Кримінальне право країн загального права

Як зазначалось вище, дану правову сім'ю ще інколи називають англо-американською (або неконтинентальною) сім'єю. Вона заснована на загаль­ному праві, датою виникнення якого вважається 1066 р. Це право мало вели­кий вплив на розвиток правових систем не тільки Англії та США, але й Індії, Пакистану та ряду країн Африки.

Щодо поняття злочину у правових системах дер­жав цієї правової сім'ї можна зазначити, що законодав­че визначення цього поняття або зовсім від­сутнє, або у кодексах викладено його формальне визначення. Так, у англійсь­кому праві визначення поняття злочину у тра­диційному розумінні не існує. Під ним розуміється шкода, спричинена діянням державі та суспільним ін­те­ресам. Відсутній у ньому і виключний перелік злочи­нів, оскільки англійське кримінальне право залишаєть­ся некодифікованим. Вважається, що воно на­раховує загалом більш, ніж 7 тис. складів злочинів. Зазвичай поняття злочину в Англії дається у судових вироках щодо кожного окремого випадку. В біль­шості сучасних кримінальних кодексів штатів США, навпаки, містить­ся фо­рмалізоване визначення злочину - діяння, яке за­боронено нормами криміна­льного права під загрозою покарання.

За відсутністю загального визначення поняття злочи­ну у криміналь­ному праві держав даної правової сім'ї не існує єдиної системи ознак цього антисоціального явища. Найбільш суттєвою ознакою злочину в англій­ському та американському кримінальному праві є наяв­ність у відповідному діянні двох критеріїв - об'єктивного та суб'єктивного. Об'єктивний критерій, який позначається у доктрині як "асшз геиз", тобто пове­дінка, яка виразилась у добровільній дії чи бездіяльності, що спричинила певну шкоду або створила загрозу її спричинення. При цьому мається на увазі цілком конк­ретні дія чи бездіяльність, оскільки умисел, що не об'єктивований зовні, не підлягає по­каранню. Суб'єк­тивний критерій, що позначається як "тепз геа", тобто - об'­єктивної відпо­відальності, так званої абсолютної вини, коли криміна­льну відповідальність (наприклад, за статеві злочини) встановлено на підставі лише асїиз геиз.

Протиправність, як ознака злочину, що у континен­тальному криміналь­ному праві знайшла відтворення у класичному пиііит сгітеп аіпе 1е§е, в праві Англії та США розуміється не як протиріччя закону, а як проти­річчя праву, оскільки історично під нормами права у Англії розумілись і норми закону, і норми прецедентного (загального) права.

Що стосується осудності, то вона у доктрині зазна­чених держав не знай­шла чіткого визначення і розгля­дається у безпосередньому зв'язку з юепа геа, коли для кожного складу злочинів передбачається свій зміст цього тер­міну. Звідси велика кількість поглядів та про­позицій щодо визначення вини і осудності. Можна ли­ше зазначити, що за переважною думкою англійських фахівців вина, як підстава осудності, повинна завжди містити два елементи: а) у момент вчинення злочину особа має контролювати свої дії; б) вона пови­нна пе­редбачати ті наслідки, що дійсно виникли в результаті поведінки, реа­лізованої винним.

Сучасне англійське право знає три форми вини:

намір (іпїепї), необережність (гесісіеззпезз) та недбалість (пе§Н§епсе), проте сталих визначень цих форм ні в пра­ві, ні в доктрині не існує. За Модельним КК США (1962) запропонована інша класифікація, яка зараз від­творена у бі­льшості чинних кодексів, прийнятих шта­тами. За ним дії винного можуть бути вчинені: а) з ме­тою, б) з усвідомленням, в) необережно та г) недбало.

При цьому, кожна з цих форм може визначатися окре­мо до будь-якого (чи всіх) матеріальних елементів злочину. Наприклад, щодо наслідків зло­чину з метою діє той, хто намагається досягти саме цих наслідків; з усвідом­ленням - той, хто не переслідує мети, проте усвідомлює "велику ступінь ймо­вірності" їх настання; необережно -той, хто свідомо ігнорує настання цих на­слідків, та недба­ло - той, хто не усвідомлює ризику настання зазначених нас­лідків, хоча він повинен був знати про можливість їх настання (в межах, що під силу "розумній людині").

Як і в праві континентальних держав, у криміналь­ному праві країн зага­льного права кримінальну відпо­відальність, за загальним правилом, пе­редбачено почи­наючи зі стадії замаху. Проте, у англо-американському праві, наприклад, існують різні інститути, які дозволя­ють розповсюдити криміна­льну відповідальність і на готування до злочину ("змова з метою..."). До того ж, поняття замаху, що його містять КК багатьох амери­канських штатів, є на­стільки широким, що це дозволяє судам відносити до нього цілий ряд підго­товчих дій.

