Тема 18: Моральний вибір та відповідальність особистості

Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалось. Емоції— це відображення об’єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття, афекти, пристрасті та самопочуття.

Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб суб'єкта в єдності зі здібностями у досягненні цілей.

Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини є рівень несвідомого. Несвідоме — це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.До несвідомого належать сновидіння, гіпноз, явища сомнамбулізму, стани неосудності, інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і за­порогові почуття — це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості. До несвідомого зараховуються також автоматиз­ми та інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії людини.

Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, навантаження на свідомість змен­шується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з сходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.

Одним із перших в історії науки розв'язати проблеми співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З.Фрейд (1856 — 1939). Він дійшов висновку про суттєво важливу, вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). Разом з тим багато філософських течій на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінці людини, її практичній, пізнавальній діяльності провідну роль відіграє свідомість. Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. Несвідоме містить у собі багаті можливості які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб'єкта.

Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцін­ку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мо­тивів поведінки, дій, моральних властивостей. За допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнан­ня суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Людина — самооцінююча істота, яка без цієї характер­ної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.

Самосвідомість тісно пов'язана з рефлексією. Реф­лексія — це принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм діяль­ності. Термін "рефлексія" в широкому розумінні озна­чає спрямовувати свідомість на самого себе, розмірковувати над своїм психічним станом.

Мета:

- Пізнавальна: познайомитись з поняттям моралі, цінності, проблематикою та специфікою.

- Виховна: виховати висококультурну особистість.

- Розвиваюча: розвити пізнавальні процеси (пізнавально-психічні процеси: пам’ять, абстрактне мислення, увага, уява).

План лекції:

1. Цінності та ціннісні орієнтації у системі людської діяльності.

2. Проблема морального вибору і свободи особистості.

3. Моральний конфлікт й оптимальні шляхи його розв’язання.

4. Моральна відповідальність: сутність та специфіка.

Уявлення, цінності й настанови, що становлять зміст мо­ральної свідомості, знаходять своє безпосереднє продовження у діяльності людини, її поведінці та вчинках. Саме з конкрет­них справ, реальної поведінки ми дізнаємося, який вибір зро­била людина, про справжню вартість її поглядів та ідей. Лю­дина самостійно приймає рішення, обирає засоби діяльності, а також відповідає за її результати.

У суспільному житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємонеузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральній вибір. Моральний вибір — є усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантові поведінки від­повідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях.

Поняття «цінність» було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання — теорія цінностей, або аксіологія. Одна з найпоширеніших дефініцій цінності ви­значає її як значущість певних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Ця категорія дуже тісно пов'я­зана з категоріями «потреба», «інтерес». Потреби, інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя. Це ду­же близькі, але не тотожні поняття.

Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі ціннос­ті наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цін­ності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.

Виходячи з цього, можна виділити два типи цінностей: ті, які задовольняють насущні потреби людини, обслуговують са­моствердження людської особистості, та ті, які творять та від­роджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікувати цінності на вітальні і соціальні, де людина та людство визначаються як вищі цінності буття, матеріальні та духовні. Серед духовних цінностей, у свою чергу, можна виді­лити моральні, естетичні, пізнавальні тощо. Духовні цінності – це сфера суспільної свідомості, вони тяжіють до духовної сфери суспільного життя (так потреби людини здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності, а інтереси – до соціальної).

Вищими мо­ральними цінностями є такі, як правда, справедливість, щас­тя, сенс життя, любов, дружба, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини. Цін­ність можна розглядати як засіб відображення дійсності у сві­домості людини, тобто суб'єктивного відображення об'єктив­ної реальності. Цінності відображаються у свідомості людей у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсо­лютного, цінності мають відносний характер. Критерієм оцін­ки виступає узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цін­ність вчинку виявляється за допомогою порівнювання з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної та рекомендованої поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якими керувалася людина, її моральними позиціями.

