Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Германські держави у 1814-1850 рр




Німецькі князівства пізніше за інші європейські країни стали на шлях капіталістичного розвитку. Аграрні реформи 1807, 1816 і 1821 років в Прусії та інших німецьких державах мали обмежений характер. Торгівля була слабо розвинутою. Нечисленні міста по суті були лише резиденціями государів.

Розширення капіталістичного виробництва стримувалось кріпацтвом, політичною роздробленістю та засиллям консервативних елементів у державному апараті.

На початку ХІХ ст. Німеччина, як і раніше, складалась із багатьох держав з власними митними системами, органами управління, законодавствами, системами мір і ваги. Уряди цих держав мало цікавили проблеми загальнонімецької єдності, в галузі внутрішньої і зовнішньої політики вони керувались лише власними інтересами. До наполеонівських війн абсолютна монархія в цих державах була переважною формою правління.

Наполеон, розбивши австрійські війська, поклав кінець існуванню Священної Римської імперії. В серпні 1806 року Франц ІІ відмовився від титулу її імператора. Міжнародний авторитет Габсбургів було підірвано. Політична самостійність багатьох феодальних держав була ліквідована, вони перетворились на васалів наполеонівської Франції.

Поразка французької армії в Росії допомогла німецьким державам здобути незалежність. Певний внесок в перемогу над Наполеоном, крім Росії внесли Австрія і Прусія.

30 травня 1814 року у Парижі був підписаний договір між державами-переможцями та переможеною Францією. Цей договір позбавив останню усіх територій, завойованих нею у війнах кінця XVIII – початку XIX ст. У вересні 1814 р. у Відні зібрався найбільш представницький з дипломатичних конгресів, які скликалися коли б то не було раніше. На нього з'їхалися 216 представників усіх європейських держав за винятком Османської імперії. 3-го січня 1815р. Англія, Австрія та переможена Франція уклали між собою таємний союз з метою протидії планам російського та прусського урядів у польському та саксонському питаннях (див. попередній параграф). Нові союзники навіть обіцяли один одному військову допомогу в разі необхідності. В результаті їх об'єднаного тиску на Пруссію тій довелося примиритися з корекцією власних масштабних планів. До Пруссії відходила лише північна частина Саксонії, а південна залишалася самостійним королівством. Вона ж отримала додатково Познань і Ґданськ зі складу колишнього Великого герцогства Варшавського (що суперечило планам Росії на ці території), а також шведську Померанію, Рейнську провінцію та Вестфалію. Останні дві провінції були найбільш розвинутими в економічному відношенні німецькими землями, важливим було і їх стратегічне становище. Галичина тоді ж була передана Австрії.

9 червня 1815р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. До нього увійшли 34 монархії та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек та Франкфурт-на-Майні). Прусські та австрійські володіння включалися до Німецького союзу не повністю. З прусських -поза Союзом залишалася Східна Пруссія та Познань, з австрійських -Галичина, Угорщина та більша частина південнослов'янських областей імперії. Австрійський канцлер Меттерніх добився гегемонії Австрії в Німецькому союзі і розглядав його як знаряддя австрійської політики. Тим самим Австрія перетворювалася на жандарма Європи. Керівний орган Німецького союзу -т. зв. Союзний сейм турбувався в першу чергу про збереження європейського статус-кво: державних кордонів, монархічних режимів, політичної ізоляції Росії та збереження політичної роздробленості німецьких земель. Після вражаючих перемог над Наполеоном Росія, намагалася претендувати на роль провідної європейської сили. Це не відповідало інтересам жодної з європейських наддержав–Англії, Австрії, Франції. Спроби Росії опертися на союз з Пруссією викликали зрозуміле занепокоєння у Відні, Лондоні та Парижі. В результаті цього Пруссії, як менш сильному учаснику намічуваної коаліції, дозволили дещо зміцнити свої позиції, але ціною розриву з Росією. Остання підтримувала прагнення Пруссії захопити усю Саксонію, але в свою чергу претендувала на герцогство Варшавське з Познанню та Гданськом включно.

Союзний сейм (бундестаг) -рада уповноважених окремих німецьких монархів -перебував у Франкфурті-на-Майні. В Союзі не існувало ні спільного судового органу, ні об'єднаного дипломатичного представництва, ні загальної армії. Рішення сейму ставали обов'язковими лише за умови їх визнання усіма суверенними государями -членами Союзу. Тим самим Німецький союз був слабкою конфедерацією, позбавленою реальної сили і значення.

