Правець 2 страница

А) Рання іммобілізація кінцівки;

Б) Антибіотикотерапія в стадії інфільтрації;

В) Раннє застосування хірургічного лікування (розкриття й дренування гнійного вогнища).

12. Особливості лікування різних видів панарицію:

А) Шкірний панарицій:

- розкриття міхура й видалення гною;

Б) Підшкірний панарицій:

- раннє хірургічне лікування й антибіотикотерапія;

- знеболювання за Оберстом-Лукашевичем;

- розрізи:

*на нігтьовій фаланзі - поздовжній розріз через точку найбільшої болючості або клюшкоподібний розріз (овальний розріз не застосовують);

*на середній й основній фаланзі - поздовжні передньобокові розрізи із двох сторін;

- іммобілізація пальця у функціонально вигідному положенні;

В) Навколонігтьовий панарицій (пароніхій):

- у перші дні призначають ванночки, спиртовий компрес, пов'язки з димексидом в суміші з антисептиками

- при безуспішності консервативного лікування - операція (під провідниковою анестезією за Оберстом-Лукашевичем): піднявши шкірний валик, розсікають у основі нігтя, висікають некротично змінені тканини, накладають пов'язку з антисептиком;

Г) Піднігтьовий панарицій:

- під провідниковою анестезією напівовальним розрізом підсікають навколо- нігтьовий валик і відшаровують його від нігтя;

- при необхідності висікають нігтьову пластинку над абсцесом або видаляють ніготь(затискачем захоплюють його у відшарованій частині й обертовими рухами навколо осі відшаровують і видаляють ніготь);

Д) Сухожильний панарицій:

- при сухожильному панариції II, III, IV пальців: хірургічні доступи у вигляді двох паралельних розрізів по передньобоковій поверхні основної фаланги пальця й один розріз на долоні для розкриття сліпого мішка сухожильної піхви;

- при сухожильному панариції I й V пальців: хірургічні доступи у вигляді двох паралельних розрізів по передньобоковій поверхні основних фалангах цих пальців і при необхідності розкривають двома паралельними розрізами простір Пирогова;

- рани промивають і дренують наскрізними гумовими дренажами;

- іммобілізація пальця у функціонально вигідному положенні;

Е) Кістковий панарицій:

- поздовжніми розрізами розкривають гнійне вогнище в м'яких тканинах, видаляють некротизовані тканини й кісткові секвестри;

- при тотальному некрозі кості й м'яких тканин, переході процесу на суглоб застосовується ампутація фаланги;

И) Суглобовий панарицій:

- у початковій фазі захворювання, особливо при первинному ураженні суглоба, можливе проведення щоденних пункцій суглоба з евакуацією гною, промивання антисептиком й антибактеріальна терапієя;

- при неефективності пункційного мотода - артротомія двома паралельними розрізами по бічних поверхнях суглоба, санація й дренування;

- при вираженій деструкції суглобових кінців здійснюється резекція суглоба зі створенням артродеза у функціонально вигідному положенні;

Й) Пандактиліт:

- ампутація пальця.

13. Профілактика гнійних захворювань пальців і кисті:

А) Запобігання травмам пальців кисті;

Б) Рання й повноцінна обробка мікротравм і ран пальців і кисті.

ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ КИСТІ

1. Визначення: Інфікування поранень кисті або поширення інфекції з пальців на кисть належить до гнійних захворювань кисті.

2. Актуальність проблеми:

А) Кисть – основний орган праці, ураження якого запальним процесом приводить до значної втрати працездатності;

Б) Складна будова кисті, особливо - долонної поверхні, зумовлює специфічний перебіг гнійних процесів.

