Саме з цього протиріччя і народжується рольова гра–самостійна діяльність дітей, що моделює життя дорослих

Учені розглядають гру як провідну діяльність дошкільника і визначають соціальну обумовленість її розвитку (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін). Гра – соціальна за своїм походженням і змістом, вона є історичним утворенням, пов'язаним із розвитком суспільства, його культури. Гра – особлива форма життя дитини в суспільстві.

Гра – це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Сутність гри, як провідної діяльності, заключається в тому, що діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої" знання про навколишній світ.

На рубежі раннього і дошкільного віку виникають перші види дитячих ігор. Це, перш за все, режисерська гра. За нею зразу ж з'являється образно-рольова гра. В ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє. Саме режисерська та образно-рольова гра стають джерелом сюжетно-рольової гри, яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. Пізніше з неї виділяють­ся ігри з правилами та інші види ігор. Слід відзначити, що виникнення нових видів ігор не значить відміну старих, уже освоєних, – всі вони зберігаються і продовжують удосконалю­ватися.

Гра має свою структуру. Сюжет – та сфера дійсності, яка відтворюється в грі. Спочатку дитина обмежена рамками сім'ї і через це ігри її зв'язані в основному з сімейними, побутовими проблемами. Потім, засвоюючи нові області життя, вона починає викону­вати більш складні сюжети — виробничі, військові і т. ін. Більш різноманітними стають і форми ігор на старі сюжети, наприклад, «дочки-матері». Крім того, гра на один і той же сюжет поступово стає більш стійкою і довготривалішою. Якщо в 3-4 роки дитина може присвятити їй тільки 10-15 хвилин, після чого їй необхідно переключитися на щось інше, то в 4-5 років одна гра може продовжуватися 40-50 хвилин. Старші дошкільники здатні грати в одне і теж по кілька годин підряд, а деякі ігри у них можуть розтягуватися на кілька днів. Ті моменти в діяльності і у взаєминах дорослих, які відтворюються дітьми, складають зміст гри. Центральним компонентом в сюжетно-рольовій грі є роль, яку бере на себе дитина. Важливим компонентом гри є ігрові дії. Це дії, вільні від операційно-технічної сторони, це дії зі значеннями, вони носять образотворчий характер,

У дитячій грі відбувається перенесення значень з одного предмета на інший (уявна ситуація), тому, можливо, діти і віддають перевагу неоформленим предметам, за якими не закріплені ніякі дії. Одним із компонентів у структурі гри є правила.

Гра весь час змінюється і на кінець дошкільного віку досягає високого рівня розвитку. Для першої стадії (3—5 років) характерно відтворення логіки реальних дій людей; змістом гри є предметні дії. На другій стадії (5—7 років) моделюються реальні взаємини між людьми, і змістом гри стають соціальні взаємини, суспільна суть діяльності дорослої людини. Гра – провідна діяльність в дошкільному віці, вона має значний вплив на психічний розвиток дитини.

У дошкільному віці в діяльності дитини з'являються елементи праці. В праці формуються моральні якості дитини, почуття обов'язку, поваги до людей. Дуже важливо, щоб дитина переживала позитивні почуття, які стимулюють розвиток інтересу до праці. Через безпосередню участь в процесі спостереження за працею дорослих дошкільник знайомиться з операціями, знаряддями, видами праці, здобуває вміння і навички. Разом з тим розвиваються довільність і цілеспрямованість дій, ростуть вольові зусилля, формуються допитливість, спостережливість. Засвоюючи трудові вміння й навички, дитина починає чіткіше уявляти свої обов'язки, краще усвідомлювати необхідність їх виконання, докладати зусиль, щоб краще виконати доручену їй справу. Зміцнюється почуття відповідальності, свідомість свого обов'язку перед колективом (З.Н. Борисова). Включення дошкільника у трудову діяльність, постійне керівництво ним з боку дорослого є безумовною умовою всебічного розвитку психіки дитини.

Значний вплив на розумовий розвиток дитини має навчання. На початок дошкільного віку психічний розвиток дитини досягає такого рівня, при якому можна формувати рухові, мовні, сенсорні та ряд інтелектуальних навичок, з'являється можливість вводити елементи навчальної діяльності.

Важливим елементом, що визначає характер уміння дошкіль­ника є відношення дитини до вимог дорослого. Протягом до­шкільного віку дитина вчиться засвоювати ці вимоги і перетворю­вати їх у свої цілі і завдання. Успіх учіння дошкільника значною мірою залежить від функцій між учасниками процесу та наявністю певних умов.

Розвиток психічних функцій. Мова. В дошкільному дитинстві в основному завершується довгий і складний процес оволодіння мовою. До 7 років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму. Як вважають психологи, мова для дитини стає рідною. Розвивається звукова сторона мови. Молодші дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови. Але в них зберігаються ще і попередні способи сприйняття звуків, завдяки чому вони впізнають невірно вимовлені дитячі слова. До кінця дошкільного віку завершується процес фонематично­го розвитку. Інтенсивно росте словниковий склад мови. В 1,5 року дитина активно використовує приблизно 100 слів, в 3 роки – 1000-1100, в 6 років – 2500-3000 слів.