Моральне життя людини не можна розглядати як просте засвоєння суми прописних істин. Воно проходить у боротьбі мотивів, у постійному напруженні духовних сил. Здійснення того чи іншого вибору не тільки характеризує особистість, а також є важливішим засобом її формування. Моральний вчи­нок і моральна поведінка передбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На ос­нові цього можна зробити висновок про надзвичайну важли­вість ціннісних орієнтацій особистості. Сукупність сформова­них, усталених ціннісних орієнтацій розмежовує істотне та неістотне, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність особистості, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності. Саме тому в будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакою зрілості осо­бистості, показником рівня її соціальності.

Постійна несуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжує непослідовність поведінки.

Ціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у суспільній свідо­мості. Для окремої людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм, цінністю орієнтованої суспільної сві­домості. Ця обставина обумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цін­ності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність — є певне ставлення людини до зовнішніх наста­нов, норм і звичаїв. Ціннісні орієнтації — це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цін­ність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спря­мованості моральної діяльності особистості.

Важливою умовою моральної діяльності індивіда є його свобода, можливість морального самовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливий механізм регу­ляції людських відносин.

Людина з усіх боків оточена безліччю необхідностей: вона підпорядкована фізичним та соціальним законам того конкретного суспільства, в якому живе, його нормам і правилам, стереотипам поведінки, традиціям і ри­туалам, а також вона не може не враховувати економічну не­обхідність. Чи вільна людина у сво­їх діях?

В історії філософії питання свободи трактувалося по-різ­ному. Стоїки, Спіноза, Гегель розуміли свободу як пізнану не­обхідність: людина повинна пізнати зовнішню необхідність як єдиний можливий варіант, тобто підкоритися необхідності, як камінь, який підкоряється силі тяжіння і завжди падає униз. Пізнання необхідності в її різноманітних проявах важливе, тому що людина, яка не знає стану речей, яка пере­буває у полоні ілюзій, не може вважатися вільною. Але це однобічний гносеологічний погляд на людину. У філософії марксизму (справжнього, а не перекрученого пізнішими ідео­логами) доведено, що «пізнана необхідність» зовсім не вичер­пує уявлення про свободу.

Сво­бода є здатністю людини діяти згідно зі своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнану необхідність. У повсякденній практичній діяльності люди зустрічаються не з абстрактною необхідністю як такою, а з її конкретним втіленням у вигляді реально існуючих умов. Отже, свобода не абсолютна, а віднос­на, тому реалізується в житті шляхом вибору конкретного плану дій.

Специфіка етичного аспекту свободи полягає в тому, що людина має справу не з прямим відбиттям об'єктивної необ­хідності в явищах і процесах природи та суспільства, а з нор­мами, які регулюють її поведінку. В імперативному характері норм суспільної моралі визначається моральна необхідність. Треба відзначити, що не завжди моральна необхідність адек­ватна соціальній необхідності. Вбивство людини, яке за своєю суттю аморальне, під час вітчизняної війни освячується як вбивство ворога Батьківщини. Отже, «усвідомлена необхід­ність» розкриває істинний сенс знаходження людиною свобо­ди дії — свободи реалізовувати свої наміри, досягати власної мети, при цьому використовуючи відповідні та необхідні засо­би та методи.

Можна виділити деякі умови, що сприяють людині діяти з відчуттям того, що вона вільна та моральна. По-перше, для реалізації свободи мають бути відсутніми зовнішній примус та заборона. Будь-які примусові вияви людської активності як такі можуть бути оцінені як аморальні. По-друге, для того, щоб моральний вибір відбувся, необхідні рефлексія, спромож­ність побачити всі існуючі варіанти і зупинитись лише на од­ному з них.

Крім того, істинно вільний вибір може здійснитися лише тоді, коли у людини є орієнтири — цінності, ідеали. Уявлен­ня, цінності, ціннісні орієнтації — категорії, що складають зміст моральної свідомості, яка, насамперед, має продовжен­ня у моральній діяльності людини.

