Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Соціалістична економічна система та її еволюція

Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

ТЕМА 15. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПЕРЕХІДНИХ ЕКОНОМІК.

Капіталізм як економічна система сформувався в надрах феодалізму. Становлення капіталізму обумовлено розвитком продуктивних сил. Процес формування капіталістичних відносин почався в ХVІ ст. Зростання продуктивних сил і розвиток суспільного поділу праці розширювали сферу товарного виробництва і підривали основи натурального господарства. Водночас поглиблення спеціалізації в сільському господарстві і розвиток ремісницького виробництва сприяли установленню більш міцних економічних зв’язків між різними районами і злиттю місцевих ринків в єдиний національний ринок. Тим самим створювалися певні умови капіталістичного господарського укладу.

Капіталістична економічна система проходить у своєму розвитку чотири етапи: чистий капіталізм або капіталізм епохи вільної конкуренції; монополістичний капіталізм; державно-монополістичний капіталізм і сучасний капіталізм чи сучасна ринкова економіка (змішана економіка).

Капіталізм вільної конкуренції характеризується приватною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції. Історичні межі цієї системи визначаються приблизно з другої половини ХVIIІ ст. до кінця ХІХ – початку ХХ ст., хоча окремі елементи і риси капіталізму вільної конкуренції збереглися до сьогодення.

Сутність системи капіталізму вільної конкуренції розкривається шляхом аналізу властивих цій системі складових та особливостей. До них можна віднести:

- приватна власність на засоби виробництва дозволяє власникам капіталу на свій розсуд придбавати, контролювати матеріальні та фінансові ресурси і розпоряджатися ними. Поряд з приватною існує в обмежених розмірах і державна власність.

- система найманої праці, тобто залучення у процес капіталістичного виробництва товарів та послуг широкої категорії тих верств трудящих, які не мають у своїй власності ні фабрик і заводів, ні майстерень чи селянських (фермерських) господарств, ні великих сум грошей чи пакетів акцій.

- соціальна незахищеність громадян у випадках безробіття хвороб і старості полягає у відсутності соціального захисту громадян, тобто пенсій, допомог, законодавчого обмеження тривалості робочого дня, права на працю, безкоштовного навчання, медичного обслуговування і т. п.

- свобода підприємництва означає, що приватні підприємства можуть вільно купувати ресурси (робочу силу, засоби виробництва, землю), організовувати із цих ресурсів процес виробництва товарів або послуг за власним вибором і продавати цей товар теж за власним вибором.

- свобода вибору означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть на свій розсуд використовувати або реалізовувати свої ресурси. Це також означає, що носії робочої сили — робітники, інженери, менеджери та ін. вільні займатися будь-яким видом праці, на який вони спроможні, пропонувати свою робочу силу на будь-якому ринку праці.До свободи вибору слід включати і свободу вибору споживача. Вона є найширшою зі свобод за капіталізму вільної конкуренції. Межі вільного вибору постачальників людських ресурсів і матеріальних засобів обумовлюються вибором споживача. Врешті-решт, сам споживач вирішує, що повинна виробляти економіка капіталізму вільної конкуренції.

- ринкова система виступає як механізм, який через ціну на товар доводить товаровиробнику необхідну інформацію стосовно суспільної потреби в конкретному товарі і стосовно відповідності його якісних і кількісних характеристик попиту з боку споживачів. Цей механізм А.Сміт влучно порівнює з «невидимою рукою». Виробник, дбаючи про власний інтерес, що реалізується через отримання прибутку, може здійснити це, тільки задовольняючи потреби інших громадян у товарах і послугах. І чим повніше і якісніше він це буде робити, тим більшими будуть його можливості в задоволенні власних потреб.

- вільна конкуренція – такий вид змагання економічних суб'єктів, за якого кожен з виробників, яких багато, не може впливати на ринкову ціну, а додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці, є ринковою ціною. Вільна конкуренція є невід’ємним атрибутом капіталізму вільної конкуренції, яка розглядається як теоретична модель. У реальних умовах, як показав історичний досвід, капіталізм вільної конкуренції базувався одночасно на системі досконалої і недосконалої конкуренції.

