Поняття та типи соціальних відносин. Зв'язок соціальної роботи з рівнями соціальної роботи. Характеристика соціальної сфери держави

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНА РОБОТА І СУСПІЛЬСТВО

Поняття “соціальні відносини” вживається у широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні соціальні відносини є синонімом поняття “суспільні відносини”, тобто протистоять природним відносинам. За такого підходу соціальні відносини – це система соціальних зв'язків між людьми, в які вони вступають у процесі соціально-економічної, соціальної (у вузькому значенні), політичної, духовної взаємодії, це відносини, в основі яких лежить обмін цінностями, відносини соціальної залежності та влади. Зазначені елементи є важливими складовими соціального зв'язку.

Відомою є думка, що соціальні відносини виникають із взаємовідносин, спрямованих на досягнення різноманітних цінностей. Цінності в цьому аспекті є джерелом, необхідною умовою для різних видів соціальних взаємодій. Стабільність соціальних відносин зумовлюється існуванням у суспільстві неперехідних цінностей, природно-історичним процесом їх обміну. На нерівному розподілі соціальних цінностей у суспільстві будуються соціальні, насамперед економічні, відносини. А зміст соціальних відносин залежить від того, як поєднується у взаємодіях людей потреба в цінностях і володіння ними [Гіденс].

У вузькому розумінні під соціальними відносинами розуміють систему соціально-групових відносин. Основними видами соціальних відносин в зазначеному аспекті є соціально-класові, етнонаціональні, сімейно-шлюбні, територіально-поселенські, соціально-трудові та ін.

Отже, соціальні відносини – це стосунки, що визначаються положенням і станом людей та груп у соціальній структурі суспільства. Сюди можна віднести рівність і нерівність, прояви соціальної діяльності і поведінки, соціальні якості людини, соціальні статуси і повноваження.

Будь-які соціальні відносини характеризують взаємозв'язок людей з приводу їх життєвого простору, засобів відтворення та вдосконалення життя. Саме в аспекті соціальних відносин, а, точніше, для покращання таких стосунків, вирішення проблем, які виникають в процесі соціального існування, і була започаткована соціальна робота. Контекст розуміння соціальних відносин як передумови здійснення соціальної роботи полягає у врахуванні соціальній диференціацій у людських стосунках, взаємодії соціальних інституцій при вирішенні проблем людей.

Реальними носіями соціальних відносин виступають окрема людина, що є особистістю, група людей, що утворюють систему, певний соціум, внутрішньо організований і структурований, суспільство, взяте в цілому. Відтак, соціальні відносини можна розділити на такі рівні: а) первинні – відносини в первинній соціальній групі (сім'я, друзі, учні, колектив); б) вторинні – визначаються членством у вторинних соціальних групах (територіальних, регіональних, етнічних); в) третинні – на рівні суспільства в цілому (член суспільства, громадянин).

В залежності від прояву рівня соціальних відносин розрізняють наступні рівні соціальної роботи:

1. Індивідуальний – робота соціального працівника з конкретною проблемою конкретного клієнта (наприклад, ситуація призначення субсидії, індивідуальна соціально-правова або соціально-психологічна консультація тощо).

2. Груповий – соціальна робота розрахована на певну групу (наприклад, сімейна терапія, соціальна робота у групі анонімних алкоголіків, тренінг пошуку роботи з безробітними, соціальна робота в громаді тощо).

3. Загальнодержавний (наприклад, запровадження пенсійної реформи, розробка та прийняття Загальнодержавної програми ранньої медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів тощо).

4. Адміністративно-управлінський – пронизує по вертикалі усі попередні.

Отже, соціальні відносини – основа, передумова і контекст соціальної роботи. Тип соціальних відносин визначає способи вирішення проблем, що виникають в них, а також дає змогу охарактеризувати соціальні проблеми та рівні їх вирішення.

Соціальні відносини проявляються при реалізації соціальних інтересів осіб, а також при виконанні соціальній функцій. Такі стосунки оформляються в соціальну сферу. Можемо вкладати два змісти у це поняття.

Соціальна сфера – відносно самостійна сфера суспільного життя, в якій реалізуються соціальні відносини суб'єктів, а також здійснюються відтворення життя особистості (соціальна сфера як сукупність соціальних відносин).

Соціальна сфера – область діяльності людей, зайнятих наданням соціальної роботи та послуг.

Існування соціальної сфери обумовлене необхідністю забезпечувати певні потреби людини. За А.Маслоу, усі потреби людини складають своєрідну ієрархію і можуть бути об'єднані в наступні групи (від нижчих до вищих): фізіологічні потреби (сон, їжа); потреби у безпеці (одяг, житло); потреби у спілкуванні; потреби у розумінні та повазі; потреби в самореалізації та самоактуалізації.

Соціальна сфера і в першому, і в другому розумінні, повинна забезпечувати всі потреби особистості. У зв'язку з цим соціальну сферу називають опосередкованим відтворенням життя. Виділяють три напрямки людського відтворення: забезпечування народжуваності; забезпечення роботою, заробітком; забезпечення належного рівня здоров'я, освіти. Вони є основою соціальної сфери в Україні.

