Маркетинг сфери послуг 2 страница

Екологічний (довкільний, зелений) маркетинг - це функція управління, яка організовує і спрямовує діяльність підприємств (організацій), пов’язану з оцінкою і перетворенням запитів споживачів в екологічно орієнтований попит на товари і послуги, що сприяють збереженню якісного та кількісного рівня основних екосистем, задовільняють потреби як окремих осіб, так і організацій або суспільства в цілому.

Перший рівень усвідомлення споживачів – це попит на екологічно-безпечну продукцію і послуги, що не приносить шкоди здоров’ю споживача, є екологічно-чистою в процесі споживання і використання. Цей рівень попиту забезпечити найлегше, оскільки турбота про безпеку свого життя, життя близьких лежить в основі людської свідомості. Формування такого попиту і розвиток продукції та послуг для його задоволення, відповідає першій концепції екологічного маркетингу – концепції розвитку екологічно чистої продукції і являється основним завданням суспільства на сучасному етапі.

Другий рівень усвідомлення – це попит на продукцію, яка є не тільки екологічно чистою і безпечною для споживання або використання, але і весь її життєвий цикл – від сировини, необхідної для виробництва до утилізації або споживання (від “колиски до могили”) є безпечним для навколишнього середовища. Цей рівень попиту необхідно формувати поступово, за допомогою системи екологічної освіти та навчання, необхідно забезпечити всю продукцію або послуги, які відповідають цим вимогам, відповідними екологічними знаками та марками, потрібно забезпечити високий ступінь довіри до цих еко-знаків, еко-марок та екологічно сертифікованих товарів і підприємств. Цей рівень попиту вимагає від споживача не тільки усвідомлення корисності споживання та використання екологічно чистої (безпечної) продукції але й готовності підтримувати виробників такої продукції, сплачуючи додаткові витрати, які несе підприємство на протязі всього її життєвого циклу. Формування такого попиту відповідає другій концепції екологічного маркетингу – концепції розвитку екологічно орієнтованого виробництва.

Третій рівень – формування попиту на продукцію, яка відповідає принципам сталого розвитку. Такий рівень попиту вимагає високої екологічної свідомості суспільства дозволить збалансувати розумні потреби та можливості навколишнього середовища.

Формування екологічних потреб, і, відповідно, попиту на екологічно чисту продукцію (екологічні блага) – основне завдання екологічного маркетингу.

Завдання екологічного маркетингу включають:

s формування на ринку екологічно усвідомлених потреб;

s створення умов для збереження навколишнього середовища;

s пристосування виробництва до умов ринку;

s розробку конкурентоздатної, екологічно чистої продукції;

s інтенсифікацію збуту екологічно чистої продукції;

s отримання додаткового прибутку за рахунок екологізації виробництва.

До основних функцій екологічного маркетингу, на нашу думку, можна віднести:

· pозвиток довкільно-орієнтованої (екологічно-чистої, зеленої) продукції;

· планування екологічно чистого асортименту, ціноутворення, реклама та стимулювання збуту екологічно чистої продукції;

· діяльність із організації екологічно чистого товарообігу, складування, транспортування та обслуговування споживачів;

· довкільна орієнтація не лише продукції, але й всього циклу її виробництва: від сировини до утилізації або споживання;

· вивчення попиту на екологічно чисту продукцію;

· формування попиту та стимулювання збуту продукції з екологічними атрибутами;

· створення іміджу підприємства, яке завдає мінімальну шкоду довкіллю;

· підвищення відповідальності за розв’язок екологічних проблем на всіх рівнях організаційної структури підприємства (організації), включення в систему оцінки роботи співробітників критеріїв екологічної орієнтації;

· удосконалення системи преміювання та винагород за екологічні ініціативи.

Основні принципи екологічного маркетингу, на нашу думку, можна сформулювати наступним чином:

1. Ретельне врахування при прийнятті господарських рішень потреб, стану, динаміки попиту на екологічно чисту продукцію та стану ринкової кон’юнктури. Дотримання даного принципу передбачає хороше знання ринкової ситуації відносно існуючого і прогнозованого розміру еко-попиту, діяльності на ринку конкурентів, поведінки споживачів та їх відношення до екологічних товарів. При цьому слід враховувати, що споживачі часто не достатньо добре розуміють, чого саме вони бажають. Як правило, вони хочуть лише якомога краще вирішити свої проблеми. Тому, одне із основних завдань маркетингу – вивчити, що бажає споживач.

