Поняття, види та систематизація планів підприємства

Планування як розділ економіки підприємства становить собою систему упорядкованих знань про сутність, методологію та принципи розробки планів, організацію планової роботи в підприємствах.

Планування – одна з функцій управління підприємством. В умовах ринкової економіки для підприємців планування є способом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, воно є необхідним для приведення господарчої діяльності підприємства до відповідності з вимогою ринку.

У вітчизняній економічній науці неодноразово дискутувалося питання про необхідність планування господарчої діяльності. Особливо заперечувалось планування в ринкових умовах господарювання. «План» та «ринок» вважалися несумісними. «Ринок» сам відрегулює та вирішить всі проблеми. З переходом до повної господарчої та юридичної самостійності підприємств та з формуванням ринкової економіки, безумовно, змінився зміст планування, призначення планів підприємств

Значення планування полягає в тому, що заздалегідь визначаються шляхи, засоби й методи реалізації обраної стратегії діяльності підприємства.

Теоретичні основи планування безперервно розвиваються і, оскільки планування – це функція управління, то по мірі змінювання принципів господарювання змінювались принципи та методи планування.

В історії економіки України відомі такі крупні зміни, як створення, а потім руйнування централізованого (із єдиного центру) планування, створення в масштабах держави індикативного планування. Підтвердженням тому, що планування, як одна з функцій управління, не належить тільки соціалістичній системі господарювання, є те, що в інших державах здобуло розвитку вчення про планування в масштабах держави (індикативне планування) та внутрішньогосподарське планування.

План – це документ, в якому на конкретний господарчий період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства.

Планування здійснюється на основі комплексу певних принципів та методів, їх сполучення створює наукові основи планування.

Принципи планування визначають характер та зміст планової роботи.

В даний момент немає єдності в трактуванні принципів планування. План повинен бути не тільки переліком основних видів робіт та послуг, що виконуються, але й передбачати використання передової технології виробничої або комерційної діяльності, забезпечувати необхідними коштами та економічними ресурсами. Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності в підприємстві.

Уперше загальні принципи планування були сформульовані французьким ученим Анрі Файолем – засновником так називаної класичної адміністративної школи управління, їм було названо п'ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість та точність.

Принцип необхідності в плануванні означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при будь-якому виді трудової діяльності. До того, як діяти, колектив підприємства повинен знати, чого він хоче та може.

Принцип єдності передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та вертикальному рівнях планування та управління.

Принцип безперервності в плануванні полягає в тому, що процес планування на підприємстві повинен здійснюватися постійно та без зупинки в межах виробничо-господарчого циклу.

Крім того, процес планування повинен бути безперервним також з наступних причин:

- невизначеність зовнішнього середовища робить необхідним поступове коректування очікувань підприємства та відповідні виправлення та уточнення планів;

- змінюваність не тільки фактичних передумов, але й уявлень підприємства про свої внутрішні цінності та можливості.

Принцип гнучкості в плануванні полягає в наданні планам та процесу планування можливості змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміненими зовнішніми та внутрішніми умовами. Тому плани, звичайно, як це прийнято у світовій практиці, містять так називані резерви. При дотриманні цього правила необхідно також планувати величину таких резервів, тому що їх необґрунтоване застосування відображається на результатах планування. З фінансової точки зору забезпечення принципу гнучкості в плануванні потребує додаткових витрат.

Принцип точності. Усілякий план повинен бути складеним с такими точністю, конкретизацією та деталізацією, яких бажає досягнути підприємство, враховуючи його фінансовий стан, положення на ринку та ін.; тобто ступень точності плану можливий будь-який, але він обов'язково має забезпечити ефективність діяльності.

Крім перелічених, відомий американський економіст у галузі планування Р.Л.Акофф сформулював ще два принципи: принцип участі та принцип холізму.

Принцип участі в плануванні передбачає, що ніхто не в змозі планувати ефективно для когось іншого. Краще планувати для себе (неважливо, як погано), ніж щоб хтось планував тебе (неважливо, як гарно). Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади та функції, яку він виконує. Планування, засноване на принципі участі, називають партисипативним.

Реалізація принципу участі має наступні переваги:

- кожен із робітників підприємства отримує більш глибоке розуміння підприємства, знання різних сторін його життя;

- плани підприємства стають приватними планами робітників, а участь у досягненні цілей підприємства

- приносить задоволення власних потреб робітників. Посилюється мотивація праці, зміцнюється єдність команди;

- робітники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, а це є додатковий ресурс для підприємства;

- об'єднуються дві функції управління: оперативне керування та планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім для керівників.