- важлива роль прибутку полягає в тому, що мета будь-якого виробництва отримання прибутку.

- обмежена роль держави. Державне втручання обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища шляхом прийняття державою відповідних урядових указів та постанов.

Економічна система монополістичного капіталізму — це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму. Монополістичний капіталізм починає формуватись в останній третині XIX ст., і перехід до цього етапу пов’язаний з революційними змінами в продуктивних силах. У цей період відбулася науково-технічна революція. На фоні розвитку продуктивних сил конкуренція приводила до концентрації капіталу і виробництва. Згодом з’являється і таке явище, як централізація капіталу, коли окремі підприємці заради збільшення прибутку об’єднують свої капітали. Це об’єднання було як добровільним, так і не добровільним, яке здійснювалось унаслідок поглинання однією більш потужною фірмою іншої, менш сильної. На базі концентрації та централізації капіталу та виробництва виникають монополії. Це великі потужні підприємства, які виготовляли таку частку продукції, що давала їм можливість установлювати ціни на ринку й отримувати надприбутки. Класичними формами таких об’єднань стали картелі, синдикати, трести й концерни. В економіці монополістичного капіталізму головна роль належала монополіям і олігополіям.

Монополія — це ринок, на якому кількість продавців (підприємств) така незначна, що кожен продавець може впливати на загальне пропонування (через виробництво) і ціну товару.

Олігополія на відміну від монополії характеризує таку ситуацію в умовах недосконалої конкуренції, коли виробництво в галузі контролюється невеликою кількістю виробників.

На базі акціонерних товариств створюються такі основні форми монополій і олігополій, як трести і концерни.

Трест — це таке акціонерне товариство, в якому підприємства, що вступають до нього, втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність: вони перетворюються в акціонерів тресту.

Концерн — це найбільш складна сучасна форма організації акціонерного товариства великих розмірів. Звичайно концерн охоплює багато підприємств різних галузей виробництва, а базовою для концерну є одна галузь. Учасники концерну зберігають формальну самостійність. Концерн — це велика багатогалузева корпорація.

Монополії в суспільному виробництві відіграють неоднозначну і суперечливу роль. З одного боку, поява монополій стає потужним поштовхом для розвитку продуктивних сил. Монополії формуються на базі великого виробництва. Саме воно є його виробничо-економічною базою і водночас відкриває нові можливості щодо ефективного використання продуктивних сил.

Але панування монополій призвело також до певних негативних наслідків як з погляду механізму функціонування ринкової економіки, так і з погляду посилення соціальних суперечностей у суспільстві.

Перш за все, монополії, які з’явились унаслідок конкурентної боротьби, внесли суттєві зміни в саму конкуренцію. Вони обмежили вільну конкуренцію і змінили її характер. В умовах панування монополій конкуренція стає недосконалою.

Недосконала конкуренція — це ринкова ситуація, коли підприємство, чи об’єднання підприємств, виробляє і поставляє таку частку продукту, що може вирішальним чином впливати на формування ціни. Сьогодні до недосконалої конкуренції відносять чисту монополію, олігополію і монополістичну конкуренцію. За монополістичного капіталізму основними регуляторами економіки виступають ринки недосконалої конкуренції.

Негативні соціальні наслідки панування монополій виявилися, насамперед, у тому, що представники монополістичного капіталу отримували надприбутки за рахунок можливості встановлення високих цін на свою продукцію. Це за певних обставин могло стати і реально ставало гальмом запровадження у виробництво новітніх досягнень науки і техніки, які б могли суттєво зменшити вартість, а відтак, і ціну продукції, що виготовлялась монополіями.

Ще більш помітні ті негативні явища, які є наслідком розвитку монополій і стосуються всієї сукупності виробничих відносин суспільства. Перш за все, монополія отримує можливість підвищити норму додаткової вартості на своїх підприємствах. Удосконалюючи виробництво, застосовуючи новітні досягнення, монополія здатна суттєво інтенсифікувати витрати робочої сили. І це досягається не тільки за рахунок досить примітивного прискорення руху конвеєра, а й за рахунок широкого використання інтелектуальних здібностей людини.

