Розділ 8

Забезпечення виробництва технологічним оснащенням.Машинобудівне підприємство виконує річну програму випуску деталей у кількості 150 000 од. За технологічним процесом передбачено виконання свердлильних операцій із застосуванням свердл певного типорозміру.

Робоча довжина свердл інструменту — 30 мм; товщина шару металу, що знімається з ріжучої частини свердла у процесі його переточування, — 3 мм; стійкість свердла — 90 хв; коефіцієнт несвоєчасного виходу з ладу інструменту — 0,03; машинний час роботи свердла під час оброблення однієї деталі — 5 хв. Фактичний запас інструменту на 1 листопада поточного року — 141 од; На початку грудня розрахункового року на підприємство має надійти партія інструменту в розмірі 300 од.

Потрібно:

1) визначити обсяг річної витрати інструмент;

2) розрахувати потребу підприємства у свердлах на наступний рік.

7.32. Визначення норм запасу інструменту, обсягу замовлення. Для виконання виробничої програми за технологією виготовлення деталей механічний цех підприємства щомісяця витрачає 300 токарних різців. Мінімальний (страховий) запас на центральному інструментальному складі становить 30 од. цього виду інструменту. Технологічний цикл виготовлення й доставки необхідної партії інструменту — 15 днів (0,5 місяця).

Потрібно:

1) визначити норму запасу інструменту (токарних різців) на центральному інструментальному складі підприємства;

2) розрахувати обсяг замовлення інструменту.

7.33. Обчислення точки замовлення та його обсягу. На виробничому підприємстві середньомісячний розмір споживання інструменту становить 120 од. Проміжок часу від моменту документального оформлення замовлення до надходження замовленого інструменту на склад підприємства — 1 місяць. Найменша (допустима) норма складського запасу інструменту дорівнює 50 од., а часовий інтервал між двома суміжними замовленнями — 3 місяці.

Потрібно:

1) обчислити норму запасу (точку замовлення) інструменту;

2) визначити найбільший обсяг замовлення.

7.34. Обчислення потреби в інструменті. На виробничому підприємстві середньорічне споживання одного із застосовуваних видів інструменту становить 1650 од. Оборотний фонд цього виду інструменту на розрахунковий рік — 700 од. За розрахунками заводських спеціалістів, фактичний запас інструменту на початок останнього кварталу поточного року має досягти 350 од. На початку грудня розрахункового року очікується надходження на склад підприємства партії інструменту в розмірі 400 од. Визначити потребу підприємства в інструменті на наступний рік.

7.35. Транспортне обслуговування виробництва.Електромостовий кран механоскладального цеху за зміну транспортує 24 вироби. На навантаження й розвантаження одного виробу потрібно 10 хв. Кран рухається зі швидкістю 30 м/хв. Довжина траси крана — 90 м. Коефіцієнт використання фонду часу роботи крана — 0,9. Тривалість робочої зміни — 8 год. Визначити необхідну кількість кранів і коефіцієнт їх завантаження.

7.36. Визначення кількості транспортних засобів. Добовий вантажообіг двох цехів — 16 т. Маршрут пробігу автокара — двобічний. Середня швидкість руху автокара за маршрутом — 60 м/хв. Вантажопідйомність автокара — 1 т. Відстань між цехами — 240 м. Час вантажно-розвантажувальних робіт у першому цеху становить 14 хв, а в другому — 16 хв. Коефіцієнт використання вантажопідйомності автокара — 0,8, коефіцієнт використання часу роботи автокара — 0,85. Режим роботи автокара — двозмінний. Визначити потрібну кількість автокарів, продуктивність автокара за 1 рейс.

7.37. Визначення кількості транспортних засобів. На приладобудівному підприємстві за маятниковим маршрутом вироби, що виготовляються, перевозяться зі складального цеху на склад готової продукції. Вироби транспортуються в спеціальних піддонах на відстань до 550 м. Маса одного виробу дорівнює 15 кг. На одному піддоні розміщується 10 виробів. Вантажопідйомність електрокара — 0,5 т. Середня швидкість руху електрокара — 4,5 км/год.

На вантажно-розвантажувальні роботи однієї партії готових виробів, уміщуваної на одному електрокарі, відводиться в середньому 12 хв. Коефіцієнт використання транспортного засобу в часі — 0,9, а режим роботи — двозмінний. Середньодобовий ван­тажопотік досягає 30 т за зміну.

Визначити кількість електрокарів, необхідних для транспортування готової продукції на підприємстві.

