Економічні функції держави. Економічна роль держави з розвитком, розширенням і збагаченням форм господарського механізму суспільства змінювалась

Економічна роль держави з розвитком, розширенням і збагаченням форм господарського механізму суспільства змінювалась. В умовах ринку вільної конкуренції, держава, виконуючи свої політичні, законодавчі і захисні функції, втручалася в економіку у незначній мірі. Ринковий механізм функціонував в автоматичному режимі і давав можливість в масштабі національної економіки:

- ефективно розподіляти ресурси для виробництва необхідних суспільству товарів;

- успішно функціонувати за наявністю обмеженої інформації (досить було мати дані про ціну на товар і про витрати на його виробництво);

- вільно вибирати і діяти споживачам і продавцям-підприємцям (вони незалежні в прийнятті рішень, укладенні угод та ін.) тощо.

Однак з часом становилося все вочевидь, що форми ринкового господарського механізму не в змозі самостійно вирішувати багато суттєвих економічних проблем. Ці проблеми можуть бути розв’язані лише під впливом централізованих державних форм.

З 30-х років ХХ ст., держава починає активно втручатися в економічне життя суспільства. Конкретним поштовхом до цього з’явилась мирова економічна криза 1929-1933 рр. більш глибинні причини державного втручання в економіку обумовлені «недосконалістю» ринкових механізмів. Які ж це недосконалості? Вони полягають в тому, що:

- ринок виявляє «байдужість» до форм власності і демократії;

- ринок не несе відповідальності за загальнонаціональні блага (ліси, води, суспільні комунікації тощо), за збереження ресурсів, що не відновляються;

- ринок не створює механізмів для захисту людей від шахрайства, забруднення зовнішнього довкілля, шкідливих умов життя, негативних наслідків урбанізації. Це може зробити держава, прибігаючи до законодавчої та регламентуючої діяльності;

- багато задач і процесів, які орієнтовані на віддалене майбутнє, випадають з поля зору ринку. Річ йде про фундаментальні наукові дослідження, благоустрій територій, розвиток інфраструктурних об’єктів тощо;

- ринок не забезпечує права на працю і дохід, перерозподіл доходів.

Важливим є і те, що ринок не може сам себе захистити і теж потребує захисту держави.

Висловлення про «недосконалості» ринкових механізмів слід прийняти в якості аргументу на користь необхідності державного втручання в ринкову економіку.

В сучасних умовах держава втручається в економічне життя суспільства з багатьох приводів. Державні органи влади визначають правову основу, в відповідності з якою установлюють основні норми (правила) володіння власності і функціонування цільових ринків.

Державні структури виробляють (державний сектор) і купують багато товарів і послуг, якими вони забезпечують підприємства і домогосподарства. Більша частина цих благ передаються споживачам безоплатно. У власності держави знаходяться значні засоби виробництва (енергетичні галузі, атомні станції, залізничний транспорт та ін.). У деяких країнах держава є монопольним продавцем алкоголю і тютюну.

Сучасна держава інвестує виробничу та соціальну інфраструктури, вкладаючи немалі кошти з бюджетів різних рівнів у будівництво доріг, ліній зв’язку, комп’ютерних мереж та ін., що забезпечує нормальні умови функціонування приватних і державних підприємств, а також ринкової інфраструктури.

Національне господарювання в країнах зі змішаною економічною системою зв’язує дві великі самостійні підсистеми: ринковий механізм і економічний механізм державного сектору. Держава відбудовує взаємодії між ними, узгоджуючи їх напрями руху, економічні інтереси, перетворюючі в цілісний господарський механізм.

В сучасних умовах вже має місце достатньо розвинений механізм державного регулювання економіки, який став складовою частиною процесу суспільного відтворення і ведучою ланкою національного господарського механізму.

Історична практика свідчить. Що роль центру регулювання найкраще може виконувати держава – загальносуспільний інститут, наділений правом позаекономічного втручання в економічні відносини, процеси. Проблема полягає в тому, щоб віднайти раціональніші форми і методи державного регулювання, які не руйнували б ринкової природи економіки і досягли б високої соціальної ефективності.