Поряд з цим у монополії є реальні можливості за рахунок цін, споживчого кредиту й інших подібних методів перерозподіляти на свою користь частину необхідного продукту, який отримує найманий робітник. З появою монополій, а разом з цим і монополістичної верхівки, посилюється розмежування в середовищі самих власників засобів виробництва. Монополістичний капітал отримує надприбутки і за рахунок тієї частини підприємців, які не входять у структуру монополій. Усе це ускладнює й загострює соціальні суперечності в суспільстві.

Посилення соціальних суперечностей зумовило до зростання (порівняно з домонополістичним періодом) рівня організації найманих робітників. Це привело до певних позитивних наслідків, одним з яких стало прийняття законів проти монополій. Уже наприкінці XIX ст. в США і Канаді формується перше антимонопольне законодавство.

Зміни, які відбувалися у сфері виробництва під впливом концентрації і централізації капіталу, сприяли виникненню таких самих процесів і в банківській сфері. Почала зростати концентрація банківського капіталу, на зміну звичайним спеціалізованим банкам прийшли великі банківські корпорації. Водночас із підвищенням ролі банків у економіці виникають нові форми зв’язків між банками і промисловими корпораціями.

Форми і характер зв’язків банків із промисловістю та іншими галузями розкривають суть фінансового капіталу. Вирішальне значення має система участі в капіталі — взаємне володіння нефінансовими і банківськими корпораціями частками акціонерного капіталу. Фінансово-монополістичний капітал — це банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Панування фінансово-монополістичного капіталу в капіталістичній економіці уособлює фінансова олігархія. Це капіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також провідні менеджери найбільших корпорацій. Для фінансової олігархії принципове значення має володіння не тільки величезними грошовими ресурсами, а й великими пакетами акцій провідних корпорацій. Це забезпечує представникам олігархії велику економічну владу, дозволяє через систему участі управляти гігантськими капіталами.

Стадія монополістичного капіталізму завершується у високорозвинених країнах у першій половині XX ст. На зміну приходить стадія державно-монополістичного капіталізму. Основою трансформації монополістичного капіталізму в нову стадію розвитку є розвиток продуктивних сил. Державний монополістичний капіталізм означає зрощування держави з монополіями, злиття воєдино економічної і політичної диктатури монополій, безпосереднє втручання держави в економічне життя суспільства в інтересах фінансової олігархії. Термін «державно-монополістичний капіталізм» активно підтримується представниками марксистського напряму економічної теорії. Але поряд із цим з’явились і широко використовуються для характеристики сучасного етапу в розвитку капіталістичної системи такі терміни, як «змішана економіка» та «соціально орієнтована ринкова економіка».

Термін «державно-монополістичний капіталізм» має право на існування, бо він відображає реальну взаємодію держави й монополій з метою підтримки монополій, як у системі національного виробництва, так і за його межами, на світовому ринковому просторі. Але цей термін має і певний недолік, бо акцентує увагу на одному, хай і дуже важливому аспекті. Проте цільова спрямованість державного втручання в економіку знаходиться не тільки в площині інтересів монополії. Воно значно ширше й зорієнтовано на інтереси всіх верств населення.

Що ж стосується терміна «змішана економіка», то він робить наголос на певному протистоянні державної і приватної власності. Але це протистояння досить умовне, і не виходить за межі сутності, бо в ринковій економіці кожна з форм власності (у тому числі й державна) мають власну «нішу», власні особливості, які роблять організацію виробництва й суспільного життя загалом на базі кожної з них найбільш ефективною в тій чи іншій сфері.

Термін «змішана економіка» не дістав поки що однозначного трактування. Існує декілька підходів до його визначення, але жоден з них не є вичерпним. Кожен з підходів дає уявлення про певний «зріз» зазначеної категорії, а тому повне визначення поняття «змішана економіка» можна дати лише у вигляді відповідної сукупності «зрізів» сторін, які і становлять змішану економіку.

Одна зі сторін змішаної економіки характеризує її з позицій поєднання різних форм власності. Погляд на змішану економіку з цього боку є найбільш поширеним. З іншого боку, змішану економіку часто визначають і як таку, що поєднує в собі ринковий і державний механізми її регулювання. Змішану економіку розглядають також крізь призму співвідношення економічних і позаекономічних основ у структурі сучасного суспільства. Нарешті, існує погляд на змішану економіку як на поєднання, співіснування капіталу приватного підприємництва і соціальності (наявності соціальних гарантій).