Володіння Пруссії були роз'єднані і складалися з двох основних частин. Східна частина включала давні прусські провінції та Познань, західна -Рейнську область та Вестфалію. Обидві частини королівства були розділені землями інших німецьких государів, відрізнялися вони і за своїм внутрішнім суспільним ладом. У східних провінціях панувало крупне поміщицьке землеволодіння (місцевих поміщиків називали юнкерами). Юнкерам належала на селах вища поліцейська влада і вотчинна юрисдикція. Селянство, особисто вільне після реформи 1807 р., але політично безправне і позбавлене землі, продовжувало нести панщину і платити оброки. В західних володіннях Прусського королівства, які довго перебували під управлінням французів, селянство уже вивільнилося з-під кріпосної залежності, в життя ґрунтовно увійшли буржуазні порядки і створене французькою революцією законодавство, рівність усіх громадян перед законом, гласне судочинство тощо. Поміщицька юрисдикція, що зберігалася на сході Пруссії, тут давно уже припинила своє існування. Ця дуалістична модель прусської держави мала деяке притягальне значення -вона демонструвала певну толерантність її монархів до місцевих порядків і звичаїв та дозволяла сподіватися, що в майбутньому цей принцип буде поширений і на інші німецькі землі в разі їх можливого входження до складу Пруссії. Певну роль відігравали і релігійні відмінності -у східній частині сповідувався переважно протестантизм, у західній -католицизм. У кожній з восьми провінцій Прусського королівства діяли станові ландтаги, не пов'язані між собою, їх функції зводилися до дорадчих при монарху.

Політичний режим інших німецьких держав охоплював широкий спектр державно-правових моделей. Найтяжчим було становище народних мас на півночі -у Мекленбурзі, Брауншвейзі, Ольденбурзі та Гессені, де попередні феодальні порядки були відновлені у повному об'ємі. В чотирьох південнонімецких державах -Баварії, Вюртемберзі, Бадені та Дармштадті були введені конституції, дещо схожі на французьку Хартію 1814 р. У Ганновері та Саксонії поновлені станові ландтаги – анахронізм навіть не учорашньої, а позавчорашньої історичної епохи. Така політична строкатість виступала додатковою перепоною на шляху об'єднання усіх німецьких земель, перетворення Німеччини у цілісну та могутню державу.

Разом з тим, потреби економіки, єдність історичного минулого, мови і традицій усе нагальніше вимагали німецького возз'єднання. В ролі об'єднавчого центру, на думку німецьких патріотів, могла виступити Пруссія в якості наймогутнішої з власне німецьких держав. Політична роздробленість німецьких земель не дозволяла німецькій буржуазії конкурувати з сусідніми державами, оскільки кордони і високі митні тарифи перешкоджали вільному руху товарів і капіталу. Як результат, німецькі товари були дорожчими і мали нижчу якість. Цікаво, що вперше в світі клеймо «Made in...» з'явилося на англійських товарах в середині XIX ст. виключно з метою вирізнити якісні англійські вироби від дешевих німецьких підробок. Лише політичні зміни могли вивести німецьку економіку на вищий рівень, тільки об'єднана держава давала німецькій буржуазії шанс на виживання у конкурентній боротьбі. Ще у 1818р. в Пруссії був введений спільний для усіх восьми провінцій митний тариф. Пізніше її уряд здійснював постійні зусилля по знищенню митних перегородок між прусськими володіннями та сусідніми німецькими державами. У 1834 р. митний союз, нарешті, об'єднав 18 держав з 23 млн. населення. Це стало крупним політичним успіхом Пруссії. Німецька буржуазія починає розглядати Пруссію як свій форпост в економіці та політиці, тим більше, що Австрія та її сателіти до митного союзу не увійшли.

Розглянемо більш детально як власне розвивалася економіка Німецьких держав. Основною причиною запізнення промислового перевороту в Німеччині було те, що протягом першої половини XIX ст. вона ще залишалася аграрною країною і не могла наздогнати своїх суперників. Феодальні порядки і далі панували в селах, гальмуючи розвиток сільського господарства. Зберігалася цехова система. Вона зазнала краху в Німеччині лише наприкінці 60-х років, після того як за промисловим законом 1869 р. її скасували на всій території Північно-Німецького Союзу. До цього періоду офіційну відміну цехових привілеїв і цехового права стримувала держава, намагаючись узяти у свої руки регулювання промислового виробництва, налагодити контроль за діяльністю підприємств. Наприклад, у гірничодобувній промисловості державні чиновники не лише давали дозвіл на проведення робіт, а й визначали рівень технічного обладнання виробництва, обсяг добування, ціни, збут, відносини з робітниками тощо.

Свободу підприємницької діяльності на територіях під протекторатом Наполеона І було встановлено в 1808-1810 pp. У Пруссії перший крок зробили у 1806 p., скасувавши низку цехових заборон у ряді галузей. У 1810 р. було ухвалено закон, який закріплював принципи свободи підприємництва, зокрема право на промислову діяльність отримував будь-хто, хто бажав нею займатись і заплатив промисловий податок. Цехи залишалися як вільні союзи. Правові відмінності між містом і селом у галузі промисловості було, усунуто.

Повернути давнє становище цехів був покликаний закон 1835 р. За ним передбачалася наявність обов'язкового документа, який підтверджував знання промислу і на основі якого видавали дозвіл на проведення робіт у 42 галузях, перелічених у законі. Було відроджено обов'язкове учнівство перед відкриттям власної справи. У таких містах, як Ганновер, Ольденбург, Гамбург, цехову систему майже відновили. У Баварії, Бадені, Вюртемберзі свободу промислового підприємництва вводили поступово. Зрештою дорогу вільному підприємництву в Німеччині відкрив промисловий закон 1869 р.

