Контроль та аудит у Центральному банку

Контроль є головним інструментом підвищення ефективності управ­ління Центральним банком. Класифікувати контроль можна за кіль­кома принципами: за суб’єктами, часом проведення, формою організації, джерелами даних, методом здійснення.

За суб’єктами контроль поділяють на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній контроль – це державний нагляд за діяльністю цент­раль­них банків, який провадиться незалежними аудиторами та держав­ними аудиторськими або контрольними органами. В Україні це – Рахун­кова палата, Державна податкова адміністрація, Головне контрольно-ревізійне управління тощо.

Внутрішній контроль – внутрішній банківський аудит (ревізійні від­ді­ли банку, ревізійні комісії), який має особливе значення для безпеч­ності й ефективності операцій банку. У Центральному банку в процесі управління він повинен здійснюватися безперервно, причому не лише спеціальними контрольними службами, а й усіма іншими підрозділами, керівниками та співробітниками.

За часом проведення контроль поділяється на попередній, який здійснюється до фактичного виконання робіт, поточний, що прова­диться в процесі діяльності щодо здійснення банківських операцій, на­дан­ня послуг, наступний – це контроль кінцевих результатів за про­веденими банківськими операціями, наданими послугами.

За формою організації розрізняють контроль адміністративний, який базується на планах виконання робіт і відповідальності за їх реа­лі­зацію, перевірках установлених правил, процедур повноважень і доку­мен­тів щодо прийняття управлінських рішень, надання персоналу повно­важень на укладення угод та іншого доступу до активів, і фінансо­вий, або бухгалтерський, який стосується облікової політики банку, про­цедур та правил ведення документації, пов’язаних із функціями забез­печення захисту активів і достовірності фінансової звітності.

За джерелами даних контроль поділяють на документальний, при якому дані отримуються з первинної документації та фінансової і ста­­­тистичної звітностіта фактичний, при якому інформацію отримують під час обстеження фізичних об’єктів – інвентаризації, експертної оцінки, тощо.

За методом здійснення розрізняють такі форми контролю:

обстеження – збір інформації про окремі види банківської діяльно­сті та операції, виявлення питань, які потребують додаткового вивчення й аналізу;

аналіз – дослідження, оцінка розгляд складових предмету аналізу з метою підвищення ефективності управлінських чи інвестиційних рішень;

моніторинг – нагляд за окремими видами банківської діяльності, операціями та їх оцінка;

перевірка – обстеження і вивчення окремих ланок діяльності структурних підрозділів банку, документів інформаційної системи, обліко­вих записів, фінансової і статистичної звітності, а також контроль за до­сто­вірністю виконання необхідних процедур;

ревізія – документальний контроль за фінансово-господарсь­кою діяльністю структурних підрозділів банку, дотриманням ними зако­нодав­ства з фінансових питань, достовірністю обліку та звітності з метою вияв­лен­ня нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цін­но­стей, попередження можливих фінансових зло­вжи­вань та інших порушень;

аудит – процес збору й оцінки незалежною компетентною особою інформації про фінансово-господарську діяльність банку з метою визна­чення ступеня її відповідності встановленим критеріям і надання резуль­татів перевірки керівництву банку та іншим зацікавленим користувачам.

ТЕМА 11. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ

11.1. Комерційні банки: походження, види, правові основи орга­нізації

Початок банківської діяльності відноситься до часів Древнього Ваві­лону, коли храми приймали внески на заощадження і видавали позики під відсотки, беручи в клієнтів письмові зобов’язання, або під заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися в Древній Греції жерцями, храмами і міняйлами-транзитами, а в Древньому Римі – менсаріями.

З падінням Римської імперії занепав і початок банківського ремесла.

Розвиток виробництва і торгівлі в середині століття сприяв відро­дженню банківської справи. У 1171 році був заснований банк Венеції,
а в XIV – XV століттях банкіри були могутньою соціальною силою. У бага­тьох країнах Європи банки виникли завдяки розвиткові торгівлі. Вони створювалися купцями для збереження грошей і здійснення роз­ра­хун­ків. Надалі банківська справа набуває інтенсивного розвитку і удо­ско­на­лення. Повноцінні гроші в банківських операціях поступово витісня­ються борго­вими розписками, записами на рахунках. З розписок, іменних векселів виростає банкнота, розширюється застосування чеків, практика безготів­кових розрахунків, що приводить до розвитку "жиробанків". Кре­ди­тування значною мірою залишається в руках приватних банкірів – лихварів.

У сучасних умовах банки відіграють важливу роль у фінансовій систе­мі держави. З виділенням України як незалежної держави з’явля­ється велика кількість комерційних банків, що відіграють не останню роль у становленні держави.

Комерційні банки – економічно самостійні комерційні підприєм­ства, що функціонують в умовах державного контролю за його діяль­ністю з боку органів банківського нагляду.

За формою вони можуть бути:

1) унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя;

2) з колективною формою власності.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави. В Україні функціонує два унітарних комерційних банки з державною формою влас­ності: Український ощадний банк і Український експортно-імпортний банк. Статутні капітали цих банків створюються за рахунок бюджетних коштів.