Змішана економіка – модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивного ладу.

Змішаність економіки характеризує не лише наявність різноманітних структурних елементів, але й утворення конкретних форм їх поєднання та існування.

Причинами виникнення змішаної економіки є: недосконалість і неспроможність ринкового механізму саморегулювання на основі дії природних законів і «невидимої руки» А.Смита та загострення соціально-економічних суперечностей, порушення економічної і соціальної стабільності розвитку економіки; необхідність задоволення зростаючих суспільних потреб в умовах підвищення суспільного характеру продуктивних сил і економічно обумовленого одержавлення виробництва, розподілу, обміну і споживання; зростання ролі особистого фактора в суспільному виробництві в умовах НТР; необхідність збереження і захисту навколишнього середовища. Вирішення цих проблем визначило необхідність еволюції саморегульованого механізму в змішаний механізм господарювання, в якому зростають економічні, а потім і соціальні функції держави, яка починає активніше регулювати суспільне виробництво.

Виникнення і посилення державного регулювання капіталістичної економіки стало історичною передумовою утворення і подальшого розвитку змішаної економіки. Економічне регулювання почало доповнюватися соціальним, соціалізацією ринкової економіки, відносин власності, а капіталізм почав поступово перетворюватись у змішану економічну систему.

Соціалізація ринкової економіки в умовах змішаної форми її організації, національні особливості розвитку країн визначаються особливостями економічної та соціальної політики уряду, яка залежить від певної політичної його орієнтації і відповідної теоретичної моделі розвитку національної економіки.

Визначальними рисами змішаної економічної системи є:товарна форма виробництва;багатоукладність економіки і змішана власність на засоби виробництва;розвинута система суспільного поділу праці;продуктивні сили постіндустріального типу;антимонопольне регулювання і стимулювання досконалої конкуренції;економічний механізм побудовано на взаємодії вільного ринкового і державного регулювання;соціальний захист населення.

Найбільш повно характеризує сучасний стан розвитку капіталістичного виробництва термін «соціально орієнтована ринкова економіка». Дійсно, цей термін фіксує, по-перше, головну ознаку сучасного капіталізму, яка залишається за своєю глибинною суттю незмінною, а саме наявність товарної ринкової форми організації суспільного виробництва. Сюди входить і конкуренція, і монополізація як її наслідок і певне злиття монополії з державою. Усе це внутрішні ознаки розвитку цілісного, а саме ринкової економіки. З іншого боку, цей термін чітко визначає загальну функціональну спрямованість розвитку всієї системи сучасного ринкового господарства. Воно дійсно зорієнтовано на людину, на забезпечення її добробуту й досягнення справедливості, яка в межах ринкової економіки не може бути повною, але може мати досить високий рівень.

Отже, соціально орієнтована ринкова економіка, з одного боку, є наслідком розвитку продуктивних сил і однією з найбільш оптимальних форм їх реалізації. Вона втілює у своєму економічному організмі як переваги ринкового механізму саморегулювання, так і позитивні сторони державного втручання в економіку. Цей симбіоз стихійно-автоматичної і планової організації суспільного виробництва відображає як високий рівень самоорганізації приватної власності з її внутрішнім плануванням, високим рівнем раціоналізму, ощадливості й постійного потягу до підвищення ефективності виробництва, так і високий рівень усуспільнення виробництва, який вимагає координації дій усіх учасників суспільного відтворення у пошуку найбільш оптимальної організації всього економічного й соціального життя суспільства.

Поряд з цим соціально орієнтована ринкова економіка, як кінцеву мету свого функціонування визначає розвиток людини та її добробут. Це є не тільки наслідком потягу людства до соціальної справедливості. Головною причиною такої орієнтації є само виробництво. Рівень його розвитку як неодмінну умову вимагає наявність високоорганізованої, висококваліфікованої робочої сили, яка реалізує у виробництві не стільки свої енергетичні й транспортні функції (це все давно перекладено на плечі машин), і навіть значною мірою управлінські функції, скільки свої розумово-творчі функції. Це робить розвиток людини, задоволення її багатоманітних потреб, демократизацію її життя необхідною передумовою економічного зростання. Більше того, ефективність функціонування суспільного виробництва в окремій країні значною мірою залежить вже не тільки від професійно-кваліфікаційного ступеня розвитку робочої сили, а й від можливості використання всього спектраособливостей культурного й духовного розвитку конкретної нації. Це часто стає вирішальним моментом у досягненні високих результатів економічного й соціального розвитку конкретної нації.

