Задунайський козак Козак у степу Кошовий Й.Гладкий 4 страница

Наприкінці XYIII століття частину козаків переселили на Північний Кавказ, до річки Кубань, де вони об’єдналися з Кавказським лінейним військом. Козаки створили кіш на Кубані і назвали його Катеринодаром.

Так виникло Кубанське козаче військо, яке проіснувало до 1921 року. Козаки охороняли прикордонну лінію, отримали землі.

Додаток. Устрій і життя українців на Кубані

Загалом на Кубань було переселено 8200 козаків. До традиційних 38 запорозьких куренів, які зберегли свої назви, додали ще два – Катерининський та Бережанський. Туди пересилили також українських дівчат, які бажали звільнитися від кріпацтва. Так козаки створили сімї. Загалом, 1792 року, разом із родинами на Кубань переселили майже 25 тис. українців, яким виділено земельний фонд площею 30 тис. кв. км - між річками Кубанню та Єю. Головний військовий штаб був у Катеринодарі, заснованому у 1793 році (нині м. Краснодар, Російська Федерація). За козаками спершу зберегли виборність військового уряду, але вже на поч. 1800 року у них відібрали права обирати старшину, і царський уряд призначав кошових отаманів. У ХІХ столітті курені чорноморського козацтва перейменовано на станиці (на донський зразок), які були об'єднані в 4 військових округах: Таманській, Катеринодарській, Бейсугській та Єйській. Розселившись на Кубані, козаки вели господарську діяльність. У перші роки існування Чорноморського козацького війська на Кубані провідними галузями господарства були скотарство і рибальство, а з середини ХІХ століття - хліборобство. Козаки володіли значними угіддями. Чорноморське козацьке військо поповнювалось за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків із Чернігівської та Полтавської губерній, колишніх слобідських козаків Харківської губернії, а також колишніх козаків реформованих українських козацьких військ: Усть-Дунайського, Азовського, Бузького, Катеринославського. 6 вересня 1801року цар Олександр I затвердив резолюцію Сенату про переселення колишніх катеринославських козаків на Кубань. Основні переселенські кампанії відбулися у 1808—1811, 1820—1821, 1832, 1848—1849, під час яких з України переселено понад 77 тис. чол. До 1860 року козацькі війська на Кубані налічували близько 200 тисяч чоловік. З них формувались військові підрозділи — 12 кінних полків, 3 піхотних батальйони, 4 батареї, 2 гвардійських ескадрони. Чорноморське козацьке військо брало участь у всіх військових операціях, що їх вела Росія на Кавказі, та у Кримській війні у 1853—1856 роках. У 1860 році - об'єднане з західною частиною Лінійного козацького війська (6 бригад) і перейменоване на Кубанське козацьке військо. Впродовж майже століття чорноморське козацтво продовжило, хоч у дещо зміненій формі, традицію запорозьких козаків. І зараз на Кубані (Північний Кавказ Росії) проживає багато українців, які зберегли свою мову, традиції, звичаї. (За даними Інтернету)

Після смерті Богдана Хмельницького зовнішньо і внутрішньополітична ситуації в Україні ще більше ускладнились. Це було обумовлено перш за все проблемою наслідування гетьманської влади, боротьбою старшинських кланів за владу, прагнення російського уряду провести ревізію договору 1654 року. Цей період отримав назву «Руїни».

Росія перш за все розглядала Гетьманщину, як буферну територію у боротьбі з Кримом, Туреччиною та Річчю Посполитою, тому й намагалася повністю контролювати її владу, фінанси, військо. Це не співпадало з прагненнями тих, чи інших гетьманів України, які намагалися вибороти для України більше прав і самостійності. Це пробували зробити Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, але їхні дії були далеко не бездоганними, політичні кроки – часто грубими і помилковими.

Тому, їх діяльність наштовхнулась на протести народу і, власне, не мала значного успіху. Більш того, вона принесла лише горе і зруйнування українському народу і його державі. Найбільше постраждала Правобережна Україна, яка, на деякий період, перетворилася у суцільну пустку. Андрусівський договір 1667 року перекреслив плани об’єднання українських земель. Після виступу І.Мазепи, була зруйнована Січ, гетьманська влада стала дуже обмеженою, а згодом, і зовсім була втрачена.

З іншого боку, ряд гетьманів діяли значно обережніше. Саме за часів правління Івана Самойловича, Івана Скоропадського, Данили Апостола відбувається економічне, господарче піднесення Гетьманщини. Реформи Данили Апостола мали величезне значення для упорядкування України. Гетьманщина повернула собі автономію, але не надовго.

Російський царизм, здійснюючи централізацію державного управління, утворив Малоросійську колегію, а згодом, і зовсім ліквідував автономію України. Переможні війни з Туреччиною змінили ситуацію. Січ, як форпост боротьби з татарами, турками, ляхами вже не була потрібна, що й призвело до її ліквідації 1775 року. Але позитивним можна назвати те, що щезла загроза з боку Криму і Туреччини. Починається освоєння земель півдня України, будуються нові міста.

Початок ХІХ століття українські землі зустрічають розділеними між двома імперіями – Російською і Австрійською.

2. Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К., 1991.

3. Губарев В.К. Всесвітня історія. Довідник. - Донецьк, 2004.

4. Губарев В.К. Історія України. Довідник. - Донецьк, 2004.

5. Гурій О.І., Чухліб Т.В. Сто великих постатей та подій козацької України. – К., 2008.

6. Дорошенко Д. Нарис історії України. - К., 1992.

7. Заичкин И.А., Почкаев И.Н. Русская история (популярный очерк).- М., 1992.

9. Історія України в особах. 9-18 століття. –К.,1993.

10. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України.-К., 1993.

11. Мицик Ю.А. Козацький край. - Дніпропетровськ, 1997.

12. Петровський В., Семененко В. Історія України. «Школа», 2008.

14. Журавльов Д. Хто є хто в українській історії. - Харків.,2011.

15. Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ.-К., 1994.

17. Уривалкін М.О. Таємниці історії України. - К., 2006.

18. Швидько Г.К. Історія України 16-18 століття. - К., 1997.

19. Яковенко Н.М. Нарис історії України.- К. 1997.

(Українські землі на межі середньовіччя і Нового Часу)