Антикознавство в сучасній Україні 1 страница

На час утворення незалежної української держави в Радянському Союзі існували тільки два потужних центри вивчення історії стародавньої Греції та Риму – Москва та Ленінград. Наприкінці 1980-х pp. в Україні плідно працювали відомі фахівці-античники: Ю.В. Заборовський (Івано-Франківськ), П.О. Каришковський (Одеса), І.А. Лісовий (Львів), В.І. Кадєєв (Харків) та інші. Але тільки в Харкові вдалося створити наукову школу. Після здобуття незалежності ситуація погіршилася: багато науковців відійшли від науки. Щоправда, ще у 80-ті роки ряд молодих українських науковців навчалися у аспірантурі Московського університету імені М.В. Ломоносова (В.В. Став – нюк, О.Г. Бандровський, Л.Г. Шепко). Після захисту дисертацій вони повернулися до роботи у провідні вузи України. На жаль, спеціалістів-антич – ників, які б займалися темами, пов’язаними з вивченням історії Стародавньої Греції та Риму, в Україні дуже мало. Через це в деяких університетах навіть закриваються кафедри історії стародавнього світу та середніх віків.

Досить потужно у радянські часи розвивалася в Україні антична археологія, пов’язана з вивченням античних пам’яток Північного Причорномор’я¹. Але у перші роки після здобуття незалежності, ряд наукових установ та експедицій припинили свою діяльність через недостатнє фінансування. Переломним у цьому відношенні став 1996 рік. Нормалізація діяльності наукових установ та прийняття важливих рішень щодо фінансування наукових та освітніх програм загострили проблему формування власної антикознавчої традиції.

Підстави для її розвитку ґрунтуються на таких реаліях: в Україні існує низка потужних осередків класичної філології, матеріали археологічних збірок, фондів та потужні наукові центри вивчення античної спадщини Північного Причорномор’я. Тому у 1991-2003 pp. у вивченні антикознавства відбулися помітні зрушення та сформувалися деякі позитивні тенденції. Починаючи з середини 1990-х pp. збільшилася кількість наукових публікацій та наукових конференцій, в яких брали активну участь антикознавці України, з’явилися українські підручники для школи, методичні розробки та курси лекцій для вузів². Зросла кількість захищених дисертацій, присвячених вивченню антикознавства. Опубліковані кваліфіковані переклади текстів античних авторів. Збільшився обсяг археологічних робіт з вивчення грецьких колоній Північного Причорномор’я (Ольвія, Пантікапей, Херсонес Таврійський, Тіра, Ніконій та ін.). Відбувалася певна ротація наукових кадрів. До традиційних кафедр, на яких працювали спеціалісти античники (Харків, Київ, Одеса, Львів) додалися нові центри (Чернівці, Ужгород, Івано-Франківськ), в яких посилилося вивчення історії стародавньої Греції та Риму. Але не завжди кількісне зростання наукової продукції відбивалося на її якості. Нині бракує праць, які б пропонували нові методологічні підходи до вивчення проблем античної історії. У переважній більшості праць пріоритет надається або роботам, присвяченим публікації археологічних матеріалів з розкопок античних міст-колоній, або науково-популярним монографіям з невеличкими тиражними показниками, які більше нагадують туристичні путівники.

Достатньо потужним осередком українського антикознавства тривалий час була харківська школа. Її розвиток упродовж останньої чверті XX ст. пов’язаний з науковою та педагогічною діяльністю Володимира Івановича Кадєєва. В 1975 р. він захистив докторську дисертацію на тему "Херсонес Таврійський у І – III століттях н. е.". З 1978 р. він очолив кафедру історії стародавнього світу та середніх віків Харківського державного університету. До 1984 р. він керував Херсонеською археологічною експедицією, яка проводила розкопки у Херсонесі Таврійському. Довгі роки залишається членом редколегій "Вісника ХДУ" (історична серія), журналу "Археологія" НАН України, у 1993-1997 pp. – головний редактор "Болгарского ежегод – ника" ("Болгарського щорічника"), а з 1994 р. – щорічника "Древносте" ("Старожитності"). У своїх наукових працях відомий антикознавець не тільки займався традиційною археолого-історичною реконструкцією історії Херсонесу, а й популярізував досягнення харківської школи в галузі вивчення античної історії. В.І. Кадєєв – автор майже 150 наукових праць, в тому числі кількох монографій.³ Він створив одну з найпотужніших кафедр історії стародавнього світу та середніх віків в Україні. На початку 2000-х pp. побачили світ нові наукові публікації автора⁴.