7.38. Визначення кількості навантажувально-розвантажу­вальних засобів.Для здійснення міжцехових перевезень вантажів механоскладального виробництва вантажні піддоні та електронавантажувачі вантажопідйомністю 1 т.

Річні вантажопотоки за окремими типорозмірами піддонів, що застосовуються для вантажоперевезень, наведено в табл. 7.12

Таблиця 7.12

Типи піддонів і річний вантажообіг на підприємстві

Тип піддону	Статичне навантаження одного піддона, т	Річний вантажообіг, тис. т
П1	1,0
П2	0,5
П3	0,25

З піддонів типорозмірів П 2 і П 3 формуються пакети статичного навантаження по 1 т. Середньотехнічна швидкість руху електро­навантажувача становить 3,6 км/год. Середня відстань переміщення піддонів — 110 м.

Коефіцієнт використання вантажопідйомності транспортного засобу дорівнює 1. Середня тривалість одного вантажно-розван­тажувального циклу не перевищує 10 хв. Коефіцієнт технічної готовності парку електронавантажувачів — 0,9.

Потрібно:

1) обчислити необхідний парк електронавантажувачів;

2) визначити необхідну кількість піддонів для перевезення вантажів.

7.39. Оцінювання ритмічності роботи виробничого підприємства. Випуск продукції виробничими підрозділами підприємства за декадами розрахункового місяця подано в табл. 7.13.

Таблиця 7.13

Запланований і фактичний обсяг
товарної продукції підприємства
за декадами розрахункового місяця, тис. грн

Показник	Декада	Усього за місяць
1-ша	2-га	3-тя
Обсяг продукції:
· запланований
· фактичний

Потрібно:

1) обчислити коефіцієнт ритмічності випуску продукції;

2) аналітично оцінити рівень ритмічності випуску продукції в розрахунковому місяці.

Виробництво продукції
та надання послуг, їхні якість
і конкурентоспроможність

Змістова цілеспрямованість задач 8-го розділу виокремлює
кілька їхніх типів: обчислення товарної, валової, чистої та реалізованої продукції, валового обороту на підприємствах певної галузі, а також оптимальної величини серії виготовлюваних виробів; оцінювання маркетингового потенціалу та побудова матриці конкурентного профілю фірми; визначення загальної величини втрат від браку продукції та розрахунки економічної ефективності підвищен­ня якості продукції в різних його проявах, у тому числі оцінювання виробничої діяльності підприємства з урахуванням рівня якості виробів; виявлення конкурентоспроможності продукції та підприємства, кількох вітчизняних і зарубіжних корпорацій (фірм).

Товарна продукція (ТП) підприємства — це сума обсягів готових виробів, призначених для реалізації своїм замовникам (ГВ); напівфабрикатів власного виготовлення та продукції допоміжних і підсобних господарств, призначених для відпуску на сторону (НФ); робіт (послуг) промислового характеру, виконаних на замовлення зовнішніх і внутрішніх споживачів (П_п):

ТП = ГВ + НФ + П_п. (8.1)

Показник валової продукції (ВП) охоплює обсяг товарної продукції (ТП), зміну залишків незавершеного виробництва протягом розрахункового періоду, вартість сировини й матеріалів замовника (ВС_з):

ВП = ТП ± ΔНВ + ВС_з. (8.2)

Валовий оборот будь-якого виробничого (текстильного, металургійного чи іншого) підприємства обчислюється як сума обсягів виготовлюваної продукції чи наданих послуг усіма внутріш­ньозаводськими підрозділами без урахування її (їхньої) частки, що передається на подальше перероблення з одного цеху в інший.

Базою для обчислення чистої продукції (ЧП) слугує обсяг товарної продукції (ТП), з вартості якої вилучають матеріальні та прирівнювані до них витрати (МВ), суму нарахованої амортизації (АВ):

ЧП = ТП – МВ – АВ. (8.3)

Умовно-чиста продукція (УЧП) характеризує додаткову вартість, створену на підприємстві, але з урахуванням амортизаційних відрахувань:

УЧП = ЧП + АВ. (8.4)

Обсяг реалізованої продукції (РП) підприємства визначається на основі обсягу товарної продукції (ТП) з урахуванням зміни залишків нереалізованих виробів (ΔНР_п) на кінець розрахункового періоду (зменшення додається, збільшення віднімається):

РП = ТП ± ΔНР_п. (8.5)

Коефіцієнт товарності (К _т) характеризує частку продукції, готової до реалізації, у загальному обсязі виробленої продукції:

(8.6)

де ТП — обсяг товарної продукції; ВП — обсяг валової продукції.

