Особливості музично-пісенної анімації

Му́зика (від грец. μουσική — мистецтво муз) — мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовій (ритм), звуковисотній і тембровій шкалі. Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тої чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелами такого звуку можуть бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.

Музика (грец. μουσική, прикметник від грец. Μούσα - музза) - мистецтво, засобом втілення художніх образів для якого є звук і тиша, особливим чином організовані у часі.

Як і іншим видам мистецтва, музиці притаманні різні соціокультурні функції, зокрема:

· Гедоністична функція — обумовлюється здатністю музики приносити слухачам насолоду.

· Експресивна функція — обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому (наприклад, жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій та почуттів.

· Комунікативна функція музики базується на її здатності об’єднувати людей. Зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

· Пізнавальна фунцкія — пов'язана із природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду.

· Духовно-катарсична функція — обумовлюється її можливістю викликати могутні емоційні потрясіння, які здійснюють «шляхом співчуття і страху очищення … пристрастей»[2].

· Терапевтична функція — обумовлюється здатністю музики зцілювати людину від душевних та фізичних недуг.

Винайдений у 1877 році, звукозапис стали широко використовувати для запису музичних творів на рубежі XIX–XX століть. Технології звукозапису дозволяють перетворювати звукові коливання у механічні або електричні, фіксувати їх на носіях інформації, і відтворювати в подальшому.

Світ звукових носіїв інформації багатоманітний. До 1980-х років музичні записи випускались переважно на грамофонних платівках, значну популярність у 1980-х роках мали також компакт-касети. Разом з іншими звуками, музичний матеріал може бути зафіксований на кіноплівках (з кінця 1920-х років), трансльований за допомогою радіомовлення (перші експерименти з музикою — 1917), та телебачення (регулярне мовлення — з кінця 1930-х).

В 1990-х роках аналогові носії витісняються цифровими, музична продукція випускається головним чином на оптичних дисках. З'явилася можливість зберігати звук у файлах різних форматів на персональних комп'ютерах та інших цифрових пристроях, передавати через мережу Інтернет. Сучасні технології дозволяють не тільки відтворювати записаний звуковий сигнал, але й у довільний спосіб обробляти його або навіть синтезувати — такі технології знайшли широке використання у музичному мистецтві.

Поява звукозапису мала надзвичайно велике значення для розвитку музичного мистецтва.

Говорять про музичні жанри, напрями і стилі. Музичний жанр - багатозначне поняття, що характеризує різні роди і види музичної творчості у зв'язку з їх походженням, а також способом і умовами їх виконання і сприйняття. Напрям – розгалуження жанру. Музичний стиль - певна система і сукупність виразних засобів, прийомів, необхідна і характерна для втілення певного ідейно-образного змісту в музиці. Хоча, пересічній людині межу між ними прослідкувати досить складно. Існують:

1 Народна музика

2 Духовна музика

3 Індійська класична музика

4 Арабська класична музика

5 Європейська класична музика

6 Латиноамериканська музика

7 Блюз

8 Джаз

9 Кантрі

10 Шансон, романс, авторська пісня

11 Електронна музика

12 Рок

13 Ска, рокстеді, реггі

14 Поп

15 Реп (Хіп-хоп)

Музичне мистецтво одне з найдавніших в історії людства. Воно формується за рахунок поєднання двох складових: мелодії і ритму, які в свою чергу базуються на звуковій палітрі оточуючого світу. Становлення музичних форм анімації відбувалося протягом тисячоліть.

Однією з перших був концерт. Спочатку люди демонстрували своє вміння грати на барабанах, потім до них додалися духові інструменти, зроблені з дерева (дудки, сопілки, флейти). Наступним етапом становлення концертного інструментарію була поява струнних інструментів (ліри, кіфари, арфи).

Паралельно розвивалось мистецтво співу. Спочатку це був набір гортанних звуків, що народжувались емоціями людини. Потім це були духовні співи “а капела”, тобто співи без супроводу інструмента. І, нарешті, інструментальна музика і спів об`єдналися. Люди почали співати під супровід музичних інструментів, а деякі при цьому ще й танцювали.

У Стародавній Греції зародилася традиція об`єднувати усі три види мистецтв: музику, спів і танець. В результаті з`явилась триєдина хорея, без якої не могло обійтися жодне свято. Крім релігійних свят, триєдину хорею застосовували у побутових ритуалах, у вихованні молоді, а з V ст. до н. е. – у театральних виставах. Великі мислителі, вчені Давньої Греції вивчали виховні і лікувальні властивості музики. Аристотеля можна вважати прабатьком сучасної аеробіки, адже він перший об`єднав музику і гімнастику.