З 1986 р. доцентом кафедри працює Іван Павлович Сергєєв. У березні 1983 р. він захистив кандидатську дисертацію "Громадянська війна 193 – 197 рр. у Римській імперії", завершує роботу над докторською дисертацією "Соціально-політичний розвиток Римської імперії у III ст.н.е.". 1999 р. він опублікував монографію за темою докторської дисертації. Його наукові інтереси торкаються розвитку Римської імперії в ІІ-ІІІ ст.н.е.⁵ Монографія є результатом багаторічних студій науковця над одним з найскладніших періодів історії Стародавнього Риму. У ній розглянуто ті аспекти соціально – політичного розвитку Римської імперії у III ст.н.е., які є предметом дискусії сучасних антикознавців. На основі свідоцтв історичних джерел учений показує роль найважливіших політичних інститутів римлян – сената та армії – у соціально-політичному житті римської держави у III ст.н.е., намагається розв’яати питання про прийнятність тверджень антикознавців щодо провінційного сепаратизму в імперії впродовж кризового століття її історії. Дослідник пропонує нову інтерпретацію низки теоретичних аспектів проблеми кризи III століття у Римській імперії.

Після 1980 р. на кафедрі на постійній посаді викладача працює Сергій Борисович Сорочан, аспірант В.І. Кадєєва. 1986 р. він був обраний на посаду доцента кафедри. 1989 року у співавторстві з В.І. Кадєєвим він видав монографію "Економічні зв’язки античних міст Північного Причорномор’я у І ст. до н.е. – V ст. н.е.". Поступово більшу увагу С.Б. Сорочана привернула проблема вивчення механізмів обміну ранньосередньовічної Візантії, яка до кінця 1980-х pp. стала основною і була реалізована у праці над докторською дисертацією на тему: "Структура та організація об’єктів торгівлі Візантії (IV – IX ст.)". Захист дисертації відбувся 1998 р. у Харківському університеті. Одночасно з її розробкою з-під пера дослідника виходили спеціальні дослідження, було зроблено наукові доповіді з історії та економіки античного та ранньовізантійського Херсонесу, публікувалися результати вивчення херсонеських світильників, імпорту та експорту.

У 1987-1990 pp. С.Б. Сорочан був начальником Херсонеської археологічної експедиції, яка продовжувала проводити розкопки у портовому районі городища, а з 1996 р. – очолив окремий загін, що проводить археологічні дослідження у так званій "цитаделі" Херсонеса. С.Б. Сорочан – автор понад 100 наукових та навчально-методичних публікацій, в тому числі 6 монографій⁶. 2001 р. побачило світ друге видання монументального дослідження вченого, присвячене вивченню економічного розвитку Візантійської імперії, в якому перші розділи присвячені пізньоантичному періоду⁷.

1987 року закінчив аспірантуру при кафедрі історії стародавнього світу та середніх віків ХДУ ще один учень В.І. Кадєєва – Сергій Володимирович Дьячков. У 1988 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему "Особливості соціально-політичного розвитку античних держав Північного Причорномор’я у І-ІІІ ст. н.е.". Наприкінці того ж року він перейшов на роботу до ХДУ, де у 1989 р. став заступником начальника Херсонеської археологічної експедиції ХДУ, а 1991 р. – її керівником. У ці роки Херсонеська археологічна експедиція ХДУ продовжувала багаторічні дослідження у портовому районі Херсонеса Таврійського. 1994 р. вчений виступив одним з ініціаторів створення Харківського історико-археологічного товариства (XIAO) та його щорічника "Древносте" ("Старожитності"), які невдовзі очолив. С.В. Дьячков є автором понад 60 публікацій, більшість яких були присвячені вивченню римської зовнішньої політики у Північному Причорномор’ї і в придунай – ських провінціях⁸.

На кафедрі історії стародавнього світу та середніх віків Харківського університету працює також доцент Олексій Павлович Мартем’янов. 1990 р. він захистив кандидатську дисертацію "Сільське господарство та аграрні відносини у Нижній Мезії та Фракії у перших століттях н.е.". Останнім часом працює над темою "Соціальна організація римського суспільства у перших століттях н.е.". Низку публікацій автора присвячено цій тематиці.⁹ Вчений добре відомий своїми виступами на міжнародних конференціях та публікаціями в журналі „Вестник древней истории" (Москва, Росія), який тривалий період був єдиним античним виданням в СРСР.

Серед молодих науковців харківської школи слід відзначити наукову діяльність Оксани Анатоліївни Ручинської, яка 1996 р. у Дніпропетровському університеті захистила кандидатську дисертацію "Суспільне життя в античних містах Північного і Західного Причорномор’я (соціально-культурний аспект)". Питання зовнішньої політики Римської імперії розглядає харківський дослідник С.Д. Літовченко¹⁰.

