Г.В.Ф. Гегель Естетика

Тема: Форми та прийоми комічного.

Л.Я. Гінзбург Про літературного героя

“Літературний персонаж — це, по суті, серія послідовних появ однієї особи|обличчя,лиця| в межах даного тексту. Впродовж|упродовж| одного тексту герой може виявлятися в найрізноманітніших формах... Механізм поступового нарощування цих проявів|виявів| особливо очевидний у великих романах, з|із| великою кількістю дійових осіб. Персонаж зникає, поступається місцем іншим, щоб через кілька сторінок знову з'явитися|появитися| і додати ще одну ланку до нарощуваної єдності.

Ознаки, що повторюються, більш менш стійкі, утворюють властивості персонажа. Він постає|з'являється| як одноякісний або багатоякісний, з|із| якостями односпрямованими|однонапрямленими| або різноспрямованими”.

“Поведінка героя і його характерологічні| ознаки взаємопов'язані. Поведінка — вияв властивих йому властивостей, а властивості — стереотипи процесів поведінки. При цьому поведінка персонажа — це не тільки|не лише| вчинки, дії, але і будь-яка участь в сюжетному русі, залучена до дії, |ско а навіть будь-яка зміна душевних станів.

Про властивості персонажа повідомляє автор або розповідач, вони виникають з|із| його самохарактеристики або з|із| думок інших дійових осіб. Разом з тим|в той же час| читачеві самому надається визначати ці властивості — акт, подібний життєвій стереотипізації поведінки наших знайомих, щохвилини нами здійснюваний. Акт, подібний і одночасно інший, тому що|бо| літературний герой заданий нам чужою творчою волею — як завдання|задача| з|із| передбаченим|пророченим| рішенням|розв'язанням,вирішенням,розв'язуванням|”.

“Єдність літературного героя — не сума, а система, з|із| своїми організуючими її домінантами. Не можна, наприклад, зрозуміти і сприйняти структурної єдності поведінки героїв Золя без механізму біологічної спадкоємності або героїв Достоєвського без передумови необхідності особистого|особового| рішення етично-філософського питання життя” [цит|. за 27, с. 112].

“Досить часто плутають|путають| смішне і власне комічне. Смішним може бути будь-який|усякий| контраст істотного|суттєвого| і його явища, мети|цілі| і засобів|коштів|, суперечність|протиріччя|, завдяки якій явище знімає себе в самому собі, а мета|ціль| в своїй реалізації втрачає себе. Комічному ж, навпаки, властива нескінченна|безконечна| доброзичливість і упевненість в своєму безумовному піднесенні|підвищенні| над власною суперечністю|протиріччям|, а не сумне його переживання|вболівання|: блаженство| суб'єктивності, яка, упевнена в самій собі, може перенести розпад своїх цілей і їх реальних втілень”.

“З одного боку, по-перше, цілі і характери|вдачі| самі по собі позбавлені субстанції, суперечливі|суперечні| і тому нездатні пробити собі дорогу. По-друге, зворотне співвідношення має місце тоді, коли індивіди намагаються|пробують| піднятися до рівня субстанційних цілей і характерів|вдач|, для здійснення яких вони як індивіди є абсолютно|цілком| протилежним інструментом”. “ Третій елемент на додаток до цих двох складає використання зовнішнього випадку, завдяки багатообразним|різноманітним| і дивовижним|дивним| хитросплетінням|хитросплетенням| якого виникають ситуації, де цілі і їх здійснення, внутрішній характер|вдача| і зовнішні його обставини утворюють комічні контрасти і призводять|призводять,наводять| до комічної розв`язки” [цит|. за 27, с. 178].

Дата добавления: 2014-12-08