Кримінальне право мусульманських країн

Іслам з усіх світових релігій мабуть найбільш близь­ко стикається з дер­жавою і правом. Мусульманське право, яке виникло на його ґрунті, зберігає важливе значення нормального регулятора, внаслідок чого не­можливо не звернутись до питань загальної частини кримінального права у цій правовій сім'ї.

Оскільки, як вважається, мусульманське право є відбитком волі Ал­лаха, квінтесенцією ісламу є шарі­ат, що складається з двох частин - принци­пів віри (акід) та принципів права (фікх). При цьому, за пе­реважною думкою дослідників, фікх (або власне му­сульманське право) поділяється на дві час­тини: пе­рша визначає, якою повинна бути поведінка мусу­льманина щодо собі подібних, в той час як інша міс­тить його зобов'язання стосовно Аллаха. Ін­акше ка­жучи, Коран і сунна, в основу яких покладено "божі визнання (зі­знання)", закріплюють як підва­лини віри, так і правила релігійного культу і моралі, що в цілому визначають зміст мусульманського пра­ва у юридичному аспекті.

У підґрунтя поняття злочину (у більш широкому розумінні - правопо­рушення) за мусульманським кри­мінальним правом (укубатом) було покла­дено дві принципові ідеї. Згідно з першою вважається, що всі вчинки і навіть думки людей так чи інакше визнача­ються волею Аллаха. Проте встановлені божими зі­знаннями межі є достатньо гнучкими для того, щоб до­зволяли лю­дині у багатьох випадках самостійно обира­ти конкретні варіанти своєї пове­дінки. Внаслідок цього, як зазначається в літературі, будь-який серйозний вчи­нок розглядається як порушення мусульманських забо­рон, що карається, загальний зміст яких зводиться до захисту п'яти головних цінностей-релігії, життя, ро­зуму, продовження роду та власності.

За другою ідеєю злочин є неслухняністю волі Алла­ха. Тому злочинна поведінка розглядається за мусуль­манським правом не тільки як відхилення від приписів мусульманського права, за яким слідує "земна санкція", а й як гріх, за який винний понесе кару у тому (майбут­ньому) світі. Саме тому зло­чин за переважними погля­дами визначається у доктрині мусульманського права як діяння, що (юридичне) заборонено та карається Ал­лахом.

Із зазначеного стає зрозумілим, що відхилення від будь-яких норм, які регулюють поведінку людей, за мусульманським правом є одночасно пору­шенням релігійних обов'язків. Саме тому за ним не існує жорстких відокрем­лень між санкціями за такі пору­шення. Взагалі у мусульманському праві іс­нує єдина галузь права, яку можна позначити як деліктне, коли при кваліфі­кації деліктів підставою стає не стільки суспільна небезпека скоєного, скі­льки інші, перева­жно релігійні критерії.

Самою поширеною, як вважається, є тричленна кла­сифікація, за якою всі правопорушення поділяються на:

1) злочини найбільшої суспільної небезпеки, бо вони посягають на "права Аллаха" і караються точно визна­ченою санкцією (хадд), наприклад, відсіченням руки, забиванням камінням, смертною карою і четвертуван­ням); 2) злочини, що теж тягнуть фіксоване покарання (кісас, кавад або дійа), але ними порушуються права лише окремих осіб; 3) всі інші порушення як "прав Ал­лаха", так і інших осіб, які караються не фіксованою санкцією - тазір.

До злочинів першої категорії відносяться наступні сім видів вчинків: перелюбство, вживання спиртних напоїв, крадіжка, розбій, недоказане звину­вачення у перелюбстві, відступництво від віри та бунт. Головни­ми злочи­нами другої категорії є вбивство та тілесні ушкодження незворотного харак­теру.

Як зазначалось, всі інші злочини за мусульмансь­ким правом віднесено до третьої категорії. Проте слід мати на увазі, що у випадках, коли строго ви­значене (абсолютне) покарання за злочини, що від­носяться до однієї з попе­редніх категорій, неможли­ве з якихось причин, або якщо має місце замах на зазначені злочини, тоді вони розглядаються як само­стійні злочини третьої ка­тегорії. Ще одна суттєва відмінність злочинів останньої категорії полягає в тому, що відповідальність за перші дві категорії злочинів настає виключно на підставі об'єктивних критеріїв (об'єктивне ставлення у вину), в той час як по­карання за злочини третьої категорії вимагає ура­хування і суб'єктивної сто­рони злочину.

Питання щодо осудності винної особи вирішується окремо залежно від того, у злочині якої категорії вона звинувачується. Наприклад, відповідаль­ності за краді­жку підлягає тільки вільна особа, яка досягла повноліт­тя та зна­ходиться у повному розсуді. На відміну від хадда чи кісаса, тазір може бути застосовано до будь-якої особи, яка знаходиться у здоровому розсуді, в т. ч. неповнолітньої.

Характерна особливість тазіра полягає в тому, що він не -є системою абсолютно визначених санкцій, вна­слідок чого правозастосовуючий орган може обирати досить-таки гнучко міру покарання залежно від тяжко­сті скоє­ного та даних щодо особи винного. Більш того, при необхідності можуть бути використані декілька ви­дів тазіру. У багатьох випадках тазір застосову­ється на кшталт відносно визначеного покарання у американсь­кому праві, тобто до тих пір, поки злочинець не розка­ється або не виправиться. Нарешті, з урахуванням "пу­блічного інтересу" дозволяється превентивне покарання тазіром осіб, щодо яких маються достатні підстави підозрювати, що вони можуть вчинити злочин.

Характерною особливістю мусульманського права є те, що навіть загаль­новідомі кримінальні покарання, такі, наприклад, як позбавлення волі, у мусульмансько­му праві мають значні відмінності. Так, інколи засу­джені до позбавлення волі знаходяться вдома або у ме­четі, не маючи права їх зали­шати.

Сучасне мусульманське право характеризується зна­чними змінами. Це знаходить свій вираз, зокрема, в то­му, що у правових системах найбільш роз­винутих му­сульманських країн воно поступово втрачає провідні позиції на користь законодавства, побудованого на принципах західноєвропейського права (Туреччина, Єгипет тощо).

Дата добавления: 2014-11-20