Вважалося, що музикантів, співаків і танцюристів надихав на творчість покровитель мистецтв і муз Аполлон Мусагет. Світозарного бога зображували з лірою в руках. Саме завдячуючи міфам про Аполлона, ми дізнаємося про іншу форму музичної анімації – конкурси.

Отже, Стародавня Греція стала колискою музичної культури Європи і світу. Але й інші країни та епохи привносили щось своє у розвиток музичного мистецтва. Зокрема, згадані у попередніх лекціях - середньовічні музиканти-менестрелі, трубадури, міннезінгери тощо. Суттєво впливала на розвиток музичного мистецтва церква. Духовна музика стала невід`ємною складовою життя людини.

На сучасну музичну анімацію найбільше вплинула світська, народна, розважальна музика. Навіть великі композитори нового часу писали розважальну і танцювальну музику. Так, В. А. Моцарт розважався створенням фривольних пісеньок на вірші вуличних поетів, а Й. С. Бах писав менуети – танцювальні мелодії для балів.

Для аніматора-режисера театралізованих програм значущою є емоційна виразність музики. За її допомогою він може досягати високого емоційного накалу вистави, а може знизити його до мінімуму.

За рахунок емоційного накалу, мелодії і ритму музики досвідчений аніматор може впливати на емоційний стан як окремої людини, так і всієї аудиторії заходу. Зрозуміло, що аніматор, який сподівається на успіх музичного заходу у аудиторії, повинен розумітися на особливостях сприйняття музики.

Нині музика звучить скрізь: у програмах радіо і телебачення, в кінозалах і клубах, у домівках і на стадіонах. Під час вечірнього променаду по курортній алеї Ніцци, Акапулько чи Санта Барбари турист почує багато різноманітних мелодій з приміщень ресторанів і кафе, ігрових майданчиків і парків атракціонів.

Незалежно від форми анімаційного заходу треба враховувати фактори, що впливають на сприйняття музики людиною: акустику залу, температуру повітря у приміщенні, якість звуку тощо. Вибір виду прослуховування залежить від індивідуальних якостей людини, від особливостей сприйняття нею музики.

Сприйняття музики – це ряд психологічних процесів, які відбуваються у свідомості слухача: фіксація музики, слідкування за її розвитком, співставлення й оцінка, емоційна реакція на звучання. Сприйняття музики має декілька стадій і якісних рівнів. Попередній етап – прослуховування як фізіологічний процес. До вищих стадій можна віднести розуміння і переживання музики, її оцінку.

Тепер анімаційно-розважальні комплекси туристично-рекреаційних закладів мають звукотехнічні засоби, що дозволяють досягти високоякісного звучання музики при значній потужності відтворення. Виникає незвичне відчуття “пружності повітря”, звукової щільності. Саме такий психофізіологічний вплив активно використовується аніматорами для активізації моторно-рухового апарату та варіювання емоційним станом. Короткочасні зміни позитивних емоцій підвищують ефективність рекреаційного процесу.

У зв’язку з тим, що відтворення фонограм за допомогою високоякісної апаратури стало нормою в анімаційній практиці, музичні аніматори, не вдаючись до копіювання, намагаються знайти свої засоби виразності, що дозволяють ефективніше сприймати музичний матеріал. Серед таких засобів різноманітні звукові і шумові ефекти (скрегіт диску, гомін залу, оплески, синтезовані звуки тощо), експерименти з образним рядом (“тіньовий театр”, відео, кіно, слайди), синхронне накладання тексту ведучого на ритмічний малюнок твору, хореографія, пантоміма тощо. Усі ці прийоми підсилюють емоційний потенціал музичного матеріалу і допомагають аніматору досягти максимального ефекту.

Плануючи програму музичного заходу, необхідно врахувати її орієнтацію на конкретні музичні запити аудиторії. Це може бути інтерес до:

ü певного жанру музики;

ü конкретних творів у музичному (пов’язаному з музикою) творчому процесі;

ü самостійної участі у музичному (пов’язаному з музикою) творчому процесі.

