Міжнародна торгівля і її регулювання

Сутність і форми міжнародних економічних відносин.

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини, які являють собою, з одного боку, найбільш динамічну та масштабну складову частину міжнародних відносин, а з іншого – систему економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання, що вийшли за межі національних господарств.

Міжнародні економічні відносини виникають у зв'язку з виходом економічної діяльності за кордони держав і утворюються в процесі взаємодії економічних суб'єктів різних країн з приводу привласнення засобів, умов, процесу і результатів виробництва, а також організації міжнародних відтворювальних процесів.

МЕВ є системним утворенням зі складною внутрішньою будовою. Головні рівні МЕВ представлені міжнародними соціально-економічними відносинами та міжнародними організаційно-економічними відносинами.

До головних форм МЕВ належать відносини у міжнародній торгівлі та науково-технічному обміні; міжнародному русі людського капіталу (зокрема, робочої сили); міжнародному руху капіталу та міжнародному науково-технічному співробітництві; міжнародні валютна-фінансові відносини; відносини у сфері міжнародної економічної інтеграції й глобалізації.

Розглянемо кожну з цих форм окремо.

У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна формаміжнародних відносин, як світова (всесвітня) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.

Світова (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка становить сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу.

Існують різні теорії міжнародної торгівлі. Однією з перших теорій була теорія абсолютних переваг, висунута А. Смітом. Відповідно до цієї теорії абсолютні переваги має країна, у якої абсолютні витрати на виробництво одиниці продукції нижче, а продуктивність праці вище. Країна, що має абсолютні переваги у виробництві товару, повинна в міжнародній торгівлі спеціалізуватися на випуску саме цього товару. Д. Рікардо розвинув цю теорію далі. Він показав, що країна може спеціалізуватися у міжнародній торгівлі на тих товарах, при виробництві яких вона не має абсолютних переваг, якщо має порівняльні (відносні) переваги. Порівняльні переваги на виробництво товару має та країна, яка несе менші альтернативні витрати. Альтернативні витрати розраховуються двома способами. Перший застосовується, коли відома продуктивність праці у виробництві товарів двох країн. Альтернативні витрати розраховуються як відношення кількості альтернативного продукту, від виробництва якого довелося відмовитися, до кількості обраного продукту. Другий спосіб розрахунку альтернативних витрат використовується, якщо відомі витрати часу на виробництво одиниці продукції (трудомісткість). Порівняльні переваги має та країна, яка має найменші альтернативні витрати, що розраховуються як відношення витрат на виробництво вибраного товару до витрат на виробництво товару, від виробництва якого ми відмовилися. Країни, що мають менші альтернативні витрати, повинні спеціалізуватися в міжнародній торгівлі на цих товарах. Надалі з'явилися нові теорії міжнародної торгівлі: теорія Хекшена - Оліна, неотехнологічна теорія, теорія конкурентних переваг М. Портера, теорія життєвого циклу товару Р. Вернона, та ін.

Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків товарів – експорту та імпорту і характеризується торговим сальдо та торговим оборотом. Експорт — це продаж та вивезення товару за кордон. Імпорт — це купівля та ввезення товару з-за кордону. Торгове сальдо — різниця вартісних обсягів експорту та імпорту. Торговий оборот — сума вартісних обсягів експорту та імпорту. Товар — це предмет, який задовольняє будь-яку суспільну потребу і вироблений для обміну, тобто який має цінність, що встановлюється в процесі його обміну на інші товари. Розрізняють товар торговий і неторговий. Товар торговий — це товар, який може рухатись між різними країнами. Товар неторговий — це товар, який споживається в країні, де був виготовлений, і не переміщується між країнами.

Сьогодні в міжнародній торгівлі суттєво скорочується питома вага сировини і різко підвищується частка готових виробів. В таких країнах, як Німеччина та Японія, частка готової продукції в експорті становить близько 90 %. Загалом у товарній структурі світового експорту понад 2/3 — це продукція обробної промисловості, причому її питома вага постійно зростає, а менш ніж 1/3 — сировина і продовольчі товари.

Високими темпами зростає міжнародна торгівля машинами і обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості.

В експорті дедалі більшого значення набуває наукомістка продукція. Це спричинило розширення торгівлі послугами. Темпи зростання торгівлі послугами у 90-ті роки значно перевищили темпи вростання міжнародної торгівлі "видимими" товарами. Експорт — імпорт послуг стимулює міжнародну торгівлю товарами виробничого характеру.

Характерною рисою сучасного етапу є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою. На неї припадає понад 70 % всесвітньої торгівлі. Частка країн, що розвиваються, у світовій торгівлі не досягає і 20 %. Економічно менш розвинуті країни намагаються посилити свої позиції в світовій торгівлі, диверсифікуючи її, тобто одночасно розвиваючи багато її напрямків та розширюючи асортимент товарів.

Важливого значення в сучасних умовах набуває торгівля патентами, ліцензіями, ноу-хау та іншими експертними документами і пов'язаний з нею обіг товарів, послуг, капіталів.

Основними видами міжнародної торгівлі є: традиційна торгівля, торгівля продукцією в рамках кооперації, зустрічна торгівля.

Традиційна торгівля — це торгівля між суб’єктами різних національній економік за традиційними правилами, тобто за формулою: товар—гроші (залежно від попиту і пропонування).