2. Створення умов для максимального пристосування виробництва до умов ринку, навколишнього середовища, до структури еко-попиту, виходячи не з миттєвої вигоди, а з довготривалої перспективи. Сучасна концепція екологічного маркетингу покликана враховувати екологічні аспекти всієї діяльності підприємств (науково-технічної, виробничої, збутової) і базуватись на глибокому знанні попиту на екологічно чисту продукцію, його змін у перспективі і збалансування з інтересами суспільства та навколишнього середовища. Більше того, одне із завдань екологічного маркетингу полягає у виявленні незадоволеного еко-попиту та запитів споживачів з метою орієнтації виробництва на їх задоволення. Екологічний маркетинг включає розробку, виробництво і збут того, що дійсно виступає як споживчий екологічний попит, як сукупність благ для споживача.

Система екологічного маркетингу ставить виробництво екологічно чистих благ у функціональну залежність від потреб, попиту, запитів та вимагає виготовити ці блага в асортименті, обсязі і за цінами, які якнайкраще задовольнятимуть споживачів.

3. Інформування потенційних споживачів еко-благ та вплив на них за допомогою всіх можливих інструментів екологічного маркетингу. Перш за все – екологічної реклами з метою формування свідомого бажання придбати саме такий товар (продукт або послугу). Розробка проектними організаціями та лабораторіями оригінального, ефективного та еко-орієнтованого продукту не означає, що ринок сам знайде дорогу до нього. Не менш важливим завданням являється успішне просування такого товару на ринок.

До найбільш важливих інструментів екологічного маркетингу відносяться: екологічне маркування, екологічна сертифікація, екологічні комунікації та залучення зацікавлених груп (осіб, організацій), оцінка життєвого циклу, екологічний звіт і екологічний аудит.

Універсальної формули для організації роботи і мобілізації коштів у сфері екологічного маркетингу не існує, так само як не існує і єдиної схеми для побудови системи екологічного маркетингу.

Потрібно завжди пам'ятати, що екологічний маркетинг аж ніяк не починається там, де завершуються питання, пов’язані з виробництвом, товаром, проблемами навколишнього середовища. Навпаки, в його завдання входить визначення характеру і масштабів екологічно чистого виробництва, а також шляхів рентабельного і раціонального використання виробничих потужностей підприємства і інженерно-технічних можливостей з урахуванням перспектив збуту, який не шкодить навколишньому середовищу. Іншими словами, прийняття рішень в області екологічного маркетингу передує рішенням в області виробництва, збуту та визначенні розмірів капіталовкладень.

Якщо підприємство, що орієнтується на сталий розвиток, хоче займатися маркетинговою діяльністю, то йому, передусім, необхідно прийняти концепцію або філософію екологічного маркетингу, яка характеризує не вид діяльності, а їх мету.

На сучасному етапі в Україні і в світі існує багато проблем у розвитку екологічного маркетингу:

s Екологічні групи організовують бойкоти екологічно-небезпечним підприємствам, змушують ці компанії створювати новий еко-імідж. Ця тенденція відвертає увагу від справжньої причини руйнування довкілля, перекладаючи відповідальність на споживачів.

s Часто за гаслами екологічного маркетингу маскується лише бажання збільшити обсяги продажу продукції.

s Основою будь-якого виробництва є одержання прибутку, але споживачам потрібні екологічно чисті продукти, які б вони могли придбати на ринку, що викликає, в свою чергу, надмірне використання натуральних ресурсів, які часто необхідні для одержання екологічно чистої продукції. Ця проблема обумовлює надмірне споживання. Але, щоб врятувати планету є лише один спосіб - розумне споживання.

Попит на екологічні товари безсумнівно існує, тому необхідно використовувати нові можливості отримання прибутку. Як показує досвід, компанії новатори матимуть великий успіх, а ті, хто вже радикально змінив підхід до якості товарів та процесів їх виготовлення стануть лідерами майбутнього.

7.2. Типологія “зелених” компаній

На даний час проходить формування ідей компаній, діяльність яких орієнтована на активні підприємницькі підходи до екологічного маркетингу.

У порядку визначення ефективності діяльності підприємства у напрямку екологічного маркетингу можуть аналізуватися два екологічно важливі рівні:

- соціально-економічний рівень;

- біо-фізичнний рівень.

