Візантиністичні студії: сучасний стан і проблеми

Після "адміністративного реформування" наукових інституцій України в 30-х роках XX ст. візантиністика разом з орієнталістикою та юдаїкою опинилася в числі "контрреволюційних" або "буржуазних" дисциплін. До 1998 р. в Україні не було створено жодного спеціалізованого наукового осередку, котрий би концентрував увагу виключно на вивченні візантійської історії чи пост-візантійської спадщини в українській культурі. Впродовж багатьох років розрізнені дослідники-візантиністи працювали в "тіні" суміжних дисциплін. У більшості навчальних закладів історія Візантії розглядалась лише як складова частина історії середньовіччя, в гіршому – як відлам славного минулого римської цивілізації. Поза окремими випадками, українська візантиністика до початку 1990-х років залишилася на марґінесі світового процесу досліджень, а її представники лише періодично брали участь у міжнародних візантиністичних конгресах, демонструючи власний доробок переважно в галузі мистецтвознавчих студій.

Щоправда, окреслений стан справ зовсім не означав зникнення інтересу з боку істориків, філологів та теологів до проблем візантійсько-руських контактів, чи вивчення історії візантійської цивілізації загалом. У тісній співпраці з провідною на радянському просторі російською школою провадилися спільні наукові пошуки. Позитивні зрушення настали з часу повернення Україною незалежності. О. Пріцак став директором засновано в 1991р. Інституту Сходознавства ім. А. Кримського АН України. Творились умови для відновлення наукових студій в галузі сходознавства. Однак, попри ці зусилля з прикрістю слід відзначити, що впродовж останніх десяти років візантиністичні дослідження в Україні мали несистематичний характер і просувалися переважно в напрямку вивчення пам’яток візантійського чи пост-візантійського мистецтва¹, теології², права³ та археологічних студій⁴.

Періодичні спроби комплексного вирішення питання поки що не принесли бажаного результату. Попри назагал позитивні спроби звернутись до вивчення українського доробку в галузі візантиністики⁵, наукові збірники, видані в останні роки в Україні за результатами конференцій, в черговий раз лише засвідчили значний інтерес до предмету студій, але не окреслили перспектив та шляхів його подальшого розвитку⁶. За останні десять років в Україні було захищено заледве кілька дисертацій⁷ на візантійську тематику, з них лише одна докторська у Харківському університеті⁸. У цьому ж навчальному закладі С. Сорочан розробив кілька навчально-методичних посібників з історії середніх віків, в яких особливу увагу приділив вивченню історії Візантії. Методичний посібник з візантології для духовних семінарій 1998 р. підготував Д. Степовик⁹.

Значний інтерес до візантиністичних студій та, зокрема, їх значення для вивчення давнього українського мистецтва засвідчила наукова дискусія, що розгорнулася на сторінках "Українського гуманітарного огляду" навколо монографії Н. Нікітенко, присвяченої атрибутиці іконографічних зображень, використаних у оформленні Софії Київської¹⁰. У цьому ж напрямку проводить дослідження А. Лідов¹¹.

Серед українських дослідників, котрі в останні роки досліджували питання русько-візантійсько-угорських контактів, слід назвати М. Котляра¹². Проблем внутрішньої історії імперії торкались С. Малахов¹³, Є. Ломізе¹⁴. Питання візантійсько-слов’янських відносин у творчості професора Київського університету Т.Д. Флоринського розглянув Т. Щербань¹⁵. Система оподаткування Візантії у IV-IX ст. є предметом наукових студії К. Бардоли¹⁶.

На тлі означеного вище слід констатувати, що візантиністичні студії поволі повертають втрачені в Україні позиції. Візантиністика належить до "орхідейного" типу наукових дисциплін, і тому без відповідної організації та підготовки спеціалістів в жодному випадку не може розраховувати на швидке досягнення результатів. Головним тут має стати копітка та довготривала робота, спрямована на підготовку спеціалістів, здатних на належному рівні оперувати візантійською палеографією та методологією предмету¹⁷.