Отже, моральну свободу можна показати як діалектичну єдність моральної необхідності та суб'єктивної добровільності поведінки, як здатність людини тримати владу над своїми вчинками. Моральна необхідність - є сукупністю ви­мог, які висуває моральна система до людської діяльності, але саме знання цих вимог, тобто знання моральної необхідності, не гарантує моральної діяльності. Виходячи з цього, моральна свобода — є можливістю і спроможністю людини визначати та реалізовувати свою моральну позицію, яка б забезпечувала досягнення мети.

Моральний вибір є також обов'язковою умовою реаліза­ції моральної свободи. Саме проблема морального вибору дає можливість розкрити динамічну сторону моралі, побачити, як норми, принципи, моральні цінності та оцінки насправді діють у суспільних відносинах.

Необхідність морального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийняти лише одне рішен­ня за наявності кількох, причому, кожне може бути оцінено з позицій добра та зла. Крім цього, повинні враховуватись як об'єктивні умови, так і суб'єктивні чинники та ситуація вибо­ру.

До об'єктивних умов морального вибору належить наяв­ність варіантів вибору поведінки. Суб'єктивні чинники включають у себе ступінь морального розвитку особистості, засво­єння особистістю норм моралі, розвинутість почуття обов'яз­ку, совісті тощо.

Сама наявність об'єктивних обставин та суб'єктивних мо­ментів ставить питання про свободу людини у своєму мораль­ному виборі. Фаталістична позиція з даного питання вважає вибір фікцією, бо він зумовлений об'єктивними обставинами, а рішення приймається під тиском об'єктивної необхідності. Релятивістська позиція, навпаки, підкреслює абсолютну сво­боду людини у своєму виборі, що не обмежений жодними об­ставинами.

Об'єктивний бік свободи вибору це наявність варіантів поведінки особистості; суб'єктивний — можливість здійсню­вати вчинки за внутрішніми переконаннями. Суб'єктивна свобода передбачає також і дію моральної необхідності, яка є саме суб'єктивно усвідомленою потребою людини діяти від­повідно до вимог моралі. Отже, об'єктивні обставини дають можливість людині обирати моральний вчинок чи позаморальний, а в силу своєї моральної позиції вона віддає перевагу першому варіанту.

Моральний вибір характе­ризується: наявністю об'єктивних умов, що орієнтують на різ­ні варіанти поведінки; можливістю оцінки цих варіантів з позиції добра чи зла; моральною необхідністю, тобто обумов­леністю поведінки людини діючими в суспільстві моральними нормами і цінностями. Моральний вибір — це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіанту пове­дінки відповідно до особистих або суспільних моральних на­станов.

Кожний вибір залежить від тих цілей, які постають перед людиною, групою або суспільством. Реальні цілі, які обирає людина, не завжди мають власне моральний характер, але во­ни завжди включають моральний аспект.

Моральний аспект виявляється в тому, для чого саме людині потрібно вирішити проблему. Слід зауважити, що людина завжди робить вибір самостійно. Запропонована другою людиною мета тільки тоді органічно вписується в поведінку особи, коли остання внут­рішньо погоджується з нею, дає санкцію її вільним рішенням.

Окрім вибору мети перед людиною стоїть завдання вибо­ру засобів її реалізації. Засоби можуть бути різноманітні. До­сягнення мети передбачає наявність різних шляхів, і пробле­ма полягає в тому, щоб обрані засоби не викривлювали поставленої мети. Неправильно обрані засоби можуть доко­рінно змінити первісну мету. Проблема стоїть особливо гост­ро тоді, коли первісно визначена мета моральна та благород­на. Для досягнення такої мети повинні бути обрані й достатньо досконалі морально виправдані засоби, інакше ре­зультатом може стати не добро, а зло.