На першому рівні враховуюся соціально-економічні взаємовідносини, які грунтуються на суспільних процесах у напрямку охорони навколишнього середовища, законодавстві (нормативні підходи) щодо регулювання використання ресурсів та допустимих норм забруднення, політичних пріоритетах, ринковому попиті та пропозиції на екологічно чисту продукцію, тощо.

Рис. 7.1. Екологічно важливі рівні

На біо-фізичному рівні аналізуються наступні показники: шкідливі викиди в повітря, відходи, шум, забруднення грунтів, води, витрати ресурсів та енергії тощо.

Так як індустріалізація здійснила помітний вплив на суспільство‚ особливо у напрямку збільшення споживання, вона ж стимулювала впровадження таких процесів виробництва‚ які менше забруднюють навколишнє середовище. В світовій практиці вони мають назву чисті або екологічно чисті (зелені) виробництва.

Діяльність у даному напрямку може бути ініційована виходячи з суспільного тиску‚ регулювання‚ задоволення соціальних сподівань.

Ehrefeld and Hoffman висвітлюють основні напрямки “зеленого” виробництва. Вони виділяють 5 стадій їх історичного розвитку. Фірма може рухатися через різні кроки до моделі “зеленої компанії”. На першій стадії виключне розуміння довкільних проблем походить від небажання платити зайві кошти за забруднення. На наступній стадії виділяється певний штат працівників для збирання та опрацювання інформації про вплив екологічного регулювання та законодавства на діяльність підприємства. Третя стадія передбачає те, що орієнтація на охорону навколишнього середовища може надавати стратегічні конкурентні переваги. Зменшення викидів сприяє позитивному впливу на паблік рілейшинз. На четвертій стадії діяльність фірми в напрямку зменшення забруднення навколишнього середовища узгоджується із стратегічними напрямками діяльності. В практичній діяльності впроваджується відповідальність як окремого працівника так й цілого колективу за діяльність в напрямку збереження навколишнього середовища.

На фінальній, п’ятій стадії “зелена компанія” виділяє діяльність в напрямку збереження навколишнього середовища як стратегічну.

Причини, з яких компанія має бажання представляти себе як “зелену” можуть бути викликані різними мотивами, тому поруч зі стадіями розвитку зеленого виробництва окремо слід виділити мотиваційні типи зелених компаній. M. Townsen [74] виділяє наступні типи “зелених” компаній, зображені на рисунку 8.6.

Рис. 7.2. Типи “зелених” компаній

Слухняні компанії - це ті компанії, що прийняли більш чисті технології виробництва та виготовили “зелені”/екологічно чисті вироби, насамперед, щоб викона

ти норми, або/та уникнути штрафів.

Опортуністичні компанії - вбачають у зменшенні відходів нові можливість для стратегічної переваги над конкурентами через більш чисті методи виробництва та/або впровадження “зелених” виробів.

Прагматичні компанії - компаніїї, що прийняли більш чисті технології виробництва або виготовили “зелені”/екологічно чисті вироби виходячи насамперед із практики діяльності на рику.

Ідеологічні компанії - це компанії, що прийняли більш чисті технології виробництва, або виготовили екологічно чисті (“зелені”) продукти виходячи із ідеологічних причин.

7.3. Місце екологічного маркетингу у діловій практиці

Аналіз місця екологічного маркетингу у діловій практиці можна проводити у двох напрямках - внутрішньому та зовнішньому.

Зовнішній аналіз включає наступні фактори:

— політичні;

— суспільні;

— ринкові.

При проведенні аналізу предметом обговорення повинні бути два виміри: як глибоко екологічний/ зелений маркетинг опрацьований з точки зору короткотермінової та довготермінової стратегія та як глибоко він є інтегрованим у поточну діяльність фірми. Відповідно до роботи Хоопена, позиція екологічного маркетингу може бути проілюстрована на рисунку 8.7.

Повністю інтегрований у поточну діяльність

Короткотермінова Довготермінова

діяльність стратегія

*

Не повністю інтегроваваний у поточну діяльність

Рис. 7.3. Позиція екологічного маркетингу

Позиція екологічного маркетингу згідно рисунку наступна: екологічний маркетинг не повністю інтегрований у поточну діяльність, й відноситься до довготермінової стратегії.