Торгівля продукцією в рамках кооперації — це спосіб реалізації продукції між суб’єктами міжнародної виробничої кооперації, котра здійснюється, як правило, за трансфертними цінами в пільговому режимі.

Зустрічна торгівля — це сукупність міжнародних торговельних угод, за укладання яких закупівля продукції супроводжується зворотним постачанням товарів з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавче встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики: політика вільної торгівлі, протекціонізм.

Політика вільної торгівлі — це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту. Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Існує різні класифікації інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі, але найбільш широкого застосування набула класифікація інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі за їх характером, — тарифні та нетарифні інструменти. Ця класифікація відображена у різних правових документах національного і Міжнародного права. Вперше вона була запропонована Секретаріатом ГАТТ наприкінці 60-х років. До першої групи — тарифних інструментів — належать виключно мита, зафіксовані у вигляді митного тарифу (експортного та імпортного), як найбільш поширений традиційний засіб зовнішньоторговельної політики. До другої групи — нетарифних — решта інструментів.

Головними інструментами торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємодії зі світовим ринком є мита та інші митно-тарифні заходи.

Митний тариф — це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави. Основним елементом митного тарифу є мито.

Мито — це обов'язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону. Розмір певної плати є ставкою мита.

Мито виконує декілька функцій:

— захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції — протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;

— є джерелом надходження коштів до бюджету держави — фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;

— є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаного експорту товарів — балансувальна функція, яка стосується експортних мит;

— раціоналізує товарну структуру — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит;

— підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави — регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит.

За способом збирання мита поділяються на:

1) адвалорні, або вартісні, мита нараховуються у процентах до митної вартості товару. Застосування адвалорних мит веде до збільшення митних зборів при зростанні світових цін на високотехнологічну, з великим ступенем обробки продукції. Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету.

2) специфічні мита нараховуються у встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці товару. Перевага специфічних мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань. Принципова відмінність від адвалорних мит — специфічні мита не залежать від напрямку міжнародної кон'юнктури. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит, значною мірою залежить від коливань цін на товари.

3) з мішані мита поєднують два попередніх види — адвалорний та специфічний.

За об’єктом оподаткування мита поділяються на:

1) Імпортні мита накладаються на імпортні товари під час їх завезення у країну. Мета — захист національних виробників від іноземної конкуренції.

2) Експортні мита накладаються на експортні товари під час їх вивезення за межі митної території держави. Застосовуються у разі значних відмінностей у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари.

Їхня мета — скоротити експорт і поповнити бюджет.

3) Транзитні мита накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни. Є засобом торговельної війни.

Крім цих методів регулювання міжнародної торгівлі, застосовуються різноманітні адміністративні, технічні та інші види торговельних обмежень, кількість яких вимірюється декількома сотнями назв. До них належать національні стандарти якості, екологічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до маркування і пакування товарів, внутрішні податки і збори, вимоги до вмісту місцевих компонентів і т. д. Деякі з них застосовують центральні органи державної влади, інші - регіональні.

Характерною особливістю розвитку світової торгівлі є підвищення значення міждержавного регулювання.

Правила міжнародної торгівлі регулюється Генеральною угодою про тарифи й торгівлю (ГАТТ), яка було укладено ще у 1948 р. двадцятьма двома країнами світу. Нині до цієї угоди приєдналося сто десять держав, тобто більша частина країн світу.

Основними принципами ГАТТ є недискримінація в торгівлі (взаємне надання, з одного боку, режиму найбільшого сприяння по відношенню до експортних, імпортних і транзитних операцій, а з другого боку, національного режиму, який зрівнює в правах товари вітчизняного й імпортного виробництва щодо податків і зборів); використання переважно тарифних засобів захисту національного ринку, прогресивне зниження митних тарифів; надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються, розв’язання виникаючих торгових суперечок шляхом переговорів. Протягом перших десятиліть діяльність ГАТТ була практично повністю зосереджена на лібералізації торгівлі шляхом зниження мита. В результаті його рівень знизився майже в 10 разів.

З 1995 р. ГАТТ перетворилася на Світову організацію торгівлі (СОТ), членами-засновниками якої стала 81 країна (нині членами цієї організації є 140 держав). Створення СОТ — результат переговорів у межах “уругвайського раунду”, який тривав з 1986 по 1995 р. СОТ, крім принципів ГАТТ, містить Угоду з торгівлі послугами (ГАТС), Угоду з торговельних аспектів інтелектуальної власності і контролює захист інвестицій.

Регулювання міжнародної торгівлі здійснюється також у межах відповідної компетенції Міжнародною торговельною палатою та ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку). Їхніми головними функціями є заохочення міжнародної торгівлі; визначення принципів і політики міжнародної торгівлі; ведення переговорів і розробка багатосторонніх правових актів у сфері торгівлі; узгодження політики урядів і регіональних економічних угруповань у сфері торгівлі.

Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво вираженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20 %, стільки ж податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше — технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС. У наш час нетарифне регулювання застосовується лише з такими цілями, як захист національної економіки, дотримання міжнародної безпеки, охорона життя та здоров'я людей, виконання міжнародних зобов'язань, підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.

Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких — ВТО, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, ЮНКТАД та Європейська економічна комісія ООН.

Дата добавления: 2014-11-16