Опосередковано цей коефіцієнт дає змогу оцінити тривалість виробничого циклу, рівень ефективності його організації. Збільшення коефіцієнта товарності свідчить про скорочення частку незавершеного виробництва в загальній структурі валової продук­ції.

Коефіцієнт внутрішньовиробничого комбінування (К _ВВК ) характеризує кількість стадій виробничого процесу; визначається відношенням обсягу внутрішнього заводського обороту (ВЗО) до обсягів валової продукції (ВП):

(8.7)

Свою методичну особливість має визначення оптимальної величини серії виготовлюваних виробів. Послідовність конкретних процедурно-обчислювальних етапів зводиться до таких дій: 1) на підставі заданих річного обсягу продукції та мінімально допустимого розміру серії моделюють кілька варіантів кількості й розмірів серій виробів; 2) визначають середньорічну вартість запасу готових виробів як задану частку розміру серії у вартісному вимірі; 3) обчислюють витрати на підготовку виробництва залеж­но від кількості серій на рік як добуток заданих витрат і змодельованої кількості серій виробів за можливими варіантами; 4) розраховують витрати зі складування готових виробів на рік як задану частку середньорічної вартості їхнього запасу за кожним варіантом; 5) підсумовують результати розрахунків за пунктами 3 та 4 і на основі виявлення мінімальної величини визначають оптимальну величину серії й відповідну кількість серій.

Маркетинговий потенціал окремої компанії (N _марк) визначають, користуючись нескладною формулою:

(8.8)

де R _{МП i} — рейтинг виокремленого і -го складника маркетингового потенціалу за п’ятибальною системою; k _{зн і} — коефіцієнт значущості окремого і -го складника (сума часток завжди має дорівнювати одиниці незалежно від кількості виокремлених складників n).

Розрахункова оцінка маркетингового потенціалу (кількість балів) порівнюється з максимально можливим його рівнем, що становить 5 балів. На основі цього формулюється висновок щодо його досягнутого рівня в досліджуваній компанії.

За такою самою методичною схемою (на основі рейтингової оцінки й коефіцієнтів вагомості головних чинників успіху) складається матриця конкурентного профілю кількох фірм задля визначення їхньої конкурентної позиції на ринку з виокремленням висновку стосовно аналітично оцінюваної фірми.

Загальні втрати підприємства (об’єднання) через допущений бракпродукції можна визначити за формулою

Q _бр = (С_БП + В_УД) — (V _РБ + У_ВБ), (8.9)

де С_БП — собівартість (валові витрати на виробництво) забракованої продукції; В_УД — витрати на усунення дефектів продукції з поправним браком; V _РБ — вартість реалізації продукції з непоправним браком; У_ВБ — сума відрахування з винуватців браку продукції.

Якщо треба визначити економічну ефективність підвищення якості продукції в різноманітних її формах, то для цього переважно обчислюють: 1) економію поточних витрат у сферах виготовлення та експлуатації (використання) за методом прямого рахунку; 2) народногосподарський економічний ефект (загальне зменшення зведених витрат у сферах виготовлення й використання виробів підвищеної якості); 3) коефіцієнт народногосподарської ефективності як відношення народногосподарського ефекту до народногосподарських витрат, пов’язаних з підвищенням якості продукції.

В окремих випадках умови задачі потребують розрахунків: а) народногосподарського економічного ефекту на основі зведених витрат у сферах виготовлення та використання нового засобу праці з урахуванням зростання його продуктивності; б) загальної економії поточних витрат у результаті зниження собівартості оброблюваних предметів чи зменшення лише ремонтних витрат; в) критичної точки додаткових витрат для підвищення якості виробу як добутку різниці валових витрат на виготовлення одиниці продукції за варіантами підвищення якості та річного випуску виробів з поліпшеними експлуатаційними характеристиками.

