Антропологічна школа кримінального права

1. Антропологічна школа виникла на початку 70-х років XIX ст. На цей час розвиток промисловості, зростання міст, люмпенізація населення і ряд інших чинників призвели до значного зростання злочинності (особливо про­фесійної) у багатьох країнах. Суспільст­во шукало пояснення цьому фено­мену, намагалося з'ясувати причи­ни злочинності, вимагало розробки відпові­дних заходів, які могли хоча б стримати зростання злочинності. Саме тоді і з'явилася антро­пологічна школа, яку часто називають ломброзіанством за іменем її засновника — італійського тюремного лікаря Чезаре Ломброзо (1835-1909). Ідеї Ломброзо отримали розвиток у роботах його учня Феррі (1856-1929) та іншого італійського юриста Гарофало (1851-1934). Ось чому антропологічну школу іноді називають італійською школою кримінального права. «Три мушкетери», як їх іменували їхні сучасники-криміналісти, і були головними представниками цього напрямку. Філософською основою ломбро­зіанства був вульгарний матеріалізм Бюхнера, Фохта і Молешотта, який, як відомо, біологізував усі суспільні явища. Щоб уявити собі цю вульгарну фі­лософсь­ку базу, досить навести слова того ж Молешотта: «Доки яванці бу­дуть харчуватися рисом, а суриманські негри мукою, вони будуть підкоря­тися голландцям і англійцям, тому що мозок останніх внаслідок вжи­вання м'ясної їжі більший, ніж у аборигенів». Ідею біологізації сус­пільних явищ ломброзіанці перенесли на злочинність, назвавши її явищем біологічним. Якщо злочинність — біологічне явище, то з ним слід боротися не шляхом по­карання, а шляхом застосування жорсто­ких заходів репресії, превентивних заходів безпеки. Звідси відмова від демократичних інститутів цивілізованого кримінального права, відсто­ювання реакційних заходів боротьби зі злочинні­стю.

Свої погляди Ломброзо сформулював у роботі «Злочинна люди­на» (1872-1876 р.): а) злочин—таке ж явище, «як зачаття, народжен­ня, смерть, психічні хвороби»; б) причини злочинів закладені в са­мій біологічній природі людини; в) головне місце повинно посідати не діяння, а діяч — злочинець, його потрібно вивчати, застосовуючи відповідні методи виміру.

Ломброзо розвив своє вчення про природженого злочинця, яко­му від народження властиві певні клейма — стигмати.

Зовнішні стигмати — це, наприклад, відхилення розміру голо­ви від типу, властивого расі, надмірні розміри щелеп та вилиць, аси­метрія обличчя, надмірно малий або великий розмір вух, відстовбур­чених, як у шимпанзе, ніс плоский — у злодіїв або гострий — у вбивць, велика кількість різноманітних, передчасних зморшок, де­фекти грудної клітини, надмірна довжина рук, зайве число пальців тощо. Про окремих злочинців він писав: «Як правило, злодіям вла­стиві рухливість рук і обличчя, невеличкі, рухливі, неспокійні, най­частіше косі очі. Звичні вбивці мають холодні, скляні очі, нерухомі й іноді наповнені кров'ю, щелепи сильні, вилиці широкі, ікла доб­ре розвинуті...»

Внутрішні стигмати — знижена чутливість до болю, підвище­на гост­рота слуху, нюху, велика моторність, підвищена сила лівих кінцівок, відсут­ність каяття або мук сумління, цинізм, зрадництво, жорстокість, марнославс­тво, мстивість, лінощі, любов до оргій і азартних ігор, поширеність татуїро­вок, особлива мова «арго».

Природжений злочинець — це явище атавізму, він відтворює риси ди­куна. Ці стигмати були піддані критиці, внаслідок якої було доведено, що, з одного боку, названі Ломброзо стигмати виявилися в багатьох людей, у тому числі у видатних державних діячів, з іншого — у книзі Моргана «Стародавнє суспільство» було показано, що дикуни не мають тих рис, які Ломброзо знайшов у злочинців. Під впливом критики Ломброзо змінив свою точку зору, визнавши, що злочинець — це морально помішана людина (божевілля в сфері ети­ки), а потім вже стверджував, що злочинець — це епілептик. Але і це не підтверджувалось: багато закоренілих злочинців не виявляли ніяких ознак епілепсії, а багато епілептиків ніколи ніяких злочинів не вчиняли.

3. Якщо злочин, як вважали представники антропологічної шко­ли, — це біологічне явище, то покарання не може досягти своєї мети, а тому треба відмовитися від понять осудності і вини, моральної від­повідальності. Треба застосовувати замість покарання заходи безпе­ки до осіб, що мають стигмати злочинця. «Час припинити жаліти зло­чинця, — говорили антропологи, — треба пожаліти і суспільство». Вони висували вимоги відмови від суду при­сяжних, заміни судів ме­дичними установами. Як писали критики, с точки зору Ломброзо для злочинця не потрібний суд, а треба діяти за правилом «виміряв, зва­жив і повісив». Ломброзо — за широке застосування смертної кари, це, на його думку, штучний відбір у суспільстві, у результаті якого по­винні бути знищені звичні злочинці. Антропологи — за широке застосування вислання злочинців у колонії, у малярійні місцевості на довічну каторгу, за тілесні покарання, розстриг жінок за вчинені злочини тощо. «Ми повинні, — писав Ломброзо, — відмовитися від сучасного сентиментального ставлення до злочинця: вища раса зав­жди пригнічує і винищує нижчу — такий закон людства. Де справа йде про порятунок вищої раси, там не може бути місця жалості». Ці расистські погляди широко використовувалися фашизмом і за­раз поширені серед деяких американських кримінологів.

4. Реакційна програма антропологів не могла бути прийнята ні теорією кримінального права, ні законодавцем того часу через її антинауковість, а та­кож тому, що зводила кримінальне право до за­собу розправи над людиною через її біологічні характеристики. За­значу, що в Україні, та й у Росії, прихи­льників ломброзіанства се­ред юристів майже не було. Після відвідання Лом­брозо в 1897 р. Ясної Поляни Л. Толстой записав у своєму щоденнику: «Був Ломброзо, обмежений, наївний дідок». Його погляди Толстой вважав «пов­ною убогістю думки, розуміння і чуття». Це зрозумів Енріко Феррі (1856-1929), який вже стояв ближче до соціологічної школи. Не за­перечуючи біо­логічних факторів злочинності, Феррі зазначив ще телуричні (клімат, геогра­фічне середовище) і соціальні фактори, що впливають на злочинність, вису­нув ідею субститутивів (замінників) покарання — заходів соціального харак­теру, сформулював криміна­льно-статистичний закон рівня «кримінальної на­сиченості» злочин­ності в кожному даному середовищі у певний момент, ви­передивши тим самим багато ідей соціологічної школи.

Підкреслюючи реакційність антропологічної школи, слід водно­час зазна­чити, що вона дала поштовх до вивчення особи злочинця, а також стала предтечею нового соціологічного напрямку, що знач­ною мірою вплинуло не лише на розвиток науки кримінального пра­ва, але і на кримінальне законо­давство кінця XIX—XX століть.

Дата добавления: 2014-11-20