Для того, щоб вибір вчинку, тобто мети й відповідного їй рішення, був найбільш ефективним з практичного та мораль­ного боків, людина повинна знати всі варіанти можливих дій, завдяки чому зможе визначити найкращий з її точки зору.

Характер деякого роду діяльності, наприклад правоохо­ронної, пов'язаний з досить нестандартними ситуаціями, що значно загострюють проблему вибору. Ще Аристотель у своїй роботі «Нікомахова етика» підкреслював наявність цієї проб­леми. Він виділив дії суб'єкта «через невідання» та «у невідан­ні». Дія «у невіданні» — коли людина свідомо обирає незна­ння.

Дія «через невідання» має місце тоді, коли деякі обстави­ни залишаються невідомими, але саме вони змінюють сенс вчинку незалежно від волі діючої особи. У цьому випадку ва­ріанти поведінки лишаються прихованими незалежно від волі людини і саме тому її дії будуть мати інший сенс, ніж вона припускала.

Моральна оцінка дій буде позитивною, якщо встановлено, що вибір було зроблено правильно, але його здійсненню за­шкодили об'єктивні умови або умови, які людина не могла передбачити. Негативної оцінки заслуговують помилки у ви­борі, викликані некомпетентністю морального рішення, недо­цільністю обраних засобів.

У виборі варіанту поведінки також важливу роль відіграє мотивація. Завжди, коли йдеться про свободу вибору, є зрозумілим, що він відбувається у площині добра або зла. Але не можна ігнорувати варіант вибору між двома видами зла (покарання злочинця-рецидивіста допускає вибір між смертною карою та довічним ув'язненням). Приймаючи рішення у кожній конкретній ситуації, треба пам'ятати, що менше зло не є добро, а вся різниця полягає лише в тому, яке з негативних рішень завдасть менше шкоди суспільству з мо­ральної точки зору.

Існує також можливість вибору між добром і добром, тоб­то у такому випадку йдеться про різні моральні цінності: «ви­щі» і «нижчі» або рівні за значенням.

Здійснюючи моральний вибір, людина свідомо віддає пе­ревагу певній лінії поведінки, керуючись особистим уявлен­ням про моральні цінності. Все життя людини складається з низки таких ситуацій, в яких формується як моральна особис­тість людини, так і її моральне оточення.

Моральний вибір означає визнання пріоритету однієї цін­ності над іншою. В одних випадках обґрунтування вибору та сам вибір не викликають жодних труднощів, в інших — пов'язані з гострими суперечностями між загальнолюдськими, груповими (масовими, етнічними, релігійними тощо) та ін­дивідуальними цінностями. Ситуацію другого роду називають моральним конфліктом.

Моральний конфлікт є специфічною ситуацією вибору між рівними для даної людини, але взаємовиключними мо­ральними цінностями. Моральний конфлікт — це зіткнення моральних норм в індивідуальній та суспільній свідомості, що пов'язане з боротьбою мотивів та вимагає морального вибору.

Особливість морального конфлікту полягає в тому, що в ситуації, яка складається, вибір будь-якого вчинку як сліду­вання тій чи іншій нормі моралі веде до порушення іншої норми. Складність полягає не в тому, що людина може не знати деяких норм моралі, через що не в змозі зробити вибір, а також не в тому, що вона не воліє виконувати вимоги мо­ралі, а в необхідності розв'язувати зіткнення цих вимог.

Існують два види моральних конфліктів: зовнішні та внут­рішні. Зовнішні виявляються як гострі моральні суперечності між людьми. Вони відображають розходження спрямованості ціннісних орієнтацій окремих особистостей, соціальних груп і суспільства. Для зовнішнього конфлікту характерно запере­чення правильності протилежних переконань, поглядів, цін­ностей, ідей.

