Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Проблема перехідних періодівне є новою для економічної науки. Матеріальною основою перехідних станів є зміна характеру відносин між людьми і зміна домінуючого фактора виробництва. Перехідний період - це час в еволюції суспільства, впродовж якого реформується стара і створюється нова економічна система. Наука про перехідний період називається транзитологія. Головний зміст перехідного періоду — це зміни в економіці. Перехідна економіка – стан економіки за якого вона переходіть від попереднього до нового стану за рахунок здійснення кардинальних реформ економічної системи.

За сучасних умов перехідні процеси в суспільстві розглядаються у контексті трьох основних аспектів:перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах; перехідні процеси у країнах, що розвиваються;перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

Риси перехідної економіки:

1) наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм, поєднання в собі елементів як старого, так і нового;

2) особливий характер суперечностей у перехідній економіці, вони не є суперечностями функціонування, а виступають як суперечності розвитку;

3) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. У перехідній же економіці її неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи, з тим щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі;

4) альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки;

5) історичність перехідної економіки. Вона пов’язана як з історичними умовами перехідної економіки, так і з національними особливостями останньої.

Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками. Вони представлені трьома групами: природно-кліматичні, виробничо-економічні, соціокультурні.

Історії відомі різні типи перехідної економіки. Якщо в основу їх градації покласти такі критерії, як масштаби і характер перехідних процесів, то можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів — локальний (в окремій країні чи певному регіоні) і глобальний (у масштабах усього світового господарства); за характером перехідних процесів — природно-еволюційний (відображає природну ходу еволюції економічних систем) та реформаторсько-еволюційний (характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства).

Особливості перехідної економіки країн, що розвиваються, зумовили необхідність посилення провідної ролі держави. Це пов’язано з необхідністю регулювання діяльності іноземного капіталу з метою його найбільш ефективного використання;необхідністю протистояння несприятливій для зазначених країн кон’юнктурі світового ринку;відсутністю в більшості країн національного підґрунтя для здійснення суспільного відтворення;необхідністю акумуляції коштів для нагромадження і розширеного відтворення;потребою у максимально можливому оволодінні досягненнями НТП.

На перехідні процеси держава впливає не тільки через систему управління, а й через державний сектор. Від того, чи буде він у подальшому основою розвитку товарних чи нетоварних відносин залежать зміст, характер і загальна перспектива перехідних процесів у цілому.

В економіці країн, що розвиваються функціонують дві підсистеми виробничих відносин: неринкова і ринкова. Історичний вектор їх співіснування визначає ринкова підсистема, яка поступово витісняє неринкову.

Соціально-економічна еволюція країн, що розвиваються, втілюється в різноманітні форми. У більшості цих країн чільне місце відводиться перетворенням в аграрному секторі економіки. Ці перетворення пов’язані насамперед із здійсненням аграрних реформ. Значна увага приділяється розвиткові індустріалізації, яка передбачає розв’язання не тільки техніко-економічних, але й соціально-економічних проблем. Суттєвого значення набуває проблема структурної перебудови економіки в цілому на основі використання досягнень НТП. Важливим залишається питання підготовки національних кадрів.

Перехідний період постсоціалістичних країн – це період переходу від адміністративно-командної системи до змішаної - історично нетривалий відрізок часу, протягом якого проводиться демонтаж адміністративно-командної системи і відбувається формування основних ринкових інститутів.

Необхідність переходу до ринкових відносин була викликана кількома причинами:розрив між нормативними постулатами соціально-економічного розвитку і дійсністю; панування командних форм і методів управління, надмірна їх централізація; стійке зниження темпів економічного зростання; низька продуктивність і ефективність виробництва, відсутність господарської ініціативи; поглиблення науково-технічного відставання від розвинених країн; негнучкість і повільна адаптація до змін; погіршення якості життя; невдачі реформування економіки шляхом спроб «покращення системи» в умовах вичерпності екстенсивних методів розвитку.

У процесі перехідного періоду вирішуються наступні завдання: лібералізація економіки, приватизація державної власності; формування ринкової інфраструктури; розвиток конкуренції та демонополізація економіки; переклад структури економіки з мілітаристських рейок на мирні; фінансова стабілізація шляхом проведення жорсткої грошової політики і придушення інфляції, перехід до адресної системи соціальної підтримки.

Об’єктивним змістом перехідної економіки України є формування дійсних (а не формальних) ринкових відносин. Формально елементи цих відносин існували і в плановій економіці. Але зовнішні форми їх існування не були наповнені адекватним змістом.

Головними напрямами змін перехідної економіки нового типу є:

1) суверенізація національної економіки. В стратегічному плані вона означає вихід економіки на передові цивілізаційні рубежі, в тактичному — оформлення її кордонів, визначення реального стану і складу;

2) роздержавлення і приватизація, формування багатоукладної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності та підприємництва;

3) структурна перебудова економіки з метою досягнення домінування виробництв п'ятого і шостого технологічних укладів, опанування постіндустріального, інноваційного типу економічного розвитку;

4) становлення конкурентоспроможного національного товарного виробництва і на цій основі — цивілізованих ринкових відносин, механізмів алокації ресурсів;

5) перехід до переважно соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, досягнення й підтримання сталої та динамічної рівноваги національної економіки;

6) гуманізація та соціалізація економічних процесів, яка в загальному плані пов'язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розвитком соціальної сфери порівняно з матеріальною;

7) екологізація економіки, поступовий вихід на межі простого і розширеного природно-екологічного відновлення;

8) інституціоналізацїя як процес формування необхідних для економічних перетворень інститутів (формальних і неформальних норм, традицій, настанов, організацій, об'єднань тощо), насамперед, громадянського суспільства;

9) лібералізація і демократизація економічного життя з метою створення сприятливих умов для ефективного вільного підприємництва і праці;

10) регіоналізація та муніципалізація, як формування системи регіональних і муніципальних економічних утворень, що самофінансуються, і являють собою невід'ємні складові національної економіки;

11) поступове відкриття національної економіки, її органічне включення в світові процеси глобалізації, інтеграції та диференціації, розширення ефективних зовнішньоекономічних зв'язків;

12) становлення сучасного типу триєдиного економічного регулювання (ринкового, державного і громадянського).

