Гранична норма технологічного заміщення. Граничні продукти праці і капіталу. Закон спадної граничної продуктивності

Кількісною характеристикою здатності заміщення факторів виробництва є гранична норма технологічного заміщення (MRTS).

У разі заміщення капіталу працею MRTS_LK показує обсяг капіталу, який може бути заміщений однією додатковою одиницею праці за умови збереження постійного обсягу випуску:

,

де MP_L – граничний продукт праці;

MP_K – граничний продукт капіталу.

Граничний продукт праці (MP_L) показує, як змінюється обсяг випуску із збільшенням використання праці на одну одиницю:

Граничний продукт капіталу (MP_K) показує, як змінюється обсяг випуску зі збільшенням використання капіталу на одну одиницю:

У разі заміщення праці капіталом MRTS_KL показує обсяг праці, який може бути заміщений однієї додатковою одиницею капіталу за умови збереження постійного обсягу випуску:

Зі збільшенням застосування капіталу MP_K скорочується, і це зменшує чисельник рівняння, а MP_L має тенденцію до зростання, що збільшує знаменник рівняння. Обидва ці ефекти призводять до того, що MRTS_KL зменшується по мірі заміщення праці капіталом.

Процес трансформації ресурсів (L, K, M) у готову продукцію характеризується показниками сукупного і середнього продуктів.

Якщо фактори виробництва, крім одного (L), є постійними, то сукупний продукт змінного фактора виробництва (TP_L) визначається як обсяг випуску продукції за умови певного використанні праці (L) і постійних обсягів решти факторів.

TP_K – сукупний продукт капіталу.

TP_L – сукупний продукт праці.

Середній продукт змінного фактора виробництва (праці – AP_L, капіталу – AP_K) – це відношення сукупного продукту змінного фактора до обсягу фактора, що забезпечує обсяг випуску:

Ці показники називаються також продуктивністю праці і продуктивністю капіталу. Якщо побудувати графік реакції випуску продукції на зміну одного змінного фактора – праці (L), то буде очевидно, що, починаючи з певного моменту, збільшення кількості працюючих не призводить до збільшення випуску на одного додаткового працівника, оскільки інші фактори – виробничий простір, устаткування – постійні.

Випуск Продукції на одного додаткового працівника  

Рис. 5.3

Цей закон відомий як закон спадної граничної продуктивності чи спадної дохідності. Відповідно до нього зі збільшенням використання одного з факторів виробництва (праці) за умови, що інші фактори залишатимуться незмінними (земля, капітал), у певний момент буде досягнуто точки, після якої граничний фізичний продукт праці почне зменшуватися. Це означає, що збільшення обсягу випуску обмежене, якщо змінюється лише один фактор. Точка, для якої гранична продуктивність зменшується, – це межа використання змінного фактора, після якої граничний продукт починає зменшуватися.

Прикладом дії закону спадної граничної продуктивності може бути вирощування картоплі на присадибній ділянці. Якщо удвічі збільшити кількість годин роботи на ній, кількість врожаю картоплі зросте в меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то світовий урожай картоплі можна було б виростити на цій присадибній ділянці.

З’ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Воно використовується, насамперед, для визначення меж, у яких доцільно здійснювати виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткострокового періоду можна виділити три стадії виробництва:

перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу і нестачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів і, як правило, до збитків підприємства;

друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найбільш приваблива для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва;

третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На цій стадїї виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника. Іншою сферою використання зазначених закономірностей може бути прийняття рішень щодо оптимізації структури витрат виробництва.

Припустимо, що існує дві ділянки, які виробляють однакову продукцію. Як, маневруючи перерозподілом, фіксованою кількістю праці між ними, у короткостроковому періоді досягти великих обсягів виробництва? Щоб відповісти на це запитання, слід порівняти граничні продукти змінного фактора на цих двох ділянках. Якщо при певному розподілі праці між ділянками MP₁ > MP₂, то ресурси потрібно перерозподілити на користь першої ділянки, якщо ж співвідношення протилежне MP ₁ < MP₂ – на користь іншої. Максимальний обсяг продукції з двох ділянок підприємець отримає тоді, коли граничні продукти на двох ділянках будуть однаковими: MP ₁ = MP ₂. Уміння оцінити граничні продукти змінного фактора і максимізувати результати від його використання є складовою ефективного управління.

Дата добавления: 2014-12-10