Тема 5 філософія Нового часу 26 страница

Прибічником позитивізму у філософській думці України був також Михайло Сергійович Грушевський (1866—1934) — історик, громадський і державний діяч (у 1917—1918 рр. очо­лював Центральну Раду в Києві), автор наукових публікацій з проблем історії, літературознавства, культури, освіти. Він не був професійним філософом, однак мав свою історіософську концепцію, чим збагатив українську думку.

М. Грушевський суб'єктом історичного прогресу вважав на­род, а всі періоди історії України розглядав у нерозривному зв'язку з боротьбою її народу за свободу і демократію. На його думку, окремі видатні особистості є продуктом своєї епохи й обставин. Заслуга Івана Вишенського полягає у вираженні української культури, а Хмельниччини — у поході українсько­го народу за своїми соціальними, політичними, культурними і національними ідеалами свободи, рівноправ'я, автономії. Він постійно підкреслював "селянську" природу українського на­роду, вимагав спиратися на селян у справі відродження Украї­ни, вважав, що на селі знаходяться основні джерела національ­ної культури.

Великої уваги М. Грушевський надавав проблемам націо­нальних відносин. Він вважав національне самовизначення, самостійність і незалежність націй логічним завершенням їх розвитку, а взаємодію і співробітництво націй — життєвою необхідністю. Актуальні також його думки про неприпусти-

Тема 9

мість насильницького нав'язування народу політико-держав-ного ладу, про винність влади в її конфліктах з народом, про інтереси народу як вищий закон діяльності громадських і дер­жавних організацій.

У світовій науці і філософії широко відоме ім'я академіка, першого президента Академії наук України Володимира Іва­новича Вєрнадського (1863—1945). Він створив вчення про ноосферу і нову науку — біогеохімію. Значення його дослі­джень у геохімії, космохімії, гідрохімії, радіохімії, радіогео­логії, мінералогії, кристалографії, генетичному ґрунтознав­стві усвідомлюється людством тільки зараз. У філософії він став засновником антропокосмізму — вчення про гармонію природничо-історичної та соціально-гуманітарної тенденцій розвитку людини та науки.

В.І. Вернадський уперше в історії науки і філософії звернув увагу на те, що з часу становлення людства в біосфері почала діяти нова сила — розум людини з її спрямованою та організо­ваною волею. При цьому розум у нього постає як доповнення систем природи, як мислячий орган біосфери, як завершення розвитку живого. Учений доводив, що біосфера закономірно переходить у ноосферу (від грец. "розум" і "куля"), оскільки пізнаючи закони природи і розвиваючи техніку, людство надає їй рис нової, вищої організованості. Людство стає могутньою силою, яку можна зрівняти за своїм впливом на природу з гео­логічними процесами. В.І. Вернадський з цієї причини дово­див необхідність розумної організації взаємодії суспільства з природою, на протилежність стихійному, хижацькому, став­ленню до навколишнього середовища.

Тоталітарний політичний режим у колишньому Радянсь­кому Союзі не сприяв філософській творчості в Україні. У середині XX ст. філософія опинилась у становищі глибокої кризи, однак і за цих важких умов в Україні були філософи і філософські колективи, які зробили гідний внесок у розробку філософських проблем природознавства, науки, діалектики, теорії пізнання, особистості, суспільства. Серед них виділяєть­ся своїми досягненнями Павло Васильович Копнін (1922— 1971). 1958 р. він приїхав з Москви до Києва й очолив кафедру філософії Політехнічного інституту — одну з найбільших філо-

Філософська думка в Україні

софських кафедр столиці України. У 1959 р. Копнін очолив ка­федру філософії Київського університету, а в 1964 р. став ди­ректором Інституту філософії української Академії наук.

