Методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля

Основною метою управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту є впровадження заходів, спрямо­ваних на мінімізацію втрат банку за окремою кредитною операцією у разі настання кредитного ризику.

Класифікацію методів управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту наведено на рис. 5.2.

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ НА РІВНІ ОКРЕМОГО КРЕДИТУ
		Аналіз привабливості проекту, що кредитується
		Оцінка кредитоспроможності позичальника
		Структурування кредиту
		Оформлення кредитного договору
		Кредитний моніторинг

Рис. 5.2. Класифікація методів управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту

Аналіз привабливості проекту, який кредитуєть­ся, полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного поглядів, у встановленні ступеня відповід­ності суми та строків кредиту меті цього проекту, а також оцінці достатності запропонованого забезпечення за кре­дитом. Це пов'язано з тим, що один клієнт може отримати кредити, які відрізняються за обсягами, строками, форма­ми забезпечення, методами надання та погашення, а отже, супроводжуються різними за величиною кредитними ри­зиками.

У процесі оцінки кредитоспроможності позичальни­ка визначається рівень ризику кредитної операції. Вітчиз­няні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальників, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомен­дації Національного банку щодо оцінки кредитоспромож­ності та фінансової стабільності позичальника.

У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і залишається одним з основних кри­теріїв визначення доцільності встановлення кредитних від­носин. Кредитоспроможність розглядається не лише як можливість повернення основної суми кредиту і відсотків за ним, а й як бажання клієнта виконати свої зобов'язання. Тому здатність до повернення кредиту пов'язується з мо­ральними якостями клієнта, його репутацією, майстер­ністю і сферою діяльності, фінансовим станом, можливіс­тю генерувати грошові потоки у процесі виробництва та

обігу.

Наприклад, у практиці американських банків викорис­товується правило "5С", відповідно до якого оцінка креди­тоспроможності позичальників проводиться за такими ба­зовими критеріями:

4. Character — характер;

5. Сарасіtу — фінансові можливості;

6. Саріtаl — капітал;

4. Соllаtеrаl — забезпечення;

5. Сопditions — загальні економічні умови.
"Характер" позичальника визначається його діловою

репутацією, ступенем відповідальності, спроможністю та бажанням погашати свої борги, аналізується досвідом по­зичальника щодо отримання та погашення кредитів у ми­нулому. Характер позичальника найбільш повно розкри­вається під час попереднього інтерв'ю.

"Фінансові можливості" позичальника визначаються за допомогою аналізу його фінансового стану та прогнозу щодо тенденцій зміни основних фінансових показників. Тут також має бути визначено джерело погашення креди­ту, яким можуть бути:

4. поточні грошові надходження (сash in flow);

5. продаж активів позичальника;

6. інші джерела фінансування, в тому числі й нові кре­дити та кошти, залучені в результаті розміщення обліга­цій.

Оскільки основним джерелом погашення кредиту, як правило, є поточні грошові надходження, основна увага приділяється аналізу спроможності позичальника генеру­вати сталі грошові потоки.

"Капітал" позичальника передбачає аналіз його роз­міру, структури, співвідношення з іншими статтями ак­тивів і пасивів. Тут також береться до уваги частка власно­го капіталу позичальника у фінансуванні проекту, на реалізацію якого отримано кредит.

"Забезпечення" кредиту передбачає визначення конкретної форми забезпечення за кредитом (застава, гарантія тощо), визначення його достатності та якості. Якщо забез­печенням за кредитом є застава, мають бути визначені її ринкова та ліквідаційна вартості, а також ступінь ліквід­ності.

"Загальні економічні умови" передбачають визначен­ня умов, що характеризують ринкову ситуацію та вплива­ють на становище як банку, так і позичальника: стан еко­номічної кон'юнктури, наявність конкуренції, фіскальна

політика, політична ситуація в країні, політика Централь­ного банку тощо.

Банки європейських країн використовують різні сис­теми оцінки кредитоспроможності позичальників. Най­більш відомими серед них є системи РARTS, САМРАRІ, назви яких також утворені як абревіатури від заголовних букв базових критеріїв кредитування.

