Захисту працівників

Поняття,предмет та форми соціального

Працівників

Розділ 16. Правові основи державного соціального захисту

Конвенції МОП

Мета конвенції — створити для держави, що її ратифікувала, зобов'язання по внесенню певних змін в національне законодавство про працю.

Конвенція — правовий акт, який набуває сили міжнародного зобов'язання тільки після ратифікації її не менш як двома країнами — членами МОП. Вона зобов'язує країну — члена МОП, яка ратифікувала цю конвенцію, привести національне законодавство у відповідність до її вимог.

Україна з 1954 року є членом МОП. За цей час вона ратифікувала деякі нормативні акти цієї впливової міжнародної організації (всього було видано за час існування МОП близько 200 конвенцій (Див. Додаток 1)

Ратифіковано Україною понад 50, в тому числі:

Конвенція про свободу асоціації та захист права на організацію (17.06.1948) (ратифікація – 11.08.1956)

Конвенція про охорону материнства (04.06.1952) (ратифікація – 11.08.1956)

Конвенція про дискримінацію в галузі праці та занять (04.06.1958) (ратифікація – 30.06.1961)

Конвенція про оплачувані відпустки (03.06.1970) (ратифікація – 29.05.2001)

Конвенція пpо пpофесійну оpієнтацію та пpофесійну підготовку в галузі pозвитку людських pесуpсів (04.06.1975) (ратифікація – 07.03.1979)

Конвенція про рівне ставлення й рівні можливості для працівників чоловіків і жінок: працівники із сімейними обов’язками (03.06.1981) (ратифікація – 22.10.1999)

Конвенція пpо статистику праці (07.06.1985) (ратифікація – 03.05.1990) та інші.

Використання вказаних міжнародних актів мало значний вплив на прийняття національного трудового законодавства та прирівнення його до міжнародних стандартів.

Конституція України у статті 46 визначила право кожної особи на соціальний захист за рахунок коштів державного бюджету. Такий вид соціального забезпечення отримав назву “державна соціальна допомога”.

В Україні визначилась система соціальної допомоги, яка складається з житлової субсидії, допомоги малозабезпеченим сім’ям, допомоги інвалідам з дитинства та дітям – інвалідам, допомоги сім’ям з дітьми.Соціальна допомога надається особам, які не застраховані у системі загальнообов’язкового страхування.

З урахуванням підстав для призначення державної соціальної допомоги можна виділити три групи допомоги.

До першої групи відносяться допомоги, які виплачуються замість втраченого з поважної причини заробітку. Ці допомоги надаються протягом нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку, або на рівні прожиткового мінімуму. До цієї групи належать допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

До другої групи відносяться допомоги, які надаються як додаток до заробітку. Вони не заміняють основні джерела для існування, але покривають додаткові витрати. Встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належить допомога при народжені дитини та допомога малозабезпеченим сім’ям.

До третьої групи відносяться допомоги, які надаються тим, у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Це може бути допомога інвалідам з дитинства. Державна соціальна допомога є адресною.

Право на державну соціальну допомогу виникає у осіб, які не підлягають державному соціальному страхуванню або мають дохід, нижчий за прожитковий мінімум, встановлений державою. Тобто, державна соціальна допомога – це форма реалізації права на соціальний захист громадян без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків.

Соціальний захист в Україні здійснюється у певних організаційно – правових формах, серед яких основним є загальнообов’язкове державне соціальне страхування і державна соціальна допомога. Вцілому всі норми чинного законодавства у сфері соціального захисту поділяються на такі структурні частини:

-Загальні положення;

-Загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

-державна соціальна допомога;

-спеціальний соціальний захист;

-додатковий соціальний захист окремих категорій осіб;

-недержавне соціальне забезпечення.

Норми загальнообов’язкового державного соціального страхування містяця в Законі України від 01.01. 2011 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”, Законі України від 01.01.2011р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Законі України від 19.05.2011 р.”Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття”, Постанові Кабінету Міністрів України від в редакції від 26 жовтня 2011 року “Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних” та інших законодавчих та підзаконних актах.

Як бачимо право громадян на соціальний захист регулюється широким спектром нормативно – правових актів, що і складає предмет правового регулювання, тобто сферу однорідних відносин, які стосуються питань допомоги і забезпечення права людини у сфері соціального захисту на рівні міжнародних стандартів.

Дата добавления: 2014-11-20