Принцип холізму в плануванні складається з двох частин: координації та інтеграції. Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що діяльність на одній частині підприємства не можна планувати ефективно, якщо таке планування не пов'язане з плановою діяльністю окремих одиниць даного рівня і що всілякі зміни в планах одного з підрозділів повинні бути відображеними в планах інших підрозділів. Таким чином, взаємозв'язок та одночасність – головні риси координації планування на підприємстві.

Інтеграція планової діяльності передбачає, що в підприємстві існує різноманіття відносно відособлених процесів планування та приватних планів підрозділів, але кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства, а кожний окремий план є частиною плану більш високого підрозділу. Всі плани, створені в підприємстві — це їх взаємопов'язана система.

У вітчизняній науці та практиці планування, окрім розглянутих класичних принципів, широку популярність надбали загальноекономічні принципи: системність, цілеспрямованість, комплексність, оптимальність, ефективність, науковість, пріоритетність, збалансованість, зайнятість, директивність, самостійність, рівнонапруженість, конкретність, об'єктивність, динамічність, ризик та ін.

Принцип системності в плануванні передбачає використання кількісних та якісних закономірностей в економних системах, побудування такого логічного ланцюгу, згідно якому процес виробітку та обґрунтування будь-якого рішення відштовхується від визначення загальної цілі системи та підпорядкування цієї цілі діяльності всіх вхідних до нього підсистем. При цьому дана система розглядається як частина більш крупної системи, яка також складається з певної кількості підсистем.

Принцип науковості в плануванні означає, що в планах соціально-економічного розвитку всіх рівнів усебічний облік вимог об'єктивних економічних законів повинен базуватися на застосуванні наукового інструментарію, глибокому вивченні досягнень вітчизняного та закордонного досвіду формування планів.

Принцип цілеспрямованості (орієнтації на стратегію підприємства) у плануванні передбачає активний характер планування, включаючи цілі, які мають бути досягненні шляхом активних дій органів керування.

Принцип пріоритетності в плануванні треба розуміти, як переважне, головне значення чого-небудь. Необхідність вибору пріоритетних напрямків обумовлена, по-перше, обмеженістю ресурсів, по-друге, невідкладністю рішення найважливіших проблем.

Принцип збалансованості в плануванні повинен забезпечувати відповідність потенційних можливостей внутрішньогосподарчої діяльності підприємства задовольняти потреби ринку.

Принцип ефективності в плануванні полягає в тому, щоб витрати на складання плану були меншими за ефект, який приносить його виконання. При оцінці ефекту в процесі планування звичайно відбувається порівняння очікуваних показників зі заздалегідь обраною ціллю, встановленим нормативом прибутковості та іншими порівнювальними даними.

Принцип оптимальності в плануванні передбачає необхідність вибору найкращого варіанта на всіх етапах планування з декількох можливих або альтернативних. Критерієм оптимальності різних планів може бути максимальний або мінімальний прибуток або інші кінцеві результати, величина яких попередньо визначається в процесі планування на підприємстві.

Принцип комплексності в плануванні. Враховуючи те, що на підприємстві будь-яке планове рішення впливає як на економічні результати, так і на соціальні, організаційні, технологічні та ін., необхідно, щоб прийняті планові та управлінські рішення забезпечували облік змін як в окремих об'єктах, так і в кінцевих результатах свого підприємства, тобто були комплексними.

Методи планування як складова частина методології планування становлять собою сукупність способів та прийомів, за допомогою яких планування в підприємстві може відноситися до того чи іншого типу залежно від ознаки, за якою воно класифікується. Ознаки класифікації типів планування є наступними:

1. З погляду обов’язковості планових завдань:

Директивне планування — це процес прийняття рішень, які мають обов’язковий характер (силу закону) для об’єктів планування. Директивні плани мають адресний характер і відзначаються надмірною деталізацією.

Індикативне планування є антиподом директивного, тому що індикативний план не має обов’язкового для виконавця характеру. Це найпоширеніша в усьому світі форма державного планування макроекономічного розвитку. Завдання індикативного плану називаються індикаторами, тобто параметрами, що характеризують стан і напрями розвитку економіки, які розроблені органами державного управління під час формування соціально-економічної політики і визначення засобів державного впливу на господарські процеси з метою досягнення зазначених параметрів.

Як індикатори використовують показники, що характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, стан фінансів, грошового обігу, ринку цінних паперів, рух цін, зайнятість та якість життя населення, зовнішньоекономічні зв’язки тощо. Основне завдання індикативного плану – не тільки дати кількісну оцінку цим показникам, а й забезпечити взаємоузгодженість і збалансованість усіх показників розвитку економіки. Тому важливою функцією індикативного плану є виявлення тих параметрів економіки, які можуть бути скориговані державою в разі, коли економічний розвиток здійснюватиметься не за сприятливим сценарієм.

