Моделі міжбюджетних відносин

Механізм реалізації міжбюджетних відносин містить у собі моделі, форми, методи, інструменти, інституційно-правові структури організації міжбюджетних відносин, планування і регулювання міжбюджетних відносин, розподіл міжбюджетних трансфертів, облік грошових потоків, які формуються і рухаються в процесі реалізації цих відносин.

На думку провідних учених-економістів [10, 11, 15, 16, 17, 18, 19, 27], механізм міжбюджетних відносин залежить від фінансової політики держави і ґрунтується на положеннях макроекономічної теорії. Основним критерієм при визначенні того чи іншого типу моделей бюджетного чи унітарного федералізму є ступінь централізації чи децентралізації державного управління або ступінь самостійності регіональних і місцевих органів влади [3].

На основі цього критерію в практиці управління перерозподілом бюджетних ресурсів у державі виділяють три основні типи моделей:

· централізовану;

· децентралізовану;

· змішану.

Типи моделей міжбюджетних відносин та їх характеристика наведено на рис. 19.1.

		Рис. 19.1. Типи моделей міжбюджетних відносин: їх зв'язок з бюджетним унітаризмом і бюджетним федералізмом

Централізована модель характеризується високим ступенем участі центральних органів влади у вирішенні соціально-економічних завдань. Така модель побудована на досить жорсткому фінансовому контролі і обмеженні самостійності регіональних і місцевих органів влади.

На жаль, розмежування повноважень між рівнями влади не супроводжується наділенням їх достатніми власними джерелами доходів, що зумовлює необхідність фінансування територіальних програм за рахунок перерозподілу сконцентрованих в Державному бюджеті грошових коштів. У цій моделі передбачається висока відповідальність центральної влади за вирішення проблем в регіонах країни та їх територіях, а процес усунення нерівності регіонів, як правило, відбувається через систему бюджетних трансфертів.

Позитивністю цієї моделі є тісна співпраця центральних, регіональних і місцевих органів влади, що сприяє збереженню єдності держави, а недоліком, як стверджують учені і провідні економісти, є виключення реального функціонування нижчестоящих ланок бюджетної системи на незалежній самостійній основі через відсутність власних джерел доходів і можливості здійснення фінансування необхідних витрат. По суті і змісту це не є бюджетний федералізм, а швидше бюджетний унітаризм, який проявляється у високій мірі централізації управління, тобто повному і жорсткому управлінні бюджетами територій центральною владою.

Децентралізована модель характеризується більш високою мірою децентралізації управління податково-бюджетними процесами по вертикалі влади і бюджетної системи. При цьому вона поєднується з пріоритетністю податково-бюджетного законодавства держави, яка виступає гарантом у дотриманні загальнонаціональних (загальнодержавних) інтересів і можливістю Центру надавати цілеспрямовану фінансову підтримку конкретним територіям.

За своєю суттю ця модель орієнтована на справедливий у фінансово-економічному і соціальному відношенні взаємозв'язок між окремими територіями, в першу чергу, з тими, які мають високий рівень розвитку економіки і бюджетно-податкової самостійності. Фінансове забезпечення незалежності і самостійності територій має бути реалізовано через надання їм права спільного використання податкових основ, а усунення нерівності регіонів і їх територій повинне відбуватися за рахунок виділення прямих трансфертів соціально не захищеним категоріям населення.

Недоліки моделі полягають у тому, що надлишкова самостійність може призвести до порушення єдності держави внаслідок зміцнення позицій ряду територіальних лідерів і прагнення найбільш дохідних регіонів до економічної самостійності й ізоляції. До негативних сторін цієї моделі можна віднести високу імовірність повної втрати контролю Центрального уряду над бюджетно-податковою діяльністю регіональних органів влади, байдуже ставлення до проблем горизонтальних дисбалансів і регіональних бюджетних дефіцитів, відсутність відповідальності по їх боргам тощо.

Високий ступінь самостійності територій приводить до складностей у проведенні єдиної бюджетно-податкової та економічної політики в масштабі всього суспільства, однак недоліки цієї моделі мають відносний характер щодо високорозвинених демократичних держав, що вже тривалий час застосовують таку модель.

Змішана модель являє собою синтез елементів централізованої і децентралізованої моделей. Незважаючи на такий класичний поділ моделей бюджетного федералізму й унітаризму, різні автори можуть відносити ту саму державу до різних моделей бюджетного федералізму. На наш погляд, Україні більше підходить змішана модель бюджетного унітаризму, тому що слідування тільки канонам винятково децентралізованої моделі бюджетного унітаризму може призвести до порушення єдності держави і посиленню асиметрії в її розвитку, а слідування канонам винятково централізованої моделі бюджетного унітаризму може призвести до утриманських настроїв окремих територій і як наслідок - відсутність мотивації і зацікавленості в економічному розвитку або і зовсім відмовлення від нього.

Типи моделей міжбюджетних відносин в зарубіжних країнах дуже схожі, але при цьому кожній з них притаманні своя специфіка та особливості. Притаманними рисами системи міжбюджетних відносин в США є відносна гнучкість, міцність і стійкість. Відповідно до державного устрою США, система фінансів держави поділяється на три рівні: федеральний; рівень штатів, включаючи і округ Колумбія, і рівень місцевих органів влади. Слід зазначити, що важливою особливістю системи фінансів США є те, що більша частина видатків на кожному із рівнів фінансується за рахунок власних джерел надходжень доходів до бюджетів. У кінці XX століття за рахунок федерального бюджету США в цілому фінансово забезпечувалось від 60 до 65 відсотків державних видатків за всіма рівнями.

Дата добавления: 2014-12-08