Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Інтернаціоналізація і міжнародний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція




Важливими матеріальними чинниками розвитку світового господарства виступають інтернаціоналізація виробництва, міжнародний поділ праці та усуспільнення виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва — об'єктивний історичний процес виникнення та поглиблення взаємозв'язків та взаємозалежності між національними господарствами різних краги, що обумовленим розвитком міжнародної спеціалізації та поділу праці. Міжнародний поділ праці— це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами. Він спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн па тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних та якісних співвідношеннях.

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація кожної країни стосовно випуску певних виробів (товарів, послуг), якими ці країни обмінюються між собою з мстою задоволення як своїх потреб, так і потреб країн-партнерів.

МПП зародився в період розвитку капіталізму (ХVІІ-ХVПІ ст.), а на межі ХІХ-ХХ століть - охопив практично весь світ.

На формування міжнародного поділу праці й ступінь залучення до нього окремих країн (груп країн) впливають певні фактори, які можна визначити наступним чином:

- природно-географічні (відмінності у кліматичних умовах, території, чисельності населення, економіко-географічному положенні, наявності природних ресурсів, моря чи виходу до моря, великих річок чи озер тощо);

- соціальна-економічні (стан людського капіталу, науково-технічний прогрес; технологічна структура економіки; продуктивність факторів виробництва; ступінь соціальної диференціації; особливості історичного роз­витку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій; соціально-економічні форми національного виробництва і зовнішньоекономічних зв'язків; рівень монополізації виробництва та ринків; розвиток нецінових форм конкуренції тощо);

- духовні (національні традиції, релігійна ситуація, тип культури, ідеологія і т.д.).

Певний, а іноді й вирішальній вплив на міжнародний поділ праці справляють також політичні фактори, серед яких виділяють правовий режим економічної діяльності, рівень демократизації суспільства, рівень державного суверенітету, міжнародні позиції в ООН та на світовій арені в цілому, співвідношення політичних сил у країні, характер і рівень впливу державних інститутів на економічні процеси, геополітичні інтереси та зміни політичної карти світу, єдність цілей соціально-економічного розвитку тощо.

Прийнято розрізняти загальний, частковий і одиничний поділ праці. Загальний поділ праці - це спеціалізація на випуску продукції і послуг в масштабі суспільства (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво). Часто воно залежить від природно-кліматичних, географічних умов. Загальний поділ праці лежить в основі поділу країн на індустріальні та аграрні. Частковий поділ праці - це спеціалізація країн на розвитку певних галузей і видів продукції. Наприклад, у торгівлі продукцією хімічної промисловості Франція спеціалізується на парфюмерно-косметичних товарах, Німеччина - на пластмасах, Нідерланди - на добривах. Одиничний поділ праці передбачає спеціалізацію країн на виробництві окремих агрегатів, машин, деталей, вузлів або спеціалізацію на різних технологічних стадіях процесу виробництва. Воно засноване на внутрішньогалузевої спеціалізації і характерно для країн з розвиненими продуктивними силами.

Однією з головних матеріальних основ розвитку світового господарства є усуспільнення виробництва як чинник і наслідок міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва. Усуспільнення виробництва — це поєднання багатьох уособлених національних виробничих процесів у єдиний міжнародний виробничий процес. Головною формою усуспільнення виробництва є міжнародне виробниче співробітництво.

Міжнародне виробниче співробітництво — це система економічних відносин між державами, фізичними та юридичними особами різних країн з приводу здійснення відтворювального процесу на макро- і мікрорівні. В сучасних умовах його провідною формою є міжнародне виробництво.

У навчальній і науковій літературі існує декілька точок зору на сутність міжнародного виробництва. Головні з них ґрунтуються на таких основних принципах:

- міжнародне виробництво охоплює весь кругообіг промислового капіталу, що оперує в міжнародній економіці;

- до міжнародного виробництва доцільно віднести тільки ті процеси у сфері виробництва, коли підприємства різних країн включені до єдиного технологічного ланцюга виготовлення кінцевої продукції;

- міжнародне виробництво має місце тільки тоді, коли за національні межі виходить виробниче кооперування, засноване на одиничному поділі праці. Важливими формами міжнародного виробничого

співробітництва виступають: спільне координування виробництва і реалізації на основі спеціалізації та кооперування; промислове співробітництво у формі міжнародної торгівлі; науково-технічне співробітництво; спільне підприємництво; діяльність міжнародних корпорацій; вільні економічні зони.