Зовсім інша природа внутрішніх конфліктів. Їх джере­лом є складність, різнохарактерність самих мотивів особис­тості, що знаходяться у підпорядкованості та супідрядності один до одного. Специфіка внутрішнього конфлікту полягає в тому, що для нього характерна боротьба цінностей, норм, мо­тивів, які особистість визнає правильними.

Форм виявлення моральних конфліктів існує безліч. Вони зумовлені особливостями діяльності людини, специфічними умовами, за яких здійснюється ця діяльність, соціально-пси­хологічними характеристиками учасників конфлікту та інши­ми обставинами.

Розвиток конфлікту вимагає його вирішення. Засобом роз­в'язання конфлікту є «золоте правило» — «з двох лих обрати менше». Менше зло не є добро, але воно являє собою компро­міс у тих випадках, коли гармонія принципово неможлива для учасників конкретної ситуації. Найважливіший та боліс­ний вибір стоїть перед людиною, коли вона повинна обирати між добром і добром. Різні «види добра» можуть знаходитись на різних щаблях нашої ціннісної ієрархії, в такому разі вибір зробити легше: «нижчими» цінностями спокійно поступають­ся заради «вищих». Але вибір між цінностями «вищими» та рівними за значенням — це завжди важкий внутрішній конфлікт. У такому випадку людина переживає внутрішню боротьбу, в ній відбувається важка аналітична робота, яка на­цілена на те, щоб передбачити наслідки свого вибору. Яку б цінність людина не поставила на перше місце у своєму виборі, вона завжди буде шкодувати про ту цінність, якою знехтувала. Загальним принципом у вирішенні моральних конфліктів висувається положення про ієрархію моральних цінностей, систему переваг. Аксіомою у розв'язанні моральних конфліктів нерідко є положення про пріоритет суспільного інтересу перед приватним. На жаль, у реальній дійсності це сприймається та реалізується дуже спрощено: інтересами особи нехтують заради загальних інте­ресів. Підпорядкування особистого суспільному — є крайній, хоча такий, який часто зустрічається, варіант вирішення проблемної ситуації. Оптимальний вихід з конфліктної ситуа­ції передбачає не тільки готовність особи пожертвувати влас­ними інтересами, а й зусилля суспільства, спрямоване на за­доволення інтересів особи. Правильний моральний вибір є можливим тільки за наявності такого зустрічного руху від лю­дини до суспільства та від суспільства до людини.

Питання про свободу вибору неминуче підводить до проб­леми відповідальності. Відповідальність — зворотна сторо­на свободи, яка нерозривно з нею пов'язана та завжди її су­проводжує. Той, хто діє вільно, повністю відповідає за свої дії. Моральна відповідальність означає здатність передбачити наслідки кожного свого вчинку і прагнення запобігти можливо­му негативному ходу подій.

Кожний людський вчинок як наслідок обраного рішення в ситуації морального вибору так чи інакше порушує інтереси інших людей, суспільства. Оскільки моральний вибір виражає реальний зв'язок особистості з іншими людьми, це завжди накладає відповідальність на особистість. Ця відпові­дальність умовно може бути поділена на внутрішню та зов­нішню. Внутрішня відповідальність є атрибутом такої мо­ральної категорії, як совість, вона виражає спроможність особистості усвідомлювати наслідки своїх вчинків, діяти відповідно до цих усвідомлень, керуючись нормами моралі. Зовнішня відповідальність виявляється у вигляді санкцій суспільства на дії особистості.

Відповідальність означає спроможність правильно зрозумі­ти потреби інших людей як свої особисті. Людина тоді пово­дитися відповідально стосовно інших, коли поважає в них особистість. Бути відповідальними означає розумне вміння ке­рувати особистою поведінкою, не даючи волі ірраціональним пристрастям.