Розвиток ринкової економіки в сучасних умовах реалізується в різних конкретних формах функціонування національної економіки.

Одна з перших сучасних моделей соціально орієнтованої ринкової економіки сформувалася в Німеччині й отримала назву «Соціальне ринкове господарство». Його теоретичною базою стали ідеї неолібералізму і його теоретиків — В.Ойкена, Л.Ерхарда та ін. У центрі «соціального ринкового господарства» стоїть людина, яка вільна у своїх діях, незалежна від будь-якого диктату влади, здатна реалізувати свій творчий потенціал,така людина здатна забезпечити високий рівень ефективності функціонування економіки.

Держава повинна створити для діяльності кожного сприятливе макросередовище, адекватне ринковій економіці. Це досягається шляхом захисту вільної конкуренції. Держава не рятує нікого від ринкових ризиків і не допомагає у випадку втрат, які стали наслідком прорахунків самого господарюючого суб’єкта. Держава допомагає тільки тим, хто потрапив у таке становище тільки через незалежні від нього обставини і тільки в масштабах, необхідних йому для подальшої самостійної діяльності.

Ця модель історично виправдала себе й забезпечила високий рівень розвитку економіки Німеччини. Третє місце у світі за абсолютними розмірами ВВП, високий рівень життя населення й потужні соціальні досягнення в цій країні є яскравим тому підтвердженням.

Друга модель соціально орієнтованої ринкової економіки сформувалася у Швеції. Вона характеризується бажанням досягти максимально можливої в ринкових умовах соціальної справедливості.Шведська модель ринкової економіки сформувалась у XX ст. За мету було поставлено досягнення високого рівня життя всіх верств населення. При цьому саме держава мала забезпечити цей рівень. Реформування економіки почалось в 30-ті роки минулого століття.

Шведська модель отримала назву «демократичний соціалізм». В її основі є збереження ринкової економіки, яка базується на приватній власності і потужна соціалізація сфери розподілу національного доходу через використання податково-трансфертного механізму. У Швеції держава своїм громадянам надає безкоштовне комфортабельне житло. Якщо ж громадянин орендує житлове приміщення, то держава повністю компенсує орендну плату. Багато споживчих товарів дотується, що робить їх доступними для широких верств населення.

Щоб забезпечити рівність і високий рівень соціального захисту населення, була введена прогресивна система податків. Податкове навантаження в Швеції - є однією з найвищих в світі. Максимальна ставка оподаткування особистих доходів склала 86 %. Механізм державного втручання в економіку був зосереджений на підтримці цін в аграрному секторі, ужитті заходів для послаблення циклічності розвитку економіки, досягненні повної зайнятості й розбудові соціально справедливої системи соціального захисту. Остання зосередилася на страхуванні населення від хвороб, безробіття, нещасних випадків на виробництві. Водночас було введено загальну народну пенсію, а також безплатну освіту й медичне обслуговування у формі обов’язкового медичного страхування. Народна пенсія означає, що вона сплачується в разі досягнення відповідного вікового рубежу не як колишньому працівнику, а як громадянину, тобто не залежить ані від зарплати, ані від стажу його роботи. Поряд із цим була запроваджена допомога дітям, і держава взяла на себе витрати, пов’язані з підвищенням кваліфікації та перекваліфікації тих, хто став безробітним.

