Тема: Персонаж, та засоби розкриття його характеру

В.А. Сапогов. Вид літературний

“ В. л., стійкий тип поетич|ної структури в межах роду літературного. Виділяють осн|. види епосу (епопея, роман, повість, оповідання|оповідання|, поема), лірики (лірич|. вірш, лірич|. поема, пісня), драми (трагедія, драма, комедія)... Іноді|інколи| поняття В. л. і жанру змішуються зважаючи на|внаслідок,унаслідок| складність їх теоретич|. розмежування” [27, с. 117].

Ю. Айхенвальд. Епос

“ Е. (грецькою означає оповідання, розповідь|оповідання|) — один з трьох родів, на які розподіляється поезія (епос, лірика, драма)”. “...Світова література знає такі твори|створінь|, які являють|уявляють| собою зразки|взірці| епосу в його чистому вигляді|виді|. Такі, наприклад, знамениті поеми «Іліада» і «Одіссея». Там автор (або автори) себе абсолютно|цілком| усувають, своїх особистих|особових| відчуттів|почуттів| і думок не висловлюють; у тіні великих подій, біля підніжжя героїзму ніби загубилася його особистість|особистість|, або він її навмисно загубив”. “Стародавній|древній|, типовий епос ніби читає книгу світу|світу| — по складах: він не поспішає|квапиться| переходити від предмету до предмету, а довго|подовгу| зосереджується на кожному з них, описує його у всіх подробицях|докладності|, не раз і не двічі, — вдається до повторень”. “Епічний поет в полі свого спостереження утримує більше коло|коло| фактів і подій|випадків|; картина, яку він пропонує, дуже повна|цілковита|, дуже багата змістом|вмістом,утриманням|, і відповідно|відповідно до| цьому, змістовність, наочність|предметність|, конкретність складають неодмінну умову епосу” [27, с. 118].

Г.В.Ф. Гегель. Естетика

“Важливішою за|поважніш зовнішню сторону є життєвість характерів|вдач|, які не можуть бути просто уособленням яких-небудь цілей, як це дуже|занадто| часто трапляється у|в,біля| наших сучасних драматичних поетів... Недостатньо і чисто поверхневої|поверхової,зверхньої| індивідуальності, оскільки тоді зміст|вміст,утримання| і форма починають|розпочинають,зачинають| розпадатися за прикладом алегоричних фігур”. “Головне при цьому — не просто широта своєрідних рис вдачі, а всепрониклива| індивідуальність... Такі, наприклад, індивіди в трагедіях Софокла, хоча в них і немає того багатства особливих рис|меж|, з|із| яким виступають|вирушають| перед нами епічні герої Гомера. З|із| нових поетів головним чином Шекспір і Гете створили найбільш життєві характери|вдачі|, тоді як французи, особливо в своїй ранній драматичній поезії, задовольнялися швидше|скоріше,скоріш| формальними і абстрактними представниками загальних|спільних| типів і пристрастей, чим достовірно живими|жвавими| індивідами”. “В епосі широта і різносторонність характерів|вдач|, обставин, подій, що відбуваються|походять|, може одержати|отримати| достатній простір, в драмі ж найповніша дія надає|робить,виявляє,чинить| зосередженості в певній колізії і боротьбі навколо|навкруг,довкола| неї” [цит|. за 27, с. 152].

М.М. Бахтін Автор и герой в эстетической деятельности// Эстетика словесного творчества

“ Характером|вдачею| ми називаємо таку форму взаємодії героя і автора, яка має на меті|задавання| створити ціле героя як певної особистості|особистості| <...> герой з самого початку|з самого початку| представлений як ціле <...> все сприймається як момент характеристики героя, виконує характерологічну| функцію, все зводиться і служить відповіді на питання: хто він”. “Побудова|шикування| характеру|вдачі| може відбуватися двома основними способами|направленнях|. Перший ми назвемо|накликатимемо| класичною побудовою|шикуванням| характеру|вдачі|, другий — романтичною. Для першого типу побудови|шикування| характеру|вдачі| основою є|з'являється,являється| художня цінність долі...“. “На відміну від класичного романтичний характер|вдача| є самочинним| і ціннісно ініціативним.|передбачає| Цінність долі для художнього завершення при цьому є непридатною. Тут індивідуальність героя розкривається не як доля, а як ідея або, точніше, як втілення ідеї”.

“Якщо характер|вдача| встановлюється стосовно цінностей світогляду, виражає|виказує,висловлює| пізнавально-етичну настанову людини в світі..., то тип далекий від меж|кордонів| світу|світу| і виражає|виказує,висловлює| настанову людини стосовно вже конкретизованих| і обмежених епохою і середовищем|середою| цінностей, до благ, тобто до сенсу|змісту,рації|, що вже став буттям (у вчинку характеру|вдачі| сенс|зміст,рація| вперше|уперше| стає буттям). Характер|вдача| у минулому, тип в сьогоденні; оточення характеру|вдачі| дещо символізоване|, наочний|предметний| світ навколо|навкруги,довкола| типу є інвентарним|. Тип — пасивна позиція колективної особистості|особистості|”. “Тип не лише|не лише| сплетений з|із| навколишнім світом (наочним|предметним| оточенням), але|та| зображується|змальовується| як обумовлений ним у всіх своїх моментах, тип — необхідний момент певного оточення (не ціле, а тільки|лише| частина|частка| цілого). Тип припускає|передбачає| перевагу|вищість| автора над героєм і повну|цілковиту| ціннісну непричетність його до світу героя; звідси автор абсолютно|цілком| критичний. Самостійність героя в типі суттєво знижена...” [цит|. за 27, с. 110].

Дата добавления: 2014-12-08