Розвивається граматичний склад мови. Дітьми засвоюють­ся тонкі закономірності морфологічного порядку (побудова слова) та синтаксичного (побудова фрази). Дитина 3-5 років не просто активно володіє мовою — вона творчо засвоює мовну дійсність.

У дитини-дошкільника з'являється оригінальне словотворен­ня, яке К.І, Чуковський описав у своїй чудовій книзі «Від 2 до 5». Наприклад, «Від м'ятних цукерок у роті сквознячок», «У лисого голова — босяком», «Бабуся! Ти моя найкраща любовниця», «Пішли в ліс заблуждатися». Хвора дитина вимагає: «Покладіть мені на голову холодний мокрес!», «Чоловік стрекози — стреко-зьол», «Давайте лопатить сніг», «Мама сердиться, та швидко удобряється». Те, що дитина засвоює граматичні форми слова і набуває значний активний словник, дозволяє їй в кінці дошкільного віку перейти до контекстної мови.

Сенсорний розвиток. У дошкільному віці під впливом навчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальних процесів. Це відноситься і до сенсорного розвитку.

Сенсорний розвиток – це удосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень. У дітей знижуються пороги відчуттів. Підвищується гострота зору і кольоровідчування, розвивається фонематичний та звуковисотний слух, значно зростає точність оцінок ваги предметів. У результаті сенсорного розвитку дитина оволодіває перцептивними діями, основна функція яких полягає в обстеженні об'єктів і вичлененні в них найбільш характерних властивостей, а також в засвоєнні сенсорних еталонів, загальноприйнятих зразків чутливих якостей, властивостей та співвідношень предметів. Найбільш доступними для дошкільників сенсорними етало­нами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання, малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку (Л.А. Венгер).

Мислення. Мислення дошкільника має свої особливості. Діти цього віку не вміють ще виділяти суттєві зв'язки в предметах і явищах і робити узагальнені висновки. Впродовж дошкільного віку мислення дитини суттєво змінюється. Це, в першу чергу, виражається в тому, що вона ще не оволоділа новими способами мислення і розумовими діями. Розвиток відбувається поетапно, і кожний попередній рівень необхідний для наступного. Мислення розвивається від наочно-дійового до образного. Далі на основі образного мислення починає розвиватися образно-схематичне, яке є проміжним між образним і логічним мисленням. Образно-схематичне мислення дає можливість встановлювати зв'язки і співвідношення між предметами та їх властивостями.

Розвиток мислення дитини тісно пов'язаний з мовою. У молодшого дошкільника мова супроводжується практичними діями дитини, але вона ще не виконує функції планування. В 4 роки дитина здатна уявити хід практичної дії, але не вміє розповісти про дію, яку потрібно виконати. У середнього дошкільника мова починає передувати виконанню практичної дії, допомагає планувати її.

Пам'ять. Протягом дошкільного віку відбувається розвиток пам'яті. В молодшого дошкільника помітну роль у розвитку пам'яті відіграє впізнавання. Але все більшого значення починає набувати відтворення. В середньому та старшому дошкільному віці з'являються достатньо повні уявлення пам'яті. Продовжується інтенсивний розвиток образної пам'яті (запам'ятовування предметів та їх зображення). Для розвитку пам'яті дитини характерним є рух від образної до словесно-логічної. Розвивається довільна пам'ять. Довільне згадування передує довільному запам'ятовуванню, розвиток довільної пам'яті починається з розвитку довільного відтворення.

Уява. Уява дитини починає розвиватися в кінці другого, на початку третього року життя. Про наявність образів як результаті» уяви можна судити по тому, що діти із задоволен­ням слухають невеликі розповіді, казки, співпереживають героям.

Розвитку відтворюючої (репродуктивної) і творчої (продук­тивної) уяви дошкільників сприяють різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання. Велике значення в розвитку творчої уяви мас: дитяче слово­творення. Діти складають казки, дражнилки і т. ін. Характерним для дошкільника є зростаюча довільність уяви. В ході розвитку вона перетворюється у відносно самостій­ну психічну діяльність.

Розвиток особистості дошкільника. Дошкільний вік с початковим етапом формування особи­стості. У дітей виникають такі особистісні новоутворення, як субпідрядність мотивів, засвоєння моральних норм та форму­вання довільної поведінки. Субпідрядність мотивів полягає в тому, що діяльність і поведінка дошкільника не просто існують поряд, а вступають між собою у різні співвідношення.

Вивчення мотивів дошкільників дало можливість встанови­ти серед них дві великі групи: особисті та суспільно-значимі. У дітей молодшого і середнього шкільного віку переважають особисті мотиви. Вони найбільш яскраво проявляються в спілкуванні з дорослими. Особисті мотиви проявляються в різноманітних видах діяльності і спрямовані на предмети діяльності. Наприклад, а ігровій діяльності дитина намагається забезпечити себе іграшками і атрибутами.

