Тест-допуск

Джерела

МОДУЛЬ №4

1. Запорізька Січ, її політичний устрій та право

(кінець XV ст. — середина XVII ст.)

2. Українська гетьманська держава (Військо Запорізьке):

державний лад, суспільний устрій та право

(середина XVII ст. — кінець XVIII ст.)

Зміст дидактичної одиниці

Джерела формування Запорізької Січі. Базові принципи політичного уст­рою. Органи військово-адміністративної влади та козацького самоуправління, їхня компетенція.

Створення Української гетьманської держави та роль Б.Хмельницького у цьому процесі. Автономія України у складі Московського царства.

Державний лад та суспільний устрій на визволених із-під польського пану­вання землях. Полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій. Орга­нізація судів.

Звичаєве козацьке право. Правові пам'ятки епохи. Зростання ролі українсь­кого права.

Анотація

Модуль висвітлює питання, пов'язані із процесами зародження Запорізької Січі та формування Української гетьманської держави, їх суспільно-політичним розвитком. Значне місце відведено організації діяльності установ судової влади, їх компетенції та процесуальному праву. Характеризуються основні пам'ятки права, передусім джерела національного походження.

1. Боплан Г.Л., Мвріме П. Опис України. Українські козаки. Богдан Хмель­
ницький.—Львів, 1990.

2. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы. В 3-х т.—
М., 1953.—Т.З.

3. Документи Богдана Хмельницького. 1648-1657.—К., 1961.

Основна література

1. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави та права України.— К.,
2002.

2. Мезиченко П. Історія держави та права України.— К., 1999.

3. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності.—К., 1999.

Додаткова література

1. Голобуцький В.О. Запорізьке козацтво.— К., 1994.

2. Гуржій О. Українська козацька держава у II половині XVII ст.: кордони,
населення, право.— К., 1996.

3. Окиншевич Л. Лекції з історії українського права: право державне. Доба
станового суспільства.— Мюнхен, 1947.

4. Пащук А.І. Суд і судочинство на Лівобережній Україні XVII- XVIII ст.—
Львів, 1967.

5. Падох Я. Суди і судовий процес старої України.— Нью-Йорк—Львів,
1990.

6. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків.— Львів, 1990-1992.—Т. 1-3.

Факультативна література

1. Грозовський І. Козацьке право // Право України. —1997. — № 6.— С 76-80.

2. Пріцак О. Пилип Орлик, його конституція і бачення проблем тогочасної
України // Дзвін.—1990.—№ 2.

1. З чиїм іменем історична традиція пов'язує заснування Запорізької Січі?

а) Б.Хмельницького;

б) Д. Байди-Вишневецького;

в) І.Сулими;

г) 1.Сірка.

2. Де була досягнута перша перемога військ Б.Хмельницького після початку
національно-визвольної війни в 1648 році?

а) під Жовтими Водами;

б) під Берестечком;

в) під Зборовим;

г) під Корсунем.

3. Хто із названих осіб не був сподвижником Б.Хмельницького?

а) І.Золотаренко;

б) І.Богун;

в) Р.Джелалій;

г) Я.Вишневецький.

4. Слово "козак" із тюркської мови означає

а) кінний воїн;

б) вільна людина;

в) людина-невдаха;

г) переможець.

5. Останнім гетьманом Української гетьманської держави (Війська Запорі­
зького) був

а) К.Розумовський;

б) Д.Апостол;

в) П.Скоропадський;

г) І.Брюховецький.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Розпочати вивчення модуля рекомендуємо із з'ясування причин виникнення та джерел формування українського козацтва. Засвоєння означених питань від­криє шлях до розуміння природи політичного устрою Запорізької Січі, сутності її правової системи, заснованої на засадах звичаєвого права.

В жодному разі із поля зору не повинен випасти матеріал, пов'язаний із про­блемою політичного статусу Запорізької Січі. Володіючи базовими знаннями, на­вичками і вміннями з правознавства і теорії держави та права, студент має визначи­ти політико-правовий статус Запорізької Січі. З цією метою необхідно порівняти окремі атрибути держави із характерними ознаками, притаманними об'єкту ви­вчення. Висновки, до яких прийдуть студенти, можуть бути різноманітними аж до протилежності. У такому разі їхні аргументи та мотивація також стануть предме­том дискусії під час зустрічі з викладачем на консультативних пунктах.