Виходячи з позиції екологічного маркетингу можна окреслити перспективи його успішного впровадження у практичну діяльність підприємств. Дані перспективи включають наступні фактори:

1. Економія коштів завдяки збереженню ресурсів;

2. Економія коштів завдяки зниженню відходів;

3. Скорочення часу на одержання дозволів та зменшення кількості робіт, пов’язаних із одержанням ліцензій;

4. Зменшення витрат на покриття ризиків;

5. Покращання ринкової та продажної можливості;

6. Кращий імідж підприємства (компанії) як наймача (збереження здоров’я найманих робітників);

7. Досконаліший загальний імідж.

Потенціал успішної діяльності фірм, які запроваджують екологічний маркетинг характеризується наступними категоріями: безперервність, якість, прибутковість, мотивації.

Суть даних категорій наступна:

· безперервність - екологічний маркетинг позитивно впливає на зміни майбутньої діяльності тому, що економічне зростання залежить від майбутнього екологічного законодавства, вичерпності або лімітованості ресурсів та енергії і запровадження ідей сталого розвитку у практичну діяльність;

· якість - орієнтована на захист навколишнього середовища маркетингова діяльність вимагає від фірм, які впроваджують екологічний маркетинг випускати більш якісну продукцію, яка повинна бути не нижчої якості, ніж не екологічно чисті варіанти;

· прибутковість - екологічний маркетинг може також ініціювати зменшення вартості продукції, зменшення витрат на переробку відходів, плати за забруднення навколишнього середовища та зниження відсотків страховки. Крім того, екологічний маркетинг може бути вирішальним фактором для одержання кредитів від банків, державних інституцій комерційних та приватних інвесторів.

· мотивації - екологічний маркетинг може мати позитивний вплив на мотивацію праці найманих робітників. Робота на компанії, що застосовують технології, які забруднюють навколишнє середовище негативно відображається не тільки на здоров’ї робітників, але й негативно впливає на робочу мораль і в кінцевому результаті на результати діяльності.

Поруч з цим впровадженню екологічного маркетингу на практиці притаманні наступні потенційні проблеми:

· значні інвестиції та довгий термін окупності коштів;

· можливе не сприйняття ринком нової продукції, тощо.

Крім того діяльність, пов’язана із захистом навколишнього середовища може призводити до:

- зростання собівартості продукції (у порівнянні з конкурентами) за рахунок залучення додаткових технологій для кращої очистки;

- зростання ціни;

- зниження деяких споживчих характеристик продукції у порівнянні із звичайними.

Іншими потенційними проблемами упровадження екологічного маркетингу на практиці можуть бути низький попит на “зелену” продукцію та представлення на ринок кращих замінників, які більше сумісні з навколишнім середовищем. Впровадження екологічного маркетингу в практичну діяльність дозволяє виявити нові ринкові ніші, розширює можливості диверсифікації ділової активності. Виpобництво екологічно чистої продукції може пpиносити додаткові пpибутки, оскільки дані виpоби є більш якісні, і в окремих випадках дешевші. Імідж екологічно свідомого підприємства сприяє покращанню збуту цієї продукції. Деякі виробники вже тепеp отримують хороші результати від виpобництва та реалізації такої пpодукції і пpоводять нові дослідження у цій сфері.

Контрольні питання

1. Чому виник екологічний маркетинг?

2. Як формуються екологічні потреби?

3. На чому ґрунтується типологія “зелених” компаній?

4. Виділіть місце екологічного маркетингу у діловій практиці.

Тема 8. Організація маркетингової діяльності підприємства

8.1. Організація маркетингу підприємства.

8.2. Види організаційних структур служби маркетингу і їх характеристика.

8.3. Положення про службу маркетингу і характеристика його розділів.

8.4. Кадрове забезпечення служби маркетингу.

8.1. Організація маркетингу підприємства

Організація маркетингу – це структурна побудова для управління маркетинговими функціями, яка встановлює підпорядкування та відповідальність за виконання певних обов’язків.

Організація маркетингу включає: побудову (удосконалення) структури управління маркетингом; підбір спеціалістів з маркетингу (маркетологів) відповідної кваліфікації, розподіл задач, прав, відповідальності серед співробітників маркетингової служби; створення умов для ефективної роботи співробітників служби маркетингу (організація робочих місць маркетологів, надання необхідної інформації, засобів оргтехніки); налагодження ефективної взаємодії служби маркетингу з іншими службами. В діяльності підприємств, в залежності від їх специфіки, системи управління, особливостей функціонування, маркетинг може відігравати різну роль.