3.2. Поняття, зміст і складові соціальної політики держави

Соціальні відносини, соціальна сфера є об'єктом політики, соціального управління. Соціальна політика як складова політики в системі соціальних відносин у цьому аспекті має відображати й творити ті елементи цього виду суспільних відносин, що пов'язані з соціальною сферою життя людей, способами і формами реалізації ними свого соціального потенціалу, створення умов для стабільного рівня соціальної безпеки.

Багато вчених вважають, що соціальні відносини виникають із взаємовідносин, спрямованих на досягнення різноманітних цінностей. Цінності в цьому аспекті є джерелом, необхідною умовою для різних видів соціальних взаємодій. Стабільність соціальних відносин зумовлюється існуванням у суспільстві неперехідних цінностей, природно-історичним процесом їх обміну. На нерівному розподілі соціальних цінностей у суспільстві будуються соціальні, насамперед економічні, відносини. А зміст соціальних відносин залежить від того, як поєднується у взаємодіях людей потреба в цінностях і володіння ними.

Метою соціальної політики в зазначеному аспекті є створення умов для задоволення людьми своїх соціальних цінностей, найважливішою серед яких в українському суспільстві поряд з державністю, національною безпекою є добробут населення. Практична соціальна політика має виходити з того, що найвищою цінністю сучасного цивілізаційного прогресу є людина, її права та свободи, зокрема ті, які вона має реалізувати у процесі включення її в соціальні відносини. Соціальні цінності, процес їх задоволення людьми є регулятором соціальних відносин, і в цьому аспекті вони є цінностями-регуляторами, цінностями-нормами. Важливе завдання активної соціальної політики у сфері регулювання соціальних відносин між людьми з приводу обміну цінностями полягає у стимулюванні, мотивації їх до досягнення, задоволення як суспільно значущих соціальних цінностей – соціальної справедливості, добробуту, соціального миру тощо, так і індивідуальних цінностей кожної особистості.

Перші теоретичні концепції соціальної політики виникли на зламі XIX - XX сторіч, починаючи з праць Союзу соціальної політики. У цих працях визначалося, що соціальна політика має бути спрямована на поліпшення умов життя людей і запобігання революційних потрясінь.

Сучасні системи соціальної політики сформувалися у розвинутих країнах в основному на початку 40-х років. Важливим документом, що регулює соціальну політику, стала Європейська соціальна хартія (1961), яка проголосила право людини на соціальний прогрес [Перші кроки].

Не існує визнаного або найширше вживаного визначення соціальної політики. У більшості визначень поняття соціальної політики пов’язане з низкою заходів уряду та інших організацій, спрямованих на підвищення добробуту і задоволення потреб як найменш захищених груп і індивідів, так і населення в цілому.

Нижче наводяться деякі з визначень поняття „соціальна політика”.

Соціальна політика – це:

- діяльність по розвитку соціальної сфери, по задоволенню і гармонізації соціальних потреб особистості і соціальних груп;

- сукупність принципів, рішень і дій державних органів та інших організацій, спрямованих на забезпечення оптимального функціонування і розвитку соціальних спільнот та окремих індивідів, їх соціальну захищеність у кризові періоди життя суспільства;

- принципи і види соціальної діяльності, що спрямовують і регулюють відносини між індивідами, групами, общинами, соціальними інститутами; детермінують розподіл ресурсів і рівень добробуту чле­нів соціуму;

- система спеціальних програм або заходів для забезпечення добробуту, підвищення рівня і якості життя всього населення країни або його окремих груп;

- курс дій щодо соціальних явищ з метою керування соціальними взаємовідносинами і розподілом соціальних ресурсів.

Мету соціальної політики можна визначити як посилення соціальної солідарності та підвищення загального добробуту.

Цілі соціальної політики полягають у розв'язанні або полегшенні соціальних проблем, зменшенні нерівності в суспільстві та уникненнія економічної і соціальної маргіналізації.

Поле діяльності соціальної політик и обумовлене соціальними проблемами, що існують у суспільстві, охоплює групи населення, в яких виникають ці проблеми, обмежене певними сферами, що належать до компетенції соціальної політики.

Сфери діяльності соціальної політики: соціальний захист, зайня­тість, охорона здоров'я, житлова політика, освіта.

Проблеми, які розв'язує соціальна політика: безробіття, економічна залежність, бідність, безпритульність, дискримінація, недужість та недієздатність, підтримка мінімальної норми харчування, зменшення нерівності/невигідних умов, забезпечення соціальної злагоди і солідарності.

Об'єктом соціальної політики є все населення країни, в якому, виходячи зі специфічних потреб, можна виділити такі соціальні верстви: немовлята й матері, діти і сім'ї, молодь, працездатне населення (зайняті та безробітні), пенсіонери, старі люди, важко хворі та інва­ліди, люди, які постраждали внаслідок війн, катастроф, стихійних лих, біженці та мігранти, національні меншини.

Суб'єктом соціальної політики є держава.

Таким чином, внаслідок вищезгаданих соціально-демографічних і, в тому числі, медико-соціальних явищ і процесів збільшилася кіль­кість людей, що потребують соціальної допомоги. Це сім'ї з дітьми, зокрема й неповні, старі люди, інваліди, наркозалежні [Перші кроки].

Дата добавления: 2014-12-10