Особливості ігрової та спортивної анімації

З незапам'ятних часів і до сьогодні людство знаходиться в пошуку розваг. Ігри (а також інші форми розваг) вигадуються для боротьби з нудьгою. Їх умови та правила передаються з покоління в покоління, перетинають кордони, долають значні відстані.

Згадка про гру зустрічається в індійських Ведах, в Біблії, творах древніх філософів (Платона, Арістотеля). У греків іграми називалися дії, властиві дітям. У римлян сенс слова походив від понять радості, веселощів, у євреїв - від жартів, сміху. Санскрит позначав гру як радість. А у древніх германців вона зв'язувалася з легенею, плавним рухом на зразок гойдання маятника, що приносить задоволення.

У XIX столітті почала складатися теорія ігор. Гра продовжує привертати увагу учених, як в теоретичній, так і в прикладній сфері. Її проблематику вивчають сучасні історики культури, психологи, соціологи, етнографи, педагоги, мистецтвознавці тощо.

ГРА В СЛОВНИКАХ

Ч. Райкрофт. Критичний словник психоаналізу.

ГРА (play) Діяльність, якою займаються ради неї самої, ради задоволення, яке вона приносить, без врахування серйозних цілей і завдань; зазвичай протиставляється РОБОТІ або виконанню інших соціально або біологічно необхідних дій.

І. Кондаков. Психологічний словник, 2000 р.

Активність організму, направлена на умовне моделювання тієї або іншої розгорненої діяльності. У грі прийнято виділяти такі елементи, як: уявна ситуація, роль, ігрові дії.

М. Кордуелл. Психологія від А до Я: Словник-довідник, 2000 р.

Найбільш поширені характеристики гри: а. Добровільна. б. Не направлена на досягнення якої-небудь явної мети. в. Має на увазі повторення вже засвоєних дій. г. Може супроводитися «ігровими сигналами» - наприклад, певним тоном голосу, підкресленими рухами і жестами.

Оксфордський тлумачний словник по психології / Під ред. А.Ребера, 2002 р.

Значень цього терміну багато, але скрізь основне місце займає уявлення про те, що, так або інакше передбачає розваги або відновлення, дії, які не обов'язково сприймати серйозно. ГРА - термін, що позначає будь-яку модель соціальної взаємодії з чітко певними правилами.

С.Ю. Головін. Словник практичного психолога.

Гра - активність індивіда, направлена на умовне моделювання якоїсь розгорненої діяльності.

Для людини - форма діяльності в умовних ситуаціях, направлена на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення наочних дій, в предметах науки і культури.

Словник по профорієнтації і психологічній підтримці.

Гра - форма діяльності в умовних ситуаціях, направлена на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення наочних дій, в предметах науки і культури.

Філософський енциклопедичний словник /Ред. Є.Ф.Губський та ін., 2003 р.

ГРА - непродуктивна діяльність, яка здійснюється не ради практичних цілей, а служить для розваги і забави, доставляючи радість сама по собі. Гра відрізняється як від праці, так і від чисто інстинктивних дії. Вона відноситься до певної стадії розвитку вищих істот: ссавців і людини. Існують багаточисельні теорії з питання про значення гри. Найбільшою популярністю користується теорія Др. Гросса, згідно якою гра є ненавмисним самонавчанням (функціональна вправа) організму, особливо необхідною для людини в ранньому віці.

Тривалий час гра була невід’ємною складовою культурно-дозвіллєвої діяльності народів світу. Століттями накопичувалася ігрова культура людства, що стала важливим елементом світових загальнокультурних процесів. Щоправда, довгий час розважально-ігрова діяльність трактувалася як специфічна форма діяльності дітей і вивчалась лише у зв’язку з завданнями їх виховання.

В житті дорослої людини, у порівнянні з її дитинством, гра займає дещо інше місце. Істотно змінюються її мотиви і функції. Гра є ефективним рекреаційним засобом, тому важливим є її значення для рекреаційної анімації.

У процесі гри задовольняються пізнавальні, комунікативні, естетичні, рекреаційні потреби людини. За допомогою цілеспрямованого використання ігрових форм анімації вирішуються важливі завдання виховання людей та розповсюдження культурних цінностей.

Гра має цілий ряд особливостей, які треба враховувати у процесі організації анімаційної діяльності.

1) мотивація. Участь у грі обумовлена не практичною необхідністю чи суспільними обов’язками, а винятково бажанням отримати радість і позитивні емоції. Людина грає тому, що це їй подобається.