Крім того, музична анімація, як і всі інші види анімації, передбачає диференційований підхід аніматорів до організації та проведення музичних заходів. У залежності від теми заходу, його форми обираються певні засоби управління сприйняттям. При цьому треба враховувати дані про потенційну аудиторію: вік, освіту, соціальне становище, географічні національні особливості.

Аудиторія анімаційних заходів неоднорідна. Для туриста, мета подорожі якого не пов`язана з відвідуванням музичного фестивалю чи концерту, музика не є пріоритом при визначені цілі мандрівки. Переважна більшість туристів хоче “побачити світ” і відпочити. Музичні потреби починають виникати у процесі мандрівки. Турист просить увімкнути музику в автобусі, одягає навушники в літаку, шукає з нею “контакту” на теплоході чи в поїзді. Але тут музика виконує функцію не скільки мистецтва, скільки “ засобу від нудьги”. Мистецькі функції вона починає виконувати під час стаціонарного відпочинку, стикаючись з проблемою смаків.

З точки зору музичних смаків люди розподіляються на шанувальників академічної (оперної, балетної, камерної, симфонічної) і неакадемічної (джазової, рок, популярної) музики. Народна музика є своєрідним фундаментом для обох напрямів музичного мистецтва, тому її можуть позитивно сприймати як шанувальники академічної, так і поціновувачі неакадемічної музики.

Переважна більшість людей віддає перевагу легкій для сприйняття музиці, що відповідає сучасній естетиці подачі музичного матеріалу. Це, як правило, популярна (танцювальна) музика і традиційна естрада. Особливо великій відсоток шанувальників популярної музики серед молоді. Лише 5% 16-20-річних цікавляться симфонічною музикою. У 70% меломанів фонотеки складаються лише з поп- та рок-музики.

У людей середнього віку смаки дещо змінюються. Останніми роками збільшується кількість прихильників академічної музики. Підтвердження цьому – відсутність квитків у касах задовго до початку концертів на фестивалях Моцарта чи Вагнера в Австрії, Листа чи Бартока в Угорщині, Шопена в Польщі… Заповнюються зали філармоній і в Україні, особливо під час фестивалів і виступів відомих музикантів.

Музична анімація має своїформи. Основними формами сучасної музичної анімації є музичні концерти, фестивалі, конкурси, ігри, зібрання та акції членів музичних клубів, музичні заходи в салонах та вітальнях.

1) Ще одна поширена форма туристичної анімації – концерт (від лат. concerto – змагаються). Сьогодні концерт – це публічне виконання музичних та вокальних творів, а також естрадних, драматичних та хореографічних (балетних, естрадних і т. п.) номерів за певною заздалегідь складеною програмою (планом).

Можна з упевненістю сказати про три різновиди концертної діяльності XVIII -XIX століть, а саме власне сам концерт філармонічного плану (жанр серйозної музики і літератури), дивертисмент (під егідою театру) і концерт-шантан (концертні розважальні програми в ресторанах, пабах, готелях і т. д.).

Однак у XX столітті «концерт» набуває трохи іншого звучання. Так, наприклад, Мала Радянська Енциклопедія (3-є вид., 1959) включає в програму концерту «літературні, хореографічні, а також сценічні (окрім театральної вистави) твори». У Великій радянській енциклопедії (3-є видд.) ми зустрічаємося з закріпленням сьогоднішнього розуміння концерту. Вона визначає види концерту - музичний (симфонічний, камерний, фортепіанний, скрипковий, народного співу тощо), літературний (художнє читання), естрадний (легка вокальна та інструментальна музика, гумористичні оповідання, пародії, циркові номери тощо).

Практично всі туристично-рекреаційні заклади, що мають сцену під дахом, є базою для організації професійних концертів. Менеджер анімаційної діяльності розроблює поточний і перспективний плани експлуатації концертного залу чи то для комерційної діяльності (надання залу в оренду професійним виконавцям), чи то для анімаційних (безкоштовних для відпочиваючих закладу) програм, що забезпечуються силами аніматорів або рекреантів.

Багато рекреаційних підприємств вирішують проблему фінансування анімаційної діяльності за рахунок надходжень від оренди концертного залу. Оскільки концерти професійних музикантів, як правило, для відпочиваючих платні, а заклад, що надає артистам зал в оренду, має від того певний відсоток, вирученої суми інколи вистачає, щоб придбати реквізит і призи для ігор, пошити костюми для анімаційного шоу, облаштувати спортивний майданчик тощо.