У плані підготовки спеціалістів-антикознавців плідно працює спеціалізована рада Харківського університету. Серед її здобутків одна докторська дисертація Е.Б. Петрової "Феодосія та Південно-Східний Крим за часів античної доби (сер.VI ст. до н.е. – IV ст. н.е.)" та дві кандидатські дисертації – С.Г. Монєвої "Публічне слово та Афінська демократія" і К.Ю. Нефедова "Культ правителя в епоху раннього еллінізма (323-281 pp. до н.е.)".

Здобутки харківської школи антикознавства підбито в загальному збірнику, автором-укладачем якого є лідер школи професор В.І. Кадеєв¹¹. Збірник присвячено діяльності кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Харківського національного університету. У цьому виданні наведено короткий історичний нарис, біографії та списки друкованих праць викладачів кафедри, відбито їхню участь у наукових конференціях, показано наукові зв’язки кафедри, а також наведено перелік дисертацій і дипломних робіт, захищених на кафедрі за час її існування.

Інші наукові осередки, хоча й не створили власних наукових шкіл були представлені діяльністю окремих спеціалістів з антикознавства. В аспірантурі Одеського університету починав свій шлях у вивченні антикознавства Олександр Михайлович Мальований (1921-2001 pp.). З 1971 р. він упродовж тридцяти років працював на кафедрі всесвітньої історії Запорозького педагогічного інституту, а потім університету. 1997 р. побачила світ його монографія "Історія іллірійців і римської провінції Іллірік" (Запоріжжя, 1997). Понад 50 публікацій автора були відомі як в Україні, так і за її межами. Він полемізував з відомими античниками світу щодо нагальних проблем історії стародавнього світу¹². У співавторстві з О.С. Шофманом (Росія) він написав монографію, яка вийшла в Іспанії. Після відходу О.М. Мальованого вивчення антикознавчих проблем продовжує доцент кафедри всесвітньої історії Р.В. Стоянов¹³, а також аспірантка кафедри всесвітньої історії Запорозького університету В.В. Абрамова.¹⁴ Близька за науковими інтересами до проблем антикознавства і доцент кафедри всесвітньої історії Запорозького університету С.М. Андрух, яка 1992 р. захистила кандидатську дисертацію на тему "Нижньодунайська Скіфія у IV – на початку І ст. до н.е. (етнополітич – ний аспект)". Зараз вона вивчає проблеми стосунків греків з племенами скіфів в районі Нижнього Подунав’я.

Розвиток антикознавства в Україні неможливо розглядати без досягнень античної археології, яка не тільки у радянський період, а й у дореволюційні часи стала підґрунтям підготовки фахівців світового рівня в галузі класичної археології й античної епіграфіки, нумізматики, історії і, навіть, класичної філології. Через школу північнопричорноморських експедицій пройшли свій шлях у науку фахівці та засновники цілих напрямів наукових досліджень з Москви, Ленінграду і, безумовно, України.

Серед науковців України, які пройшли школу античної археології у Північному Причорномор’ї можно виділити В.О. Анохіна – засновника вивчення античної нумізматики, М.Ф. Болтенко, В.П. Бузескула – першого академіка-антикознавця АН УРСР, І.Д. Головка, завідувача кафедри стародавнього світу та археології ХДУ К.Е. Гриневича, засновника одеської античної школи П.О. Каришковського, І.Б. Клеймана, Ю.І. Козуба, київського дослідника-археолога В.В. Лапіна, дослідницю античної кераміки Н.О. Лей – пунську, львівського дослідника граффіті Херсонеса І.А. Лісового, відомого вченого-філолога і перекладача багатьох античних текстів М.В. Скржинську, Л.М. Славіна, Ю.В. Павленка, І.Д. Ратнера, С.Ф. Стржелецького, O.K. Тах – тая¹⁵.

Вивчення античної археології в Україні вже в радянські часи зосереджувалося у відділі античної археології ІА АН УРСР, а після здобуття незалежності – відповідному відділі ІА НАН України, який очолював Сергій Дмитрович Крижицький. Він є автором понад 200 праць, серед яких після встановлення незалежності вийшли "Архитектура античньїх государств Северного Причорноморья" (Киев, 1993), "Ольвия. Античное государство в

Северном Причерноморье" (в співаторстві, Киев, 1999)¹⁶. Основним предметом наукових інтересів дослідника завжди залишалася Ольвія. Майже чверть століття (1972-1994 pp.) він керував Ольвійською експедицією. За цей час учений-археолог відкрив Західний теменос і Західні ворота, залишки храмів, вівтарів, досліджував південно-східну частину римської цитаделі. За його ініціативою заповідник "Ольвія" дістав статус Національного історико – архітектурного заповідника. Впродовж двох десятків років керівництва відділом античної археології Сергій Дмитрович став лідером сучасних українських антикознавців-археологів. Він – член-кореспондент НАН України, професор, заступник директора Інституту археології НАН України з наукової роботи, фахівець у галузі античної архітектури, історії та археології античних держав Північного Причорномор’я, автор і співавтор 22 монографій, а також близько 200 наукових статей.