Наступна тема модуля логічно пов'язана з попередньою. Адже полково-сотенна організація запорізького товариства лягла в основу адміністративно-територіального устрою Української гетьманської держави, започаткованої Б.Хмельницьким. Відтак, студент має твердо усвідомлювати, що саме цей фено­мен найвиразніше характеризує сутність Української гетьманської держави.

Знайомство із розгалуженою правовою системою має розпочинатися із зна­йомства з пам'ятками права доби, що вивчається. У низці інших беззаперечне місце належить міжнародним договорам, а серед них— Березневим статтям Б.Хмельницького 1654 року. Вивчення положень договору дасть змогу з'ясувати справжні параметри української автономії під протекторатом Московської, піз­ніше Російської держави.

Опановуючи обидві теми модуля, студенти мають засвоїти тезу про демок­ратичний характер як Запорізької Січі, так і Української гетьманської держави. У кінцевому підсумку вони мають усвідомити, що кількасотрічні традиції само­врядування покликали до життя головне надбання політико-правової думки епо­хи — "Конституцію П.Орлика". Розглядаючи основні положення, структуру та зміст, її варто з'ясувати, чи можна її вважати конституцією у сенсі сучасного ро­зуміння понять та правових категорій.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ Модуль №4.1

До наших днів не збереглися достовірні свідчення про місце закладення першої козацької Січі. Проте історична пам'ять народу пов'язує будівництво першої фортифікаційної споруди на острові Хортиця з іменем Дмитра Вишневе­цького (1556 р.)— волинського магната, що зібрав для боротьби з татарами кі­лька сотень своїх земляків. Саме Дмитра Вишневецького історична традиція на­зиває засновником Запорізької Січі.

У подальшому військовий центр Січі — кіш — переходив з місця на місце, змінюючи своє розташування впродовж майже 250 років вісім разів. Коли у 1775 році Запорізька Січ була ліквідована Катериною II, частина козаків перенесла Січ у гирло Дунаю, де вона існувала впродовж 1775-1828 років під назвою Заду­найська Січ.

Політичний устрій. Землі Запорізької Січі займали майже всю територію нинішньої Кіровоградщини, всю Дніпропетровщину, на Миколаївщині лівий бе­рег Бугу, частину Херсонської, Запорізької, Донецької і Харківської областей. За свідченнями сучасників Вольності (володіння) запорізьких козаків становили близько 87 тис. квадратних кілометрів. Отже, запорожці контролювали простір, що дорівнює територіям нинішньої Болгарії, Португалії та Угорщини. Населення Запоріжжя в останній рік його існування за офіційними підрахунками становило близько 120 тис. чол., з них козаків-січовиків-15 тис.

Територіально Вольності запорізьких козаків спочатку поді шлися на 8, а до середини XVIII ст. на 10 паланок, із яких 3 знаходилися на правому березі Дніп­ра, а 7- на лівому. Паланка — це певна територіальна одиниця, що розташовува­лася поза межами козацького коша. Кожна з них мала свій адміністративний центр — містечко, селище чи село, в якому розміщувався орган управління — паланкова адміністрація. їй підпорядковувалися лише хутори посполитих (се­лян) та одружених козаків.

Заможні козаки освоювали територію паланки і закладали зимівники та слободи— своєрідні спостережні пункти, які слугували першим рубежем обо­рони від турецьких набігів з півдня. Саме козацькі зимівники повідомляли Запо­різьку Січ про небезпеку наближення ворожих загонів, попереджали про необ­хідність підготовки до організації відсічі нападника.

Зимівники та слободи лише формально підпорядковувалися адміністрації Запорізької Січі. Фактично ж вони мали значну автономію, а їх залежність ви­значалася припискою господаря до одного із козацьких куренів.

Запорізька Січ мала більшість ознак державності: територію, населення та верховну владу. Проте в сучасному розумінні її назвати державою не можна. Як інші держави, вона не мала свого громадянства. Спочатку козаки були піддани­ми Литви, потім Речі Посполитої, пізніше Гетьманщини, зрештою, московського царя. Не було такої повнокровної економіки, фінансової системи, господарської інфраструктури, власних грошей. Не було міст, узагалі кам'яних будівель. На­віть у часи найвищого розвитку населення Запоріжжя не перевищувало 100 тис. осіб. Проте фактично від часу заснування до повної ліквідації Запорізька Січ зберігала свій автономний статус.