3. Види гнійних захворювань на кисті:

А) Підшкірний абсцес долоні:

- виникає внаслідок інфікування змозолілих ділянок або епідермальних міхурів. Звичайно локалізується між дистальною волярною складкою й основою пальця;

Б) Міжпальцева флегмона

- виникає вторинно, шляхом проникнення інфекції в міжпальцеві проміжки в основі пальців, поширюючись по каналах лумбрикальних м'язів;

В) Преапоневротична флегмона

- поверхнева, підшкірна долонна флегмона;

Г) Флегмона середнього фасціального простору

- розвивається в щілині між долонним апоневрозом і вільними від піхв сухожиллями II - IV пальців;

Д) Флегмона фасціального простору тенара

- ускладнення підшкірного панарицію або гнійного тендовагініту I - II пальців;

Е) Флегмона фасціального простору гіпотенара

- гнійний процес, обмежений межами фасціального ложа гіпотенара;

И) Підшкірна флегмона тильної сторони кисті;

Й) Підапоневротична флегмона тильної сторони кисті.

6. Клінічні прояви флегмони кисті:

А) Скарги:

- біль ропираючого характеру на кисті в ділянці гнійно-запального процесу;

- набряклість кисті;

- порушення функції пальців;

Б) Анамнез захворювання:

- перенесені травми кисті;

- гнійні процеси на пальцях кисті;

В) Об'єктивні дані:

а) Огляд:

- припухлість кисті в ділянці гнійного процесу, що поширюється на тильну поверхню;

- гіперемія шкірних покривів;

- змушене положення (напівзігнутий стан) пальців кисті;

б) Пальпація:

- різке посилення болю.

7. Формування попереднього діагнозу за клінічними даними:

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу й об'єктивних проявів захворювання, підтверджених фізикальними методами дослідження.

8. Діагностична програма при флегмоні кисті:

А) Клінічні прояви:

а) скарги

б) анамнез захворювання

в) об'єктивні дані;

Б) Лабораторні дані:

а) клінічний аналіз крові

б) клінічний аналіз сечі.

9. Клініко-статистична класифікація флегмони кисті:

L03.1 Флегмона кисті

Макет клінічного діагнозу: Флегмона {L_x } {R_x }{ускладнена О_x }

Локалізація флегмони:

L₁ – долонної поверхні {B_x}

Вид флегмони:

B₁ – (міжпальцева)

B₂ – (преапоневротична)

B₃ – (середнього долонного фасціального простору)

B₄ – (передсухожильна)

B₅ – (глибока)

B₆ – (фасціального простору тенара)

B₇ – (фасціального простору гіпотенара)

L₂ – тильної поверхні

Вид флегмони:

B₁ – (підшкірна)

B₂ – (підапоневратична)

Поширеність процесу:

R₁ – лівої кисті

R₂ – правої кисті

Ускладнення:

О₁ – лімфангіїт

О₂ - лімфаденіт

10. Приклади формування клінічного діагнозу:

А) Флегмона долонної поверхні (міжпальцева) лівої кисті

Б) Флегмона долонної поверхні (глибока) правої кисті, ускладнена лімфангітом.

11. Лікування флегмони кисті:

- хірургічне: широке розкриття й дренування ураженого фасціального простору під наркозом або внутрішньовенною регіонарною анестезією;

- парентеральне (регіонарне) застосування антибіотиків,

- дезінтоксикаційна терапія;

- іммобілізація кисті у функціонально вигідному положенні.

ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЗАЛОЗИСТИХ ОРГАНІВ

Синдром запального ураження молочної залози зумовлений проникненням інфекції в протокову систему й тканину залози, найчастіше виникає на тлі порушення процесів виділення молока в періоді лактації.

Основні дії породіллі й медичного персоналу повинні бути спрямовані на запобігання маститу.

Найбільше часто зустрічається лактаційний мастит.

ЛАКТАЦІЙНИЙ МАСТИТ

1. Визначення: Мастит – це запальний процес у молочній залозі.

2. Актуальність проблеми:
А) Мастит в 90 – 95% випадків зустрічається в післяпологовому періоді

Б) Найчастіше мастит виникає у першороділь.

3. Причини розвитку маститу:

А) Сприятливі фактори:

- тріщини сосків;

- лактостаз;

- порушення особистої гігієни й гігієни годівлі;

- гнійні захворювання шкіри молочної залози;

- аномалії розвитку соска (плоский або утягнений сосок).

Б) Спричиняючі фактори

- мікробний фактор (стрептококи, стафілококи й ін.інфекція).