На відміну від комерційних, аматорські концерти безкоштовні для рекреантів. Вони можуть проходити під гаслами “Алло, ми шукаємо таланти”, “Пісня буде поміж нас”, “Ширше коло” тощо.

Під час проведення аматорського концерту не повинно бути виконавців і споглядальників. Зрозуміло, що рівень самодіяльних виконавців нижчий за рівень професіоналів, що може призвести до зниження глядацького інтересу до концерту. Щоб цього не сталось, аніматор повинен застосувати прийоми активізації публіки.

В умовах концерту вони можуть бути такі:

ü запрошення публіки до спільного виконання пісні чи її приспіву;

ü створення ефекту залу, що рухається, коли публіка робить синхронні рухи, імітуючи вітер, хвилі, світлову ілюмінацію (якщо дозволяють правила пожежобезпеки);

ü проведення музично-пісенних ігор з публікою у паузах між виступами артистів (змагання між двома частинами аудиторії на вправність виконання тематичних пісень, наприклад, які починаються на “Ой”, або мають у текстах імена, або присвячені темі кохання);

ü проведення не музичних активізацій (ігри з надувними кульками, паперовими літаками тощо).

Бажано, щоб по закінчені концерту його активні учасники, крім аплодисментів, отримали б і пам`ятні призи.

З метою ознайомлення туристів з традиційною культурою регіону анімаційна служба влаштовує концерти народної музики, запрошуючи місцеві фольклорні колективи. Це додає різноманітності всій програмі концертних заходів, розширяє кругозір туристів і, що дуже важливо, підтримує і морально і матеріально некомерційні напрями мистецтва, до яких належить автентична музика.

2 - Фестиваль (фр. festival та лат. festivus — святковий, веселий) — масове святкове дійство, що включає огляд чи демонстрацію досягнень у певних видах музичного мистецтва; вид подієвих туристичних ресурсів. Музичний фестиваль – це комплексна анімаційна програма, основним засобом виразності якої є музика.

За охопленням учасників розрізняють фестивалі:

· Місцеві (учасники з одного села, району, міста);

· Регіональні (учасники з однієї області, краю, землі, провінції, воєводства..., абоз цілої групи адміністративно-територіальних одиниць, що становлять певну частину однієї країни);

· Національні (учасники представляють принаймні половину адміністративно-територіальних одиниць найвищого рангу національної спільноти);

· Міжнародні чи Міжнаціональні (учасники з різних країн).

Як правило, у програми музичних фестивалів включають багато інших видовищних, розважальних, спортивних заходів, але головні акції присвячуються музиці.

Так, найбільший в Україні фестиваль неакадемічної музики ”Таврійські Ігри” складається не лише з музичних заходів, а й з таких, що до музики не мають стосунку. До них належать конкурси красунь та любителів пива, перегони на раритетних автомобілях, яхтові регати, міні-фестиваль повітряних куль тощо. Але центром фестивального життя залишається головна сцена, на якій розгортаються найважливіші події фестивалю – концерти зірок популярної музики.

Крім основної – популяризації певного стилю музики – фестивалі виконують й інші функції: реклами продукції спонсорів, накопичення коштів для некомерційних або благодійних програм, активізації культурного життя регіону тощо.

Однією з важливих функцій фестивалю є залучення до регіону або країни туристів. Ті ж “Таврійські Ігри” збирають шанувальників популярної музики не лише з України, а й з Росії і Білорусі. Інтернаціональний склад має аудиторія фестивалів “Слов`янський базар”, що у білоруському Вітебську, та фестиваль “Нова хвиля” у латвійському місті Юрмала.

Музичні фестивалі розподіляються за віковим цензом (дитячі, молодіжні, фестивалі майстрів (відомих виконавців); за жанром музики (симфонічна, камерна, джазова, народна, авторська); за рівнем професійності виконавців (аматорські або професійні).

До фестивалів майстрів можна віднести “Віденський музичний тиждень”, Фестиваль Моцарта в Зальцбургу (Австрія), фестиваль італійської популярної музики в Сан-Ремо. На ці відомі у світі акції з`їжджаються як виконавці відомі музиканти і співаки, а як публіка – туристи з усього світу.

Серед найвідоміших молодіжних фестивалів виділяються рок-фестивалі у Канаді (Торонто), у Шотландії (Кнейбд), в Угорщині (Будапешт). Угорський фестиваль популярний у Європі. Українські шанувальники рок-музики є постійними його учасниками.