Політичний устрій Запорізької Січі базувався на принципах козацької демо­кратії. Йдеться про народовладдя в межах одного суспільного стану — козаків. Лише вони мали право на вирішення внутрішніх справ, могли обирати і бути об-

раними, мали право займати військові, адміністративні, судові посади. Хоча в Запорізькій Січі і перебували особи, що не належали до козацького стану, проте вони не були ані рабами, ані кріпаками. Майнова нерівність існувала, проте вона мала лише економічний, а не юридичний характер. Багатші не мали права-привілею над біднішими. Різниці між дуками (козацька аристократія) і голотою (плебсом) у правовому відношенні не існувало. Товариство обходилося без при­вілеїв, усі були рівними. Частина голоти мешкала в самій Січі, в курені, перебу­вала на утриманні коша, працюючи в паланках та зимівниках. Взаємини регулю­валися не нормами писаного права, а звичаєвим правом військового товариства. Козацька правосвідомість забезпечувалася повагою до традицій та заборон, які мали силу закону.

Як зазначалося вище, за правовим статутом усі козаки були рівними між со­бою. Однак за соціальним становищем між ними існувало істотне розшарування. Диференціацію в козацькому середовищі вміло використала польська влада. Най­більш заможна козацька верхівка у другій половині XVI ст. стала основною опо­рою для формування військових охоронних підрозділів — реєстрового козацтва.

5 червня 1572 року король Сигіздмунд 11 Август своєю грамотою доручив коронному гетьману Язловецькому організувати із числа козаків загін, який би контролював діяльність козацтва на Запоріжжі.

Перший загін складався із 300 низових козаків, які отримували по 2,5 зло­тих на квартал на сукно та жупан. Відтак всі козаки були внесені до списку (ре­єстру). З цього часу вони стали перебувати на державній службі. Військо Запорі­зьке реєстрове розташовувалося на північ від Січі, охоплюючи територію від Чи­гирина до Трахтемирова. Йому надавалися військові клейноди, зокрема прапор (корогва), бунчук, печатка тощо. Реєстрові зобов'язані були тримати на Січі вла­сний гарнізон, кількісний склад і матеріальне забезпечення якого не було чітко визначене.

Реєстрові козаки мали низку привілеїв. Вступаючи до складу реєстрового козацтва, вони виходили із-під юрисдикції поміщиків, звільнялися від влади воє­вод і старост, якщо проживали на королівських землях. Вони звільнялися від по­датків, мали право купувати землю, займатися торгівлею, отримувати за службу платню та зброю. Реєстрові козаки мали право судитися своїми козацькими су­дами. У той же час адміністрація Речі Посполитої у будь-який момент могла ро­зігнати реєстрове козацтво, а ті, хто викреслювався із списків, мав повернутися до своїх господарів.

За формою правління Запорізьку Січ відносять до типу демократичної рес­публіки. Саме так визначив державний устрій Січі посол Венеціанської респуб­ліки Альберто Віміні, який у 1650 році перебував в Україні. Органом прямої де­мократії виступала козацька рада. Вона не була представницьким органом як у Західній Європі. В ухваленні законів і управлінні справами безпосередню участь брали лише представники одного суспільного стану— козаків. Раді належала уся повнота законодавчої та адміністративної влади. Вона ухвалювала закони, приймала рішення з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики, контролювала діяльність урядовців. Раду могли скликати гетьман, митрополит, а у військовий час просте козацтво і навіть сторонні особи.

Виконавча влада на Запоріжжі належала кошу, тобто обраним на козацькій раді посадовцям. Усього була 21 посада, на яких перебувало по декілька урядов­ців одного звання. Наприклад, курінних отаманів було 38 (за кількістю куренів), гармашів (артилеристи) — 8, канцеляристів - 20, полкових писарів - 9 тощо. За­галом, у владних структурах Запорізької Січі налічувалося 120 осіб командно-адміністративного персоналу. Найвище становище в апараті управління займали військові начальники, а серед них виділявся кошовий отаман. За сучасною тер­мінологією він був главою Запорізької республіки, головнокомандувачем зброй­них сил і військовим комендантом Січі. Кошові отамани, як і решта управлінців, щорічно вибиралися на козацькій раді, знімалися з посад або продовжували на наступний термін їх обіймати.

До складу військових начальників також входили:

Військовий суддя — друга посадова особа на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками, призначав начальника артилерії, інколи заміщав кошового отамана. Військовий писар керував канцелярією, проводив листування від імені усього запорізького війська.