4. Механізм розвитку маститу:

А) Запальний процес починається в протоках молочної залози;

Б) Прогресуючи, запалення переходить на залозисту тканину;

В) Запальний процес у залозі проходить стадії серозного, інфільтративного, дифузійного гнійного запалення й утворення абсцесів;

Г) Запальний процес у залозі приводить до тромбозу судин і розвитку некрозу тканини залози.

5. Фази перебігу маститу:

- серозна фаза

- інфільтративна фаза

- абсцедуюча фаза

- флегмонозна фаза

- гангренозна фаза

6. Локалізація гнійників у молочній залозі (рис.152):

Рис.152. Локалізація гнійних порожнин у молочній залозі:

а – премамарна; б - субареолярна; в,г - інтрамамарна; д – ретромамарна.

7. Клінічні прояви гострого маститу:

А) Скарги:

- сильний біль у молочній залозі;

- пропасниця до 39 – 40⁰С, при нагноєнні – озноб;

Б) Анамнез захворювання:

- початок захворювання гострий;

- як правило, виникає в періоді лактації;

- часто захворюванню передує поява болю в ділянці соска при годуванні

В) Об'єктивні прояви:

а) Огляд:

- залоза на стороні ураження збільшена в розмірах, напружена;

- шкіра над вогнищем запалення гіперемована;

- може виявлятися лімфаденіт;

б) Пальпація:

- болючий інфільтрат з нечіткими контурами;

- збільшені й болючі регіонарні лімфатичні вузли;

- при абсцедуванні визначається розм'якшення (флюктуація) у проекції інфільтрату;

- при флегмонозній формі – тістувата консистенція інфільтрату, при пальпації залишаються вдавлення від пальців.

8. Формування попереднього діагнозу на підставі клінічних даних:

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу захворювання й об'єктивних проявів захворювання, підтверджених фізикальними методами дослідження.

Для підтвердження або уточнення діагнозу формують діагностичну програму, включаючи в неї методи дослідження, що впливають на уточнення діагнозу. При виборі методів обстеження використовують їхнє послідовне застосування від менш до більш інвазивного.

9. Діагностика маститу:

А) Клінічні дані:

- скарги

- анамнез захворювання

- об'єктивні дані

Б) Лабораторні дані:

- клінічний аналіз крові (лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво)

- клінічний аналіз сечі

10. Диференціальний діагноз:

- маститоподібна форма раку молочної залози

- бешихове запалення молочної залози

11. Клініко-статистична класифікація маститу:

О91 Інфекції молочної залози, пов'язані з дітородінням

Макет клінічного діагнозу: Гострий лактаційний {L_x} мастит,

{у фазі F_x}

Локалізація процесу:

L₁ - субареолярний

L₂ - премамарний

L₃ - інтрамамарний

L₄ - ретромамарний

L₅ – тотальний

Фаза процесу:

F₁ – серозного запалення

F₂ – інфільтративна

F₃ – абсцедуюча

F₄ – флегмонозна

F₅ – гангренозна

11. Приклади формування клінічного діагнозу:

А) Правобічний лактаційний, інтрамамарний мастит, серозна фаза

Б) Лівосторонній лактаційний субареолярний мастит, фаза абсцедування.

12. Лікування маститу: залежить від фази процесу

+У серозній й інфільтративній фазі лікування маститу консервативне й включає:

- підняте положення молочної залози (підтримуюча пов'язка або бюстгальтер, які не повинні стискати залозу);

- зціджування молока (ручне або за допомогою молоковідсосу);

- фізіотерапевтичне лікування (УФ-опромінення залози, УВЧ);

- загальна антибактеріальна терапія;

- ретромамарна новокаїново-антибіотикова блокада.

При деструктивних формах маститу – хірургічне лікування.

Рис.153. Основні напрямки розрізів при розкритті маститу

1 – радіарні розрізи, 2 - розріз за Барденгейером, 3 - параареолярний розріз

+При абсцедуючому маститі:

- розкриття гнійника радіарним розрізом у місці флюктуації або найбільшої болючості;

- розріз не повинен доходити до ареоли на 1 см;

- розрушення перемичок і тяжів у порожнині гнійника пальцем;

- накладення контрапертури в найбільш низькій точці гнійної порожнини (при необхідності);

- санація й дренування порожнини гнійника;

+При флегмонозній формі маститу:

- виконується кілька радіарних розрізів за тими ж правилам;

- обов'язково вирізаються нежиттєздатні тканини;

+При гангренозній формі маститу:

- виконується широка некректомія;

- у ряді випадків виконується ампутація молочної залози.