Директивність – головний принцип соціалістичного планування, і саме з нею було пов’язано багато його недоліків. Однак це не означає, що ринкові умови зовсім виключають директивне планування. Воно може бути ефективним засобом розв’язання багатьох народногосподарських завдань, які мають загальнонаціо­нальне значення, наприклад, у галузі охорони довкілля, оборони, соціальної політики, структурної перебудови економіки і т. д.

2. Залежно від тривалості планового періоду:

Перспективне планування на підприємстві буває довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Довгострокове планування охоплює період більше п’яти років, наприклад 10; 15; 20. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток.

Середньострокове планування здійснюється на період від двох до п’яти років. На деяких підприємствах середньострокове планування поєднують з поточним. У цьому разі складають так званий перехідний п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткотерміновим планом.

Поточне планування полягає в розробці річних планів на всіх рівнях управління підприємством та з усіх напрямів його дія­льності, а також планів на коротші періоди (квартал, місяць).

Така часова градація планів забезпечує найраціональніше вирішення довгострокових, середньострокових і поточних завдань розвитку економіки.

3. За змістом планових рішень виділяють:

Стратегічне планування, як правило, орієнтується на довгострокову перспективу і визначає основні напрями розвитку об’єкта господарювання. У результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі й розробляє засоби їх досягнення.

У тактичних планах відображаються заходи, спрямовані на розширення виробництва і підвищення його технічного рівня, оновлення і зростання якості продукції, якомога повніше використання науково-технічних досягнень. У результаті тактичного планування складається план економічного і соціального розвитку підприємства, що є комплексною програмою виробничої, господарської і соціальної його діяльності на певний період.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності фірми. Основним його завданням є конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та його структурних підрозділів.

Таким чином, якщо стратегічне планування розглядати як пошук нових можливостей підприємства на ринках, то тактичне планування — як процес створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне — як процес їх реалізації.

Перспективне, поточне й оперативно-виробниче планування взаємозв’язані та створюють єдину систему. Основні параметри і показники за видами планування показано в табл. 8.1.

4. За ступенем охоплення об’єктів планування розрізняють:

— загальний план підприємства і плани окремих його підрозділів;

— плани усіх видів діяльності чи цільові плани, що розробляються для якогось одного напряму роботи (виробничий план, фінансовий, план маркетингу).

5. За черговістю в часі виокремлюють:

— упорядковане планування, за якого після завершення одного плану розробляють інший;

— перехідне планування, коли після закінчення певного запланованого строку план продовжується на наступний період (на­приклад, п’ятирічний план щорічно продовжується на один рік);

— позачергове (евентуальне) планування, коли план розробляють за необхідності, наприклад, у разі реконструкції або санації підприємства.

Таблиця 8.1.

Основні параметри і показники за видами планування

Види планування
Показники	Довгострокове (стратегічне)	Середньострокове	Поточне	Оперативно-виробниче
Найменування продукту (послуг)	Перелік найважливішої номенклатури продукції	Перелік і кількість всієї номенклатури продукції	Детальний перелік і кількість всієї номенклатури продукції
Орієнтовна сума витрат у вартісному виразі	Сума витрат ресурсів за видами	Сума витрат ресурсів за видами і номенклатурою продукції, що виготовляється	Подетальні та поопераційні норми витрат ресурсів за видами
Орієнтовний термін виконання	Календарні терміни виконання	Точно встановлені терміни виконання	Погодинні і добові графіки виконання
Відповідальні виконавці	Відповідальні виконавці та спільні виконавці за етапами і видами робіт	Докладний перелік виконавців за етапами і видами робіт і номенклатурою продукції	Детальний розподіл робіт серед виконавців
Ефективність: досягнення мети, окупність витрат	Перевищення доходу над витратами (прибуток)	Сума чистого доходу	Своєчасність і повнота виконання плану за номенклатурою продукції

Нині планування дедалі більше ґрунтується на науковому прогнозуванні, яке є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня розвитку економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму; розробка планів за всією номенклатурою показників на основі аналізу виконання попереднього плану і прогнозу наступного розвитку; контроль виконання плану), яка передує складанню плану і охоплює довший період, ніж план.

Велике значення у практиці планування відіграє знання й уміння користуватися різними методами планування.

Балансовий метод полягає в тому, щоб забезпечити рівність двох показників – потреби дорівнюють ресурсам. Наприклад, балансовий метод ув’язує виробничу програму з виробничими потужностями підприємства, трудомісткістю виробничої програми і чисельністю робітників.

При використанні цього методу складаються такі види балансів: матеріальні – баланси палива, електроенергії, устаткування, матеріалів і ін.; трудові – баланс робочої сили; фінансові – бухгалтерський баланс, баланс грошових доходів і витрат, касовий план і ін.