Інші комерційні банки мають колективну форму власності. При­ват­ними банками вони не можуть бути, оскільки частка кожного із заснов­ників законодавчо обмежена – 35% статутного капіталу банку.

У залежності від організаційно-правової форми діяльності комер­ційні банки поділяються на акціонерні банки відкритого і закритого типу, на пайові банки та кооперативні банки.

Акціонерні банки – це об’єднання декількох громадян або під­приємств, компаній і акціонерів, що формує свій капітал шляхом випуску і розміщення акцій банку.

Акціонерний банк закритого типу поширює свої акції у формі закри­тої підписки за рішенням засновників.

Акціонерний банк відкритого типу розподіляє свої акції за допо­могою відкритого продажу.

Акціонери не мають права чекати від банку повернення своїх внес­ків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків коштів (паїв) у статутний фонд. При цьому кожен з учасників зберігає право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Ці банки засновані на принципах товариств з обмеженою відповідальні­стю, при цьому відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку.

Кооперативні банки створюються за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативні банки, причому законодавче обме­ження мінімальної кількості учасників банку становить 50 осіб, кожен учасник банку незалежно від розміру своєї участі в капіталі має право лише одного голосу, клієнтами можуть бути тільки його учасники.

Залежно від величини активів банки поділяються на:

малі банки з активами до 50 млн. грн.;

середні – з активами від 50 млн. грн. до 100 млн. грн.;

великі – з активами від 100 млн. грн. до 1 млрд. грн.;

найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.

За розміром статутного капіталу банки діляться на:

малі – зі статутним капіталом до 5 млн. євро;

середні – зі статутним капіталом до 10 млн. євро;

великі – зі статутним капіталом до 30 млн. євро;

найбільші – зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.

За секторами ринку банки бувають:

міжнародні, які здійснюють свою діяльність в Україні та за її межами;

міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території України;

регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону.

Залежно від діапазону операцій банки розрізняють:

універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та на­дають різноманітні послуги своїм клієнтам;

спеціалізовані банки, які у своїй діяльності: обслуговують певну кате­горію клієнтів (банки з клієнтською спеціалізацією); обслуговують пере­важно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі (банки з галузевою спеціалізацією);

банки з надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієн­тів (банки із функціональною спеціалізацією).

Існують філії комерційних банків, вони бувають багатофіліальні, малофіліальні і безфіліальні.

Ліцензування – це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення банківських операцій. Перелік операцій, що підлягають ліцензуванню, визначається Законом Украї­ни "Про банки і банківську діяльність". До територіального управ­ління НБУ за місцем створення банку для реєстрації необхідно подати наступні документи:

заяву про реєстрацію банку;

установчий договір (крім державного та кооперативного банків);

статут банку;

рішення про створення банку;

бізнес-план;

інформацію про фінансовий стан учасників;

документи, які підтверджують ділову репутацію учасників, що бра­ти­муть істотну участь у банку;

бухгалтерську та фінансову звітність учасників;

відомості про кількісний стан органів управління та контролю в банку;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію;

копії звіту про проведення відкритої підписки на акції;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію керівних осіб банку;

нотаріально завірені копії установчих документів акціонерів (учас­ників банку);

документ, що засвідчує наявність приміщення для розміщення банку;

копії платіжних документів про здійснення учасниками банку сплати внесків до статутного капіталу.

11.2. Операції комерційних банків, їх класифікація та загальна характеристика

Усі комерційні банки, незалежно від форми власності, величини капіталу і спеціалізації, виконують такі операції, як:

депозитні операції;

розрахункові і касові операції;

кредитні операції.

Усі вони є обов’язковими, тому їх називають базовими операціями банків. Усі банківські операції відбиваються в активах і пасивах балансу.

Пасивні операції комерційних банків – це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видами банківських ресурсів розріз­няють: власні, залучені, позикові операції.

Активні операції комерційних банків – це операції пов’язані з роз­міщенням банківських ресурсів грошових активів, матеріальних акти­вів у кредитних портфелях, інвестиційних портфелях.

Банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони забезпе­чують передачу грошового капіталу зі сфери накопичення у сферу використан­ня. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перероз­по­ділу капіталу за сфе­рами і галузями виробництва. Банки забезпе­чують економію суспільних витрат обігу і раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів, сприя­ють подальшому зростанню концент­ра­ції виробництва і капіталу. Через банки мобілізуються великі капі­тали, необхідні для інвестицій, розши­рення виробництва. Роль банків істотно змінюється в умовах подаль­шого розвитку ринкової еко­номіки. Вони стають найважливішими суспіль­ними інститутами, від діяльності яких значною мірою залежать еконо­мічний благоустрій держави, країни в цілому і кожної людини зокрема. Функ­ції банків усе більше виходять за межі простого фінансово-кре­дитного посередництва. Вони стають важливим механізмом проведення державної грошово-кредитної політики, а через неї – впливу на всі економічні процеси в суспільстві.

