо щодо еволюції мікроорганізмів під впливом продуктів людської діяльності – токсичних та високорадіоактивних речовин.

Навіть космосфера, освоєння якої почалось зовсім недавно, вже зазнала досить значного впливу людини. В 1990 р. в навколоземному космопросторі знаходилось близько 1 млн. твердих тіл штучного походження – космічні кораблі та залишки їх паливних систем, штучні супутники, як діючі, так і ті що вже виробили свій ресурс, космічні станції та відходи життєдіяльності космонавтів і т.д.. Загальна маса цих тіл склала близько 100 тис. тонн, що приблизно дорівнює загальній мaci природної речовини ближнього космосу.

Українські вчені зазначають, що з огляду на те, що ближній космос уже перетворений у звалище радіоактивних відходів, дехто пропонує використовувати його як сміттєзбиральник і в подальшому: за допомогою потужних ракет систематично виводити на високі орбіти контейнери з рідкими і твердими радіоактивними відходами. Вперше ця ідея була сформульована в 1959 р. лауреатом Нобелівської премії академіком П.Л. Капіцею, але реальні передумови для її реалізації виникли після створення носіїв типу «Енергія» і «Зеніт». Російські вчені знову висунули цю ідею й обґрунтували її на Міжнародній екологічній конференції «Стан Півночі», що проходила в Монреалі наприкінці 1993 р. Відповідно до поданих розрахунків, щорічно буде потрібно 22 запуски ракет «Енергія», 70 - «Енергія-М», і 170 – носіїв «Зеніт».

Важливою екологічною проблемою, що стосується всіх оболонок Землі, є забруднення. Забруднення – це привнесення в природне чи антропогенне середовище або виникнення в ньому нових, не характерних для даного середовища фізичних, хімічних, інформаційних чи біологічних агентів, які виявляють шкідливий вплив на людину, флору й фауну.

Розрізняють забруднення природне і антропогенне; глобальне, регіональне і локальне; механічне, хімічне, фізичне та біологічне; прямого та непрямого впливу на біоту; навмисне, супутнє, аварійно-випадкове та ін..

Природне забруднення виникає внаслідок природних процесів, без впливу людини (виверження вулканів, вихід із надр землі газів і т.д.).

Антропогенне виникає внаслідок діяльності людини.

Забруднення, виявлене в різних точках планети – глобальне (СО₂ пестициди, нафта, фреони, аварійні радіоактивні викиди). Забруднення регіональне – охоплює цілі регіони, але не всю планету. Наприклад, кислотні дощі характерні для широких регіонів Європи і Північної Америки, проте мало поширені в Африці. Забруднення локальне – навколо підприємства, населеного пункту, тобто забруднення невеликої території.

Забруднення фізичне – зміна в бік підвищення природних норм різних фізичних факторів, що характеризують дане середовище: теплових, шумових, електромагнітних, радіаційних і т.д..

Теплове забруднення виникає головним чином внаслідок промислових викидів нагрітого повітря і води (при роботі ТЕС, АЕС). Теплове забруднення може бути також вторинним результатом зміни хімічного складу середовища (парниковий ефект).

Шумове забруднення – збільшення рівня шуму зверх природного. У людей воно збільшує втому, викликає підвищення кров’яного тиску, нервові розлади, травлення, а при 90-100 децибелах – втрату слуху. Медиками розроблена шкала допустимих рівнів шуму для людини (таблиця 1).

Таблиця 1

Дата добавления: 2014-11-09