Відповідальна поведінка супроводжується почуттям відпо­відальності, яке може виступати у позитивній та негативній формі. Позитивна форма — це почуття своєї значущості, відчуття певної влади над подіями, а також відповідно поваж­не ставлення до людей. Негативна форма відповідально­сті — це почуття бентежності, невпевненості у собі, страх «зіпсувати справу» недосконалістю своїх знань і вмінь.

Першою важливою умовою відповідальності є сама свобода здійснюваного вчин­ку. Якщо свобода вибору відсутня, то ми не можемо вважати індивіда морально відповідальним за те, що відбувалося з ним та навколо нього. Другою важливою умовою повноти мораль­ної відповідальності людини є навмисність її дій. Третє, що зумовлює відповідальність — осудність, тобто усвідомлення того, що відбувається, яка передбачає можливість завдяки волі припи­нити негативну дію або підтримати позитивну. Неосудними можуть бути божевільні, одурманені наркотиками або алкоголем люди. Коли скоюється злочин, удаване божевілля може бути обтяжливим чинником. Треба зазначити, що проб­лема осудності та пов'язана з нею проблема відповідальності досить складна й не вирішена остаточно.

Моральна відповідальність — явище складне, від неї не­можливо ухилитися, сховатися й утекти. Вона чекає на люди­ну зсередини та ззовні. Саме тому моральна свобода є не тіль­ки найвищим добром й великою цінністю для людини, а й дечим, від чого людина біжить, лякаючись відповідальності.

Головний зміст будь-якого людського вибору, передусім, у діянні, яке стає можливим на його основі. Вектор свободи ви­бору й морального самовизначення спрямовує діяльність лю­дини у цілісний і складний, сповнений суперечливих інтересів світ буття, де кожна дія стає символом певної суб'єктивної позиції, демонстрації тієї або іншої системи моральних цін­ностей.

Література:

1. Капіца В.Ф. Філософія: духовно - ціннісний аспект, Київ - 1995, с. Спиркин А.Г. Основи філософії. М, 1988, гл. І, § 1,2

2. Введение в філософію. Під ред І.Т. Фролова, М.,1989, чит.1 гл. І, § 1-5

3. Філософія. /За ред. Г.А. Заїченка та ін., К. – 1995.

4. Філософія. /За ред. І.Ф. Надольного, К. 1997.

5. Філософія. /Під ред. В.П. Кохановського. Ростов - на – Дону, 1998, с. 6-35

6. Мир філософії. ч.1, М.1991, с.10-129

7. Ильенков З.В. Философия и культура. -М, 1991

8. Ципко А.С. Хороши ли наши принципы? - Новый мир, 1990, № 4

9. Спиркин А.Г. Основы философии. -М, 1988, гл. II, § 3.

10. Введение в философию. Ч. І., - М., 1989, гл.ІV, с. 314-332, с. 344-364.

11. Філософія. /За ред. Г.А. Заїченко та ін., - Київ, 1995, с. 128-141, с. 143-148

12. Фрейд 3. Введение в психоанализ. М, 1989

13. Философия. Ч. II. -М., 1989, Гл. V и VI

14. Філософія. /За ред. І.В. Бичко. Київ, 1993, с. 315-402

15. Бессознательное. - Философский знциклопедический словарь М., 1989, с.58-59

16. Лейбин В. Фрейд, психоанализ и современная западная философия. М,-1990

17. Алтухов В.Л. О становлении новой формы диалектики. - «Философские науки», 1990, № 2, с. 23-30

18. Связь и обособленность. - Киев, Наукова думка, 1988

19. Современные зарубежньые концепции диалектики. - М: Наука, 1987

20. Категории диалектики, их развитие и функции. - К.: Наукова думка, 1980.

21. Сущность и явление. -К., Наукова думка, 1987.

22. Закон единства противоположностей. К.: Наукова думка, 1991.

23. Законы и принципы материалистической диалектики. -К.: Наукова думка, 1989.

24. Диалектика процесса познания. -М: Изд.МГУ,1986.

25. Философские поиски и научная фантастика. -М: Знание, 1990.

