Характеристика завдань та функцій Територіального центру обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Структурні підрозділи територіального центру

Характеристика завдань та функцій Головного управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації та управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації

Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації (далі – Головне управління) керується у своїй діяльності відповідним Типовим положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2000 року №1498.

Згідно цього положення, Головне управління є структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, що утворюється головою обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, підзвітним і підконтрольним голові відповідної держадміністрації та Міністерству праці і соціальної політики України.

Основними завданнями Головного управління є:

- забезпечення на відповідній території реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, безпечної життєдіяльності, оплати, охорони і належних умов праці, зайнятості, пенсійного забезпечення, соціального захисту та обслуговування населення, в тому числі громадян, які потребують допомоги та соціальної підтримки з боку держави;

- забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю та охорону праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення;

- формування і забезпечення виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки умов праці та виробничого середовища, а також здійснення заходів, пов'язаних з охороною праці, передбачених у програмах соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;

- сприяння ефективному використанню трудових ресурсів, раціональній, продуктивній та вільно обраній зайнятості, підвищенню конкурентоспроможності робочої сили, продуктивності праці;

- сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідних територій;

- організаційно-методичне забезпечення діяльності відповідних структурних підрозділів виконавчих органів рад;

- вдосконалення форм соціального партнерства. Організація співробітництва місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з профспілками та організаціями роботодавців.

Вищеназваним положенням визначено основні функції Головного управління. Головне управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї головою обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України.

Управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації (далі - управління) діє у відповідності з типовим положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 року № 1498.

Управління є структурним підрозділом районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації і утворюється головою цієї адміністрації, є підзвітним і підконтрольним голові держадміністрації та відповідно головному управлінню праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації.

Основними завданнями управління є:

- забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю та охорону праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення;

- вдосконалення форм і засад соціального партнерства, організація співробітництва місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з профспілками та організаціями роботодавців;

- призначення та організація виплати пенсій, а після передачі функцій з призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду – здійснення контролю за їх призначенням та виплатою;

- призначення та виплата соціальної допомоги, встановленої законодавством, надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

- в межах своєї компетенції бере участь у здійсненні комплексних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та сприяння всебічному розвитку соціального обслуговування за місцем їх проживання;

- забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння здобуттю ними освіти і кваліфікації на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям;

- сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідної території.

Вищеназваним положенням визначено основні функції та напрямки діяльності управління. Районне управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї головою районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації за погодженням відповідно з начальником головного управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації.

У кожному районі та місті України з 1985 року створені і працюють територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і відділення соціальної допомоги вдома.

Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і відділення соціальної допомоги вдома є спеціальними державними установами, що надають послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності, соціальної активності.

Відповідно до Типового положення про територіальний центр [Положення ], завданнями територіального центру і відділення соціальної допомоги вдома є:

- виявлення одиноких непрацездатних громадян, які потребують соціально-побутового і медико-соціального обслуговування.

- обстеження матеріально-побутових умов проживання одиноких разом з представниками закладів охорони здоров’я, житлово-комунальних контор, громадських організацій.

- визначення потреб в необхідності надання різних видів послуг.

- встановлення зв’язків з підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, з питань соціального обслуговування та надання допомоги непрацездатним громадянам.

До складу територіального центру можуть входити:

- відділення соціальної допомоги вдома, в тому числі спеціалізовані - для обслуговування інвалідів з порушенням рухової активності, сліпих, глухих та інших;

- відділення соціально-побутової реабілітації;

- відділення гуманітарної та благодійної допомоги;

- відділення організації харчування;

- відділення денного перебування;

- лікувально-оздоровчий комплекс;

- відділення медико-соціальної реабілітації;

- стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання;

- спеціальні житлові будинки для самотніх непрацездатних громадян;

- лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні сільські господарства, в тому числі на госпрозрахунковій основі;

- дієтичні їдальні.

Територіальний центр через свої підрозділи забезпечує:

- якісне надання різних видів побутових, медико-соціальних послуг громадянам похилого віку відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування (до 40);

- придбання та доставку товарів з магазину або ринку за раху­нок обслуговуваних громадян, приготування їжі, доставку гарячих обідів, годування, в тому числі у пунктах харчування, їдальнях тощо;

- виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвіду­вання хворих в закладах охорони здоров'я, здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів, та соціально-психологічної реабілітації, госпіталізацію, консультування у лікарів та інших спеціалістів, створення умов для посильної праці, в тому числі навчання і трудової перекваліфікації громадян похилого віку;

- надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, прання білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські послуги тощо);

- оплату платежів;

- читання вголос преси;

- обробіток присадибних ділянок;

- оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату, будинку для ветеранів тощо;

- організацію надання необхідних видів протезно-ортопедичної допомоги;

- оформлення замовлень та організацію контролю за своєчасним і якісним наданням послуг підприємствами торгівлі, громадського харчування, побуту, зв'язку, службами житлово-комунального господарства, закладами культури, колективними сільськогосподарськими підприємствами тощо;

- встановлення і підтримання зв'язків з підприємствами, установами та організаціями, де колись працювали обслуговувані громадяни, для надання їм допомоги;

- організацію відпочинку - екскурсій, лекцій, створення самодіяльних художніх колективів, гуртків, шкіл, проведення дозвілля, консультацій спеціалістів з різних питань тощо;

- організацію роботи по здійсненню поховання померлих самотніх непрацездатних громадян та ін.