Економічну відсталість Німеччини зумовила також її політична роздробленість. На початок XIX ст. на території Німеччини існувало близько 300 дрібних держав. Збереглися внутрішні митні збори, які дуже гальмували розвиток торгівлі та промисловості. На початку XIX ст. при перевезенні товарів із Дрездена в Магдебург мита доводилося платити 166 разів. Політична роздробленість позбавляла німецьку промисловість митного захисту від англійської конкуренції.

Часткова ліквідація феодального режиму на селі стала передумовою промислового перевороту в Німеччині. Першого відчутного удару феодальному режиму на селі завдали Французька революція 1789-1794 pp. та Наполеонівські війни. Вступаючи на німецьку територію, французи скасовували феодальні привілеї і звільняли селян від виконання феодальних повинностей. Так, за Люневільським миром 1801 р. лівобережжя Рейну відійшло тимчасово до Франції, там було ліквідовано феодальні привілеї та повинності селян, розпродано монастирські землі. Наполеонівське панування обмежило тут самостійність великого числа дрібних державних об'єднань. Потім удару по феодалізму завдали аграрні реформи початку XIX ст., що прискорило розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві.

Важливою умовою промислового перевороту в Німеччині стала ліквідація економічної роздробленості. У 1818 р. ухвалили митний закон, за яким на всій території Прусської держави ліквідували митні застави, збір акцизів та внутрішніх мит. Уперше в Німеччині утворився великий господарський район. Тариф 1818 р. захистив територію Пруссії від конкуренції інших німецьких держав, однак не міг протистояти тиску Англії та Росії, які були заінтересовані в безперешкодному збуті в Пруссії промислових товарів і зерна. У 1833 р. Пруссія домоглася організації Митного союзу, що об'єднав 18 держав Північної Німеччини, територія яких становила 77 тис. кв. км і на якій проживало 23 млн осіб. Усі митні застави, збір акцизів та внутрішніх мит на кордонах між цими державами було відмінено. Створення союзу сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку, насамперед машинного виробництва. Функціонування Німецького митного союзу обмежувалося 12 роками, але передбачалась його пролонгація на основі загальної згоди. Керував союзом спеціальний орган–Генеральна конференція, до якої входили уповноважені представники держав–учасниць союзу. Рішення вважалися ухваленими тільки в разі одностайного голосування. З кожною наступною пролонгацією зростало число учасників. Останній раз його було відновлено у 1867 р. Північно-Німецьким союзом укладенням союзу з південними німецькими державами терміном на 10 років. Митні тарифи встановлювала конференція, а всі митні доходи ділили між собою союзні держави пропорційно до чисельності населення. Після введення загальних грошових одиниць і метричної системи в 1871 р. завершився процес політичного об'єднання Німеччини. Міжнародні позиції Митного союзу досить швидко посилювалися. Про це свідчить укладення торгових договорів з Нідерландами, Грецією, Туреччиною, Англією і Бельгією.

Ще однією важливою перепоною для економічного розвитку була відсутність розвинутих шляхів сполучення. Їх стали прокладати після утворення Митного союзу. У 1835 р. появилася перша залізниця між Нюрнбергом і Фюртом завдовжки лише 12 км. У 1848 р. протяжність залізниць становила вже 2363 км. Перший німецький локомотив було збудовано в 1838 р. під Дрезденом. За протяжністю залізниць Німеччина на середину XIX ст. посідала одне з перших місць у світі (16 % світових залізниць). Високими темпами будували шосейні дороги. У 1816-1823 pp. на річках Німеччини появилися перші пароплави, проте економічного значення вони набули тільки з початком масових перевезень.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві, зростання мануфактурної промисловості, утворення Митного союзу, посилення процесів первісного нагромадження капіталу, можливість використання іноземної техніки прискорили початок промислового перевороту. У 1782 р. в Саксонії вперше застосували механічну прядку типу "Джері", у 1785 р. було створено першу німецьку парову машину, а в 1796 р. в Сілезії встановили першу доменну піч для виплавки чавуну на кам'яному вугіллі. З 1825 р. у Німеччині стали використовувати пудлінгування. Винахід Бессемера і Томаса дав змогу використовувати для виробництва металу залізні руди з високим вмістом фосфору, причому руда йшла на виплавку металу, а із відходів доменного процесу–шлаків–виготовляли міндобрива у вигляді фосфорного борошна.

На рубежі XIX і XX ст. Німеччина посідала друге місце у світі після США за видобутком залізної руди і виробляла 1/2 світового обсягу чавуну. На фабричній основі стала розвиватися бавовняна промисловість з використанням англійських машин. Із Англії ввозили парові машини. Багато машин і технічних пристосувань створили самі німці. Ще в 1814 р. німецькі винахідники К. Кеніг і Г. Вамер виготовили обладнання для швидкого книгодрукування. У 1835 р. Ж. Пешель створив кам'яноточильну машину, а П. Гумель у 1836 р.–набивний верстат. Усе більше винаходів з'являлось у галузі обробки металів. У 1803 р. винайшли циліндрово-свердлильний верстат, у 1807 р.–горизонтальний. У 1837-1849 pp. число стаціонарних парових машин у Пруссії збільшилося з 423 до 1444. Їх усе ширше використовували також на транспорті. Кількість пароплавів до середини XIX ст. становила 90, а паровозів – 429.