Завдяки П. Копніну почав зміщуватися головний акцент фі­лософствування з того, що не залежить від людини і людства, на те, що освоюється людиною у процесі її пізнавальної діяль­ності, а ще більше — на світоглядне осмислення світу, пізна­вальні і світоглядні можливості суб'єкта, пізнавальні та цін­нісні регулятиви людської життєдіяльності. Для вивчення за­значених реалій все ширше використовувався методологіч­ний арсенал діалектики. Це стало особливо зрозумілим, коли П. Копнін на посаді директора Інституту філософії заснував за­мість відділу діалектичного матеріалізму відділ логіки науко­вого дослідження. Створивши зі своїми першими учнями ав­торський колектив (А. Артюх, І. Бичко, Є. Жаріков, П. Йолон, С. Кримський, В. Косолапов, М. Попович, В. Черноволенко), він видав книгу "Логика научного исследования" (М., 1965), що стала своєрідним маніфестом філософської групи, відомої згодом в Україні та світі як київська філософська школа. Піс­ля від'їзду П. Копніна до Москви (у 1968 р. він став директором Інституту філософії Академії наук СРСР) і його передчасної смерті, творчий колектив київських філософів, очолений на­ступником П. Копніна на посаді директора Інституту філософії АН України Володимиром Шинкаруком, видав серію праць у започаткованому П. Копніним напрямі: "Людина і світ люди­ни" (К., 1977), "Соціально-історичні та світоглядні аспекти фі­лософських категорій" (К., 1977) (авторський колектив у скла­ді В. Шинкарука, В. Іванова, М. Тарасенка, О. Яценка, В. Та-бачковського, І. Молчанова, Ю. Осічнюка, Б. Починка, А. Лоя, М. Булатова, Є. Андроса) та інші фундаментальні праці. У спо­рідненому напрямі працювали М. Дученко (Київський універ­ситет), Ю. Бухалов (Харківський університет) таін. Крім Киє­ва, оригінальні філософські школи сформувались у Львові та Одесі. їх внесок у філософську думку особливо важливий у пи­таннях діалектики суб'єкта й об'єкта єдності онтологічних, світоглядних і гносеологічних факторів у науковому пізнанні і практичній діяльності, науковій методології суспільного руху

Тема 9

Тести до розділу II

в умовах ринкової економіки, діалектики, естетичного проце­су в контексті наукового пізнання і культури тощо.

В останнє десятиліття наша прогресивна філософська дум­ка, провідні українські філософські центри, товариства, філо­софські факультети університетів, філософи активно і ціле­спрямовано виступають проти відриву філософії від практики, її популістської політизації, нігілізму щодо її історичного ми­нулого, суб'єктивізму в оцінках її досягнень та їх націоналіст­ських фальсифікацій. Вони виступають за нове переосмислен­ня зв'язку філософії з життям, перебудову філософського мис­лення у країні, ставлення до нього, за об'єктивне, неупереджене вивчення її історії, свідоме і впевнене застосування її теоретич­ної, світоглядної та методологічної функції в інтересах соці­ального прогресу.

Про це свідчать ґрунтовні та актуальні праці вітчизняних філософів: навчальний посібник "Філософія" за редакцією доктора філософських наук, професора І.Ф. Надольного (К.: Вікар, 1999); навчалний посібник "Історія філософської думки в Україні" авторів І.В. Огородник і В.В. Огородник (К.: Вища пік., 1999); "Проблеми сутності свободи: методологічні та со­ціальні виміри": матеріали науково-теоретчної конференції 26 жовтня 2007 р. (редакційна колегія: М.В. Попович; К.: Вища шк., 2007); Л.С. Таранов. "Анатомия мудрости: 120 фи-лософов" (в 2 т. — Симферополь: Реноме, 1997).

Творчому пошуку української філософської думки відпові­дей на злободенні питання нашої епохи продовжується.

Отже, філософська думка в Україні продовжує функціону­вати як органічна складова світової філософії. Вона оптиміс­тично дивиться у майбутнє. На сучасному етапі її покликан­ням є розробка теоретико-світоглядних і науково-методоло­гічних проблем особистості і суспільства, науки і культури, інтеграції України у світове співтовариство держав і народів, утвердження в країні ринкової економічної системи, справж­ньої демократії, свобод і прав людини, смислу та якості життя людей, у світоглядній і методологічній підготовці кадрів твор­чих і відповідальних працівників.

Контрольні запитання і завдання

1. Коли і чому на теренах сучасної України виникли перші

філософські ідеї?

2. Які періоди прийнято визначати в історії філософської

думки в Україні?

3. Хто з українських мислителів став першим професій­ним філософом? Назвіть філософів - викладачів Києво-Могилянської академії.

4. У чому сутність концепції "трьох світів" Г.С. Сково­роди?

5. Чому Г.С. Сковороду вважають українським Сократом/

6. Які ідеї розвивала "університетська філософія" в Украї­ні у XIX ст.?

7. У чому сутність "філософії серця" в Україні?

8. Яка доля марксистської філософії в Україні?

9. Які напрями розробляють сучасні українські філо­софи?

10. Які заклади та організації є нині провідними в україн­ській філософській думці?

Тести до розділу II

Дата добавления: 2014-11-16