Поряд із традиційними банківськими операціями (кредитування, роз­рахунки) розвиваються нетрадиційні. Це, в першу чергу, банківські послуги, серед яких головне місце посідають трастові, гарантійні, кон­суль­тативні тощо.

До небанківських фінансово-кредитних організацій відно­сять: інвес­ти­ційні компанії, фонди; лізингові компанії; факторингові компанії; лом­бар­ди; страхові компанії; брокерські та дилерські фірми тощо.

Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків обумов­ле­на тим, що в умовах ринку відбувається жорстока конкурентна бороть­ба між банками, а це змушує їх далі підвищувати ризикованість своїх опе­рацій, щоб задовольнити потреби і вимоги клієнта і отримати прибуток.

ТЕМА 12. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ФОРМА ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВА З УКРАЇНОЮ

12.1. Міжнародні валютно-кредитні установи та їх призначення

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації – це уста­нови, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Їх мета – сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіо­нального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіж­них балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кор­доном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Між­на­родний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та роз­витку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку.

Міжнародний валютний фонд – це міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, яка була створена з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами ООН. МВФ повинен стежити за виконанням встановлених правил поведінки в галузі валютно-фінан­со­вих відносин, а також надавати ресурси для фінансування дефіцитів пла­­тіж­них балансів тим країнам, які цього потребують.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку – це міжнародна фінансово-кредитна установа, яка надає довгострокові кредити під дер­жавні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Чле­на­ми МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) створена як філія МБРР з ме­­тою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що роз­виваються.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) створена з ініціативи США. Її мета – заохочення розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) здій­снює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни, зриву контрактів.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвес­тицій через надання послуг з арбітражного розгляду і врегулюванню супе­речок між урядами та іноземними інвесторами, надання консуль­тативних послуг, проведення наукових досліджень, надання інформації про інвестиційне законодавство.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) створений як акціонерне товариство центральними банками Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Італії, Франції, Японії і групою банків США.

12.2. Регіональні валютно-кредитні установи

Регіональнівалютно-фінансові організації в рамках Західної Євро­пи, Латинської Америки, Африки, Південно-Східної Азії та в регіоні ко­лишнього СРСР (нині СНД) створюються поступово, відповідно до пев­них етапів роз­витку світогосподарських зв’язків та інтенсивності інтегра­ційних процесів.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є регіо­наль­ним міжнародним банком. Головною особливістю ЄБРР, що відріз­няє його від інших банків розвитку, є підтримка ним саме приватної під­приємницької ініціативи.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) створений спеціально для сприяння економічним реформам у країнах Східної Євро­пи та державах – колишніх республіках СРСР. Нині він активно допо­ма­гає постсоціалістичнам країнам у реформуванні їхньої економіки та ство­ренні конкурентноспроможної промисловості, розвитку взаємовигідних зв’язків із західно- та східноєвропейськими країнами, фірмами.

Міжамериканський банк розвитку (МаБР) створений для фінан­су­вання програм розвитку в країнах Латинської Америки.

Багатосторонній інвестиційний фонд (БІФ). Його мета – сприяти інвестиційній програмі в регіоні шляхом надання позик і субсидій у неве­ликих розмірах. Програма роботи Фонду розрахована на п’ять років.

Африканський банк розвитку (АфБР). Метою створення його було сприяння: економічному розвитку і соціальному прогресу регіо­наль­них держав-членів АфБР; фінансуванню інвестиційних програм і проек­тів; мобілізації ресурсів через організацію спільного фінансування, що здій­снюється банком разом з дво- і багатосторонніми інститутами роз­витку; залученню державних і приватних інвестицій; наданню необхідної техніч­ної допомоги в підготовці проектів розвитку.

Азіатський банк розвитку (АзБР) надає позики державним орга­ні­заціям і приватним підприємствам. Операції Банку поширюються на весь спектр економічного розвитку, головна увага приділяється сіль­ському гос­подарству, енергетиці, розвитку ринків капіталів, транспорту і комунікації.

Банк розвитку держав Центральної Африки (БРДЦА) приділяє увагу фінансуванню проектів розвитку промисловості, енергетики, інфра­структури, транспорту, телекомунікацій і сільського господарства, а також фінансуванню досліджень.

Міжнародний інвестиційний банк (МІБ) створений країнами-чле­на­ми Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) для взаємного кредитування.

4. ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Сутність та функції грошей

1.1. Предмет і завдання розділу "Гроші та кредит".

1.2. Необхідність грошей.

1.3. Гроші як загальний еквівалент і абсолютно ліквідний актив.

1.4. Форми грошей та їх еволюція.

1.5. Поняття про функції грошей та їх еволюцію.

1.6. Роль грошей у ринковій економіці.

Тема 2. Грошовий обіг і грошова маса

2.1. Поняття грошового обігу як процесу руху грошей.

2.2. Основні сфери грошового обігу.

2.3. Поняття грошового потоку та критерії класифікації цих потоків.

2.4. Маса грошей, що обслуговує грошовий обіг, її склад та факто­ри, що визначають її зміну.

2.5. Закон кількості грошей, необхідних для обігу, його суть, вимоги та наслідки порушення вимог.

Дата добавления: 2014-11-08