Найбільше машинну технологію впроваджували у виробництво в текстильній промисловості, особливо в бавовняній, зокрема в Саксонії. У межах Митного союзу в 1846 р. налічувалося вже 313 прядок і 750 тис. механічних верстатів. Ткацьке виробництво залишалося в руках кустарів, тобто ремісників і робітників "домашньої промисловості" (розсіяної мануфактури). У Сілезії розвивалося льонопрядильне виробництво на машинній основі. У 1839 р. на території Пруссії було 11 фабрик, що виготовляли льняну пряжу, тому кустарне і мануфактурне виробництво опинилось у тяжкому становищі.

Створення Митного союзу стимулювало розвиток шовкової промисловості, її давнім центром був Крефельд, вироби якого мали широкий попит на лейпцизьких ярмарках. У 1846 р. в Крефельді працювало 8 тис. шовкоткацьких верстатів, 20 фарбувалень, 7 філій.

Значні зміни відбулися й у важкій промисловості. З появою парових машин зріс попит на вугілля. Видобування вугілля в Пруссії збільшилося в 1824-1843 pp. з 1,2 млн до 3,1 млн т, 1800-1848 pp. у 4 рази–з 25 тис. до 100 тис.–зросла загальна чисельність шахтарів, в інших галузях важкої промисловості–у 12 разів, з 50 тис. до 600 тис. осіб.

Початок будівництва залізниць відіграв важливу роль у прискоренні промислового перевороту в Німеччині.

Недостатній розвиток транспортного машинобудування був слабким місцем німецької промисловості. Хоча паровозобудівний завод Борзіга в Берліні збудовано ще в 1833 p., а в 40-х роках паровозобудівні заводи появилися в Касселі і Хемніці, їхня продукція була незначною. Відомо, що на початку 40-х років на залізницях Німеччини використовували 245 паровозів, із яких лише 36 були німецькі.

Можна виділити три етапи промислового перевороту в Німеччині:

1) 30-40-ві роки–підготовчий етап. Переворот відбувався переважно в текстильній промисловості;

2) 50-60-ті роки–Німеччина переживала промислове піднесення, пов'язане з широким розвитком важкої промисловості;

3) після утворення у 1871 р. Німецької імперії спостерігався тісний взаємозв'язок розвитку фабричної промисловості з формуванням монополій.

Проте феодальні пережитки в 30 – 40-х XIX роках XIX ст. не дали змоги досягти високого рівня промислового розвитку. Обсяг виробництва найважливіших товарів був нижчий, ніж в Англії, Франції. Німецькі вироби зазнавали сильної конкуренції з боку англійських навіть на внутрішньому ринку. У цих умовах промисловий переворот міг відбуватися тільки за рахунок особливо інтенсивної експлуатації робітників. Низька заробітна плата і небачена тривалість робочого дня були в Німеччині найважливішими джерелами нагромадження капіталу.

Значне промислове піднесення в Німеччині відбулося в 50-60-х роках. За 50-ті роки XIX ст. обсяг промислового виробництва подвоївся, а за 60-ті роки зріс ще в півтора рази. Випереджаючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості. Виробництво засобів виробництва з 1861 по 1870 р. збільшилось на 23 %, тоді як виробництво предметів споживання–лише на 9 %. Будівництво залізниць дало сильний поштовх розвитку фабричної промисловості, породивши великий попит на вугілля, рейки, паровози, вагони. Набули розвитку нові галузі промисловості, насамперед хімічна індустрія. Відкриття анілінових барвників (1856) було покладено в основу виробництва не тільки фарб, а й фармацевтичної продукції, вибухових речовин, каучуку. Нарощувалися потужності фабрик з виробництва калійних і фосфорних міндобрив. Хімічна промисловість посіла третє місце серед галузей німецької промисловості, а за часткою у світовому виробництві–друге місце після США. Значного розвитку набула німецька електротехніка. Про це свідчить динамо-машина–винахід Е.В. Сіменса (1867 p.). Створення генератора для вироблення електричного струму знаменувало перші кроки електротехнічної промисловості. Цей період промислового перевороту вирізняється ще й тим, що німецька індустрія механізувалася на основі розвитку вітчизняного машинобудування. У Німеччині виникли великі на той час машинобудівні заводи. Наприклад, у 1866 р. на локомобільній фабриці Борзіга працювало 1600 робітників. Аналогічні підприємства споруджували в Хемніці, Касселі та в інших містах.

З викладеного видно, що структура галузей важкої промисловості Німеччини в цей період була значно ширшою, ніж в Англії і Франції. Нові підприємства у важкій промисловості являли собою справжні індустріальні гіганти, обладнані найновітнішим устаткуванням, з передовими технологіями.