Так, система РАRТS передбачає оцінку таких компо­нентів:

Рurроsе — цілі кредитування;

Атоиnt — розмір кредиту;

Rераuтепt — механізм погашення кредиту;

Теrтs — строк, на який надається кредит;

Sесиritу — забезпечення кредиту;

Система САМРАRІ — це:

Сhаrасtеr — репутація, особисті якості клієнта;

Аbilitу — можливості повернути кредит;

Маrgіп — маржа, прибутковість;

Риrрosе — цільове призначення кредиту;

Атоипt — розмір кредиту;

Rераутепt — умови погашення кредиту;

Іпsиrапсе — забезпечення, страхування ризику непо­вернення кредиту.

Структурування кредиту полягає у визначенні та­ких параметрів кредиту, як сума, строк, вид і вартість за­безпечення, розмір відсоткової ставки, порядок видачі кре­диту та графік погашення заборгованості позичальником.

Параметри кредиту мають ураховувати результати оцін­ки фінансового стану позичальника й оцінку ризиковості проекту, на реалізацію якого планується отримати кре­дит.

У процесі оформлення кредитного договору визнача­ються умови, які б задовольняли потреби як позичальника, так і банку. На цьому етапі кредитний договір, договір застави та інші документи (договір гарантії або поручи­тельства, підтвердження прав власності тощо) повинні ре­тельно перевірятися юридичними службами та представ­никами контролюючих підрозділів з метою недопущення помилок і зниження документарного ризику.

Неточності, неконкретний опис дій, непередбачення певних обставин, нечітке формулювання обов'язків і від­повідальності — все це може призвести до підвищення рів­ня кредитного ризику або виникнення проблемних кре­дитів. Тому кредитна угода має враховувати всі обставини, які дадуть змогу мінімізувати збитки банку і захистити ін­тереси банку, його вкладників та акціонерів.

Реалізація кредитного моніторингу (контроль за на­даним кредитом і станом застави) дає банку можливість вчасно виявити проблеми щодо погашення заборгованості та відсотків за кредитом з боку позичальника, а також пе­ревірити відповідність дій працівників кредитного відділу основним вимогам кредитної політики.

Основна мета кредитного моніторингу полягає в тому, щоб не допустити підвищення кредитного ризику понад установлений рівень. На підставі кредитного моніторингу банк може оцінити сукупний ризик кредитного портфеля та визначити майбутню потребу в нарощуванні банківсь­кого капіталу.

Особливістю перелічених методів є необхідність їх по­слідовного застосування, оскільки одночасно вони станов­лять етапи кредитного процесу. Якщо на кожному етапі перед кредитним інспектором поставити завдання оціни­ти рівень кредитного ризику та вжити заходи для його мінімізації, то кожен з етапів кредитного процесу може розглядатись як метод управління ризиком на рівні окре­мого кредиту. Більш повно характеристику кожного з ета­пів кредитного процесу розглянуто в темі 8.

8. Зміст і значення оцінки кредитоспроможності позичальника.

З метою управління кредитними ризиками банки ма­ють проводити оцінку кредитоспроможності позичальни­ка як на стадії прийняття рішення про доцільність видачі кредиту, так і на стадії контролю за процесом погашення відсотків і заборгованості за кредитом. У зарубіжній та вітчизняній банківській практиці кредитоспроможність позичальника завжди була і залишається одним з основ­них критеріїв визначення доцільності встановлення кре­дитних відносин з клієнтом (рис.9.1).

Кредитоспроможність (платоспроможність) — це "здатність позичальника повністю та у визначений строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Головна мета оцінки кредитоспроможності пози­чальника — оцінка кредитного ризику та виявлення дже­рел погашення позичальником відсотків і заборгованості за кредитом.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може про­водитись за допомогою різних методів за вибором банку (рис. 9.2).

Рис. 9.2. Методи оцінки кредитоспроможності позичаль­ника

Вибір методу залежить від низки чинників: форми влас­ності, особливостей побудови балансу та інших форм звіт­ності клієнта, галузевих особливостей, виду діяльності тощо.