26. Диалектика и теория творчества.- М: изд. МГУ, 1987

27. Шумилин А.Т. Проблемы теории творчества.-М.: Высшая школа, 1989

28.Мир философии. -М.: 1991, ч.ІІ. разд.6, §2, ч.І. разд.2, §2.

29. Філософія: Курс лекцій. -К.: 1991 (Лекція 21,23).

30. Введение в философию. Учебник для вузов -М.: 1989. ч. II. гл. IX.

31. Философия: Методические рекомендации по изучению вузовского курса. -К., 1991. Тема ЇХ.

32. Введение в философию. Учебник для вузов -М.: 1989. ч. ІІ С. 130-137, 522-549.

33. Філософія: Курс лекцій. -К.. 1991 (Лекція 25).

34. Мир философии. Книга для чтения. -М.: 1991, ч.ІІ разд.7

35. Асмус В.Ф. Избр. филос. труды. М., 1971 г.

36. Асмус В.Ф. Иммануил Кант. М., 1973г.

37. Гулыга А.В. И. Кант. – 2-е издание.- М., 1981 г.

38. Фролов И.Т. Философский словарь. 4-е издание.- М., 1981 г.

39. Кант И. Критика чистого разума. Соч. в 6-ти т. М., 1963-1966 г.г.

40. Б. Спиноза «Этика»

41. Б. Спиноза «Краткий трактат о Боге, Человеке и его счастье»

42. Б. Спиноза «Основы философии Декарта, доказанные геометрическим способом»

43. В.В. Соколов «Спиноза»

44. Волгин В.П. Скептицизм в философии. – М.: Просвещение, 1990.

45. Кузнецов В.Н., Мееровский Б.В., Грязнов А.Ф. Западноевропейская философия XVIII в. – М.: Просвещение, 1986.

46. Локк. Избранные произведения. Т.2. – М., 1988.

47. Скирбек Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

48. Философский словарь /Под ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1991.

49. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1. Наука логики. М., 1975

50. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 3. Философия духа. М., 1977

51. Лосев А. Ф. Бытие — имя — космос. М., 1993

52. Фихте. Ясное,как солнце сообщение широкой публике о сущности новейшей философии. Соч.:в 2 т.-т.1.-Спб, 1993.-с.653-669.

53. Булгаков.С. Н. Экскурс о Фихте. Соч. в 2 т.-т.1.,-м.,1993г.-с.490-519.

54. Кузнецов. В. Н.Немецкая классическая философия второй половины 18-начала 19 века.-М.,1989г.-с126-160.

55. Большой энциклопедический словарь. СПб.: "Норинт", 1998.

56. Философия: Учебник для высших учебных заведений., Ростов н\Д: "Феникс", 1999.

57. «Современная философия: словарь и хрестоматия». Изд. «Феникс». Ростов-на-Дону, 1995 г.

58. Г. Г. Кириленко, Е. В. Шевцов. «ФИЛОСОФИЯ. Справочник студента». Изд. «АСТ». Москва, 1999 г.

59. «Основы современной философии». Изд. «Лань». Санкт-Петербург, 1997 г.

60. П. В. Алексеев, А. В. Панин, «ФИЛОСОФИЯ. Учебник». Изд. «Проспект». Москва, 2000 г.

61. Канке В. А. Философия. М.: Логос, 1998. – 352 с.

62. Кун Т. Структура научных революций. М.: Прогресс, 1977. – 304 с.

63. Мамчур Е. А. Проблема выбора теории. М.: Наука, 1975. – 232 с.

64. Панин А. В. Диалектический материализм и постпозитивизм. М.: Изд-во МГУ, 1981. – 240 с.

65. Полани М. Личностное знание. М.: Прогресс, 1985. – 344 с.

66. Поппер К. Логика и рост научного знания. М.: Прогресс,1983 – 608 с.