На підставі зазначених у медичній карті висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування, соціальні працівники надають одиноким непрацездатним громадянам та інвалідам послуги, передбачені договором, укладеним між одиноким непрацездатним громадянином і територіальним центром або відділенням соціальної допомоги вдома.

Послуги що надаються: придбання та доставка продовольчих, промислових та господарських товарів; приготування їжі, доставка гарячих обідів, годування; прибирання житла, прання білизни, придбання та доставка палива; оплата платежів, оформлення документів на отримання субсидій по оплаті житлово-комунальних послуг; виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів та соціально-психологічної реабілітації; створення умов для посильної праці; допомога в обробітку присадибних ділянок; оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів; організація надання необхідних видів протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення милицями, палицями, окулярами; організація відпочинку (відвідування лекцій, участь в екскурсіях, самодіяльних художніх колективах, гуртках), проведення консультацій у спеціалістів з різних питань.

На обслуговування приймаються одинокі непрацездатні громадяни, в тому числі одинокі (бездітні) подружні пари та інваліди І і II групи незалежно від віку, які частково або значно втратили здатність до самообслуговування і за висновками медичного закладу потребують соціального-побутового і медико-соціального обслуговування та догляду в домашніх умовах. Громадяни похилого віку, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані їх утримувати, але з поважних причин не мають можливості здійснювати за ними догляд, приймаються на обслуговування з оплатою.

Соціальний працівник, згідно з висновками лікарів про стан здоров'я одинокого (у медичній карті) та згідно з умовами договору і з погодженням з обслуговуваним громадянином графіком, але не менше двох разів на тиждень, відвідує закріплених за ним громадян і надає передбачені договором послуги, виявляє додаткові потреби, вживає заходи щодо їх виконання.

Протипоказаннями для прийняття на обслуговування є наявність у пенсіонера інфекційних, онкологічних захворювань 4 клінічної групи, СНІДу, захворювань на наркоманію, алкоголізм, а також ряду психічних захворювань.

3.11. Стаціонарні заклади в системі соціального захисту населення: профілі інтернатних установ. Характеристика послуг, що надаються

Однією з форм соціального захисту громадян є обслуговування певних категорій у стаціонарних установах різних профілів, зокрема: геріатричні будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, психоневрологічні інтернати, пансіонати для ветеранів війни та праці, спеціальні будинки-інтернати (для осіб, що повернулися з місць позбавлення волі) та дитячі будинки-інтернати різних профілів. Ці заклади діють згідно до розроблених Міністерством праці та соціальної політики відповідних типових положень.

Так, наприклад, діяльність будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричного будинку-інтернату, пансіонату для ветеранів війни і праці (далі – будинок-інтернат) узгоджується з відповідним типовим положенням, затвердженим Міністерством соціального захисту населення від 1 квітня 1997 року №43 [Положення]. Будинок-інтернат є стаціонарною соціально-медичною установою для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Основними видами діяльності будинку-інтернату є створення для громадян похилого віку сприятливих умов життя, організація догляду, надання медичної допомоги, матеріально-побутове забезпечення літніх людей, забезпечення в разі потреби протезуванням та немоторними засобами пересування. В будинках-інтернатах здійснюються заходи, спрямовані на соціально-трудову реабілітацію, проводиться культурно-масова робота, є умови для трудотерапії. В установі підопічних забезпечують одягом, взуттям, м'яким інвентарем, чотириразовим харчуванням з урахуванням їх віку та стану здоров'я. В усіх будинках-інтернатах є медичні пункти, ізолятори, карантинні кімнати, які обладнані необхідною медичною апаратурою та інструментарієм.

В системі соціального захисту населення функціонують спеціальні будинки-інтернати для дітей-інвалідів чотирьох профілів.

І - для дітей з фізичними вадами і нормальним інтелектом шкільного та дошкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим та які частково себе обслуговують;

ІІ - для дітей-імбецилів, фізично здорових, шкільного та дошкільного віку, які можуть самостійно пересуватись і самообслуговуватись;

ІІІ - для фізично здорових дітей з глибокою розумовою відсталістю в ступені ідіотії, які можуть самостійно пересуватись;

ІV - для ліжково-хворих дітей різного ступеня розумової відсталості, які страждають важкими порушеннями нижніх і верхніх кінцівок і не можуть самообслуговуватись і самостійно пересуватись [Про дитячий будинок-інтернат].

Громадяни, які утримуються в інтернатних установах, мають повне державне забезпечення у відповідності з встановленими нормами. Крім того, згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення” [Закон] виплачується на руки 25% від призначеної пенсії.