Реалізація цих заходів дала можливість потужно підняти рівень життя населення й перетворити Швецію на одну з найрозвинутіших країн. Шведську модель часто називають соціалістичною ринковою економікою, і в цьому є певний сенс, бо саме в цій країні найбільш повною мірою реалізовано принципи справедливості й рівності, але не на основі бідності, а навпаки. Достатньо зазначити, що на початку XXI ст. у Швеції розмір ВВП на одного жителя дорівнював більше 20 000 дол. США. Середня тривалість життя в чоловіків становила 77 років, а в жінок — 83 роки. При цьому економіка країни залишається ринковою. 95 % усіх підприємств Швеції знаходиться в приватній власності. Держава не втручається в діяльність підприємств і не прагне формувати певну структуру національної економіки. Вона, перш за все, здійснює перерозподільні процеси й забезпечує соціальний захист населення.

Особливе місце в успішній реалізації соціально орієнтованої ринкової економіки займає Японія. Японська модел ь є досить специфічною, але вона є і однією з найефективніших. Ця відносно невелика країна, яка за територією вдвічі менша за Україну, на якій до того ж проживає втричі більше населення, країна, що за природно-ресурсним потенціалом не йде ні в яке порівняння з багатою Україною, сьогодні за економічним потенціалом поступається тільки США.Виробництво ВНП на душу населення складає більш45180 дол. США. Середня тривалість життя в чоловіків досягає 78 років, а в жінок — 84 роки.

Перша особливість японської моделі полягає в тому, що держава сприяє створенню потужних корпорацій, які являють собою фінансово-промислові групи. Не втручаючись у поточну діяльність корпорацій, держава посилювала їх розвиток, допомагаючи вирішувати стратегічні питання. Уряд сприяв проникненню цих корпорацій на міжнародні ринки. Зменшення податків і пільгові позики сприяли розвитку експортного потенціалу країни. Висока «японська» якість товарів, у поєднанні з їх відносно низькою вартістю через дешеву робочу силу, дозволили цій країні значною мірою захопити ринки високорозвинених країн.

Друга особливість пов’язана з тим, що держава зосередила свої зусилля на структурній перебудові національної економіки. В результаті в Японії склалася унікальна структура економіки: високо інтенсивна енерго- і ресурсозберігаюча науково-технологічна, орієнтована на експорт.

Третя особливість полягає в тому, що держава бере на себе важливу місію зі збирання й доведення до підприємців великого масиву інформації, необхідної для успішного ведення бізнесу. В умовах глобалізації економіки й швидкої зміни кон’юнктури на світових ринках це дає можливість підприємцям чітко орієнтуватись у ситуації.

Велике значення у ефективності функціонування японської економічної системи відіграє унікальна модель організації виробництва і управління. Цей стиль управління характеризується системою пожиттєвогонайму, визначенням рівня заробітної плати та службового просування в залежності від стажу роботи на даному підприємстві та віку, а також створенням профспілок безпосередньо на фірмах, а не на рівні галузі.

Ця система сприяла зменшенню соціальних конфліктів, формуванню духу колективізму, відданості своїй фірмі тощо. Проте, як відзначають вітчизняні фахівці, ця система в умовах сьогоднішнього динамічного суспільного виробництва має певні недоліки:

- динамізм сучасного виробництва змушує швидко міняти професійну структуру зайнятих, і робітник, якого переводять на інше робоче місце, може стати менш ефективним у процесі реалізації своєї здатності до праці;

- для системи пожиттєвого найму притаманне просування по службі в чіткій відповідності до стажу роботи й віку. Це гальмує просування по службі більш здібних та молодих і веде до певних втрат від того, що з віком людина зменшує свою адекватну реакцію на нове. Це приблизно так, як і в період афінської демократії, коли громадську посаду обіймали по черзі, що було дуже справедливо, але не вело до появи лідерів;

- у корпораціях намагаються залучати до прийняття рішення і до поліпшення організації виробництва членів робочого колективу. Це дає змогу залучити нові ідеї або отримати, як модно сьогодні говорити, ефект синергії. Але ці рішення ухвалюються вищою керівною ланкою аж до керівника фірми, що значно уповільнює прийняття рішення.

Ці недоліки призводять до того, що система пожиттєвого найму сьогодні вже відходить на другий план. Нею охоплюється в сучасній Японії тільки приблизно 25 % працюючих за наймом.

