Поняття трудового права

Права людини, проголошені Конституцією, набувають подальшої конкретизації у галузевому трудовому законодавстві, норми якого також передбачають певні обов’язки при здійсненні права на працю. Такі обов’язки покладено на роботодавця, у певних випадках на державні органи, а також на самого працівника. Юридичним механізмом забезпечення індивідуальних і колективних трудових прав виступає трудове право. Трудове законодавство за своєю суттю є правом захисту інтересів людини праці і являє собою систему норм, які містять, з одного боку, комплекс гарантій для найманого працівника, а з другого - певних обмежень для роботодавця.

Трудове право як самостійна галузь права — це система правових норм, що регулюють трудові правовідносини, встановлюють права та обов'язки працівників та роботодавців, що є обов'язковими на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності.

Предметом трудового права є суспільні відносини, які виникають в процесі участі працівників у суспільній праці. Тобто, ті, які виникають між найманим працівником і роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (контракту).Такі відносини називають трудовими.

Трудові відносини побудовані на угоді між працівником і роботодавцем про виконання працівником за оплату певної роботи, що потребує того чи іншого фаху, кваліфікації або посади, на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку, якщо роботодавець забезпечує умови праці, передбачені трудовим законодавством, колективним договором, угодами, трудовим договором.

Трудове право в основному зорієнтоване на колективну працю. Відносини, побудовані на індивідуальній праці, не є предметом трудового права (наприклад, праця письменника, вченого). На осіб, які працюють за договорами цивільно-правового характеру, норми трудового права не поширюються.

Метою норм трудового права є регламентація триваючих трудових відносин у процесі праці (а не разових завдань) шляхом встановлення мінімальних гарантій (наприклад, мінімальної відпустки, мінімальної заробітної плати), максимальних обмежень (наприклад, норми робочого часу, норми праці тощо), захисних процедур (наприклад, підстави і порядок звільнення з ініціативи власника, додержання гарантій при звільненні, порядок оскарження незаконного рішення тощо). Основним принципом трудового права є положення про те, що правовий стан працівника не може бути погіршений стосовно закріпленого законодавством рівня, він може бути поліпшений шляхом встановлення додаткових соціально-трудових пільг з боку роботодавця. Трудове право не регулює працю самостійну, працю на себе. Отже, трудове право — це сфера найманої (залежної) праці.

Наймана праця характеризується такими правовими ознаками:

· трудові відносини виникають на підставі угоди між працівником і роботодавцем «трудового договору»;

· це праця юридично несамостійна, а така, що протікає в рамках визначеного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи);

· відбувається виконання роботи певного виду (трудової функції);

· така праця здійснюється з підляганням трудовому розпорядку, встановленому на конкретному підприємстві або ж визначеному роботодавцем — фізичною особою;

· ця праця здійснюється не на основі власних коштів виробництва, а за рахунок коштів (капіталу) роботодавця;

· вона здійснюється шляхом виконання під час роботи вказівок та розпоряджень роботодавця або уповноваженого ним органу і за гарантовану оплату;

· трудовий договір, як правило, укладається на невизначений строк і лише у випадках, передбачених законодавством, встановлюється на визначений строк;

· здійснення трудової діяльності переважно відбувається у колективі працівників (трудовому колективі);

· виконання протягом встановленого робочого часу певної міри праці (норм праці);

· отримання від роботодавця у встановлені терміни винагороди за роботу, що виконується;

· забезпечення роботодавцем гарантій у встановлених випадках, передбачених трудовим законодавством;

· передбачається обов'язкова участь роботодавця у фінансуванні соціального страхування працівника.

До системи суспільних відносин, які є предметом трудового права, крім відносин трудових, належать відносини, тісно пов'язані з трудовими; вони передують їм, супроводжують чи походять з них. До таких відносяться:

• відносини щодо зайнятості й працевлаштування;

• відносини трудового колективу з роботодавцем організаційно-управлінського характеру;

• організаційно-управлінські відносини профспілкового органу чи іншого уповноваженого працівниками органу з роботодавцем на виробництві;

• відносини, пов'язані з наглядом і контролем за трудовим законодавством та охороною праці;

• відносини щодо підготовки кадрів, професійного добору фахівців і підвищення їх кваліфікації на виробництві;

• відносини, пов'язані з матеріальною відповідальністю учасників трудових відносин за шкоду, заподіяну з вини однієї сторони іншій;

• соціально-партнерські відносини представників колективу та роботодавця, пов'язані з веденням переговорів та укладанням колективного договору чи інших соціально-партнерських угод;

• відносини, необхідні для вирішення трудових спорів.

Предметом трудового права є складна система трудових відносин, серед яких виділяється система індивідуальних відносин трудового найму і система колективних трудових відносин.

Індивідуальне трудове право включає такі правові інститути: трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці; охорона праці і здоров'я працівників на виробництві; дисципліна праці; навчання і підвищення кваліфікації працівників; матеріальна відповідальність сторін трудового права; вирішення індивідуальних трудових спорів.

Колективне трудове право включає: соціальне партнерство у сфері праці; правовий статус трудових колективів; правове становище профспілок; правовий статус організацій роботодавців; колективні угоди і колективні договори; вирішення колективних трудових спорів.

Дата добавления: 2014-11-20