Серед джазових найпомітнішими стали фестивалі у Парижі (Франція), Монтрьо (Швейцарія), у Варшаві (Польща).

На теренах країн, що входили до складу Радянського Союзу, не втратили своєї популярності фестивалі авторської пісні. Їх можна розглядати як заходи професійної, некомерційної спрямованості, оскільки більшість виконавців, що виходять на фестивальні сцени, – аматори.

Фестивалі авторської пісні сміливо можна назвати пісенно-туристичними акціями. Починаючи з 1960-х рр., з так званого “періоду відлиги” в СРСР, переважно представники технічної інтелігенції почали писати “вільні”, ідеологічно не заангажовані вірші і класти їх на просту мелодію. Ці вільнодумні пісні відразу ставали популярними серед народу, а оскільки страх вільно висловлювати свої думки залишився, виконувались вони в лісі на галявині біля наметів. Активні форми туризму створювали своєрідне романтичне підгрунття для народження туристичних пісень, а лісові галявини з вечірнім вогнищем біля наметів ставали найкращими сценічними майданчиками для їх виконавців.

Практика анімаційної діяльності передбачає організацію концертів авторської пісні і в межах туристично-рекреаційних закладів. Вони можуть бути самодостатніми, а можуть входити до складу фестивалів самодіяльної творчості, де туристи демонструють свої здібності у різних видах творчої діяльності: образотворчій, танцювальній, музичній, театральній, вербальній.

Фестиваль самодіяльної творчості – це одна з демократичних форм активізації відпочинку туриста. У ньому можуть брати участь не лише ті люди, для яких володіння інструментом – не проблема. Для того, щоб виступити зі сцени такого фестивалю, не обов`язково мати визначні музичні здібності, достатньо бажання. Аніматори можуть виступити як акомпаніатори, співвиконавці пісні. Навіть якщо людина не грає на музичних інструментах, не знає слів пісні, вона може реалізувати своє бажання співати за допомогою караоке.

Натепер караоке як форма музичної анімації дуже розповсюджена у сфері відпочинку. За допомогою цього пристрою можна влаштувати фестиваль караоке для рекреантів, які відпочивають у курортному готелі чи лікуються в санаторії, відпочивають у дитячому оздоровчому таборі чи розважаються в ресторані.

У кінці ХХ ст. спочатку в східно-азіатських країнах, а потім і по всьому світу розповсюдились караоке-бари, де люди могли відпочивати, співаючи улюблених пісень. І навіть якщо співак не попадав в ноту чи в ритм, слухачі підтримували його оплесками. Демократичність цієї форми відпочинку відразу сподобалась туристам, тому тепер практично кожен туристично-рекреаційний заклад має в своєму розпорядженні такий пристрій.

3 - Чільне місце у практиці анімаційної діяльності займають музичні конкурси. Конкурс (лат. concursus) – змагання кількох осіб з метою виділити кращого серед учасників. Конкурс може проходити в кілька етапів (як правило: відбірковий, основний і фінальний).

Вони розподіляються на два види:

ü професійні і напівпрофесійні конкурси музикантів і співаків;

ü музично-ігрові конкурси в межах туристично-рекреаційного закладу.

Професійні музичні конкурси можуть бути однією зі складових фестивальних програм, а можуть виступати як самодостатні заходи, що приваблюють туристів.

Майже кожен великий музичний фестиваль має конкурсну складову, наприклад, конкурс молодих виконавців. Деякі фестивалі насправді є конкурсами, оскільки крім конкурсу в їх програмі відсутні будь-які інші заходи чи акції. До таких належить вже згадана “Нова хвиля” в Юрмалі, українські – “Червона Рута” і “Перлини сезону”.

Найпопулярнішим конкурсом в Європі серед виконавців популярної музики є телевізійний конкурс “Євробачення”, що в 2005 р. успішно пройшов у столиці України.

4 – Музична гра (англ. Rhythm game, rhythm action) - різновид ігор, де головною є музична складова, а від гравця потрібно наявність почуття ритму. Ігри даного жанру беруть за основу танці або виконання групою музичних композицій.

У межах туристично-рекреаційного закладу музичні ігрові заходи мають, переважно, конкурсний характер (і навпаки – конкурси - ігровий). Ідею такої конкурсно-ігрової програми можна запозичити з досвіду телевізійних ток-шоу, наприклад, “Вгадай мелодію” або “Два роялі”. Для рекреантів третього віку влаштовуються ретроспективні конкурси, де аудиторія згадує і співає пісні різних років, розподілившись на дві хорові команди.