В сучасних умовах за допомогою державного регулювання вирішуються різні задачі, такі як стимулювання економічного росту, регулювання зайнятості, стимулювання прогресивних рухів у галузевій і регіональній структурах, підтримка експорту, тощо. Щодо конкретних напрямків, форм і масштабів державного регулювання, то вони визначаються характером і гостротою економічних і соціальних проблем в той чи іншій країні в конкретний період.

Економічні функції держави постають повніше і більш вразливо, якщо їх розглядати за фазами суспільного відтворення. Економічні функції на виробничій стадії пов’язані з вирішенням головних проблем економіки: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти?

Ринковий механізм вирішує першу проблему на свою користь, коли виробляються товари і послуги в обсягах і в асортиментній структурі, що приносить чималі прибутки. Взаємодія попиту і пропозиції впливає на кінцевий продукт виробничо-відтворювального процесу господарської діяльності. Визначає прибутковість або збитковість діяльності, вказує на те, що виробляти і в якій кількості. Ситуація ринкової рівноваги досягається платоспроможністю покупця цих благ. Досить часто ринок не виявляє інтересу до створення загальносуспільних благ. Їх виробництвом, як правило, займається держава.

Державне втручання в ринковий процес створює можливість для налагодження ефективного пристосування пропозиції до попиту. Допомоги держави потребує й розв’язання проблеми оптимізації структури попиту, оскільки на цю структуру впливає диференціація доходів, породжена саме ринком.

Без допомоги держави не обійтися і в розв’язанні проблеми: Для кого виробляти? Ринкова система достатньо жорстока і орієнтована на заможного споживача. Недешеві, але життєво необхідні товари і послуги не можуть бути оплачені бідними верствами населення. Тільки активне втручання держави у розподіл доходів може збільшити можливості доступу незаможних до цих благ.

Непростою виявляється і проблема: Як виробляти? Суб’єкти підприємництва, прагнучі збільшити прибутки, повинні залучати найдешевші виробничі ресурси, застосовувати досконаліші технології та ін. Однак перешкодою до джерел ресурсів збуту, купівлі-продажу патентів і ліцензій стають монопольні господарські структури, монополізація ними всього і вся. Монополізовані структури можуть і не використовувати новації в своєму виробництві, оскільки і так отримують завдяки високим цінам надприбутки. Така ситуація підриває конкуренцію, породжує застійні явища. Потрібні регулюючі дії з боку держави, яка за допомогою антимонопольного законодавства та інших заходів, має допомогти ринку адекватно вирішити проблему, як виробляти.

Слід зазначити, що монополізм має різноманітні прояви, починаючи від монополістичної конкуренції з її відносно невеликими цінами і закінчуючи чистою монополією, коли на ринку панує тільки одна фірма. Він несе суттєву загрозу конкуренції та суспільному добробуту. За оцінками фахівців чисті втрати від монопольної влади у США становили у 80-х роках ХХ ст. 4% ВНП США, а у Великобританії майже 10%. Процеси монополізації в економіці обумовили модифікацію господарського механізму, посиливши в ньому плідні засоби регулювання.

Саме антимонопольному законодавству та спеціальній антимонопольній діяльності державі вдається поставити під контроль монопольні процеси та посилити конкуренцію. За висновками фахівців, головним чином завдяки застосуванню антимонопольних заходів, частка ефективних конкурентних цільових ринків у США за останні роки зросла з 56% до 75%.

Щодо антимонопольної політики і законодавства, то вони не ставлять за мету ліквідацію монопольних утворень. Мова йде про здійснення контролю за ними з ціллю не допустити зловживань становищем. Їх головна мета полягає в захисті та збереженні конкуренції, що опинилась під загрозою.

В розвинених країнах для боротьби з монополізмом створені спеціальні органи: у США це Антитрестовське управління міністерства юстиції та федеральна торгова комісія; у Франції – рада у справах конкуренції тощо.

