Соціалістична економічна система та її еволюція

Економічною основою соціалізму є суспільна власність на засоби виробництва, планова система, можливість суспільного управління економічними процесами, регулювання темпів і пропорцій розвитку виробництва. В науковій літературі виділяють декілька етапів розвитку соціалістичного вчення.

Перший з них - етап утопічного соціалізму. Теоретиками його основних ідей та положень були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Семон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та інші. Теоретики утопічного соціалізму обґрунтовували ідеї централізованої планової системи в межах держави, необхідність ліквідації приватної власності і капіталістичної системи в цілому, намагались обґрунтувати органічний взаємозв’язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап – етап наукового соціалізму. Основоположниками наукового соціалізму були К.Маркс і Ф.Енгельс. Розвиток суспільства визначається економічними законами, капіталістичні виробничі відносини базуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра привласнюється власниками засобів виробництва. Серед інших складових теорії наукового соціалізму слід виділити положення про те, що капіталістичне виробництво у своєму розвитку все більше набуває суспільного характеру і таким чином вступає в суперечність з приватною формою привласнення його результатів. Зростаючий суспільний характер виробництва породжує необхідність планового регулювання розвитку. З розвитком капіталізму класова боротьба між працею і капіталом поглиблюється, загострюється і неминуче веде до знищення капіталістичних порядків і встановлення нового суспільного ладу - соціалізму.

Третій етап - криза традиційних уявлень розвитку соціалізму і формування його нового бачення. Йдеться про переосмислення теоретичного арсеналу соціалізму, нагромадженого досвіду його втілення в життя у ряді країн світу. Це стосується марксистської економічної моделі соціалізму та тієї моделі, котра була втілена в ряді країн світової спільноти. Мета соціалізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства. У теорії соціалізму К. Маркса і Ф. Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. їх економічна модель має антиринковий і недержавний характер. Соціалізм розглядається як устрій вільних і рівних асоційованих виробників. Економічна модель соціалізму, що була реалізована на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монополізації власності держава виступила головним суб’єктом — організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний соціалізм.

Економічна системадержавного соціалізму — це економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування. Сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку суспільства.

Основні риси державного соціалізму являються наступні.

1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства. Для створення ринкових відносин і свободи підприємництва необхідно здійснити роздержавлення і приватизацію власності.

2. Відносини адміністративної залежності. Вони реалізувались шляхом підпорядкування більшості підприємств вищим органам державного управління. Управління економікою на основі використання команд, адміністративних розпоряджень, унеможливлювало її розвиток шляхом використання ринкових регуляторів та зміну її структури відповідно до потреб споживачів. Тому одержавленому соціалізму притаманна дефіцитність.

3. Загальний дефіцит. Він проявлявся у невідповідності пропозиції засобів виробництва і предметів споживання, обсягу та структури виробництва товарів, надання послуг, а також їхньої якості суспільним потребам. Серед інших ознак дефіцитної економіки слід виокремити диктат виробника над споживачем, конкуренцію між споживачами за придбання дефіцитних товарів.

4. Надмірна централізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленого продукту. Переважають великі підприємства-монополісти, які низький рівень рентабельності покривають високими цінами. Демонополізація економіки означає передачу основної частини повноважень на місця.

5. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб.

6. Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади.

7. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв’язок із світовим ринком. Без входження в світове співтовариство неможливо перейти до нормальної ринкової економіки.

Державний соціалізм являє собою соціально-економічну систему, котра базується на безпосередній функціональній участі держави у розвитку економіки при домінуванні державної власності на основні засоби виробництва, абсолютизації централізованого планування, розподілі за працею. За своєю суттю такий суспільний устрій є адміністративно-командною системою, в якій держава в особі своїх структур, вищих партійних органів визначає суб’єктам господарювання, що, як і кому виробляти, розподіляє ресурси, закріплює за ними постачальників та споживачів. Державний соціалізм сформувався внаслідок, глибоких деформацій в економіці, політиці, соціальній та духовній сферах суспільства і під їх тягарем на певному етапі свого розвитку потрапив у системну кризу.

Ключовою ланкою планомірної організації одержавленої економіки є народногосподарське планування, яке має директивний характер: планові завдання є обов’язковими для всіх виробничих рівнів.

Народногосподарським планом регулюються пропорції суспільного виробництва через балансове погодження всіх ланок і частин економіки.