Добре сприймаються публікою пропозиції аніматорів позмагатися у знанні пісень з репертуару відомих естрадних виконавців. У випадку, коли передбачається “змішана” аудиторія, яку складають люди різного віку, доцільно використовувати принцип комплексної побудови програми.

Скажімо, у закладі сімейного відпочинку можна створити 2-3 команди, до яких входили б діти, молодь, люди середнього і старшого віку. Відповідними до складу команд повинні бути й ігрові завдання, наприклад:

ü конкурс на виконання пісень з мультфільмів;

ü конкурс “Знімається кліп”, де команди обігрують відомі пісні у відповідному стилі;

ü конкурс на знання пісень з репертуару відомого виконавця;

ü конкурсна гра “Оркестр”, за умовами якої учасники, використовуючи заздалегідь підготовлений реквізит, створюють оркестр з певного жанру музики.

ü конкурс болільників, в якому ті по черзі співають пісні на задану тему.

Наведений приклад компонування завдань є лише одним з варіантів сценарного плану конкурсно-ігрової програми музичного спрямування.

5 – Популярною формою спілкування людей, що мають подібні музичні інтереси є клубні заходи. Клуб - місце зустрічі людей з спільними інтересами (діловими, пізнавальними, розважальними (музичні, танцювальні), колекціонування тощо), найчастіше офіційно об'єднаних в співтовариство, організацію або асоціацію. Зазвичай займає певне приміщення і служить для регулярних зустрічей і спілкування своїх учасників. Існують і віртуальні клуби.

Учасником клубу може стати або будь-який бажаючий (відкритий доступ), або особа, яка належить до обмеженого кола (закритий клуб, доступ в який можна отримати тільки по рекомендації). Для доступу в деякі клуби потрібно придбати вхідний квиток, інші діють на безкоштовній основі (за рахунок спонсорування державою або приватними особами).

Багато туристично-рекреаційних закладів мають приміщення для роботи клубів, серед яких можуть бути і музичні: клуби меломанів, фан-клуби окремих виконавців або стилю музики. Деякі санаторно-курортні заклади мають клуби любителів пісні, де люди збираються поспівати улюблених пісень. Керувати цим процесом повинен аніматор-акомпаніатор, який добре володіє технікою гри на гітарі, баяні, акордеоні чи фортепіано.

6 - Ще однією формою музичної анімації є салонні музичні заходи, що відбуваються в музичних салонах і вітальнях. Салон – це затишне приміщення, облаштоване для елітного відпочинку. Він повинен бути обладнаний музичними інструментами – гітарою, роялем або фортепіано. Інтер`єр салону розробляється спеціально, з урахуванням особливостей рекреаційної культури (пастельні кольори, м`які меблі, зелений куточок, акваріум тощо). При потребі в салоні встановлюються відеопроекційна або звуковідтворювальна апаратура.

Салон відвідують, як правило, регулярно одні і ті ж люди, що створюють ситуативну спільність. Це шанувальники музичного мистецтва, яким до снаги самостійно, без втручання аніматорів, організовувати своє дозвілля, використовуючи матеріальну базу салону. Аніматори лише допомагають ініціаторам у тих випадках, коли рекреанти потребують такої допомоги.

Салон і вітальня можуть розташовуватись в одному і тому ж приміщенні. Різниця між ними полягає в особливостях організації заходів і у формі залучення гостей.

Заходи у вітальнях готують і проводять аніматори, запрошуючи гостей на них або зо допомогою реклами, або ж надсилаючи запрошення.

Специфіка відпочинку у салонах і вітальнях полягає в невеликій кількості (до 100) гостей і в більш глибоких, одухотворених, інтелектуальних темах, які їм пропонуються. Крім того салонні заходи передбачають безпосередню участь гостей у дозвіллєвих діях, таких як музіціювання, хорові й сольні співи, обговорення музичних новин, обмін ексклюзивною інформацією, розповіді про музику і музикантів, прослуховування творів, перегляд уривків концертів, опер, фестивалів тощо.

Структура музичної анімації у туризмі дуже розгалужена. Більшість масових анімаційних заходів мають музичну складову. Досить часто у практиці анімаційної діяльності музика об`єднується з танцем.

Дата добавления: 2014-11-09