Наприклад, використання методу коефіцієнтів для оцін­ки кредитоспроможності позичальника зводиться до роз­рахунку кількісних показників його фінансового стану і порівняння отриманих результатів з нормативними або середніми. Для отримання більш достовірних результатів доцільно використовувати середньогалузеві значення по­казників, які б враховували особливості технологічних процесів і тривалість виробничого циклу. Переваги і не­доліки методу коефіцієнтів наведено у табл. 9.1.

Таблиця 9.1. Переваги і недоліки методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника

Переваги	Недоліки
Простота розрахунку фінан­сових коефіцієнтів	Ускладнене порівняння показників у динаміці внаслідок впливу інфляції
Порівнянність отриманих результатів	Різноспрямованість і закорельованість показників, що описують фінансовий стан позичальника
Аналітичність розрахованих коефіцієнтів, тобто здатність пояснювати причини явищ, що характеризуються показ­никами, які аналізуються	Проблеми визначення кри­теріїв оцінки кредитоспро­можності для різногалузевих підприємств
Прогностичність і динаміч­ність, тобто придатність показників для відображення зміни процесу або явища в часі	Перекручені дані фінансової звітності не завжди дають змогу виявити тенденції до погіршення фінансового стану позичальника

Метод експертних оцінок зводиться до суб'єктивної оцінки експертами ймовірності погашення позичальни­ком заборгованості за кредитом у встановлений строк.

Методи оцінки можуть використовуватися паралельно або частково доповнюючи один одного. Наприклад, у віт­чизняній практиці найбільш поширеною є рейтингова методика оцінки кредитоспроможності позичальника, орієн­тована на врахування як кількісних, так і якісних (су­б'єктивних) характеристик клієнта. Визначення рейтингової оцінки, на відміну від методу коефіцієнтів, дає можливість врахувати показники суб'єктивного характе­ру (репутацію, кредитну історію позичальника та ін.) Рей­тингові методики оцінки кредитоспроможності позичаль­ника формуються з урахуванням підходу конкретного банку до оцінки рівня кредитного ризику і можуть суттєво підрівнятися у різних банків залежно від кредитної полі­тики, стратегічних планів і загальних вимог до якості кредитного портфеля. Наприклад, клієнт, кредитоспромож­ність якого є надто низькою для одного банку, може від­повідати вимогам, встановленим іншим банком.

Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банк фактично визначає рівень кредитного ризику, який він візьме, надавши кредит. Крім того, необхідно враховувати, що рівень ризику позичальника може трансформуватися у ризик самого банку за умови встановлення кредитних відносин. У цьому випадку розробка власної рейтингової системи оцінки кредитоспроможності позичальника дає банкам можливість встановлювати критерії та вимоги до клієнта відповідно до положень кредитної політики з ура­хуванням власних кредитних можливостей. У зарубіжній практиці для обґрунтування рішення про видачу кредиту банки проводять оцінку кредитоспроможності позичаль­ника з урахуванням кредитного рейтингу, встановленого спеціалізованими компаніями, наприклад, рейтинговими агенціями "Standard & Рооr", "Мооdу's", "Fitch, Duff аnd Рhelps". У вітчизняній банківській практиці кредитний рейтинг, встановлений рейтинговими агенціями "Standard & Рооr", "Мооdу's", "Fitch, Duff аnd Рhelps", враховуєть­ся під час оцінки кредитоспроможності позичальників-банків.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

1. забезпеченість власними коштами не менш як 50 % усіх видатків;

2. відмінна репутація керівництва (кваліфікація і здіб­ності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);

3. конкурентоспроможність продукції/послуг, що ви­пускається (надаються), на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію/послуги, наявність держав­них замовлень, обсяги експорту тощо;

4. економічна кон'юнктура (перспективи розвитку по­зичальника, наявність джерел фінансування капітало­вкладень тощо) та ін.

Оцінка кредитоспроможності позичальника проводить­ся у двох напрямах (рис. 9.3).