2) зміст. Ігрові заняття пов’язані з досягненням конкретної мети і з подоланням при цьому певних перешкод. Долаючи ці перешкоди, людина виконує ряд розумових і фізичних операцій.

3) гра передбачає обов’язкове опанування певними навичками і уміннями, які, як правило, допомагають людині і в повсякденному житті. Сучасне життя дає людям мало можливостей для відкритого зовнішнього прояву своїх емоцій. Гра в цьому сенсі є ефективним компенсуючим засобом. Гравці та уболівальники проявляють свою радість, захоплення, схвалення і засудження, розчарування і навіть образу в безпосередній формі.

4) У будь-якій грі є свої правила. Людина, що грає, добровільно приймає ці правила і тим самим свідомо вводить себе в іншу площину існування. Важливо не лише розуміти специфіку ігрової діяльності, але й бачити особливості відносин, що виникають під час цієї діяльності.

5) У процесі ігрової практики складається найбільш прийнятний тип спілкування, що характеризується простотою, доброзичливістю, взаєморозумінням. Загальні інтереси і спільні переживання об’єднують людей. Особливо це стосується командних і колективних ігор. Часто, завдячуючи грі, люди перетворюються з інертних інтравертів на активних ініціативних екстравертів.

6) Більшість ігор позитивно впливають на естетичний розвиток людини. У процесі ігрової діяльності широко використовується різноманітний художній матеріал: музика, танець, спів, слово.

7) У процесі рухливих ігор відбувається корисний тренаж опорно-рухового апарату.

Часто анімаційна діяльність передбачає наявність ігрових кімнат (ігротек), в яких рекреанти розважаються самостійно, використовуючи увесь наявний ігровий інвентар.

Будь-яка гра, на думку В.В.Петрусинського, може одночасно виконувати декілька функцій:

· Навчальна функція — розвиток загальноосвітніх умінь і навичок, сприйняття інформації різної модальності; розвиток навичок оволодіння іноземною мовою.

· Розважальна функція — створення сприятливої атмосфери на заняттях.

· Комунікативна функція — об’єднання учнів у колектив, установлення емоційних контактів.

· Релаксаційна функція — знімання емоційної і нервової напруги, що виникають від надмірного навантаження за інтенсивного навчання.

· Психо-технічна функція — формування навичок підготовки свого фізіологічного стану до найбільш ефективної діяльності, переключення психіки на засвоєння більшого обсягу інформації.

В ігровій анімації використовується різноманітні форми ігрові діяльності:

- спортивні ігри;

- “дворові” ігри;

- рухливі ігри;

- настільні ігри;

- інтелектуальні ігри;

- рольові ігри;

- ігри з естради;

- віртуальні ігри;

- азартні ігри.

Можна виділити чотири основні групи ігор:

1. конкурсні ігри (в них є переможці і переможені);

2. рольові, або театралізовані ігри (в них кожен грає свою роль, не намагаючись когось перемогти).

3. ігри активізації (ігри з підвищеною руховою активністю);

4. хороводні (з синхронізованими рухами).

1. Конкурс (лат. concursus) – змагання кількох осіб з метою виділити найбільш видатного (талановитого, спритного, дотепного, розумного та ін.) конкурсанта - претендента на перемогу (Вікіпедія).

До конкурсних ігор належать:

- усі спортивні ігри, як командні, так й індивідуальні: футбол, волейбол, гандбол, водне поло, теніс, гольф, більярд, шахи, армреслінг тощо;

- більшість рухливих ігор: командні естафети, лицарські турніри, ігри на реакцію, координацію, силу, швидкість тощо;

- “дворові” ігри: каблучка, квач, жмурки, вибивного, довга лоза (чехарда), король, слон, крокодил тощо;

- інтелектуальні ігри: вікторини "Що, де, коли?", "Брейн-ринг", "Поле чудес", "Вгадай мелодію", "міста", "асоціації", "слова" тощо;

- усі азартні ігри: тоталізатор, рулетка, ігри в кості, карти тощо;

- комплексні ігрові програми на кшталт "КВК", "Міс" тощо;

- більшість музичних пісенних і танцювальних, вербальних ігор, створених за принципом "Хто кращий ".