У світі існує декілька моделей антимонопольного регулювання. Найбільш розповсюдженими є американська, японська і європейська моделі. Американська модель забороняє злиття компаній, якщо це істотно послабляє конкуренцію або призводить до утворення монополій. Японська та Європейська моделі забороняють не саму монополію, а лише її зловживання монопольним положенням. Для визначення монопольного положення фіксується частка фірми-виробника на ринку. Наприклад, в США монопольна ситуація виникає тоді, коли частка фірми складає більше 60%, в Японії – більше 50%, у ФРН – перевищує 35 відсотків. Однак це ще вважається недостатнім фактом монополізації. Потрібен аргумент, що фірма вела себе антиконкурентно, пригнічувала конкурентів. Наявність таких ситуацій ставить фірму під урядовий контроль.

Проблема монополізації актуальна і для України. Відпрацьовується система державного антимонопольного регулювання. Створено Антимонопольний комітет України із досить широкими повноваженнями щодо захисту конкуренції. Прийнято низку антимонопольних законів, зокрема: Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), Закон «Про захист економічної конкуренції»(2001 р.). Відповідно законодавству, монопольним визначається становище, коли частка певного товару суб’єкта господарювання перевищує 35%.

Розглянемо економічні функції держави на етапі розподілу суспільного відтворювального процесу. Розподільчі функції держави мають дуже важливе значення, тому що торкаються життєвих інтересів значної частини суспільства. Ринкова система господарювання породжує диференціацію в використанні обмежених виробничих ресурсів, а також, саме головне – диференціацію доходів між індивідуальними домогосподарствами. Звідси існують два напрями в розподільницкій і перерозподіл доходів.

Ринок породжує і може поглиблювати диференціацію між галузями виробництва. В умовах конкурентного ринку вхід у галузь, що дає прибутки, нічим не обмежується. Така ситуація дозволяє фірмам скеровувати свої капітали саме у такі галузі. В результаті в одній галузі безперервним потоком надходять ресурси, а в іншій, надходять недостатньо, або зовсім не надходять. Коли існує недостатнє надходження виробничих ресурсів у деякі галузі приватного сектору, то держава повинна оказувати допомогу тим галузям, а саме: зниженням ставок оподаткування, дотаціями пропозиції шляхом державних субсидій, наданням інформаційного простору з метою підвищення попиту та товари цих галузей. Тобто держава регулює перерозподіл ресурсів між галузями приватного сектора економіки з позицій загальнонаціональних інтересів.

Держава також регулює перерозподіл потоків виробничих ресурсів між приватним та суспільним секторами економічної системи і слідкує за переливанням ресурсів із галузей з їх надлишковим використанням у галузі з їх недостатнім використанням.

Диференціація доходів, майнова поляризація, бідність людей змушує державу проводити активну політику перерозподілу. Держава здійснює цю економічну функцію за допомогою податкової системи, трансферних платежів і цін.

Податкова система в процесі перерозподілу виконує так звану фіскальну (вилучаючи) функцію. За певними ставками оподаткування домогосподарства і приватний бізнес сплачують до державного бюджету частку свого грошового доходу. Через знову бюджетну систему і соціальні фонди до людей, позбавлених засобів існування і непрацездатних спрямовується допомога у вигляді трансферних платежів, виплат.

Держава веде перерозподіл доходів через ціни, коли фіксує їх, чи встановлює верхню межу для ціни з метою не знижати доходи, або підвищувати їх для окремих верств населення.

Слід зазначити, що держава впливає на ціни не тільки з приводу перерозподілу доходів. Вплив на ціни слугує головним цілям державного регулювання: проведенню промислової і структурної політики, боротьбі з інфляцією, посиленню національної конкурентоспроможності на світових ринках, а також, зрозуміло, для зняття соціальної напруги та інше. Практично усі форми державного втручання в економіку мають відображення в процесах формування цін. Тому держава веде постійне спостереження за ними. Голосна ціль – вимірювання росту вартості життя до визначення індексу щорічного номінального підвищення заробітної плати і пенсій. Особливо відповідальні функції держава виконує на стадії обміну і обігових процесів. В полі зору держави, передусім такі об’єкти макроекономіки: фінансова, грошова і кредитно-банківська системи.

Кожна країна має свою грошову систему, всі складові якої безпосередньо сформовані державою, такими складовими є:

- грошова одиниця певного найменування;

- види державних кредитних і паперових грошових знаків, що мають законну платіжну силу;

- регламентація безготівкового обігу;

- установи, які здійснюють регулювання грошового обігу, тощо.