Розвиток банківської системи полегшував мобілізацію капіталів, необхідних промисловості. 50-ті роки стали періодом банківського посередництва, закладення основ кредитної системи німецького капіталізму. Надзвичайно важливу роль відіграли акціонерні компанії, які після революції 1848-1849 pp. почали рости як гриби. Усього за наступні 20 років у Пруссії виникло 295 компаній: гірничопромислових, металургійних, страхових, залізничних та інших, капітал яких становив 2,4 млрд марок. Важливе значення мав приплив іноземного капіталу–бельгійського, голландського, англійського, французького–у промисловість Рейнської області.

Особливістю формування кредитної системи країни в XIX ст. стало те, що акціонерні товариства на правах командитних товариств швидше виникали передусім у столицях малих німецьких держав, де на це не треба було ніякого дозволу. У 30-40-х роках розвиток їх у великих містах гальмувався тим, що для організації товариства було потрібно спеціальне рішення уряду. З утворенням Північно-Німецького союзу почалося законодавче обмеження прав місцевих банків на випуск банкнот, посилилася централізація емісійної справи в руках державної кредитної установи–Прусського банку (заснований у 1765 p.), що стало однією з основних умов утворення єдиного економічного простору.

Кредитування промисловості й торгівлі до середини XIX ст. здійснювали банківські доми Ротшильда, Шредера, Мендельсона, Блейхредера та ін. На їхній базі та на основі промислових фірм виникали великі акціонерні банки. Діяльність приватних акціонерних банків мала спеціалізований характер – за галузями економіки й окремими територіями. Наприклад, Шафгаузенський банківський союз (1848) зосередив свої операції в Рейнській області і сприяв розвитку гірничозаводських підприємств. Німецький банк (1870) було створено за сприяння берлінських і франкфуртських приватних банківських фірм. Він здійснював операції в галузі зовнішньої торгівлі, а Дрезденський банк (1872) кредитував хімічну і текстильну промисловість Саксонії.

Інша особливість великих акціонерних банків Німеччини – універсальний характер їх внутрішньої організації. Вони проводили регулярні операції (вклади, облік векселів, позики) поряд із нерегулярними (емісія фондів, торгівля цінними паперами). Обмеження їхньої діяльності визначеним колом клієнтів (галузь економіки, територіальний район) давало можливість контролювати потребу в кредиті промислових підприємств, мати інформацію про інші банки. Чітка інформація давала змогу продумано визначати характер їхньої установчої політики, що зробило їх одними з найнадійніших і найсолідніших у світі. Уже в цей період практикувалося об'єднання інтересів: при збереженні самостійності об'єднували капітал для проведення фінансових операцій. Починають зливатися банківський і промисловий капітал. Великі банки намагалися поставити під контроль промислові підприємства, яким вони надавали послуги.

У середині XIX ст. в країні почав розвиватися іпотечний кредит. Прусські земські каси, які було створено ще наприкінці XVIII ст., і які надавали послуги під заставу землі, уже не могли забезпечити потреби в іпотечному кредиті, що й зумовило організацію спеціальних земельних (іпотечних) банків.

Свою промислову відсталість Німеччина ліквідувала до 70-х років XIX ст. На її частку в 1870 р. припадало вже 13 % продукції світової промисловості. За основними показниками–видобуток вугілля, виплавка чавуну, довжина залізниць, потужність парових двигунів Німеччина перевищила Францію. Темпи зростання промисловості в Німеччині були вищими, ніж у Франції й Англії. За 1850-1869 pp. переробка бавовни в Німеччині збільшилась у 3 рази. Розвивалась і шовкова промисловість. За 1840-1860 pp. імпорт сирої вовни в країну збільшився з 8,3 до 18,8 тис. т. У 1861 р. на її території функціонувало вже 1067 суконних підприємств. На 215 фабриках зосереджувалося шовкопрядильне виробництво. Проте в другій половині XIX ст. ситуація змінюється. Розвиток дешевих морських шляхів спричинив зниження цін на вовну. Англія як основний споживач вовни стала імпортувати її з Австралії та Південної Америки. Розквіт вовняного виробництва у 1800-1850 pp. у Європі було підірвано у зв'язку зі зменшенням пасовищ і, відповідно, скороченням вівчарства, з інтенсифікацією землеробства.