2. Рольова гра або RPG (англ. Role-playing game) — гра розважального характеру, в якій учасники приймають певні ролі та колективно створюють історію або слідують уже існуючій (зазвичай із фантастичних творів), у видуманих ситуаціях діючи відповідно до своїх ролей. Учасники приймають рішення, спираючись на словесний образ персонажа, а дії завершуються успіхом чи провалом за визначеною системою правил, норм та принципів. У межах правил гравці можуть вільно імпровізувати; їхній вибір у кожній ситуації формує інсценування та результат гри. До рольових ігор належать ігри, що передбачають включення гравцями образного, асоціативного мислення, акторських здібностей, міміки, пластики, жесту для створення певного образу: "Козаки-розбійники", "Індіанці", "Знімається кіно" "Мафія" тощо. Ці ігри можуть бути складовою ігрової програми. Так, більшість рольових ігор стають конкурсними, якщо їх вводять у конкурсну програму (КВК, "Красуня готелю", "Краща пара круїзного теплоходу").

3. Активізація – приведення особи чи групи осіб у стан діяльності, руху, збудження або підвищеної активності.

Ігри активізації використовуються для пожвавлення пасивного відпочинку і складають суттєву частину ігрової анімації в рекреаційних закладах або на пляжах. До них належать ігри в пляжний бадмінтон, пляжний волейбол (у колі), "бумеранг", "тарілочка" тощо.

До активізацій можна віднести і групу нескладних за змістом і формою ігор, що передбачають використання маленьких переносних атракціонів-щитів. Це мішені для кидання мечей, дротиків (дартс), стріляння з луку, щити і фігури для накидання кілець, вудочки з кільцями тощо.

4. Хоровод (від грец χορος - груповий танець з піснею, Хор + загальнославянське "водити") - вид народної творчості, який поєднує, музику (пісенну або інструментальну), танець і ігрову дію. Ігри хороводного типу проходять під постійним контролем аніматора. Їх головним завданням є одночасне (синхронне) виконання ритмічних рухів танцювального характеру, фігурних кроків, різного роду перебудов, вибору й переміни партнерів ("сороконіжка", "паровозик", "вибери мене" тощо).

Науковці виділяють також два типи ігор щодо дотримання учасниками правил:

· із фіксованими, відкритими правилами (більшість дидактичних, пізнавальних, рухливі, інтелектуальні, музичні, атракціони);

· із прихованими правилами (сюжетно-рольові, у яких правила приховані в нормах поведінки конкретних соціальних ролей).

Крім того, ігри можуть розподілятися за принципом віку учасників:

· дитячі (молодшого, середнього, старшого дитячого віку);

· юнацькі;

· молодіжні;

· для людей середнього віку;

· для людей третього віку;

· універсальні (для декількох вікових категорій);

· сімейні.

Ігри також розподіляються за принципом кількості учасників:

- масові;

- групові;

- індивідуальні (парні);

- командні.

Усі ігри можна об’єднати в ігрову програму. Ігрова програма – це комплексний анімаційний захід, в якому різноманітні ігрові форми об’єднуються ідейно-тематичним задумом.

Приступаючи до створення анімаційної програми, слід зосередити увагу на певних робочих блоках. Перш за все, треба оцінити: а) якісний склад потенційної аудиторії (її вік, освіту, стан здоров’я тощо); б) розміри і форму ігрового майданчика; в) наявність і якість необхідних технічних засобів і реквізиту. Далі – г) розробка сценарію; д) формування мізансцен та організація прстору ігрового майданчика; е) проведення ігрової програми; є) підведення підсумків, вручення нагород переможцям і пам’ятних призів учасникам.

А) Оцінка потенційної аудиторії може відбуватися двома шляхами:

- за принципом спеціалізації рекреаційного чи туристичного закладу;

- методом попереднього спостереження.

Досить легко визначити якісний склад рекреантів (туристів) у дитячому рекреаційному закладі. Тут, як правило, діти розподіляються за віковими групами. Багато що про потенційну аудиторію може сказати, приміром, головний лікар санаторію, що спеціалізується на лікуванні, наприклад, опорно-рухового апарату чи кишково-шлункового тракту. Зрозумілі потреби і можливості мешканців казино-готелів.

Складніше зрозуміти потреби туристів-індивідуалів, що зупиняються в готелі на короткий час, створюючи досить строкату аудиторію. У цій ситуації треба максимально урізноманітнювати зміст і форму анімаційних програм, враховуючи при цьому побажання керівництва готелю. Якщо ж все-таки не вдалося знайти об’єднуючий інтерес для змішаної аудиторії, треба використати популярні, перевірені на інших туристах цього готелю, програми.