У сфері міжнародного виробництва найвиразніше проявляється роль транснаціональних корпорацій (ТНК), спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва в сучасних умовах припадає 30%-50% матеріального, фінансового й технологічного обороту міжнародної економіки. Зокрема, транснаціональні корпорації контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частку торгівлі послугами, 80% посівних площ, що спеціалізовані на експорті сільськогосподарської сировини. Загальний обсяг продажів ТНК та їхніх зарубіжних філій значно перевищує загальносвітовий експорт.

ТНК виступає однією з провідних форм міжнародних корпорацій. Міжнародні корпорації — це великі виробничі об'єднання, тобто об'єднання промислових, торговельних, транспортних або банківських фірм, діяльність яких виходить далеко за межі країн базування і забезпечує їм найсприятливіші позиції у виробництві. Згідно класифікації ООН, на межі ХХ-ХІ ст. до міжнародних корпорацій відносять лише великі фірми з річним обігом більше ніж 2 млрд. дол. (більше ніж 4 млрд. дол. — для фінансових корпорацій); що мають філії й дочірні компанії не менше, ніж у 6 країнах світу; значну частку продаж, що здійснюються за межами країни базування; відповідну частку закордонних активів у їх загальній структурі. Виділяють три групи міжнародних корпорацій: ТНК, багатонаціональні корпорації, міжнародні корпоративні союзи. Домінуючою формою виступають ТНК — національні монополії із закордонними активами та правом власності і контролю над діяльністю всієї корпорації, в тому числі її закордонних філій.

Головними мотивами міжнародної експансії ТНК є, по-перше, значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції. По-друге, суттєве зниження витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів і залучення дешевої сировини та робочої сили. По-третє, контроль над технологічними трансферами, значення яких у сучасних умовах зростає. Таким чином, ТНК виступає головним суб'єктом міжнародного виробництва.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва та міжнародне кооперування виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва виражається у диференціації національних виробництв, концентрації їх зусиль на виробництві товарів та послуг у відповідності до абсолютних і відносних переваг країни з метою задоволення потреб суспільства в глобальному масштабі. Невід'ємним від спеціалізації виробництва є міжнародне кооперування виробництва.

Міжнародне кооперування виробництва проявляється в узгодженні та об'єднанні спеціалізованих виробничих процесів суб'єктами різних національних економік для виготовлення кінцевої продукції. Міжнародне виробниче кооперування, як форма МПП, зберігає обидві його характерні риси: спеціалізацію (кооперанти на договірній основі розмежовують поміж собою виробничі обов'язки щодо спільного створення узгодженої продукції) та обмін (за умови збереження кооперантами своєї господарської самостійності).

Міжнародне виробниче кооперування являє собою історично обумовлену, вищу форму розвитку кооперації. Водночас, будучи самостійною розвиненою економічною категорією, міжнародне виробниче кооперування характери­зується власними специфічними рисами:

1. Виробничі зв'язки здійснюються поміж різними власниками (на відміну від таких складних видів кооперації, як фірми, промислові об'єднання, ТНК, де мають місце виробничі зв'язки у межах однієї форми власності). Обмін поставками здійснюється через товарний обмін, що потребує зміни власників і відповідних правових відносин.

2. Заздалегідь договірний характер, тобто кооперанти в юридичному порядку розмежовують поміж собою виробничу спеціалізацію.

3. Зазвичай міжнародне виробниче кооперування носить комплексний характер, охоплюючи всі стадії відтворювального процесу, в тому числі й науково-дослідницьку діяльність, до- та післяпродажне обслуговування тощо.

Взаємопов'язаність міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва забезпечує єдність світового виробничого процесу на всіх його стадіях відповідно до рівня розвитку продуктивних сил і характеру економічних відносин.

У середині XX ст. однією з важливих рис розвитку світового господарства стала міжнародна економічна інтеграція.