У дошкільному віці дитина починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами. У неї формуються моральні уявлення та оцінки. Урізноманітнюються прояви власної гідності протягом дошкільного дитинства. З усвідомленням суспільних цінностей діти починають гордитися трудовими успіхами, професійною майстерністю батьків.

Самолюбство має й іншу сторону, що виявляється в пережи­ванні сорому, ніяковості. Вони виникають, якщо дитина втрачає позитивну оцінку, хороше ставлення до неї дорослих за умови, що ця оцінка дається авторитетною для дитини особою, важлива для неї і викликає самооцінку. Розвиток почуття сорому у дошкільників пов'язаний із зро­станням їх морального досвіду й самосвідомості. (О. І. Кульчицька ). Почуття самолюбства, гордощів, власної гідності, сорому, які формуються у дитини, стають мотиваційними компонен­тами всіх моральних якостей її особистості.

У дошкільному віці уявляється певне відношення до себе та своїх можливостей, п'ятирічні діти, як правило, їх переоцінюють. У віці семи років діти в більшості випадків оцінюють себе вірно: «умію одягатися», «умію прибирати постіль». У цьому віці дошкільники вказують на уміння слідувати певним моральним нормам: «умію допомагати дорослим» і ін. Свої можливості вони оцінюють по практично­му їх здійсненню. Самооцінка старших дошкільників стає достатньо стійкою.

Засвоєння дитиною норм та правил, уміння співвіднести свої вчинки з цими нормами поступово призводить до формування перших проявів довільної поведінки.

Процес формування довільної поведінки, що почався ще в середньому дошкільному віці продовжується в старшому. У цьому віці дитина достатньою мірою знає свої можливості, сама ставить мету дії і знаходить засоби для її досягнення. У неї з'являється можливість планувати свої дії і проводити їх аналіз та самоконтроль.

Д.Б. Ельконін підкреслює, що протягом дошкільного віку дитина проходить величезний шлях розвитку – від відділення себе від дорослого («Я-сам») до відкриття свого внутрішнього життя, самосвідомості. При цьому вирішальне значення має характер мотивів, що спонукають особистість до задоволення потреб у спілкуванні, діяльності, у певній формі поведінки.

Основними критеріями визначення життєвої компетентності дошкільняти, його особистісної зрілості є оптимальний для віку розвиток:

♦ фізичних можливостей, які виявляються в різних сферах життєдіяльності (здоров'я, гармонійність будови тіла, рухова активність, турбота про безпеку своєї життєдіяльності, стан нервової системи);

♦ соціально-моральних умінь (відкритість контактам, адекватність поведінки в життєвій ситуації, відчуття себе членом групи, здатність орієнтуватися на моральну норму і керуватися совістю);

♦ емоційно-особистісного ставлення до самого себе та інших людей (усвідомлює свою значущість, шанує інших, володіє елементарною системою цінностей, має сформований рівень домагань, диференціює поняття хочу, можу і потрібно, орієнтується у правах та обов'язках, уміє комусь надавати перевагу, а комусь відмовляти в прихильності, має елементарні життєві плани, усвідомлює, що йому цікаво);

♦ пізнавальної активності (володіє належним обсягом життєво необхідної і доступної віку інформації, схильний до самостійного розв'язування нескладних проблем, уміє елементарно аналізувати, порівнювати, групувати, обчислювати, вимірювати, логічно міркує, робить самостійні висновки; любить експериментувати, дошукуватися істини);

♦ мовленнєвих умінь ( якість та обсяг володіння рідною мовою як засобом пізнання та способом спілкування; засвоєння літературних норм, оволодіння культурою мовлення; здатність добирати виражальні мовні засоби);

♦ художніх можливостей (рівень, зміст та інтенсивність художніх потреб; наскільки задовольняє їх і в яких видах мистецтв; чи виявляє елементарні естетичні ставлення до світу; які має смаки; якими володіє техніками);

♦ творчих здібностей (прагнення відійти від шаблона, намагання зробити по-своєму, схильність до раціоналізаторства й вигадки, вияв продуктивного фантазування; здатність до ризику; єдність слова і діла; домінування конструктивної активності).

Отже, життєво компетентна дитина усвідомлює важливість збереження свого фізичного потенціалу, цінує здоровий спосіб життя, володіє належною системою знань про світ і саму себе, відрізняється високою пізнавальною активністю, володіє комунікативними уміннями, добре орієнтується у моральних нормах і намагається керуватися у своїй поведінці совістю як внутрішнім регулятором, має життєву перспективу, прагне задовольнити свої художні потреби, може відстояти власну гідність, володіє навичками практичного життя, орієнтується у власних чеснотах і вадах, може впоратися з труднощами. Усе це, зрозуміло, у вікових межах.

Тож підсумуємо: щоб дитина зростала ща­сливою, вона повинна знати, вміти, хотіти і самореалізовуватися у конкретних моральних вчинках.

Лекція 5. Психічний розвиток та формування особистості в молодшому шкільному віці

Дата добавления: 2014-11-16