Французька модель ринкової економіки характеризується різноманітністю економічних інструментів, включаючи стратегічне планування, стимулювання конкуренції, регулювання. Відмінною особливістю цієї моделі ринку є включення стратегічного планування у ринковий механізм. Французька модель виходить з того, що ринок сам по собі не вирішує багатьох проблем. Зокрема, не вирішує проблеми соціального захисту населення; не забезпечує проведення фундаментальних наукових досліджень; слабку участь бере у створенні і розвитку соціальної інфраструктури.

Тому в розроблений індикативний план, який має рекомендуючий (індикативний) характер, включають замовлення щодо вирішення пріоритетних соціальних проблем. Замовлення стимулюються пільговим оподаткуванням та ціноутворенням. Держава протистоїть укладанню великими фірмами та компаніями угод, що стосуються рівня цін (стосовно їх підвищення або зниження) і цим самим перешкоджає монополізації ринку та послабленню конкуренції. Держава контролює ціни на продукти харчування, житло, медичну допомогу, а також на товари і послуги, що мають важливе соціальне значення.

Найбільш активним інструментом регулювання ринкової економіки у Франції виступає податкова система, яка забезпечує щорічне надходження понад 90% доходів національного бюджету.Франція займає третю позицію в ЄС і п’яту серед країн “великої сімки”. За обсягами ВВП Франція в ЄС уступає тільки Німеччині та Великобританії. Її частка у світовому ВВП складає близько 3,5%.

Основою американської економічної системи слід вважати приватне підприємництво. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найбільш активної частини населення. Більшість рішень приймається виходячи із ситуації на ринку і ціноутворення на ньому. Пряме державне регулювання є незначним, воно визначає лише правила гри на ринку. Втручання держави в ринкову систему відбувається через застосування фіскальної та монетарної політики. Вона здійснюється через системи оподаткування, цільових виплат, замовлень на товари і послуги; контроль з боку Федерального резервного фонду за грошовою масою і процентними ставками.

Становлення сучасної китайської моделі економічної системи історично почалося з 1976 року і пов’язано з іменем партійного лідера Ден-Сяопіна, який запровадив соціально-економічні реформи.

У китайських реформах були закладені такі принципи:

- реформування економіки повинно супроводжуватись розвитком продуктивних сил;

- у ході реформ необхідно перебудовувати економічну систему, а не соціально-економічний устрій, який повинен розвиватися і удосконалюватися;

- у під час реформування слід враховувати особливості розвитку власної країни, а не копіювати моделі інших країн.

Більшість перерахованих принципів відображають характерну рису китайських реформ — градуалізм, тобто поступовість проведення. У процесі реформування здійснено ряд розмежувань, зокрема:

- відокремлено право власності від права господарювання. Це означає, що засоби виробництва, які раніше належали державі, так і тепер їй належать, а права господарювання реформа надає підприємствам, які отримали самостійність. Головна мета такого розмежування — активізація діяльності трудових колективів;

- відокремлення державних функцій від функцій підприємств і перетворення останніх у самостійні суб’єкти ринкової економіки.

У процесі вдосконалення господарського механізму в Китаї здійснювався акцент на:створенні системи макроекономічного регулювання ринкової економіки;удосконаленні планування із зменшенням переваги директивного планування;впровадженні нового механізму ціноутворення;оволодінні новими методами макроекономічного контролю над інфляцією;розробленні нових підходів до створення бездефіцитного бюджету;удосконаленні податкової системи;забезпеченні взаємодії національної економіки із світовим господарством, поступового “відкриття” внутрішнього ринку для іноземних виробників товарів і послуг. Особливої уваги заслуговує політика заохочення іноземних інвестицій. Створюються спільні підприємства, спеціальні економічні зони, які розміщені вздовж океанського узбережжя Китаю і приваблюють іноземних інвесторів.

Таким чином, у розглянутих конкретних формах втілення й реалізації об’єктивних економічних закономірностей, притаманних сучасному етапові розвитку капіталізму, найбільш повно відобразилися пошук і свідоме вдосконалення всього комплексу виробничих відносин з метою досягнення їх відповідності характеру й рівню розвитку сучасних продуктивних сил. Подальше посилення усуспільнення виробництва вимагає активного втручання в господарче життя держави, яка й забезпечує постійне вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог з боку продуктивних сил, яким притаманна висока динаміка розвитку.

Дата добавления: 2014-11-16