Київська Русь

Характерні риси української філософії

Вступ

Філософія в Україні

Лекція 22

Систематичне знання, філософія виникла в Україні щойно з розвитком інституційної вищої освіти в 16 — 17 вв., і то під впливом зах. філос. ідей. Проте філософське мислення і шукання відповідей на основні, життєві питання були притаманні укр. народові здавна, вони пов'язувалися з його світоглядом і релігією ще за дохристиянських часів.

Християнство визначило новий шлях і дало поважний стимул для філос. думання, вносячи в нього елементи юдейсько-грецькі, а згодом і римської духовної культури. Все ж слов.-укр. основа і підхід думання, менш спекулятивний, радше контемплятивний, визначили характер філософської думки в Україні та її поширення.

· Серед українців на загал знаходимо мало «чистих» філософів, зате філос. мислення прикметне для багатьох письменників, мистців, істориків, суспільних теоретиків. Тому історія укр. Ф. включає, поряд з філософами типу Г. Сковороди, П. Лодія, С. Гогоцького, також М. Гоголя, П. Куліша, Т. Шевченка, В. Липинського й ін.

· Ці укр. мислителі висловлюють свої погляди менш теоретично й абстрактно, а передають їх більш наглядно, у контексті з життям, призначенням і життєвими ситуаціями людини. Вони представляють радше свої світоглядові думки і життєві настанови, аніж абстрактні схеми і теоретичні аргументи.

· У світосприйманні, а тим самим у Ф. українців переважають емотивні елементи над раціональними.

· Прагнення до синтези і гармонії також прикметне для укр. світогляду, у результаті чого майже не заступлені серед українців крайні і чіткі філос. системи.

· Більшість мислителів і філос. течій, поширених в Україні, представляють синкретичні думки і пізнання.

· Так само властивою для укр. способу думання є релігійна настанова, «шукання Бога» і вартостей віри як такої, а не обов'язково пов'язання їх з конкретними доктринами. Ці риси укр. збірної ментальності знайшли свій вираз у філос. дослідах і шуканнях.

Розвиток Ф. в Україні до кін. 18 в. З християнством, письменством і освітою прийшли на Україну фрагментарні філос. відомості, насамперед через твори Отців Церкви і перекладну літературу.

Після прийняття християнства – хрещення Русі в 988 році – в Київській Русі почали розповсюджуватися грецькі твори з Візантії, копіюватися перекази візантійських авторів, здійснені в сусідніх болгарських землях, і з'явилися перші самобутні перекази з грецької мови. Таким чином, Київська Русь познайомилася з творами візантійських богословів – отців церкви – Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Афанасія Олександрійського, Григорія Богослова, Василя Великого.

У тій таки літературі натрапляємо на вказівки на античних грец. філософів. Вже в «Ізборнику Святослава» 1073 (Ізборники 1073 та 1076 рр. Пам’ятки давньоукраїнського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Вважається, що Ізборник 1073 року був переписаний з болгарського ориґіналу - збірника царя Симеона. Містять твори релігійного змісту. Ізборник 1076 року містить статті релігійно-морального характеру.) є вияснення деяких філос. категорій за Максимом Ісповідником і Теодором Райським, а в «Ізборнику» 1076 — низка етичних норм.

Відомі були на Русі й «Діалектика» І. Дамаскина, «Діоптра» П. Пустельника, «Шестоднев» у перекладі болг. І. Екзарха, антології «Пчоли», середньовічні хроніки, а далі твори Кирила філософа болг., які містили чимало філос. відомостей.

Під їх впливом були висловлені думки в оригінальних творах староукраїнського письменства, гол. в «Слові о законі і благодаті» Іларіона, «Поученнях» Луки Жидяти і Володимира Мономаха, у «Слові» Данила Заточника, в літописах, житіях і проповідях.

Уже за Ярослава Мудрого діяли в Києві учені («книжні люди»), серед них Теодосій Печерський, Нестор-літописець та ін., що залишили глибокі своїм змістом твори.

Зокрема писання Клима Смолятича доводять його ознайомлення з античною філософією, а літописець називає Клима «філософом, якого в руській землі не бувало».

Кирило Турівський у поетично складених творах і проповідях намагався погодити віру з розумом. Але це мислення далеке від сучасної йому у Західній Європі спекулятивної схоластики, яка до кін. 15 в. була майже невідомою в Україні.

Його твори, написані доступною мовою, насичені мотивами народної творчості, є самобутніми і яскравими документами української культури напередодні татарського нашестя. "Притча про людську душу і про плоть", "Послання до Василя ігумен Печерського" користувалися великою популярністю на Русі і в інших слов'янських країнах.

Кирило пройшов монастирське затворництво, досяг єпископського сану і прийшов до переконання, що служитель Бога призначений жити в світі, а не в зреченні від нього. Життя людини перебуває в діянні духовному і плотському, пронизаному божественними початками. Як у його попередників і однодумців, істина і моральність наповнюються земним змістом.

Кирило одним з перших в українській середньовічній філософії розробляв вчення про досвідне, природне походження розуму. Він стверджував, що тіло первинне по відношенню до душі, тому що в такій послідовності вони створені Богом. Тому знання духовної суті неможливе без знання тілесного початку. У таке ж співвідношення ставиться і порядок знання світу: спочатку пізнається "будова чудової божественної свідомості", потім суть – Бог.

У самій людині розум спирається на свідчення слуху, зору, нюху, смаку, дотику. Але природний розум, підлеглий тілу, може впасти в гріх, тому його потрібно тримати в рамках церковної істини. Кирилом вводиться поняття "стрункого розуму", тобто цілісного знання, співвіднесеного як зі світом, так і з Богом. Споглядання речей, зрештою, опосередковує віру, без чого вона беззмістовна

Розум він ставив на один рівень з прозрінням, визнавав його рівним вірі, говорячи: "віруй і пізнай", допускав вільне тлумачення Священного Писання.

У притчах Кирило Туровський розглядає проблеми гносеології в зв'язку з етичними засадами. Він говорить, що горе тій людині, що грішить – не можна безкарно творити зло навіть з добрих намірів. Ці думки про мету і ціль, про злочин і покарання стануть одними з головних питань в українській філософії. На всіх етапах її подальшого розвитку проповіді, слово, мова Кирила Туровського здійнялася вершиною урочистого красномовства. Кращі з витворів увійшли в збірник "Златоуст" і "Торжественник", призначені для святкового читання. Тим самим етично-філософські ідеї цього мислителя-гуманіста знаходили доступ до народної свідомості.

Дата добавления: 2014-11-09