Із загальних методів лікування застосовується:

- антибіотикотерапія;

- інфузійно-трансфузійна дезінтоксикаційна терапія;

- екстракорпоральна детоксикація (в особливо тяжких випадках);

- імунокорекція.

13.Профілактика маститу:

+ Допологова профілактика маститу включає:

- підготовку сосків до годування;

- формування сосків (при плоских й утягнутих сосках);

- санацію вогнищ ендогенної інфекції;

- загартовувальні процедури;

+ Післяпологова профілактика маститу включає:

- гігієну годівлі (миття залози до й після годування);

- раціональний режим годування;

- зціджування молока після кожного годування;

- своєчасне лікування тріщин і мацерації сосків;

- профілактику госпітальної інфекції.

ПАРОТИТ

1. Визначення: паротит - запалення привушної слинної залози.

2. Актуальність проблеми:

- найчастіше паротит розвивається у тяжкохворих, після перенесених тяжких операцій й обтяжує перебіг хвороби.

3. Причини розвитку паротиту:

- ослаблення захисних сил організму й порушення процесів слюновиділення в зневоднених хворих і після великих операцій;

- недостатній догляд за післяопераційними хворими, недостатня санація порожнини рота;

- проникнення мікроорганізмів з порожнини рота в привушну слинну залозу з розвитком її запалення.

4. Механізм розвитку паротиту:

- спочатку запальний процес проходить коротку стадію серозного запалення;

- потім серозне запалення швидко переміняється гнійним ураженням тканини залози й утворенням омертвілих ділянок – секвестрів;

- при несвоєчасному й неповноцінному лікуванні можливе поширення запального процесу на навколишні тканини обличчя, шиї.

5. Клінічні прояви паротиту

А) Скарги:

- болі в привушній ділянці;

- утруднене жування;

- підвищення температури тіла до 38-39˚С.

Б) Анамнез

- гострий початок захворювання

- як правило, у післяопераційний період після тяжких захворювань.

В) Об'єктивні прояви паротиту

Загальний стан хворого, як правило, тяжкий, прогресивно погіршується.

1. Огляд

- наявність припухлості в привушній ділянці;

- набряклість і напруга тканин, гіперемія шкіри в зоні припухлості;

- можливе поширення набряку на щоку, шию, підщелепну ділянку;

- при важкому перебігу відзначається набряклість м'якого неба й бічної стінки глотки.

2. Пальпація

- різка болючість у зоні набряку;

- місцеве підвищення температури;

- визначається інфільтрат без чітких контурів;

- можливе розм'якшення в центрі інфільтрату.

6. Формування попереднього діагнозу на підставі клінічних даних:

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу й об'єктивних проявів захворювання, підтверджених фізикальними методами дослідження.

Для підтвердження або уточнення діагнозу формують діагностичну програму, включаючи в неї методи дослідження, що впливають на уточнення діагнозу. При виборі методів обстеження використовують їхнє послідовне застосування від менш до більш інвазивного.

7. Діагностика паротиту:

А) Клінічні дані:

- скарги

- анамнез захворювання

- об'єктивні дані

Б) Лабораторні дані:

- клінічний аналіз крові (лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво)

- клінічний аналіз сечі

8. Диференціальний діагноз: необхідно виключити наявність епідемічного паротиту, особливо в пацієнтів дитячого віку.

9. Клініко-статистична класифікація паротиту:

10. Лікування

Залежно від стадії паротиту лікування може бути консервативним або оперативним.

А) У стадії серозного запалення – консервативне:

- антибіотики широкого спектра дії (цефалоспорини третього покоління, напівсинтетичні пеніциліни, аміноглікозиди);

- теплові процедури (зігрівальні компреси, солюкс);

- фізіотерапевтичне лікування (УВЧ-терапія, лазеротерапія).