Основою промислового піднесення в 1850-1870 pp. стала важка промисловість. У структурі німецької промисловості центр тяжіння перемістився у сферу видобутку вугілля, виплавки металу, виробництва машин. За 1850-1870 pp. видобуток кам'яного вугілля в Німеччині зріс із 225 тис. т до 1,4 млн т, або в 6,2 рази, видобуток залізної руди в 1860-1870 pp.–із 1,4 млн до 4,3 млн т. Німеччина почала створювати своє машинобудування. За 1846-1861 pp. число машинобудівних заводів зросло з 131 до 300. Саме в цей період розбагатіла фірма Крупа, що утворилася ще в 1811 р. Цьому сприяла також мілітаризація Пруссії, яка намагалася об'єднати Німеччину силою, а також готувалася до війни з Францією. На цей період припадає формування військово-промислового комплексу. Крім артилерійських заводів Крупа, сюди входили машинобудівні підприємства Борзіга, сталеварні заводи братів Маннесманів, Стіннеса. Виконуючи державні замовлення, ці підприємства мали державну підтримку в різних формах. У 1846-1861 pp. при загальному збільшенні виробництва число металургійних заводів зменшилося з 913 до 655, суконних–із 708 до 519, бавовняних–із 616 до 351, паперових–із 394 до 376, що засвідчувало посилення процесу концентрації в промисловості. Швидкий розвиток залізничного будівництва в Німеччині був визначальним у 50-60-х роках XIX ст. За 1851-1870 pp. довжина колій залізничної мережі Німеччини збільшилась у 3 рази, число паровозів зросло у 8, товарних вагонів–у 12 разів. У 1853 р. майже половина залізниць належала державі. Залізниці будували як за державні кошти, так і за приватні. За 1865-1875 pp. в Пруссії протяжність державних залізниць зросла на 41 %, а приватних–на 103 %. Наприкінці 70-х років казна почала викупляти приватні залізниці (у 1919 р. лише 6,1 % всіх залізниць перебувало в приватній власності). Причини були як політичного, так і фіскального характеру. Дивіденди приватних залізниць у 60-х роках становили 15-20 %, що слугувало стимулом для залізничних компаній до розширення мережі, а це, у свою чергу, сприяло зростанню промисловості. Залізничне будівництво стало одним із джерел збагачення банківського та промислового капіталу. У 1850-1870 pp. більш ніж у 200 разів зросли вантажні перевезення, що вказувало на значний розвиток внутрішньої торгівлі. Якщо в 1846-1850 pp. обсяг грошового обігу не перевищував 5,73 млн марок, то в 1870 р. він сягнув 432,3 млн марок. Обіги в зовнішній торгівлі за 1850-1870 pp. потроїлися. У складі експорту почала переважати промислова продукція (машини, вугілля, шерстяні тканини, хімічні продукти, цукор тощо). В імпорті найбільше значення мали бавовна, вовна, пшениця, ячмінь, залізна та мідна руди.

Якщо в Голландії та Англії під впливом внутрішніх чинників і європейського ринку швидко розвивався капіталізм, то Німеччина в 70-х роках XVIII ст. залишалася феодальною державою з пануванням поміщицької системи. Феодальна експропріація землі набула великих розмірів. Відбувався процес обезземелення і зубожіння селян.

Загальне уповільнення економічного розвитку Німеччини в цей період стало причиною відродження кріпосництва. Після Великих географічних відкриттів торгові шляхи перемістилися на Атлантичний океан, почався занепад північноіталійських міст, із якими були тісно пов'язані міста Південної Німеччини. Залишаючись політично роздробленою, Німеччина не могла брати участі в географічних відкриттях, світовій торгівлі, пограбуванні колоній. Вона не могла також використати зовнішні джерела первісного нагромадження капіталу, що дуже послаблювало розклад феодалізму і розвиток капіталізму.

До середини XIX ст. з огляду на ці обставини Німеччина залишалась аграрною країною. Сільське господарство було головною галуззю її економіки, де в останній третині XVIII ст. прискорився процес обезземелення селян. Знесення селянських дворів у Пруссії, тобто поглинання земель дрібних землевласників великими юнкерськими володіннями, стало масовим явищем. Розширення дворянського землеволодіння за рахунок привласнення селянських земель значно посилилось наприкінці XVIII ст. Одночасно з експропріацією селянських земель посилюється кріпосна залежність селян. Селяни були позбавлені всіх громадянських прав і не могли без дозволу поміщика перейти в іншу місцевість. Порівняно з іншими країнами Західної Європи падіння кріпосного права в Німеччині сталося пізніше. Ліквідацію кріпосного права тут, на відміну від Франції, було здійснено поступово і "зверху", тобто шляхом урядових реформ. Тому звільнення сільського господарства Німеччини від феодальних пережитків мало вкрай затяжний, до того ж половинчастий характер. Особливо яскраво це виявилось у Пруссії, в найбільш значній і сильній із держав Німеччини. Звідси й назва "прусський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві".

Едикт 9 жовтня 1807 р. став першим кроком у проведенні аграрних реформ у Пруссії. Згідно з ним було проголошено знищення особистого закріпачення, скасовано особисту залежність селян від поміщиків. Селяни діставали право розпоряджатися своїм майном, вільно влаштовувати шлюбні справи, їх звільняли від примусової дворової служби в панів. Едикт розв'язав питання, яке мало важливе значення для створення умов формування ринку землі–право переходу землі від однієї особи до іншої. Зникала відмінність між землями дворян та інших станів. Однак зберігалися повинності, пов'язані з земельними наділами, при цьому поміщикам-юнкерам дозволяли приєднувати до своїх маєтків селянські ділянки, спустошені під час війни.