Військовий осавул наглядав за дотриманням козаками порядку на Січі, стежив за поповненням продовольчих запасів війська, організовував виконання судових рішень, провадив дізнання за скоєними злочинами як на Січі, так і на територіях паланок.

Окрім перелічених посадовців статус військової старшини мали й курінні отамани — обрані керівники військових підрозділів, що називалися куренями.

Середню ланку виконавчої адміністрації становили військові чиновники, які допомагали військовій старшині управляти козацьким військом. Серед них виділявся довбуш. Він збирав козаків на раду, мав бути присутнім під час вико-

нання судових вироків, організовував стягнення податків та торговельного мита. Військовий пушкар відав козацькою артилерією, був комендантом військової в'язниці. Військовий тлумач виконував обов'язки перекладача. Кантаржей наглядав за дотриманням еталону мір та вагів на всій території Запоріжжя.

Остання ланка козацької адміністрації складалася із похідної та паланкової старшини. Похідний полковник командував військовим підрозділом, що назива­лося полком. Крім нього, до складу полкової старшини входили полкові осавул та писар.

Як зазначалося, влада паланкової старшини поширювалася на сімейних ко­заків і представників інших суспільних верств, що мешкали поза межами Січі, у слободах та зимівниках. Паланковий кіш очолював полковник, йому допомагали інші управлінці. До повноважень паланкового полковника належали судові фун­кції аж до засудження на смертну кару.

Судоустрій та судовий процес. Кількість судових інстанцій у Запорізькій Січі не була чітко визначена і законодавчо унормованою. Чинними на Запоріжжі дослідники вважають наступні судові установи, серед яких судом першої інста­нції вважався:

- паланковий суд або суд паланкового полковника. Компетенція суду
поширювалася на територію паланки, яку очолював паланковий полковник, він
же голова суду. Розглядалися справи про злочини, за які передбачалися незначні
покарання. На плечі паланкового суду лягала основна маса цивільних справ. Ді­
яли колегіально у складі паланкового полковника, осавула, писаря. Члени суду
обиралися терміном на три роки;'

- курінний суд або суд курінного отамана — суд другої інстанції, розглядав
апеляційні справи з паланкового суду. Його очолював курінний отаман, компетен­
ція якого поширювалася лише на козаків одного куреня. У разі належності позива­
ча і відповідача до різних куренів справу розглядав суд отаманів обох куренів;

- суд військового (генерального) судді колегіально чи одноосібно розгля­
дав важливі кримінальні справи у першій інстанції. Вирок міг бути оскаржений у
найвищій судовій установі — у кошового отамана;

- суд кошового отамана — здійснював юрисдикцію на всій території Запо­
ріжжя. Вироки суду оскарженню не підлягали. Кошовий здійснював помилуван­
ня та переглядав вирок у бік зменшення санкцій;

¹ Андрущенко В.Л., Федосов В.М. Запорозька Січ як український феномен. — К., 1995. — С.69.

- суд козацької ради — своєрідний верховний суд Запорізької Січі. Як пра­вило, збирався кошовим чи наказним отаманом для вирішення резонансних справ. Вирок виносився голосуванням чи підкиданням шапок усього козацького загалу, у тому числі й паланкових козаків.

Судова система на Запоріжжі не розрізняла кримінального процесу від ци­вільного. Проте кількість кримінальних справ, розглянутих січовими судами, значно перевищувала цивільні.

У справах кримінальних самі судді проводили попереднє слідство. Для збо­ру доказів на місце вчинення злочину суд часто направляв осавулів, які складали протоколи і передавали їх на розгляд судової установи.

Підозрюваних у вчиненні злочину арештовували, а місцем попереднього ув'язнення були пушкарні або спеціально вириті ями. До винесення вироку об­винувачуваних могли передати на поруки рідних чи знайомих осіб. Під час до­питів нерідко застосовувалися тортури.

Як у незначних кримінальних, так і в цивільних справах суд намагався дійти до примирення обох сторін. Коли мета досягалася, провадження припинялося. В противному разі справа передавалася до вищої судової інстанції. Якщо сторони не вдавалося помирити, то військовий суддя або кошовий отаман "заохочував" обидві сторони дубовими кийками. Шукачі справедливості, за традиційним за­порізьким звичаєм, мали приносити до суду куплені на базарі калачі.