Важливе практичне значення має вміння оцінювати ефективність діяльності підприємства з урахуванням якості виготовлюваної продукції. У збірнику міститься задача такого спряму­вання, яка складена за даними шинних заводів. Вона розв’язується визначенням: 1) підсумкового (по всіх трьох заводах) і додаткового (по заводах «Росава-2» та «Росава-3») пробігу виготовлюваних шин, км; 2) натурального еквіваленту додаткового пробігу шин, фіз. од.; 3) фактичної суми прибутку по кожному заводу (розрахунок з використанням ціни реалізації, рентабельності та річного випуску шин); 4) витрати шин у гривнях на 1000 км пробігу на підприємствах; 5) народногосподарської економії від використання шин, вироблених підприємствами «Росава-2» та «Росава-3» (обчислення множенням різниці витрати шин на 1000 км пробігу на їхній загальний пробіг у кілометрах).

Виокремлена в збірнику задача на оптимізацію довговічності нової моделі машини розв’язується знаходженням мінімальної величини питомих експлуатаційних зведених витрат за різної довговічності та кількістю років експлуатації до капітального ремонту. Для цього використовується формула

(8.10)

де Z_{ПЕ i} — питомі експлуатаційні зведені витрати по і -му варіанту довговічності нової моделі машини; Ц_НМ — ціна придбання нової машини; В_КР — загальна вартість капітального ремонту; — середньорічні експлуатаційні витрати; К_с — сукупні капітальні вкладення у сферу експлуатації; Е_н — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; t _с — нормативний строк служби нової машини, років; П_{м і} — продуктивність нової машини за весь строк її служби, ум. од.

Визначення конкурентоспроможності продукції за індексом задоволення потреб споживачів зводиться до обчислення одиничних, зведених та інтегрального індексів, що характеризують відносний (у частках одиниці) рівень задоволення потреб споживачів за окремими показниками (групами показників). Одиничний індекс задоволення потреб споживачів за окремим показником розраховується як співвідношення рейтингових оцінок по продукції власного виготовлення та продукції-еталона, а зведений груповий індекс — за формулою

(8.11)

де О_б.вв — рейтингова оцінка в балах продукції власного виробництва за десятибальною системою; О_б.ет — рейтингова оцінка
в балах продукції-еталона за тією самою системою; k _{в і} — коефіцієнт вагомості і -го показника, установленого щодо числа 10;
n — кількість виокремлених і використовуваних під час розрахунків одиничних показників.

Інтегральний індекс задоволення потреб споживачів визначається як добуток зведених індексів за окремими групами показ­ників. Зрозуміло, що рівень конкурентоспроможності буде вищим у продукції з більшим за величиною інтегральним коефіцієнтом задоволення потреб споживачів.

Наведений щойно методичний підхід може бути також покладено в основу розрахунків рівня конкурентоспроможності кіль­кох (групи) корпорацій (фірм), які конкурують на ринку. Відмінність полягає лише в установленні коефіцієнтів вагомості (значущості) у межах 1 незалежно від кількості виокремлених показників і рейтингової оцінки окремих складників (показників) не тільки за десятибальною, а й інакше побудованою системою. Серед групи корпорацій (фірм) конкурентноспроможнішою визнається та з них, що має більший оцінний коефіцієнт (кількість зважених балів).

Своєрідним різновидом рівня господарювання та іміджу підприємства (фірми) є оцінювання рівня його (її) конкуренто­спроможності на основі показників господарсько-фінансової діяльності. Воно проводиться із застосуванням загальновідомої балової оцінки. При цьому коефіцієнти вагомості встановлюються за десятибальною системою, а значення виокремленого показника — відносна величина у процентах (частка одиниці). Підприємство (фірма) з найбільшою кількістю умовних балів вважається суб’єк­том господарювання з найвищим рівнем конкурентоспроможності.

Задача. Обчислити величину валової, товарної, реалізованої та чистої продукції підприємства «Кор» на підставі таких даних: відомо, що обсяг випуску шліфувальних кругів становить 60 тис. од.; ціна реалізації одиниці продукції — 40 грн. Підприєм­ство із загального обсягу напівфабрикатів власного виробництва 600 тис. грн використовує для власних потреб тільки 360 тис. грн, а з послуг виробничого характеру річним обсягом 400 тис. грн для власних потреб підприємством споживається 20 %. Обсяг продукції, яка перебуває в незавершеному виробництві на початок року, становив 400 тис. грн, а на кінець року — 150 тис. грн. Залишки готової продукції на складі підприємства на початок року дорівнювали 800 тис. грн, а на кінець року — 400 тис. грн. Під час виготовлення продукції стороннім замовникам підприємство використовувало давальницьку сировину та матеріали на загальну суму 620 тис. грн. Річна сума матеріальних та прирівняних до них витрат на підприємстві — 1100 тис. грн.

Дата добавления: 2014-11-18