З ХХ ст. в економічній природі грошей відбулась модифікація. Головну роль в обігових процесах почали грати кредитні гроші. Це стало можливим тому, що платіжні забов’язання перетворюються в грошовий еквівалент. В сучасних умовах економічного розвитку існують всебічні, постійно відтворювані відносини боргової залежності між господарськими суб’єктами. Система продажу і купівлі в основному будується на кредиті. З введенням кредитних карток кредит став опосередковувати зростаючу частку обороту товарів повсякденного попиту. Великих масштабів досяг споживчий кредит. В результаті переважна частина всіх розрахунків здійснюється за допомогою кредиту.

Кредитний характер грошей проявляється у суттєвій зміні структури грошового обігу шляхом швидкого підвищення значення і питомої ваги безготівкового обороту по відношенню до готівкового. В сучасних умовах йде модифікація структури грошового обігу і з’являються нові закони його руху.

Всі ці особливості сучасного грошового обігу потребують нових підходів держави до здійснення грошово-кредитного регулювання.

Перед усім, держава здійснює регулювання грошової маси. Ці дії безпосередньо проводить центральний банк країни, використовуючи такі ефективні інструменти:

- операції на відкритому ринку;

- зміна норми регулювання;

- зміна облікової ставки.

Головним методом, з допомогою якого Центральний банк контролює грошову масу в обігу є операції на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку – це купівля або продаж цінних паперів уряду на фінансових ринках країн. Купівля державних цінних паперів, яку здійснює Центральний банк, збільшує обсяг грошової маси; продаж цінних паперів Центральним банком зменшує грошову масу в обігу.

Норма резервування – встановлений відсоток депозитних зобов’язань, який комерційний банк повинен тримати як депозит у Центральному банку.

Облікова ставка дорівнює величині відсотку, який отримує Національний банк за надані комерційним банком позики.

На основі таких заходів Центральний банк проводить політику дешевих і дорогих грошей. Метою політики дешевих грошей є прагнення зробити кредит дешевим і доступним, щоб збільшити сукупний попит і зайнятість. Політика дешевих грошей включає такі заходи:

- купівля державних паперів на відкритому ринку;

- зниження норми регулювання

- зниження облікової ставки.

Мета політики дорогих грошей – зробити кредит дорожчим і менш доступним, щоб зменшити сукупний попит і зайнятість. У зв’язку з цим Центральний банк проводить систему таких заходів:

- продаж державних паперів на фінансових ринках;

- збільшення норм резервування;

- підвищення облікової ставки.

Центральний банк проводить політику дешевих або дорогих грошей в залежності від економічної ситуації, яка складається в той чи іншій період в країні.

В цілому грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного попередження і подолання спаду виробництва. Головна мета грошово-кредитної політики – досягнення макроекономічної рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та низькою інфляцією.

Як вже відмічалося, держава регулює процентні ставки кредитів комерційних банків. Зниження кредитних ставок у період спаду і депресії веде до збільшення підприємницького прибутку, а тому стимулює зростання виробництва. Навпаки, підвищення ставок за кредит у період «перегріву» економіки зменшує підприємницький прибуток, а тому обмежує зростання виробництва.

Зниження процентних ставок досягається і шляхом «помірної інфляції» (до6% на рік), тобто випуску в обіг зайвої маси грошей. У результаті пропозиція грошей перевищує попит на грошовий капітал, процент знижується, підприємницький прибуток зростає, отже, з’являється стимул до інвестицій і розширення виробництва.

Забезпечення рівноваги попиту і пропозиції на грошовому ринку є надзвичайно важливим, тому що, як надлишок грошей через високий рівень інфляції, так і нестача грошей через брак необхідної кількості платіжних засобів можуть перешкоджати розвитку виробництва й обміну, призводити до кризових явищ.

Отже, економічні функції сучасної держави складні, різнобічні, пов’язані з дуже важливими ланками суспільного відтворювального процесу і відображають себе в регулятивних діях.

Дата добавления: 2014-11-16