Моделі переходу до ринкових відносин можна класифікувати за різними ознаками. За ступенем радикалізації розрізняють: модель надмірної радикалізації; помірно-радикальний перехід, що орієнтується на стабільність умов відтворення; помірний перехід на основі збереження попередніх структур і поступового плавного виникнення умов для переходу до нових умов відтворення.

За характером здійснення політики реформування розрізняють «м'яку», «жорстку», «комбіновану» моделі розвитку. За характером структурних перетворень, що передбачають ті чи інші їхні напрямки, - трансформація власності; лібералізація економіки; здійснення її структурної перебудови.

Найбільш поширеними в економічній літературі є три основні моделі перехідного періоду - градуалізм, «шокова терапія» і гетеродоксальна. Градуалістична концепція припускає еволюційний шлях поступового створення ринкових інститутів, в якому головна роль належить державі. Цим шляхом відбувалося перетворення економіки Китаю та Угорщини. «Шокова терапія» - варіант радикального переходу до ринку. З тим або іншим ступенем інтенсивності за цим сценарієм розвивалися Україна, Росія, більшість країн Східної Європи. Градуалістичній шлях характерний для країн з розвинутим сільським господарством; порівняно невисокою часткою військового і великого машинного виробництва; стабільною фінансовою системою. Країни, які повинні були подолати труднощі фінансової кризи, диспропорції економіки і товарний дефіцит, вибирали шлях «шокової терапії».

«Гетеродоксальний» тип перетворень заснований на використанні окремих положень «шокового» і «градуалістічного» типів трансформації. З концепції «ортодоксальної» шокотерапії, заснованої на дії ринкових регуляторів шокотерапії, запозичується швидка фінансова стабілізація, а з градуалістічної - ідея фіксованих цін на найважливіші товари та послуги. Обачність, відмова від поспішних дій в критичні моменти дозволяють здійснити основну задачу по вбудовуванню реформ в існуючу економічну систему. «Гетеродоксальний» підхід заснований на комбінуванні рекомендацій з різних пакетів програм. Але він виступає і як об'єднавчий, реалізуючи невирішені проблеми, наявні в доктринах «шокотерапії» і «градуалістічної».

Орієнтація України на побудову соціально орієнтованої ринкової економіки передбачає здійснення державою сукупності цілеспрямованих заходів з метою формування конкурентного середовища для всіх суб’єктів господарювання.

Прогресивні тенденції розвитку української перехідної економіки пов’язані з формуванням соціально орієнтованої змішаної економіки. Соціальну орієнтацію слід розуміти не у вузькому, споживацькому, контексті, а як об’єктивний результат розвитку змішаної економіки. У такому розумінні соціально орієнтована ринкова економіка як різновид змішаної економіки — це:

1)економіка, яка склалась на основі розвинутої ринкової системи відносин;

2)економіка підприємницького типу, розвиток якої поєднується зі свідомим її регулюванням з боку держави;

3)економіка, яка заснована на використанні переважно інтенсивних факторів економічного зростання;

4)економіка, соціальна орієнтація якої випливає з необхідності реалізації трьох попередніх її рис.

Ця характеристика визначає основні напрями формування інституційних і економічних умов переходу до соціально орієнтованої змішаної економіки

Інституційні умови — це умови для функціонування ринкової системи, які створюються шляхом заснування нових правових, економічних, соціальних інститутів, формування нових відносин між ними.

Економічні умови пов’язані, насамперед, зі становленням різних форм власності шляхом здійснення роздержавлення і приватизації, зі становленням і розвитком підприємництва шляхом надання економічної свободи господарюючим суб’єктам.

Наявність перехідної економіки потребує відповідної економічної політики. Вона має містити науково обґрунтовану, цілеспрямовану і послідовну діяльність держави, спрямовану на здійснення ринкових перетворень з метою утвердження сучасної ефективної економічної системи. Економічна політика держави в перехідній економіці базується на зміні централізованого регулювання ліберальним. В умовах ринку чітко розмежовані функції управління і регулювання економічними й соціальними процесами між державою та підприємствами. Держава формує і здійснює політику забезпечення найбільш загальних національних напрямків розвитку суспільства, а підприємства - політику продуктивного і ефективного функціонування праці та капіталу. Довгострокова мета такої політики полягає у структурній перебудові економіки, формуванні суб’єктів ринку, створенні високотехнологічного і конкурентоспроможного виробництва матеріальних благ та надання послуг, забезпечення стійкого економічного зростання.

МОДУЛЬ 5

СУЧАСНЕ СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

   

Тема 16.	Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин.
Тема 17.	Економічні аспекти глобальних проблем та їх вплив на економічний розвиток України.

ТЕМА 16. СУТЬ І СТРУКТУРА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Дата добавления: 2014-11-16