Про позитивні зрушення в дослідженні візантиністики свідчить робота, що провадиться останніми роками у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Українському католицкому університеті (Львів). Одним з таких кроків стало проведення влітку 1999 р. у Львові Міжнародної візантиністичної школи "Візантійська спадщина", а також низки колоквіумів, організованих Львівським університетом і Центром досліджень античної традиції Варшавського університету (ОВТА). Український католицький університет ініціював переклад і видання українською мовою збірки праць видатного українського дослідника-візантиніста, професора Гарвардського університету (США) Ігора Шевченка¹⁸. Безперечним позитивом (попри застереження щодо стилістичних та граматичних помилок) є перевидання українською мовою "Історії Візантії" авторства Ґ. Острогорського¹⁹.

Підготовка та публікація в найближчому майбутньому методичних матеріалів, посібників та підручників з історії Візантії з одночасним посиленням уваги до формування кваліфікованих фахівців з цього напрямку зможе значно стимулювати розвиток візантиністичних студій в Україні.

¹ Александрович В. Дорогобузька ікона Богородиці Одигітрії і малярська культура княжої України другої половини XIII – XV ст. / Студії з історії українського мистецтва. Т. 1. – Львів, 1995. – С. 7-76; Його ж. Візантія і мистецька культура княжої України: моделі взаємовідносин // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1999. – Вип. 34. – С. 55-72; Коренюк Ю. Розписи Софіївського собору в Києві та деякі тенденції стилістичного розвитку в київському монументальному малярстві XI – першої чверті XII століть // Записки НТШ. Праці секції мистецтвознавства. – Львів, 1994. – Т. 237. – С. 44-55; Щапова Ю.Л. Мозаики Успенского собора Киево-Печерской Лавры и культурные взаимоотношения Руси и Византии // Византийский временник. – Москва, 1990. – Т. 51. – С. 193-200; Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской: Исторические проблемы / Ред. Н.Н. Никитенко. – Київ, 1999; Пуцко В.Г. Візантійська київська спадщина в культурному розвитку Великого Князівства Литовського // Український історичний журнал (далі -УІЖ). – 1998. – № 5. – С. 118-122; Його ж. Візантійське художнє ремесло і Київська Русь // Записки НТШ. – Львів, 1993 – Т. 227. – С. 16-29.

² Шевчук О. В. Роль Візантії у формуванні давньоруської традиції богослужебного співу Православної церкви // Грецька православна церква в Україні: підсумки багатовікового служіння. Міжнародна наукова конференція. – Київ, 2000; Ульяновський В.І. Греко-візантійські контексти в житті та творчості Київського митрополита Спиридона // Там само; Жиртуєва Н.С. Візантійський ісихазм та християнство Київської Русі // Там само.

³ Кушинська JI.A. Про джерело права русько-візантійських угод X ст. // УІЖ. – 1999. – № 6. – С. 89-94.

⁴ Ушаков С.В. Пізньоантичні та ранньовізантійські впливи на культуру населення Південно-Західного Криму // Археологія. – Київ, 1993. – С. 10-38; Диба Ю. Перша церква Богородиці в Києві // Лавра. – Львів, 1998. – № 2. – С. 54-55; Його ж. Ротонда 961-962 років в межах найновішого городища на Старокиївській горі // Записки НТШ. Праці Археологічної комісії. – Львів, 1998. – Т. 235. – С. 524-558.

⁵ Чередниченко A.M. Становлення візантологічних студій в Україні (1926-1930 pp.) // Мовні і концептуальні картини світу. – Київ, 2002. – № 6. – Кн. 2. – С. 277-283.

⁶ Толочко П. Історичні портрети. – Київ, 1990; Южная Русь и Византия. Сборник научных трудов / Изд. П.П. Толочко и др. – Киев, 1991; Бычков В. Малая история византийской эстетики. – Київ, 1991.