Інший варіант – експериментальний. Спочатку влаштовується танцювально-ігровий вечір знайомств, де кожен турист показує свої творчі здібності. Найактивніші складуть той інтелектуально-творчий фундамент, на якому треба будувати інші ігрові програми.

Б) Оцінка ігрового майданчика не займає багато часу, але вона необхідна. По-перше, треба з’ясувати з якого матеріалу зроблено покриття підлоги. На асфальтовому покритті не можна ні танцювати, ні проводити рухливі ігри. Ґрунтове покриття вимагає лише спортивного взуття. Універсальний варіант покриття для ігрового майданчика – це жорстка, без щілин дерев’яна підлога або спеціальне штучне покриття, замовлене під конкретні ігри.

Часто оцінка форми і розміру ігрового майданчика, його забезпеченість стаціонарними технічними засобами підказують ідею та тему ігрової програми, а також її форму. Крім того треба визначити акустичні характеристики майданчика. Це дозволить "вибудувати" ефективне звукове оформлення ігрової програми.

В) Т ехнічні засоби (світло, звук і апаратура) мають відповідати завданням, що ставлять перед собою аніматори. Звуковідтворювальна апаратура повинна бути достатньо потужною, щоб озвучити увесь майданчик.

У всьому світі під час масових ігрових програм аніматори користуються радіомікрофонами, оскільки шнури від шнурових мікрофонів обмежують можливості маневру аніматорів і заважають учасникам ігрових програм.

Реквізит (від лат. Requisitum потрібне, необхідне) – сукупність предметів, необхідних для вистав у театрі, під час кіно- або фотозйомки, малювання, ліплення з натури [Вікіпедія].

Реквізит є допоміжною деталлю, яка використовується для того, щоб створити необхідні фон, атмосферу. Реквізит підбирається згідно задуму аніматора. Найчастіше в ігрових програмах використовуються м’ячі, обручі, кеглі, надувні кульки, канати, різноманітний (бажано такий, що не б’ється) посуд, меблі (стільці, столи, лави), лантухи, ласти, маски тощо.

Але наявний реквізит не завжди задовольняє автора ігрової програми. У таких випадках замовляється спеціальний реквізит.

Г) Наступним етапом є розробка сценарію ігрової програми. Якщо сценарист пише сценарій як методичну розробку для інших аніматорів-ігровиків, то він обирає форму літературного сценарію. Така форма передбачає детальне викладання усіх дій і тексту ведучих, чітке роз’яснення умов кожної гри, вибір і представлення жюрі, нагородження переможців, музичний супровід, мізансцени тощо.

У разі, коли сценарист виконує також функції і ведучого програми (а це звична практика), то достатньо розробити сценарний план, в якому будуть відображені основні етапи заходу. Але, убудь-якому разі, треба розробляти монтажний лист для звукорежисера, художника по світлу та інших спеціалістів, які створюють програму.

Компонування сценарію ігрової програми залежить від її теми, форми, кількості і якості гравців, особливостей ігрового майданчику.

Так, форма КВК (Клубу веселих і кмітливих) передбачає об’єднання в одній програмі музичних, танцювальних, вербальних, театралізованих конкурсів.

Ігрова форма "Вгадай мелодію" включає лише музично-інтелектуальні конкурси, а програма "Знімається кіно" – асоціативні, творчі ігри.

Д) На етапі сценарної розробки треба ретельно підійти до формування мізансцен та до організації прстору ігрового майданчика. Мізансцена (фр. mise en scène - розміщення на сцені) - розташування акторів на сцені в той чи інший момент спектаклю (зйомок фільму, гри, іншого дійства) [Вікіпедія]. Головною метою цього процесу повинна стати комфортність перебування на майданчику глядачів, гравців (конкурсантів), жюрі і самих аніматорів. Глядачі і члени жюрі повинні бачити усе, що відбувається на ігровому майданчику. Гравців треба розташувати таким чином, щоб вони не заважали один одному. Ведучий займає позицію, зручну для роботи в кожному конкретному епізоді, не повертаючись при цьому до публіки спиною. Варіанти ігрових мізансцен можуть бути такі:

ü роз’яснення умов гри двом командам (див. рис. 1):

Рис 1. Організація простору ігрового майданчика, коли грають дві команди

ü проведення естафет з трьома командами (див. рис. 2):

Рис 2. Організація простору ігрового майданчика при проведенні естафет з трьома командами

ü організація простору глядацького залу під час гри з естради (див. рис. 3):

Дата добавления: 2014-11-09