Слово “інтеграція” походить від латинських понять “integratio” — відновлення, поповнення, та “integer” — цілий, тобто інтеграція означає об’єднання окремих частин у ціле. В економічній теорії цей термін використовується для опису певних конкретних форм концентрації і централізації виробництва (вертикальна або горизонтальна інтеграція), здійснення яких не обов’язково передбачало вихід за національні межі. У міру розвитку продуктивних сил, збільшення обсягів та форм міжнародних економічних зв’язків міжнародний аспект інтеграції починає домінувати.

Міжнародна економічна інтеграція - це об’єктивний процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних господарських систем, який має потенціал саморегулювання та розвитку, і в основі якого лежить економічний інтерес самостійних господарських суб’єктів та МПП.

Умовами виникнення економічної інтеграції є: високий рівень розвитку промисловості, розподіл праці, що робить національні господарства взаємодоповнюючими, зацікавленими у співпраці один з одним; ринковий тип економіки; наявність в державах-партнерах розвиненої демократії. Передумовами існування інтеграції служить однаковий рівень економічного розвитку та зрілості ринкових відносин країн, що беруть участь в інтеграційних процесах; наявність історично сформованих економічних відносин між країнами; наявність взаємодоповнюючих структур економік інтегрувальних країн; спільність соціально-економічних проблем.

Виникнення інтеграційних об'єднань, участь в інтеграційних процесах викликано як економічними, так і політичними причинами.

До економічних причин належать: отримання доступу до збуту національної продукції на зарубіжних ринках, до більш дешевих виробничих ресурсів; поліпшення умов праці на національних підприємствах; скорочення витрат на масштабі виробництва; залучення прямих зарубіжних інвестицій; прагнення добитися стійкого економічного зростання; швидке розширення міжнародного поділу праці; прилучення до економічному і технологічного досвіду розвинених країн.

До політичних причин участі країн в інтеграційних процесах відносять: налагодження більш дружніх взаємовідносин між країнами; зміцнення співробітництва в культурній, науковій та політичній сферах; гарантія політичної та економічної стабільності в процесі ринкових реформ; підвищення свого впливу на світовій політичній та економічній арені.

Виділяють такі основні види інтеграційних об’єднань:

- зона вільної торгівлі — зниження та відміна митних бар’єрів у взаємній торгівлі;

- митний союз — вільне переміщення товарів та послуг доповнюється встановленням єдиного мита по відношенню до третіх країн (до країн, які не є членами об’єднання);

- спільний ринок — ліквідація обмежень між країнами переходить з сфери торгівлі у виробничу сферу, усуваються бар’єри щодо переміщення робочої сили та капіталу;

- економічний союз — вже досягнуті перелічені заходи доповнюються узгодженням соціально-економічної політики країн-учасниць;

- повна інтеграція — узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної, соціальної політики тощо.

Перераховані види розглядаються також як етапи розвитку інтеграційних об’єднань, кожний наступний вид не може бути досягнутий без вирішення проблем та завдань попереднього. На практиці в діяльності міжнародних економічних угруповань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів розвитку, але рух від простіших до складних простежується досить чітко.

Міжнародна інтеграція забезпечує ряд вигод для взаємодіючих сторін. Насамперед — це більш широкий доступ до фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, до новітніх технологій у масштабах всього регіону; можливість виробляти продукцію в розрахунку на більш ємний ринок інтеграційного угруповання; сприяння структурній перебудові економіки; привілейовані умови для фірм країн-учасниць щодо захисту їх від конкуренції з боку фірм третіх країн; можливість спільно вирішувати найбільш гострі соціальні проблеми (розвиток відсталих районів, пом’якшення ситуації на ринку праці, удосконалення системи охорони здоров’я і соціального забезпечення); створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. В результаті — зміцнюється співробітництво в політичній, військовій, соціальній та інших сферах.

Одночасно існують певні негативні наслідки, пов’язані з приєднанням до торгово-економічних союзів. Серед них визначаються: можливість відтоку ресурсів на користь більш сильних векономічному плані членів союзу; погіршення умов торгівлі для країн, що не входять у відповідні союзи (зняття торгових бар’єрів у межах угруповань одночасно може означає їх відносне підвищення у відношеннях з третіми країнами); зростання витрат країн-учасниць на утримання спільних органів управління, реалізації спільних програм тощо.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-16; Просмотров: 1210; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.022 сек.