В розвитку організації маркетингу підприємств країн ринкової економіки виділяють шість етапів:

1. Простий відділ збуту: віце-президент зі збуту керує торговим персоналом, бере безпосередню участь у продажі товарів, а окремі маркетингові функції (маркетингові дослідження, рекламу) виконують наймані спеціалісти дослідницьких фірм, рекламних агентств;

2. Відділ збуту, який виконує функції маркетингу: в штатний розклад вводиться посада директора з маркетингу, який здійснює керівництво виконанням маркетингових функцій. Маркетингові функції виконують наймані менеджери, спеціалісти з маркетингових досліджень, реклами, а також фахівці інших підрозділів підприємства;

3. Самостійний відділ маркетингу: координація маркетингових функцій концентрується у самостійному відділі підприємства, для керівництва яким вводиться посада віце–президента з маркетингу, підпорядкованого президенту фірми. Збут та маркетинг розглядаються як різні, але зв’язані між собою функції;

4. Сучасний відділ маркетингу: керує цим відділом виконавчий директор з маркетингу та збуту, в підпорядкуванні якого знаходяться всі спеціалісти, які виконують маркетингові функції, а також менеджери зі збуту;

5. Ефективна маркетингова компанія: всі відділи і робітники підприємства сприймають свою маркетингову відповідальність, творчо підходять до роботи з покупцями та забезпечення прибуткової діяльності;

6. Компанія, що базується на бізнес-процесах та результатах: організаційна структура підприємства змінюється таким чином, що фокусується на ключових бізнес-процесах, а не на відділах. В підприємствах створюються змішані команди для виконання таких функцій, як створення нових товарів, обробка замовлень і обслуговування клієнтів, залучення та утримання клієнтів. Відділ маркетингу відповідає за навчання робітників, призначення їх в нові команди, дає загальну оцінку їх роботи.

Таким чином, маркетинг може бути інтегрованим в діяльність підприємства частково або повністю. На практиці часткова інтеграція спостерігається на невеликих підприємствах, в сфері інвестиційних товарів, а повна інтеграція – переважно у великих підприємствах, які виробляють товари масового попиту.

Переорієнтація підприємств України на маркетинг обумовлює необхідність реалізації трьох груп заходів: організаційних, адміністративно-правових та науково-методичних. Організаційні заходи передбачають внесення відповідних структурних змін в організацію та техніку управління підприємством. За допомогою адміністративно-правових заходів здійснюється юридичне закріплення створеного відділу маркетингу у складі підприємства, тобто розробляється положення про відділ маркетингу, визначається чисельність та склад персоналу, функціональні обов^’язки кожного працівника, а також вносяться відповідні зміни у статут підприємства. Науково-методичні заходи пов^’язані з розробкою та використанням наукових і методичних рекомендацій щодо маркетингової діяльності.

Створення відділу маркетингу у торговельному підприємстві доцільно здійснювати у 3 етапи:

1 етап – у функціональні обов'язки штатних працівників діючих традиційних функціональних, структурних підрозділів (бухгалтерія, відділ економічного аналізу, комерційний відділ, відділ управління персоналом та ін.) необхідно впровадити маркетингові функції і елементи, що не знайшли застосування в практиці підприємства. Загальне управління маркетинговою діяльністю покладається на першого керівника підприємства або його заступника з комерційної роботи;

2 етап – до складу одного з функціональних підрозділів, зокрема комерційного відділу, вводиться посада маркетолога. Для його ефективної роботи необхідно розробити посадову інструкцію;

3 етап – в підприємстві створюється відділ маркетингу, визначається його організаційна структура, здійснюється укомплектовування персоналом, розробляється положення про відділ. На сучасному етапі у торговельних підприємствах доцільно створювати функціональний відділ маркетингу у складі: начальника відділу, якому підпорядковуються маркетологи, що виконують відповідні функції маркетингу (маркетингові дослідження, управління асортиментом та якістю, управління розподілом та збутом, управління рекламою та стимулювання збуту.

Для забезпечення ефективної діяльності підприємства необхідна не тільки реалізація цих заходів, а відповідна організація всього процесу управління маркетинговою діяльністю.