Нормативний метод заснований на використанні норм і нормативів для визначення планових показників. Норма – максимально-припустима величина абсолютних витрат усіх видів ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових) на одиницю виготовленої продукції встановленої якості. Норматив – величина, що характеризує ступінь використання і витрат знарядь праці, предметів праці на одиницю площі, ваги, обсягу та ін.

Наведений метод доцільно вживати тільки у випадку використання прогресивної нормативної бази, з нормами і нормативами, переглянутими відповідно до планових заходів із впровадження нової техніки і технології, удосконалення виробництва і праці.

Розрахунково-аналітичний метод використовується для розрахунку показників плану, аналізу їх динаміки і факторів, що забезпечують необхідний кількісний рівень. У рамках цього методу визначається базисний рівень основних показників плану і їх зміни у плановому періоді за рахунок кількісного впливу основних факторів за допомогою індексів зміни планових показників відносно базисного рівня.

Економіко-математичні методи дозволяють розробити математичні моделі залежності показників на основі виявлення змін їх кількісних параметрів порівняно до основних факторів, підготовку декількох варіантів із вибором найбільш оптимального.

Графоаналітичний метод дає можливістьвідтворити результати економічного аналізу графічними засобами. За допомогою графіків виявляється кількісна залежність між зв’язаними показниками, наприклад, між темпами зміни фондовіддачі, фондозабезпеченості та продуктивністю праці. Сітьові графіки є різновидом графоаналітичного методу. За їх допомогою моделюється паралельне виконання робіт у просторі і часі для складних об’єктів (реконструкція цеху, освоєння нової техніки й ін.).

Програмно-цільовий метод дозволяє скласти план у вигляді програми, тобто цілого комплексу завдань і заходів, об’єднаних однією метою і приурочених до певного терміну. Характерна риса програми – її націленість на досягнення кінцевого результату. Головною є генеральна мета, конкретизована рядом завдань і підзавдань. Завдання досягаються конкретними виконавцями, наділеними необхідними ресурсами. На основі ранжирування цілей (генеральна мета – стратегічні й тактичні цілі – програми робіт) складається граф типа «дерево цілей» - вихідна база для формування системи показників програми й оргструктури управління нею.

Матричний метод передбачає побудову моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами підприємства і показниками діяльності.

Факторний метод застосовується при розробці виробничої програми, плану по праці і кадрах, планів по витратах і реалізації продукції. При цьому методі використовуються фактори:

технічні – упровадження нової техніки і технології, нових матеріалів, реконструкція і технічне переозброєння підприємства;

удосконалення організації виробництва і праці;

інфляція;

зміна обсягу виробництва, номенклатури й асортименту продукції, що випускається;

фактори, пов’язані зі специфікою діяльності підприємства і виробництва.

Перераховані методи планування є інструментарієм для визначення цілей розвитку підприємства і шляхів його досягнення, і, як правило, у процесі планування вони використовуються комплексно.

Показники, що застосовуються у плануванні, підрозділяються на кількісні та якісні, об'ємні та питомі, натуральні, трудові та вартісні.

Кількісні показники плану виражаються абсолютними величинами. До них належать: обсяг товарної, валової продукції, обсяг реалізації, чисельність працюючих, фонд заробітної плати, сума прибутку, розмір витрат різних виробничих ресурсів.

Якісні показники є величинами відносними. Вони виражають економічну ефективність виробництва, його окремих факторів. Це зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції та ін. До цих показників також належать ті, які характеризують співвідношення кількісних показників між собою (рентабельність виробництва, фондовіддача).

Об'ємні показники у становлюють абсолютні величини виробництва в цілому, окремих процесів і факторів, що беруть участь у ньому (обсяг виробництва, складання, трудових витрат, матеріальних ресурсів).

Питомі показники установлюють відношення двох чи декількох взаємозалежних показників (витрати металу на одиницю продукції, капітальні вкладення на одиницю виробничої потужності).

Натуральні вимірники використовуються при плануванні обсягу виробництва, матеріальних ресурсів.

Умовно-натуральні вимірники використовуються, коли за умовну одиницю приймають один з однорідних виробів, а всі інші прирівнюють до нього за однією з ознак.

Трудовий вимірник виражається в годинах. У сполученні з натуральними вимірниками, використовується для обчислення продуктивності праці, розміру оплати праці, визначення норм виробітку.

У вартісних вимірниках планується обсяг реалізації продукції, товарна і валова продукція. Визначають динаміку розвитку підприємства, темпи і пропорції, які пов'язують усі розділи плану.

Дата добавления: 2014-11-16