⁷ Авайви Муххамед Асад. Сирия, Палестина и Византийская империя накануне и во время арабских завоеваний. Рукопись диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук / НАН Украины; Институт востоковеденья им. А.Е. Крымского. – Киев, 1997. – 183 е.; Завадская Ирина Анатольевна. Христианство в ранневизантийском Херсонесе (по культовым памятникам). Рукопись диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук / Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. – Симферополь, 2000 – 230 с.

⁸ Сорочан С.Б. Торгівля у Візантії IV-IX віків: Структура і організація механізмів обліку. Автореферат дис. [...] докт. істор. наук. – Харків, 1998. – 36 с. Цьому ж автору належить низка публікацій, котрі переважно торкаються процесів обміну у ранній Візантії. Серед найважливіших слід відзначити: Сорочан С.Б. Византия VI-IX веков: Этюды рынка. Структура механизмов обмена. Торговцы в социальной структуре византийского общества VII-IX вв. // XVIII Международный конгресс византинистов: Резюме сообщений.- Москва, 1991. – Т. 2. – С. 1093-1094; Його ж. О политической роли и идейной ориентации торгово-ремесленного населения Византии в эпоху иконоборчества // Вестник Харьковского университета. История. – Харьков, 1992. – № 363. – Вып. 26. – С. 92-101 та ін.

Степовик Д. Візантологія. Курс лекцій для студентів духовної академії. – Івано- Франківськ, 1998. – 24 с.

¹⁰ Никитенко Н.Н. Княжеский групповой портрет в Софии Киевской и время создания собора // Памятники культуры. Новые открытия. Ежегодник 1986. – Ленинград, 1987. – С. 237-244.; її ж. Свята Софія Київська: новий погляд на її історію, архітектуру та розпис // Logos. A Jornal of Eastern Christian Studies. – 1996. – Vol. 37.-№ 1-4.-P. 93-188.

¹¹ JIudoe A.M. Чудотворные иконы в храмовой декорации. О символической программе императорских врат Софии Константинопольской // Чудотворная икона в Византии и Древней Руси / Редактор-составитель A.M. Лидов. – Москва, 1996. – С. 44-71.

¹² Котляр М. Галицько-Волинська Русь, Візантія і Угорщина в XII ст.// Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історії XI-XVIII ст. – Київ, 2000. – С. 6-20. Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: Матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції / НАН України. Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 1998.

¹³ Малахов С.Н. Концепция мира в политической идеологии Византии первой половины X в.: Николай Мистик и Феодор Дафнопат // Византия и средневековый Крым. -Симферополь, 1995.

¹⁴ Ломізе С. Царгородський патріархат і переговори про унію з Римським Апостольським престолом зі середини XIV століття і до Ферраро-Флорентійського собору // Ковчег. – Львів, 2000. – Число 2. – С. 47-63.

¹⁵ Щербань Т.О. Візантійсько-слов'янські відносини XIV ст. у висвітленні професора Т.Д. Флоринського // Східний Світ. – Київ, 2002. – № 1. – С. 18-31.

¹⁶ Бардола К.Ю. Финансовая администрация Византии VII вв. // Середньовічна Європа: погляд з кінця XX ст.: Матеріали Міжнародної наукової конференції / Черні- верцький державний університет ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2000. – С. 89-91.

¹⁷ Проблеми візантиністики в Україні; відродження та передумови подальшого розвитку студій // Проблеми збереження пам'яток культури. Бюлетень № 2 Національного Науково-Дослідного реставраційного центру України. Львівський філіал. – Львів, 2001. -С. 19-20.

¹⁸ Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси історії культури до початку XVIII століття. – Львів, 2001.

¹⁹ Острогорсъкий Ґ. Історія Візантії. – Львів, 2002.

Дата добавления: 2014-12-10