За роки реформування системи соціального захисту проведена робота по профілізації усіх стаціонарних установ, по створенню кращих умов проживання і догляду за станом фізичного та психічного здоров'я підопічних. Діюча мережа будинків-інтернатів повністю задовольняє потреби населення в ліжко-місцях. Ось чому останнім часом провадиться політика відмови від великих стаціонарних установ на користь створення будинків сімейного типу або обслуговування у нестаціонарних закладах.

3.12.Навчальні заклади в системі соціального захисту населення. Система підготовки кадрів соціальної роботи

В системі Міністерства праці та соціальної політики України працюють п’ять спеціалізованих навчальних закладів для дітей-інвалідів, серед яких два вищих (Кам’янець-Подільський планово-економічний технікум-інтернат, Харківський обліково-економічний технікум-інтернат ім. Ф.Г. Ананченка), три профтехучилища (Житомирський технічний ліцей-інтернат, Луганське і Самбірське СПТУ- інтернати).

Особливістю спеціалізованих навчальних закладів для дітей-інвалідів є відпрацьована цілісна система заходів реабілітаційного, лікувально-корекційного характеру, здійснення трудотерапія в процесі професійного навчання дітей-інвалідів, забезпечення їх соціального захисту. Під час навчання студенти з функціональними обмеженнями, що вчаться за державним замовленням (отримуючи направлення з Головних управлінь праці та соціального захисту населення) перебувають на повному державному утриманні.

Крім них, у відомчому підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України діють Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, Луганський державний інститут праці та соціальної політики.

Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці уже близько 40 років готує фахівців для системи соціального захисту населення. На сучасному етапі інститут здійснює підготовку висококваліфікованих кадрів за спеціальностями: „Правознавство”, „Соціальна робота”, „Управління персоналом”, „Фінанси”.

Для підвищення кваліфікації працівників соціальної сфери при Міністерстві праці та соціальної політики України працюють також постійно діючі курси, які протягом року охоплюють навчанням 800 осіб. На курсах створено належні житлово-побутові та навчальні умови. Підвищення кваліфікації фахівців, крім того, є важливою функцією Головного управління праці та соціального захисту населення.

Підготовка фахівців для професійної діяльності у соціальній сфері здійснюється на декількох рівнях:

- базовий рівень (соціальний працівник набуває навичок надання допомоги клієнтам в отриманні їжі, житла, роботи, послуг по охороні здоров'я);

- молодший спеціаліст;

- бакалавр (після досягнення цього рівня соціальні працівники оволодіють навичками радити клієнтам та задовольняти потреби: планування, організації, координування соціальних послуг для різних категорій);

- спеціаліст (повна вища освіта із соціальної роботи);

- магістр (отримують навички впливу на рішення уряду та спільнот, навички проведення наукових досліджень, викладання соціальної роботи тощо).

Система соціальної освіти в Україні знаходиться на стадії становлення. Передбачається, що підготовка кадрів в нашій країні буде порівневою. Одним з початкових рівнів підготовки соціальних працівників є допрофесійна підготовка, яка буде здійснюватися в загальноосвітніх та професійних школах, ліцеях, гімназіях. Метою такої підготовки має стати надання інформації людям про дану професію та перспективи її розвитку.

Допрофесійна підготовка орієнтує учнів на майбутню фахову діяльність в галузі „людина – людина, людські спільноти, соціальні системи”. Саме для роботи в цій галузі і є важливим професійний вибір.

Другий етап підготовки - професійний. Його здійснюють у відповідних закладах за програмами, що складають ядро стандарту професійної освіти. І вищий і середній рівень освіти забезпечують спеціально підготовлені викладачі за спеціально розробленими навчальними планами.

Післяпрофесійний етап передбачає постійне вдосконалення соціального працівника, підвищення професійного, теоретичного рівня на робочому місці, що досягається через систему підвищення кваліфікації. Підвищити свій науковий рівень, професійну компетентність, опанувати новими теоріями, методами та технологіями соціальної роботи працівники системи соціального захисту населення мають можливість, залучившись до участі у науково-практичних конференціях, семінарах, майстер-класах, тренінгах.

Важливо відзначити, що зміст професійної діяльності фахівців системи соціального захисту населення зазнав суттєвих змін та доповнень, зумовлених неминучим переходом професії з групи “Людина – знакова система” в групу “Людина – людина” з огляду на розвиток соціальної роботи в Україні. А це, в свою чергу, поставило нові вимоги щодо якості підготовки кадрів для системи соціального захисту населення.

Новий підхід полягає у відході від суто фінансового та пільгового забезпечення (як це було за радянських часів) на користь адресної підтримки, яка зумовлена конкретними потребами індивіда. Він вимагає від працівників виконання не лише формально-адміністративних функцій, але і визначення соціально-психологічної проблематики, індивідуальних потреб людей, які звертаються по допомогу, сформованості навичок адекватного спілкування, тобто налагодження ефективної взаємодії з клієнтами соціальних служб.

Отже, система підготовки кадрів в Україні для соціальної роботи вдосконалюється. Важливою проблемою на сьогодні залишається окреслення професіограм, розробка валіфікаційних характеристик та стандартів підготовки соціальних працівників різних рівнів.

Дата добавления: 2014-12-10