Звичаєве право Запорізької Січі мало в своєму арсеналі інститут помилу­вання чи зменшення покарання. Відомий випадок заміни смертної кари на по­биття киями, пов'язаного з необхідністю засудженого паланкового козака мате­ріально утримувати свою дружину й дітей. Помилування здійснювалося, як пра­вило, козацькою радою. Січ знала приклади, коли засуджений на побиття киями, простоявши кілька діб прикутим до ганебного стовпа, звільнявся від екзекуцій, не отримавши жодного удару. На нього не піднімалася рука побратимів.

Судова система на Запоріжжі базувалася на принципах демократичності, безпосередності, змагальності, колегіальності, що служили запорукою дотри­мання у суді особистих прав козаків.

Види злочинів та система покарань. Палітра злочинів і покарань на Запо­різькій Січі була надзвичайно широка та різноманітна. Серед тих, які виділяло звичаєве кримінальне право, провідне місце займали:

— злочини проти життя. Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення якого, "тільки в цьому докажеться", обвинуваченого закопували в

землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір'ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв'язували і клали під труну;

-злочини проти здоров'я. Нанесення тілесних пошкоджень у п'яному ви­гляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За бі­льшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла;

-військові злочини. Серед них виділялися дезертирство, програш бою, ухи­лення від зайняття посади, на яку козака обрало товариство, пияцтво під час по­ходу. За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смер­тна кара. П'яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопут­ного маршу— прив'язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не поми­рав. Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще;²

-майнові злочини. До них належали крадіжка, розбій, неповернення боргу. У залежності від об'єкта посягання розрізнялися крадіжка особистого майна і майна всього запорізького товариства. В останньому випадку обвинуваченого очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише в тому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього.

Кара на смерть у Запорізькій Січі була достатньо різноманітною. Серед простих розрізняли відрубування голови, рідше розстріл, повішення. Останній вид покарання, як правило, застосовувався до рецидивістів. Мали місце пові­шення козака догори ногами та ребром за гак. У такому положенні небіжчик продовжував перебувати до того часу, поки кістки не опадали на землю.

Інколи на Запоріжжі застосовувалася така люта страта, як посадження на палю. Паля — це високий дерев'яний стовп із металічним наконечником. Для того, щоб стратити злочинця, його піднімали кілька осіб і насаджували на штир. Під вагою свого тіла засуджений повільно конав. Зняти небіжчика ніхто не мав права під загрозою смерті.

За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише у тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти за приреченого заміж. Однак такі факти бу­ли поодинокі і мали місце лише в середовищі паланкових козаків.

^: Слабченко М.Е. Опыты по истории права Малороссии XV1I-XVIH вв. — Одесса, 1911. -С.68-69.

Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування злодіїв до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадст­во, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Винного прив'язували до стовпа і тримали в такому положенні, доки він не помирав. Му­ки засудженого збільшувалися, бо кожен, хто проходив мимо, міг бити прикуто­го киями. Процедура, як правило, закінчувалася смертю від фізичних страждань або забиванням людини. Майно загиблого передавалося усьому товариству. Од­нак, траплялося й таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність.³

Застосовувалися також покарання, що спрямовувалися на обмеження коза­цьких вольностей. Так, за вчинення дрібних правопорушень передбачалося об­меження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних коза­цьких посад.

При всьому розмаїтті каральних санкцій звичай не передбачав судових ви­конавців, а в разі страт— катів. Оскільки лицарству не личило бруднити руки кров'ю беззбройної жертви, був знайдений оригінальний спосіб приведення ви­року до виконання. Страта доручалася іншому засудженому на смерть. Якщо ж такого на момент страти не було, то суд відкладав виконання вироку до того ча­су, поки до в'язниці не потрапляв новий звинувачений. Привертає увагу така особливість запорізького судочинства: тілесно карали переважно за майнові, економічні провини, а на смерть — за злочини проти особистості.

Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисцип­лин в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав стати лицарем і оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб това­риство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кри­мінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, "у кого вже моталася біля шиї мотузка".

Таким чином, уся процедура, від розслідування злочину до винесення виро­ку, у тому числі й вибір покарання, у Запорізькій Січі базувалася винятково на засадах звичаєвого права.

¹ Захарченко П.П. "Воля та рівність" або судова система Війська Запорізького // Рыночная площадь. — 1993. — №15.

Дата добавления: 2014-11-20