Суть державного програмування

План

ТЕМА 9 ПРОГРАМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

ЛЕКЦІЯ 20

Навчальна мета: ознайомити студентів з методикою програмування національної економіки

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Матеріально-технічне забезпечення: таблиці, графіки, схеми.

Джерела і література9, 11, 32, 36, 39, 40,.47.

Навчальні питання і розрахунок часу
Вступ	5 хв.
Основна частина	70 хв.
1.Суть державного програмування 2.Організація розробки цільових комплексних програм 3.Оцінка ефективності програм	20 хв. 30 хв. 20 хв.
Підсумки	5 хв.

Зміст лекції

Об'єктивна необхідність державного програмування економіки зумовлена потребою глибоких і швидких структурних змін у на­ціональній економіці та недостатньою ефективністю ринкових ме­ханізмів. Основним завданням програмування як форми держав­ного регулювання економіки є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісні зміни економіки та стимулювання її розвитку.

Мета державного програмування полягає в забезпеченні най­більш ефективного варіанта розвитку економіки.

Програмування як форма державного регулювання економіки є особливим способом втручання держави в економіку товарови­робника, який коригує її в потрібному у даний час напрямі; вис­тупає як сучасний неадміністративний метод організації еконо­міки, оскільки не управляє суб'єктами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і забезпечує самостійність; основу програмування становить структурне регулювання з точки зору об'єкта програ­мування.

Отже, програмування — це процес орієнтації економіки з боку органів державного управління шляхом регулярного і комплекс­ного впливу на її структуру відповідно до поставленої мети соціально-економічного розвитку на певний період.

Основу державного програмування становлять розробка і ви­конання державних програм економічного і соціального розвитку. Ці програми існують не як субординовані одна щодо іншої, а як співіснуючі і взаємодоповнюючі.

Державні програми включають комплексні програми розвитку національної економіки; спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів, територій. Прикладом комплексної програми в Україні є програма "Україна — 2010", а спеціальної — Державна програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Національна про­грама розвитку паливно-енергетичного комплексу, Програма кон­версії військово-промислового і машинобудівного комплексу, Дер­жавна програма зайнятості населення, Державна програма соці­ального захисту населення, Програма надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану, Державна програма приватизації, Державна програма підтримки підприємництва тощо.

Особливістю програмування є те, що функції розробки програм відділені від функцій їх реалізації. Виконання функцій перебуває в руках різних суб'єктів господарювання, що робить їх необов'яз­ковими при виконанні як для самих суб'єктів господарювання, так і для органів державного управління. Програма розглядається як керівництво, орієнтир, який може коригуватися в часі.

Виняток становлять державні цільові комплексні програми (КЦП).

Комплексні цільові народногосподарські програми — це дирек­тивний, адресний плановий документ, в якому передбачений комплекс економічних, техніко-виробничих, організаційних, науково-дослідницьких та інших заходів, ресурси, терміни і вико­навці, об'єднані метою розв'язання глобальної народногоспо­дарської проблеми. В реалізації таких програм беруть участь де­кілька галузей, регіонів, науково-дослідних і проектно-конструк­торських організацій. Координаторами комплексних цільових народногосподарських програм виступають органи державної влади.

За змістом комплексні цільові програми поділяються на: соці­ально-економічні (спрямовані на підвищення добробуту населення, поліпшення умов праці та відпочинку тощо); виробничі (спрямо­вані на збільшення обсягів виробництва певних видів продукції, розвиток нових виробництв, підвищення конкурентоспроможності продукції, поліпшення ресурсовикористання тощо); науково-тех­нічні (спрямовані на розвиток наукових досліджень, впроваджен­ня у виробництво нових видів техніки і технології); екологічні (спрямовані на здійснення природоохоронних проектів); регіональ­ні (спрямовані на формування територіально-виробничих ком­плексів, удосконалення господарювання в окремих регіонах тощо); інституційні (орієнтовані на вдосконалення організації управ­ління господарськими системами).

Цільова комплексна програма, як правило, включає такі ос­новні елементи:

1. Цільовий (формуються головні і часткові завдання і програ­ми, послідовність їх реалізації).

2. Структурний (передбачає перелік об'єктів народного госпо­дарства, об'єднаних за ознакою їх цільового призначення.

3. Техніко-економічний (містить комплекс заходів, які пере­бувають у компетенції відповідних державних відомств).

4. Ресурсний (характеризує обсяг і склад ресурсів, необхідних для реалізації намічених заходів).

5. Організаційний (в усіх елементах програми передбачаються джерела і терміни виділення ресурсів, відповідальні за виконання намічених заходів).

Показники цільових комплексних програм входять до складу індикативного плану. До таких показників належать: виробництво найважливіших видів продукції для потреб програм; державні

замовлення (контракти) на виробництво (постачання) продукції для потреб виконання програм; перелік найважливіших об'єктів державного будівництва; витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм; витрати валютних ресурсів тощо. Цільові комплексні програми фінансуються за рахунок коштів бюджету України. Однак у зв'язку з напруженістю бюджету мо­жуть залучатися кошти державного кредиту, кошти підприємств. Механізм формування і реалізації коштів для фінансування ці­льових комплексних програм перебуває на особливому контролі.

Дата добавления: 2014-11-08