Підставою для кримінальної відповідальності в анг­лійському праві з давніх часів є не тільки намір вчини­ти злочин, а ще й певна поведінка, яку прийнято нази­вати "явною дією" (оуегі асі). Однак зміст останньої історично неодноразово змінювався та й взагалі він за­лишається невизначеним і в кож­ному окремому випад­ку тлумачиться судом.

На даний час в англо-американському праві відокрем­люються три само­стійних інститути - підбурювання, змо­ва та замах. Проте, як зазнача­ється, існуючі у цьому праві уявлення щодо попередньої злочинної діяльно­сті не пов'язані зі стадіями розвитку злочинної діяльності і міс­тяться в трьох, вироблених загальним правом, самостій­них категоріях злочинах, що характе­ризуються незакін­ченістю реалізації злочинного наміру, однак супроводжу­ються здійсненням для його досягнення певних "яв­них дій".

Підбурювання до скоєння злочину за англо-американським правом роз­глядається як схиляння ін­шої особи до вчинення злочину незалежно від того, чи цей злочин скоєно. Більш того, завжди мається на увазі невдале підбурю­вання, оскільки вдале підбурювання, тобто - таке, що супроводжувалось вчи­ненням відпові­дного злочину, є за цим правом співучастю у злочині. При чому, карається також замах на підбурювання. Єдиною відмінністю (особли­вістю) американського права є те, що злочином завжди буде підбурювання до скоєння тяжкого злочину, а щодо інших сталої практи­ки не існує.

Найбільш повне уявлення про замах за криміналь­ним законодавством цієї правової сім'ї можна скласти відповідно до спеціального закону Англії про замах, що карається у кримінальному порядку (1981 р.). За ним особа по­винна визнаватись винною у замаху, якщо з наміром вчинити злочин вона скоює дію, яка є чимось "більшим, ніж просте готування до вчинення зло­чину". Проте, питання про відмежування зазначеного готуван­ня та замаху на злочин залишається питанням факту і стала практика по ньому відсутня.

Довгий час у англо-американському праві існувала чотирьохчленна кла­сифікація злочинців - виконавці (першого та другого ступеня) та посіб­ники (до та після вчинення злочину). Зараз цю класифікацію скасовано. Те­пер існують фігури виконавця та співучасника. Під останнім здебільшого ро­зуміється посібник або підбу­рювач. Виконавцем визнається особа, яка вчи­нила ді­яння безпосередньо сама, опосередковано (за допомо­гою, наприклад, струму) або така, що сприяла злочину в момент його скоєння. Пособником визнається той, хто: а) забезпечує вчинення злочину; б) консультує ви­ко­навця злочину або в) керує виконанням злочину.

За англо-американським правом можлива спів­участь не лише в умис­них, а й у необережних злочи­нах.

Що стосується покарання за вчинення злочину, то за англійським пра­вом проголошено три цілі кри­мінального покарання: а) відплата, б)залякування та в) виправлення. У загальному ж вигляді кримінальне пока­рання визначається як владне спричинення страждань особі за скоєння нею злочину. У цілому таке ж уявлення про покарання і в американському праві, хоча доктриною тут пропонуються різні, інко­ли значно більш деталізовані визначення.

Слід наголосити, що в цілому різні уявлення про поняття криміналь­ного покарання та його призна­чення (цілі) накладають суттєвий відбиток на прак­тику його застосування. У літературі наводиться вдалий приклад, коли, - залежно від поглядів та пе­реконань суддів, в одному американському штаті протягом одного й того ж року позбавлення волі призначалось щодо 12,5 % засуджених, а в іншому-76,5 %. Федеральний суд одного із штатів в серед­ньому засуджував винних до § 6 місяців позбавлен­ня волі, а такий же суд ін­шого штату - до 46,9 мі­сяців.

Головним видом покарання у цій правовій сім'ї залишається позбав­лення волі. В Англії це тюремне ув'язнення, максимальний строк якого скла­дає 25 років. Практикою вироблено систему певних стан­дартів призначення цього виду покарання за різні злочини (систему тарифів). У США санкції криміна­льного закону передбачають покарання на 30, 40 і навіть 50 років ув'язнення. До того ж за американсь­ким правом можливе винесення визначе­них та невизначених вироків. Система останніх досить складна і потребує спеціального вивчення.

Дата добавления: 2014-11-20