8.2. Види організаційних структур служби маркетингу

і їх характеристика

Організаційна структура маркетингової діяльності підприємства – це сукупність служб, відділів, підрозділів, персонал яких виконує функції маркетингу. Для організації маркетингу не існує універсальної схеми. Відділи маркетингу можуть бути створені на різних засадах, але мета у них одна – забезпечити досягнення маркетингових цілей. Підприємства, організовуючи служби маркетингу, повинні керуватися наступними принципами:

ü “Маркетинг для підприємства, а не підприємство для маркетингу”, тобто служба маркетингу повинна розвиватися і постійно адаптуватися до цілей, задач, особливостей функціонування підприємства, забезпечуючи йому ефективні умови діяльності.

ü “Маркетинг – це справа загальна для всього підприємства”, тобто ефективність роботи служби маркетингу залежить не тільки від виконання маркетологами своїх обов^’язків, але і від того, наскільки весь персонал залучено до маркетингу.

ü “Бути як можна ближче до споживача”, тобто служба маркетингу повинна забезпечити максимальну можливість для контактів персоналу з реальними та потенційними споживачами товарів підприємства.

Оптимальна структура та форма організації маркетингу залежить від різних чинників, які впливають на діяльність підприємства. Визначальними групами чинників є: цілі підприємства та умови макро– і мікросередовища маркетингу.

Серед великої кількості існуючих організаційних форм служб маркетингу найбільш розповсюдженими на сучасному етапі є: функціональна, дивізіональна (товарна, регіональна, ринкова), матрична, і більш докладно їх розглянути.

Функціональна організація базується на підпорядкуванні спеціалістів – маркетологів, що відповідають за виконання конкретних функцій, віце – президенту (директору, начальнику відділу) з маркетингу, який координує їх діяльність. В службі маркетингу створюють спеціалізовані функціональні підрозділи (спеціалістів) з маркетингових досліджень, з розробки нових товарів, зі збуту, з реклами та стимулювання збуту (рис. 8.1).

Таку організацію застосовують невеликі підприємства, які виробляють один, або обмежену кількість товарів і реалізують їх на незначній кількості ринків (сегментів), а також великі підприємства, що виробляють унікальні за технічними характеристиками товари; діють у стабільних зовнішніх умовах; для забезпечення свого функціонування потребують вирішення стандартних управлінських задач.

Рис. 8.1 - Блок-схема функціональної організаційної структури відділу (служби) маркетингу

Товарна організація маркетингових служб використовується підприємствами з широким асортиментом товарів, які потребують специфічних умов виробництва, збуту, обслуговування; підприємства діють у середовищі зі швидкоплинним попитом і технологічними потребами; здійснюють свою діяльність одночасно на декількох однорідних ринках. Товарна структура не замінює функціональну, а є додатковим рівнем управління, де у спеціалізованому відділі виділяють співробітників, або формують групи, що займаються конкретним товаром, товарною маркою (рис. 8.2). Основна увага у підприємствах концентрується на управлінні виробництвом і реалізацією товарів.

Регіональна (географічна) організація маркетинговоїслужби ефективна, коли підприємство виробляє обмежений асортимент товарів, а реалізує їх на достатньо великій кількості ринків, які відрізняються один від одного умовами продажу (рис. 8.3). Основна увага зосереджена на реалізації товарів і задоволені потреб різних регіональних ринків.

Ринкова (сегментна) організація служби маркетингу побудована на тому, що кожний управляючий маркетингом відповідає за роботу з конкретним ринком (сегментом). Ця організація використовується підприємствами, що працюють на різних специфічних ринках, де спостерігаються відмінності у потребах та звичках окремих груп споживачів, неоднакові товарні переваги, а товари потребують специфічного обслуговування (рис. 8.4). Маркетингова діяльність підприємства спрямована на задоволення потреб певної групи споживачів.

Рис. 8.2 – Блок-схема товарної організаційної структури відділу (служби) маркетингу

Рис. 8.3 – Блок-схема географічної (регіональної) організаційної структури відділу (служби) маркетингу

Рис. 8.4 – Блок-схема ринкової організаційної структури відділу (служби) маркетингу

Перед підприємствами, які виробляють широкий асортимент товарів і продають їх на великій кількості ринків, стоїть дилема товарної чи ринкової організації служби маркетингу. Третій шлях – матрична організація, у якій управляючі товарами відповідають за планування збуту та прибутку від продажу своїх товарів, а управляючі ринками – за розвиток ефективних ринків для існуючих і потенційних товарів (рис. 8.5).

Дата добавления: 2014-12-08