Другим кроком реформ став указ від 14 вересня 1811 р. про регулювання земельно-тяглових відносин селян і поміщиків, призупинення орендного землекористування та визнання за селянами права власності на землю, про ліквідацію панщини й оброчних платежів. Практична реалізація указу почалась у 1816 р. Наступний закон 1820 р. закріпив право власності на землю, надав селянам право викупляти свої повинності шляхом сплати спершу 25-кратної суми, а пізніше 18-кратних розмірів річних рентних платежів, або поступитися поміщикові 1/2 чи 1/3 свого паю. Проте це право поширювалося тільки на двори, які мали коней і упряж. Усі селяни не отримали землі й перетворилися в батраків.

Після революції 1848 р. уряд пішов на деякі поступки і в 1850 р. узаконив право власності селянина на ділянку землі, яку він обробляв. Однак панщина та інші повинності зберігались у повному обсязі та підлягали викупові. Незадоволення поміщиків таким "звільненням" селян привело до того, що вже в 1853 р. уряд ухвалив декларацію, що обмежувала "регулювання" земель лише тими ділянками, з яких у 1811 р. платили державну подать. Унаслідок цього значна частина дрібних селян не змогли скористатися Законом 1850 р. У Західній Пруссії, у Померанії, він не поширювався на малоімущих селян. Видане у 1854 р. Положення про батраків юридично закріпило феодальні пережитки в Пруссії. Для тих селян, які скористалися правом 1850 p., було створено Рентний банк, що мав відділення в кожному окрузі. Банк надавав поміщику 4 % рентної позики і посвідчення на суму капіталізованої ренти з розрахунку 5 % річних. Поміщик мав право щороку пред'являти до оплати в будь-якому приватному банку відповідний купон. У селянина ж банк вилучав щомісячно 1/12 частину річної ренти, яку він мав сплачувати 41 рік і 1 місяць, якщо річна рента була капіталізована з розрахунку 4 % річних, і 56 років і 1 місяць, якщо рента була капіталізована з розрахунку 5 % річних. Щомісячні внески стягували збирачі податків як сплату, яку прирівнювали за її значенням до державного податку. Селянин міг одразу сплатити всю суму боргу грошима або частиною землі. Такий процес закабалював рентною платою частину селян і посилював диференціацію на селі.

Лише незначна частина заможних селян могли придбати землю у власність. Унаслідок цього на середину XIX ст. у руках юнкерства, а юнкерське господарство становило більш як 1000 га, було 60 % усіх земель (Пруссія та Мекленбург). Дрібні господарства, що становили 70 % від загального числа, володіли лише 9 % обробленої землі. У німецькому селі з'явилося багато безземельних селян, які потрапляли в становище посилено експлуатованих як з боку поміщиків, так і з боку гросбауерів (клас капіталістичних фермерів у північно-західних землях і в Баварії). На південному заході переважали дрібні селянські господарства.

Незважаючи на половинчастий характер реформ, сільське господарство Німеччини в XIX ст. розвивалося досить швидко. Значно поліпшилася агрокультура: було введено багатопільну сівозміну, підвищено якість обробітку землі. Посіви зернових доповнювали кормові й технічні культури. У Померанії й Бранденбурзі, де переважали піщані ґрунти, розширили площі під картоплю, яку використовували для виробництва спирту–важливого експортного товару країни. За збором картоплі та цукрових буряків Німеччина в другій половині XIX ст. посіла перше місце у світі. Зміцнення кормової бази сприяло розвитку скотарства, особливо молочного тваринництва. У господарствах поміщиків і гросбауерів почали широко використовувати сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива. У Німеччині було відкрито поклади калійних солей, що дало поштовх зародженню науки агрохімії. У 1840 р. німецький хімік Ю. Лібіх опублікував працю, яка і заклала основи науки про мінеральні добрива. Його відкриття порівнювали з винаходом парового двигуна й динамо-машини в промисловості. Дуже швидко Німеччина стала світовим постачальником мінеральних добрив.

Внаслідок аграрних перетворень, проведених у Німеччині в першій половині XIX ст., економічна і політична міць феодального дворянства не тільки збереглась, а й зросла. Це мало негативні наслідки для всієї соціально-економічної системи країни. Юнкерство зберегло свої панівні позиції в керівництві країною. Державний апарат, офіцерський корпус формувався з юнкерів. Німецька буржуазія, будучи політично слабкою і неорганізованою силою, пішла на союз із юнкерством. Він визначав всю соціально-політичну структуру німецького суспільства, надаючи йому мілітаристського, винятково агресивного, реакційного характеру. Те, що в сільське господарство не спрямувалося більш-менш значних коштів, зробило його неконкурентоспроможним. У 70-х роках XIX ст. Німеччина перетворилась у країну, що ввозила продукти.

Таким чином, розвиток торгівлі, розширення внутрішнього ринку, будівництво доріг, особливо залізниць, зруйнували державну обмеженість і партикуляризм у праві. Буржуазія потребувала свободи підприємницької діяльності. Однак її сковували політичний лад і законодавство. Конфлікт між буржуазією та дворянством з кожним роком загострювався. Тільки буржуазна революція могла знищити економічне й політичне відставання Німеччини від передових країн Європи.

