Форми забезпечення кредиту

Для мінімізації кредитного ризику (ризику неповер­нення кредиту) банки можуть вимагати від позичальника надання забезпечення за кредитною операцією. Забезпе­ченням за кредитом може бути застава, гарантія, поручительство (порука) або свідоцтво страхової організа­ції (страховий поліс).

Правові відносини між позичальником і кредитором з приводу надання забезпечення за кредитом у формі заста­ви регулюються Законом України "Про заставу"². Заста­ва — це одна з найпоширеніших форм забезпечення зобо­в'язань позичальника перед банком.

На підставі застави банк (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпече­ного заставою зобов'язання одержати задоволення з вар­тості заставленого майна переважно перед іншими креди­торами. Застава виникає в силу договору чи закону.

За заставним зобов'язанням до банку переходить май­но, яке може бути об'єктом стягнення у випадку невико­нання позичальником своїх зобов'язань за кредитом. За­ставою може бути забезпечена будь-яка дійсна вимога, наприклад та, що виникає з кредитного договору, догово­ру купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажів тощо. Застава можлива щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо між банком та позичальни­ком укладено договір про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Заставодавцем може бути позичальник або третя особа (майновий поручитель).

Предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Предметом застави може бути тільки те майно, яке від­повідає таким умовам:

― воно може бути відчужене заставодавцем;

― на нього може бути звернене стягнення.

Наприклад, заставою можуть бути продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), за умови, що вона залишиться власністю заставодавця піс­ля укладення договору застави. Крім того, предметом за­стави також можуть бути майнові права — на оренду під­приємства, будівлі, споруд, кредиторські вимоги, спадкові та інші права.

Предметом застави не можуть бути:

― національні культурні та історичні цінності, що пе­ребувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культур­ного надбання;

― об'єкти державної власності, приватизація яких за­боронена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підроз­ділів, що перебувають у процесі корпоратизації;

— вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом.

Заставодавець може замінити предмет застави тільки за згодою заставодержателя. Ризик випадкової загибелі або псування предмета застави несе заставодавець, якщо інше не передбачено законом або договором. Заставлене майно може перебувати у володінні заставодавця, заставо­держателя або третьої особи.

Коли предметом застави є нерухоме майно, договір за­стави має бути нотаріально посвідчений на підставі від­повідних право установчих документів. Якщо предмет за­стави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, але не більшу за його ринкову вартість. Під час укладання договору застави використовується інформація про ринко­ву вартість застави, визначеної в акті експертної оцінки заставного майна, та ліквідаційна вартість, яка враховує особливості реалізації заставного (арештованого) майна.

Види застави наведено на рис. 1.9.

Порядок регулювання правовідносин щодо передачі не­рухомого майна (іпотеки) як забезпечення за кредитом визначено в Законі України "Про іпотеку" (див. тему 2).

До товарів в обороті або у переробці, що виступають як предмет застави, можуть належати сировина, напів­фабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. При заставі товарів в обороті або у переробці заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпо­ряджатися предметом застави. У разі відчуження застав­лених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх ін­шими товарами такої ж або більшої вартості.

Заклад — застава рухомого майна, за якої майно, що становить предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Відповідно до угоди про за­ставу предмет застави може бути залишений у заставодав­ця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава).

ВИДИ ЗАСТАВИ

Застава нерухомого майна

Застава товарів в обороті або у переробці

Заклад

Застава цінних паперів

Застава майнових прав

Рис. 1.9. Види застави

Індивідуально визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують за­ставу. Заставодержатель має право користуватися предме­том закладу, якщо це передбачено договором. За втрату або недостачу предмета закладу заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пошкодження предмета закладу — в розмірі суми, на яку знизилась вартість заставленого майна. Якщо виникає за­гроза загибелі, пошкодження чи зменшення вартості пред­мета закладу не з вини заставодержателя, він має право вимагати заміни предмета закладу, а у разі відмови заставодавця виконати цю вимогу — достроково звернути стяг­нення на предмет закладу.

Відповідно до Закону України "Про заставу" заставода­вець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги за зобов' язаннями {майнових прав), в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. В цьому випадку в до­говорі застави майнових прав повинна бути вказана особа, яка є боржником стосовно заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу майнових прав.

Застава векселів та інших цінних паперів може здійс­нюватися шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Застава цінного папе­ра, який не передається шляхом індосаменту, здійснюєть­ся на підставі договору, укладеного між заставодержателем та особою, на ім'я якої було видано цінний папір. Відповідно до укладеного договору цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотаріаль­ної контори, приватного нотаріуса або банку. Купонні лис­ти на виплату відсотків, дивідендів та інші доходи від за­значеного в цінному папері права є предметом застави лише в разі їх передачі заставодержателю. У випадку за­стави цінних паперів на пред'явника діють норми, перед­бачені Законом України "Про заставу"¹ для застави товарів в обороті або у переробці.

Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку вико­нання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.

Порядок, умови надання й отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням НБУ "Про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в на­ціональній та іноземних валютах", затвердженим поста­новою № 639 від 15 грудня 2004 р.

Гарантія — це спосіб забезпечення виконання зобо­в'язань за кредитом, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (особою, на користь якої надається гарантія) сплатити кошти за принципала (особу, за заявою якої надається гарантія) в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному об­сязі або їх частини.

У банківській практиці виокремлюють такі види гаран­тій (рис. 1.10).

Відклична гарантія — це гарантія, умови якої можуть бути в будь-який час змінені та її може відкликати банк-гарант за заявою принципала без попереднього повідом­лення бенефіціара.

Безвідклична гарантія — це гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та по­годження з бенефіціаром.

Безумовна гарантія — це гарантія, за якою банк-га­рант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших доку­ментів або виконання будь-яких інших умов.

Умовна гарантія — це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпе­ченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на підставі вимоги бенефіціара та в разі виконання ним відповідних умов або подання документів, зазначених у гарантії.

Гарантія, яку надає банк-контргарант на користь банку-гаранта або іншого банку-контргаранта, називається контргарантією.

Банк-гарант утримує комісійну винагороду та відшко­дування витрат з принципала або з бенефіціара відповідно до умов гарантії та на підставі договору про надання гаран­тії. Комісійна винагорода від резидентів має утримувати­ся уповноваженими банками лише в національній ва­люті.

За договором гарантії настає субсидіарна відповідаль­ність гаранта, тобто банк-кредитор має право висунути ви­моги до гаранта лише в тому випадку, коли у позичальни­ка немає коштів для погашення заборгованості.

За умови виконання зобов'язань позичальника гарант набуває права звернення стягнення на предмет застави або договірного списання коштів з поточного або депозитного рахунків принципала.

Дуже схожою з гарантією формою забезпечення зо­бов'язань за кредитом є поручительство (порука), згідно з яким одна особа (поручитель) зобов'язується перед кре­дитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов'язання в повному обсязі або частково.

Поручителями можуть бути фізичні та юридичні особи.

Позичальник і поручитель у разі невиконання зобов'я­зання відповідають перед кредитором як солідарні борж­ники. Це означає, що кредитор має право у разі невико­нання зобов'язання пред'явити вимоги як до боржника, так і до поручителя.

Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що і борж­ник, зокрема, за сплату відсотків, за відшкодування кре­диту, за сплату неустойки, якщо договором поруки не пе­редбачено ліміт відповідальності. У випадку, коли пору­читель зобов'язаний відповідати за виконання частини зобов'язання, він відповідає перед кредитором лише за цю частину.

Чинним законодавством не передбачена особлива про­цедура звернення стягнення на майно або кошти поручи­теля. Тобто банк повинен дотримуватись звичайного по­рядку доарбітражного врегулювання господарських спо­рів.

До поручителя, що виконав зобов'язання за боржника, переходять усі права кредитора за зобов'язанням за креди­том в обсязі, в якому поручитель задовольнив вимоги бан­ку. Тобто виконання поручителем зобов'язання замість боржника створює правовідносини, в силу яких поручи­тель стає на місце кредитора й одержує право зворотної ви­моги (регресу) до боржника. При цьому до поручителя переходять від кредитора всі документи, що підтверджують його право вимоги, та права, що забезпечують ці вимоги.

Якщо зобов'язання за кредитом забезпечене кількома поручителями, кожен із них набуває права регресної ви­моги в обсязі сплаченої суми.

Основними відмінностями між гарантією та пору­чительством є те, що за договором гарантії настає суб­сидіарна відповідальність гаранта, яка виконується тіль­ки у разі непогашення заборгованості позичальником, а за договором поруки — солідарна відповідальність поручи­теля і позичальника.

На відміну від поручителя, гарант, який виконав зобо­в'язання, не займає місце кредитора і не набуває права регресу, якщо інше не передбачене договором гарантії¹.

Свідоцтво страхової організації (страховий поліс) — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми банку-кредитору, а страхувальник зобов'язується сплати­ти страхові платежі у визначені строки та виконати інші умови договору страхування.

Договір страхування кредитного ризику укладається відповідно до правил страхування, які розробляються страховиком для цього виду страхування. При укладанні договору страхування страховик, як правило, вимагає на­дання всієї необхідної інформації щодо змісту проекту, що кредитується, та умов кредитної угоди.

За умови наявності страхового поліса банк-кредитор у разі непогашення позичальником заборгованості за кре­дитом має право вимагати відшкодування збитків від стра­ховика. Але у зв'язку з тим, що страхові поліси не прий­маються до розрахунку резерву для покриття можливих збитків від кредитних операцій (тобто банк має формувати резерв на всю суму заборгованості за кредитом), банки не дуже охоче приймають їх як забезпечення за кредитом.

Дата добавления: 2014-11-18