Б) При відсутності успіху від консервативного лікування й розвитку гнійного процесу – оперативне:

Мета операції – розкриття всіх гнійних вогнищ у залозі й створення умов для доброго відтоку гною.

Вибір місця, напрямку й довжини розрізу:

- якщо є флюктуація - розріз звичайно виконують у місці найбільшого розм'якшення тканин;

- напрямок розрізу - паралельно основним гілкам лицьового нерва й у жодному разі не перпендикулярно їм (див.рис.154)

Рис. 154. Оперативне лікування паротиту

- проводять пальцеве обстеження гнійної порожнини й дренування;

- у післяопераційному періоді обов'язково необхідно продовжувати антибактеріальну й дезінтоксикаційну терапію.

11. Профілактика паротиту

- При планових операціях - ретельна санація порожнини рота в передопераційному періоді.

- У післяопераційний період:

- ретельний догляд за порожниною рота;

- боротьба зі зневоднюванням хворих;

-посилення салівації (смоктання часточки лимона, полоскання порожнини рота підкисленою водою).

ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ КІСТОК І СУГЛОБІВ

Синдром гнійного ураження кісток і суглобів проявляється гострим гнійним запаленням структур кістки й навколишніх м'яких тканин, суглобів.

При виникненні запального процесу кістки або суглоба нерідко необхідна хірургічна допомога, спрямована на розкриття й дренування гнійного вогнища, купірування гнійно-запального процесу, проведення реабілітаційних заходів.

Найбільш частими видами гнійного ураження кісток і суглобів є гематогенний остеомієліт, посттравматичний остеомієліт, гострий гнійний артрит і гострий гнійний бурсит.

Загальні питання розвитку, діагностики й лікування остеомієліту

1. Визначення: поняття остеомієліт збірне і містить у собі гнійне запалення кісток різної етіології.

2. Актуальність проблеми:

А) Як самостійна патологія остеомієліт є досить частим захворюванням у дітей і підлітків;

Б) При відкритому переломі кісток близько 1/3 випадків ускладнюються приєднанням остеомієліту.

3. Причини розвитку остеомієліту:

А) Інфекція може попадати в кістку ендогенним шляхом і приводити до розвитку гематогенного остеомієліту;

Б) Можливо екзогенне проникнення інфекції в кістку при травмах (поранення, відкриті переломи), що приводить до розвитку посттравматичного остеомієліту.

4. Механізм розвитку остеомієліту:

А) При ендогенному шляху проникнення інфекції захворювання починається з ураження кісткового мозку з наступним поширенням процесу на губчату, компактну структуру кістки, омертвінням ділянки кості й переходом запалення на навколишні м'які тканини;

Б) При екзогенному шляху інфікування кістка уражається в місці травми, процес носить характер вторинного оститу.

5. Характер перебігу остеомієліту:

А) Найчастіше при остеомієліті перебіг захворювання має характер гострого або підгострого процесу;

Б) При затиханні гострого запалення процес рідко закінчується видужанням, а частіше переходить у хронічну стадію, що може перебігати у двох варіантах:

- тривалий (місяці й роки) перебіг захворювання - вторинно хронічний остеомієліт;

- періодичне загострення процесу при наявності тривалих проміжків ремісії- хронічний рецидивний остеомієліт;

В) У певних умовах (низька вірулентність інфекції при досить високій резистентності організму) запальний процес у кістці може перебігати у вигляді хронічного ізольованого запалення – первинно хронічний остеомієліт (абсцес Броді, склерозуючий остеомієліт Гарре, альбумінозний остеомієліт Олльє).

6. Найбільш часта локалізація остеомієліту:

А) Найчастіше остеомієлітом уражаються довгі трубчасті кістки;

Б) Ураженнядрібних трубчастих і плоских кісток відбувається або при дисемінації процесу, або при травмі цих кісток.

7. Фази перебігу остемієлітного процесу:

А) При гематогенному остеомієліті запальний процес у кістці послідовно проходить наступні фази:

- флегмона кісткового мозку;

- піднадкісничний абсцес;

- міжм’язова флегмона;

- утворення нориці.