67. Ракитов А. И. Философские проблемы науки: системный подход. М.: Мысль, 1977. – 272 с.

68. Современная философия науки. М.: Логос,1996. – 232 с.

69. Соколов А. Н., Солонин Ю. Н. Предмет философии и обоснование науки. СПб, Наука, 1993. – 160 с.

70. Степин В. С., Горохов В. Г., Розов М. А. Философия науки и техники. М.: Контакт-Альфа, 1995. – 380 с.

71. Философия / Под ред. В. Н. Лавриненко. М.: Юристъ, 1996. – 512 с.

72. Философия и методология науки / Научн. ред. В. И. Купцов. Ч. 1. М.: SvR-Аргус,1994. – 304 с.

73. Філософський словник за ред. В.І. Шинкарука. 2-е вид.переоб. 1доп.-К. Голов.ред. УРЄ 1986. Стор. 90

74. Афоризмы житейской мудрости /Предисл. П.С.Гуревича, В.И.Столярова.-М.:Интербук.1990/ стр. 23

75. Краткая философская энциклопедия - М.: изд.группа"Прогресс".-Энциклопедия. 1994 стр. 75.

76. А. Шопенгауер "Избранные произведения:/Сост.,авт.вступ. и прим. М.С.Нарский/

77. Історія естетичної думки в 6 т. том 3.- М., 1986 стор 273.

78. Бекон Ф. Великое восстановление наук // Соч.: В 2-х т. - М., 1971. - Т.І. - С.63-83.

79. Бекон Ф. Новый Органон // Соч.: В 2-х т. - М., 1972. - Т.2. - С.34-36, 61-123.

80. Гоббс Т. Левиафан // Избран.произв.: В 2-х т. - М., 1964. - Т.2. - С.50-113, 149-169, 192-209, 280-304.

81. Локк Дж. Опыт о человеческом разумении // Соч.: В 3-х т. - М., 1985. - Т.І. - С.154-198, 212-215, 345-369.

82. Английские материалисты XVIII в. Собр.произв.: В 3-х т. - М., 1967-1968.

83. Беркли Дж. Трактат о принципах человеческого знания // Соч. - М., 1978. - С.149-249.

84. Юм Д. Трактат о человеческой природе // Соч.: В 2-х т. - М., 1965. - Т.I. - С.77-161.

85. Юм Д. Сокращенное изложение «Трактата о человеческой природе» // Соч.: В 2-х т. - М., 1965. - Т.I. - С.789-813.

86. Ламетри Ж. Человек-машина // Соч. - М., 1976. - С.63-153.

87. Монтескье Ш.Л. О духе законов // Избран.произв. - М., 1955.

88. Руссо Ж.-Ж. Рассуждение о происхождении и основаниях неравенства между людьми // Трактаты. - М., 1969. - С.31-108.

89. Ницше Ф. Воля к власти: Опыт переоценки всех ценностей. - М., 1994. - 352 с.

90. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление // Соч.: В 4-х т. - М., 1992. - Т.І. - 394 с.

91. Історія філософії України. Хрестоматія. - К., 1993.

92. Історія філософії України. Підручник. - К., 1994.

93. Горський В.С. Історія філософії України. - К., 1996.

94. Огородник І.В., Огородник В.В. Нариси з історії філософії України. - К., 1991.

95. Вільчинський Ю.М., Скринник М.А., Скринник З.Е., Вільчинська С.В., Карась А.Ф. Розвиток філософської думки в Україні. Курс лекцій. - К., 1994.

96. Зелінський М.Ю. Людина майбутнього: прогнози і пророцтва. – К., 1990 – С.3-52.

97. Кондрашов В.А., Чичина Е.А. Этика. Эстетика. Ростов н/Д., 1998

98. Трубецкой С.Н. Курс истории древней философии. М., 1997

99. Яковлев В.Г. Эстетика. М., 1999

Дата добавления: 2014-11-16