Рис. 9.3. Напрями оцінки кредитоспроможності позичаль­ника

Перелік показників оцінки кредитоспроможності пози­чальника та критерії їх оцінки визначаються кожним бан­ком самостійно і мають бути документально закріплені в окремому положенні, яке входить до стандартів кредитної політики банку.

Національним банком України в Положенні "Про поря­док формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженому постановою від "б липня 2000 р. № 279, за­пропоновано систему кількісних показників для оцінки кредитоспроможності позичальника, врахування яких обов'язкове для банків.Встановлені у положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може самостійно визначити додаткові критерії оцінки кредитоспроможнос­ті, що підвищують вимоги до позичальників для адекват­ної оцінки рівня кредитного ризику і належного контролю за ними.

Як правило, вибір системи показників оцінки креди­тоспроможності позичальника залежить від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузевої особ­ливості, категорії позичальника), а також від рівня спе­ціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, ощадний), фор­ми (іпотечні, споживчі, лізингові тощо) та строків кредитів (коротко-, довгострокові), кредитної стратегії та політики банку (обережна, помірна чи агресивна), рівня кваліфіка­ції працівників кредитного відділу, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

Банки самостійно визначають значущість кожного по­казника за бальною шкалою з огляду на його вплив на за­гальну оцінку кредитоспроможності для кожної групи по­зичальників, з урахуванням галузі, сезонності виробницт­ва, ліквідності балансу, рентабельності виробництва, кон­курентної позиції тощо. Наприклад, у випадку надання короткострокового кредиту більш значимими є показни­ки ліквідності та ділової активності позичальника, а за довгострокового кредитування — рентабельність вироб­ництва та фінансова стійкість.

Оцінку кредитоспроможності позичальника банк здій­снює кожного разу під час укладання кредитного догово­ру, а далі для:

— банків — не рідше ніж один раз на місяць;

— юридичних осіб — не рідше ніж один раз на три мі­сяці;

— фізичних осіб — не рідше ніж один раз на рік (або за результатами фінансового року).

Якщо обслуговування кредитної заборгованості супро­воджується простроченням або пролонгацією кредиту, то оцінка кредитоспроможності позичальника — фізичної особи має здійснюватися постійно (щомісяця або щоквар­талу) протягом усього періоду несвоєчасного погашення боргу, крім випадків, пов'язаних з поважними причина­ми (документально підтверджені факти відрядження, хво­роби тощо).

За операціями з урахування векселів здійснюється оцінка кредитоспроможності визначеної банком особи з числа зобов'язаних за векселем осіб. Оцінка кредитоспро­можності контрагентів за факторинговими операціями може не проводитися.

Результати оцінки кредитоспроможності позичальни­ка мають зберігатися в кредитній справі клієнта протягом назначеного законодавством строку. Особливо це стосуєть­ся великих кредитів і кредитів, наданих інсайдерам.

Під час оцінки кредитоспроможності позичальника прі­оритетне значення має його здатність до генерування ста­лих грошових потоків. У зарубіжній практиці зафіксова­но випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фіксованими звітами збиткові, але здатні генерувати по­тужний грошовий потік. Прикладом може бути кредиту­вання авіаційних компаній США, які внаслідок значних амортизаційних відрахувань, зумовлених високою вартіс­тю літаків, за фінансовий результат мають збитки. Але ці компанії генерують достатні грошові потоки для погашен­ня заборгованості за кредитом, що робить їх привабливи­ми і надійними позичальниками.

У вітчизняній практиці частіше трапляється навпаки - прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансова діяльність супроводжу­ється наявністю прострочених і сумнівних до повернення боргів. Але в будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності вчасно погасити заборгованість за кре­дитом.

Також оцінка кредитоспроможності позичальника має. приховувати і його бажання виконати зобов'язання за кре­дитом. При цьому ймовірність погашення позичальником заборгованості за кредитом прямо пропорційно залежить під його моральних принципів, репутації, порядності, чес­ності та професіоналізму.

Дата добавления: 2014-11-18