Наприкінці 40-х років політична ситуація в Німеччині ускладнилась економічною кризою та неврожаєм. Виступи селян загрожували перерости в селянську війну. В березні 1848 року в багатьох містах Німеччини почалися революційні демонстрації і влада в Бадені, Гессені, Дармштадті, Вюртемберзі перейшла до рук ліберальної буржуазії. Коаліційні буржуазно-дворянські уряди були створені в Саксонії та Баварії.

В столиці Пруссії Берліні революційні події почалися 6 березня. 18 березня був опублікований указ Фрідріха-Вільгельма IV про скликання об'єднаного для усіх восьми прусських провінцій ландтагу. Цей же документ проголошував необхідність прийняття нової конституції Німецького союзу, яка б передбачала створення загальнонімецьких збройних сил, ліквідацію внутрішніх митниць тощо. Інший указ проголошував відміну цензури. 29 березня у Пруссії був сформований новий уряд, прем'єром якого став лідер рейнських лібералів Кампгаузен. Більшість міністерських портфелів опинилася у руках обуржуазнених аристократів.

1 та 8 травня 1848р. відбулися двоступеневі вибори до прусських Установчих зборів. 22 травня вони розпочали свою роботу. Кампгаузен поставив на обговорення цих зборів проект конституції, яка передбачала збереження в Пруссії монархії та запровадження двопалатного парламенту. Одночасно Установчі збори виступили проти демократичного вирішення аграрного питання. Зокрема, вимога відміни феодальних повинностей без викупу була відкинута, що називається, з порогу. Навесні 1848 р. були проведені вибори до загальнонімецького парламенту. Більшість отримали представники ліберальної буржуазії.

Поразка червневого повстання робітників у Парижі означала поворот європейської (в т. ч. і німецької) ліберальної буржуазії до союзу з феодальною аристократією та монархічними режимами. Це мало свій вплив і на долю німецького об'єднання. Шанс здійснення цього об'єднання революційним шляхом, під тиском широких народних мас одночасно з проведенням назрілих демократичних перетворень був остаточно втрачений.

Відразу після поразки пролетаріату в Парижі, в Пруссії впав ліберальний кабінет Кампгаузена і був сформований контрреволюційний уряд генерала Пфуля. А 17 вересня у Берлін були введені гвардійські полки. 3 листопада в Берліні утворилося нове міністерство графа Бранденбурга. Усі ліві газети були закриті, національна гвардія роззброєна, демократичні організації розпущені. 9 листопада державний переворот у Пруссії завершився. Прусські Установчі збори були спершу переведені до Бранденбурга, а 5 грудня 1848 р. їх без особливого шуму розпустили. Тоді ж населенню Пруссії була «дарована» досить ліберальна конституція. Вона гарантувала свободу слова, зібрань та союзів представництво в палатах. Стаття 8 проголошувала недоторканість приватної власності. Разом з тим королівська влада проголошувалася «Божою милістю». Король отримував у повноваження право абсолютного вето, безконтрольного управління армією, оголошення війни. Зберігалося попереднє карне законодавство та податкова система, вводилися певні обмеження виборчого права.

Вже 30 травня 1849 р. король видав так званий «трикласний виборчий закон», яким була здійснена відміна загального виборчого права. Згідно цього документа, чоловіче населення Пруссії у віці від тридцяти років поділялося на три курії в залежності від рівня сплачуваних податків. Усі три класи виборців (відповідно -153 тис., 409 тис. та 2651 тис. чол.) обирали по однаковому числу виборщиків. В свою чергу, ці виборщики шляхом відкритого голосування обирали депутатів прусського ландтагу. Така процедура «виборів» забезпечила в першому з обраних ландтагів 250 з 350 депутатських місць королівським чиновникам.

31 січня 1850 р. Пруссія знову ж таки з рук короля, а не ландтагу, одержала нову конституцію, за якою двопалатний парламент отримав право вотування законів, затвердження бюджету та податків. Члени нижньої палати обиралися на основі «трикласного закону» 1849 р. Верхня палата була задумана як наполовину виборна, але уже з 1852 р., за наполяганням канцлера Бісмарка, стала пожиттєвою і спадковою. Вона формувалася з принців крові, князів і призначуваних королем перів. Сюди ж спочатку потрапили обер-бургомістри великих міст та представники університетів, але у 1852 р. їх представництво

було скасоване.

За Конституцією 1850 р. король зберігав право абсолютного вето з метою не допустити «довільної зміни існуючого становища». Йому ж належало право законодавчої ініціативи. Король був главою виконавчої влади. Він міг розпускати нижню палату, що іноді й відбувалося ще навіть до першого засідання ландтагу, якщо склад обраних депутатів видавався монарху надто ліберальним. Міністри були непідзвітними ландтагу, не несли колективної відповідальності не йшли у відставку внаслідок вотуму недовіри. По суті, ландтаг залишався дорадчим органом при королі. З деякими поправками ця конституція діяла у Пруссії до 1919 р.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-16; Просмотров: 705; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.058 сек.