При локалізації процесу поблизу суглоба можливий розвиток фази гнійного остеоартриту.

Б) При екзогенному попаданні інфекції в кістку процес перебігає у вигляді вторинного оститу без чітко виражених фаз.

8. Клінічні прояви остеомієліту залежать від виду ураження кістки, характеру перебігу захворювання, фази, віку хворого, своєчасності й повноцінності лікувальних заходів.

9. Загальні принципи діагностики остеомієліту:

Діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу захворювання й об'єктивних проявів, підтверджених фізикальними методами дослідження.

Для підтвердження або уточнення діагнозу формують діагностичну програму, включаючи в неї методи дослідження, що впливають на уточнення діагнозу. При виборі методів обстеження використовують їхнє послідовне застосування від менш до більш інвазивного.

Найбільш важливим методом діагностики остеомієліту є рентгенологічний метод (рентгенографія).

10. Диференціальна діагностика остеомієліту:

При проведенні диференціальної діагностики остеомієліту варто пам'ятати про можливе специфічне ураження кісток при ряді захворювань (туберкульоз, сифіліс).

11. Клініко-статистична класифікація остеомієліту:

М86 Остеомієліт

Макет клінічного діагнозу: {Х_x} {E_x} остеомієліт {кісток L_x},{F_x},

{ускладнений О_x}

Характер перебігу:

Х₁ -Гострий

Х₂ – Підгострий

Х₃ - Первинно хронічний

Х₄ – Вторинно хронічний

Х₅ - Хронічний рецидивний

Етіологія остеомієліту:

E₁ – гематогенний

E₂ – посттравматичний

Локалізація:

L₁ -гомілки

L₂ - стегна

L₃ - плеча

L₄ - передпліччя

L₅ - дрібних трубчастих кісток

L₆ - плоских кісток

Фаза остемієлітичного процесу:

F₁ -флегмона кісткового мозку

F₂ – піднадкісничний абсцес

F₃ - гнійний остеоартрит

F₄ – міжм’язова флегмона

F₅ – норицева форма

Ускладнення:

+ гострого остеомієліту:

О₁ - сепсис

О₂ - метастатичні абсцеси

О₃ - пневмонія

+ хронічного остеомієліту:

О₄ -деформація довгих трубчастих костей

О₅ -анкілоз

О₆ - патологічний перелом

О₇ – несправжній суглоб

О₈ - амілоїдоз внутрішніх органів

О₉ - малігнізація остеомієлітичних нориць

12. Приклади формулювання клінічного діагнозу:

А) Гострий гематогенний остеоміеліт правого стегна, місцева форма, фаза піднадкістного абсцесу

Б) Хронічний гематогеннийостеомієліт лівого плеча, норицева фаза, ускладнений патологічним переломом.

13. Принципи лікування остеомієліту:

А) Вплив на збудника - повноцінна антибактеріальна терапія;

Б) Вплив на макроорганізм – дезінтоксикаційна терапія, імунокорекція, симптоматична терапія;

В) Вплив на вогнище ураження в кістці (залежно від характеру й фази процесу);

Г) Відбудовна й реабілітаційна терапія.

14. Експертиза працездатності й реабілітація хворих:

А) При остеомієліті тривалість хвороби становить місяці, а іноді й роки, тому вирішення питань експертизи працездатності є найчастіше прерогативою МСЕК;

Б) Для повноцінної реабілітаційної терапії використовується лікувальна фізкультура, фізіотерапевтичне лікування, санаторно-курортне лікування.

ГЕМАТОГЕННИЙ ОСТЕОМІЄЛІТ

1. Визначення. Гематогенний остеомієліт- це запалення кісткового мозку, компактної й губчатої частини кістки, окістя й навколишніх м'яких тканин.

2. Актуальність проблеми:

А) Гематогенний остеомієліт переважно вражає грудний, дитячий і ранній юнацький вік;

Б) Хворі гематогенним остеомієлітом становлять від 3% до 10% всіх пацієнтів дитячих хірургічних відділень;

В) Захворювання нерідко переходить у хронічну форму, приводить до повної або часткової втрати працездатності й інвалідності.

Дата добавления: 2014-11-18