Всемогутній державно-бюрократичний апарат намагався забезпечити пропорційність розвитку економіки, спираючись на силу позатоварно-грошових механізмів, що певною мірою йому вдавалося.

Вважалося, що ця функція соціалістичної держави породжена не волюнтаризмом і намаганням комуністично-господарської еліти до панування в суспільстві, а усуспільненням виробництва, яке нібито вимагає централізованого планового управління народним господарством з єдиного економічного центру. Держава, мовляв, лише реалізує цю необхідність, беручи на себе від імені всього суспільства функцію економічного центру. Будучи таким центром, вона безпосередньо входить до планомірної організації соціалістичного виробництва, економічного механізму соціалістичного суспільства. На цій основі держава створює потужний контролюючий і управляючий апарат, який височіє над суспільством і його виробництвом.

Керівництво одержавленою соціалістичною економікою здійснюється шляхом планування і оперативного управління. Воно забезпечує реалізацію народногосподарських планів, тобто перетворення їх у реальну дійсність.

Оперативне управління всіма галузями народного господарства здійснюється централізованими господарськими органами.Інструментами такого управління були: плани, що затверджувалися для кожного підприємства, нормативи, команди, інструкції, накази тощо.

За одержавленої соціалістичної економіки зберігається категорія ринку, але його параметри обмежені тим, що відсутня така його основа, як приватна власність на засоби виробництва, вільна конкуренція, ринкове ціноутворення, ринок праці та ринки капіталів. Більшою мірою ринкові відносини охоплюють предмети споживання на стадії роздрібної торгівлі.

Ринок за одержавленого соціалізму регулюється планом.Найболючішою точкою соціалістичного ринку є планування і централізоване ціноутворення. Такий механізм функціонування соціалістичної економіки є малоефективним. Склалася витратна економіка.

Криза соціалізму розпочалася у другій половині 90-х рр. XX ст. Загальна криза державного соціалізму — це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі. Цьому сприяло ряд чинників. Середних важливе місце займає той факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо ефективна, «витратна».«Витратна» система «державного соціалізму» пристосована до екстенсивного типу розвитку, що дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси, але не для вирішення питань ефективності суспільного виробництва, а розв’язання вузького кола проблем.

Основна причина деформації соціалізму пов’язана з одержавленням власності, коли держава опосередковує майже весь процес привласнення. У таких умовах держава може здійснювати управління тільки директивними адміністративно-командними методами.

Загальна криза державно-монополістичного соціалізму проявляється через: скорочення валового національного продукту і національного доходу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюджету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

Радикальні перетворення економічного базису можливі тільки на основі перебудови відносин власності шляхом роздержавлення. Основою роздержавлення економіки є перехід від моно-організованої системи до різноманітності проявів економічного життя. Вирішальний момент у даному процесі — поява різних рівнів, форм і суб’єктів привласнення. Різноманітність форм власності і привласнення лежить в основі різноманітності форм господарської діяльності, що створює сприятливі передумови для нормального функціонування товарного виробництва.

Аналіз показує, що економічну модель «державного соціалізму» не можна ототожнювати з марксовою моделлю соціалізму, де головними є: ліквідація відчуження, людина - мета суспільного виробництва, його контролер і організатор; наука є продуктивною силою; відбувається інтелектуалізація, гуманізація праці, стирається різниця між фізичною і розумовою працею, між містом і селом. У розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність трудящих (забезпечення роботою, безкоштовна освіта і медичне обслуговування, соціальне і пенсійне забезпечення, гнучке регулювання доходів і т. д.).

Але для того щоб наповнити ринок потрібними споживачу товарами, забезпечити ефективну зайнятість, якісне обслуговування і освіту, масову зацікавленість в освоєнні науки і техніки, високий рівень життя і т. д., потрібна інша економічна модель. «Державний соціалізм» не може розкрити гуманістичний і демократичний потенціал соціалізму, саме тому він сходить з історичної арени. Економічна модель, що формується в усіх постсоціалістичних країнах, акумулює досвід як планового, так і ринкового господарства. Це особливо наочно проглядається на прикладі розвитку економіки Китаю. Ринкові перетворення в економічній сфері постсоціалістичних країн мають спрямовуватись на утвердження засад соціально орієнтованого господарства. Існування в недалекому минулому цілого ряду держав, де панувала адміністративно-командна система, породило наявність перехідного періоду в їх існуванні.

Дата добавления: 2014-11-16