У відділі в різні часи працювали і працюють Світлана Сергіївна Безсонова (розкопки Китейського городища), Сергій Борисович Буйських (досліджує військову справу і фортифікацію античного Північного Причорномор’я, Рим і Північне Причорномор’я, сільську хору Ольвійської держави). У 1966-1990 pp. проводили археологічні експедиції до Ольвії, вивчали пам’ятки античного Північно-Західного Причорномор’я, Присивашшя та Приазов’я В.М. Зубар,

B.В. Крапівіна (директор Національного історичного заповідника "Ольвія"), Г.С. Русяєва (проводить розкопки в Ольвії з 1963 p., де досліджує другий теменос, архаїчні житлові та господарчі будови міста та периферійні поселення), Н.О. Сон (дослідження Тіри)¹⁷, В.М. Отрішко (античне населення Нижнього Побужжя), C.Б. Лапцов.

В Інституті археології НАН України сформувався загін дослідників, які займалися вивченням античних міст-колоній Північного Причорномор’я. Спочатку ці науковці плідно працювали у межах академічних програм спільно з російськими дослідниками, представниками московських та ленінградських наукових закладів. Пройшовши добру школу, вони за час незалежності зуміли здобути вагомі результати в науковій діяльності. Одним з провідних спеціалістів у галузі вивчення античності є київський дослідник Віталій Михайлович Зубар, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник ІА НАН України. Наукові інтереси В.М. Зубаря зосереджені на вивченні історії та культури античних держав Північного Причорномор’я, зокрема Херсонеса Таврійського на зламі І тис. і в перших століттях н.е. Особливу увагу він приділяє розробці питань соціально-економічного розвитку Херсонеса, етнічного складу населення цього міста, відносинам з Римською імперією, зокрема питанням, пов’язаним з римською військовою присутністю в Тавріці, а також питанням релігійного синкретизму, проникнення і поширення християнства на рубежі античності та середньовіччя. По цих проблемам учений видав серії монографічних досліджень та статей.

З 1988 р. В.М. Зубарь є відповідальним секретарем журналу "Археологія", а з 1998 р. викладає в Київському національному університеті культури і мистецтва, а також в Національному університеті "Києво-Могилянська академія", де читає декілька навчальних курсів, присвячених античній історії та археології Північного Причорномор’я. В.М. Зубарь є автором багатьох монографій, присвячених різним аспектам історії колоній Північного Причорномор’я¹⁸ та низки науково-популярних видань¹⁹. Йому належить багато наукових статей та публікацій, відомих як в Україні, так і за її межами²⁰. Останнім часом В.М. Зубар працював редактором колективної узагальнюючої монографії "Херсонес Таврійський в середині І в. до н.е. – другої четверті VI в. н.е. Нариси історії, економіки і культури"²¹. Ця книга є першою з декількох томів, присвячених історії та культурі Херсонеса Таврійського в античну і середньовічну епохи, видання яких було задумано і здійснюється Інститутом археології НАН України і Національним заповідником "Херсонес Таврійський" у співдружності з фахівцями, які працюють в Академіях наук РАН, вузах і музеях України і Росії.

Співавторами цього видання є С.Д. Крижицький, а також Ганна Станісла – вівна Русяєва, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту археології НАН України, фахівець у галузі античної історії, археології, культури та релігії античних держав Північного Причорномор’я.

Г.С. Русяєва є автором і співавтором 12 монографій і науково-популярних робіт, а також численних наукових статей²². Над виданням працювала також Марина Володимирівна Скржинська, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології НАН України, фахівець в галузі джерелознавства і культури античних держав Північного Причорномор’я, автор і співавтор шести монографій, а також близько 100 наукових статей, присвячених різним аспектам історії та культури Північного Причорномор’я античної доби²³. Працювали над виданням також М.В. Русяєва, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри музеєзнавства Київського національного університету культури і мистецтв (спеціалізується на вивченні античного мистецтва і є співавтором двох монографій і багатьох наукових статей), А.О. Володимиров – випускник аспірантури історичного факультету Національного університету імені Т.Г. Шевченка та ін.

У відділі ІА НАН України у 1988-1990 роках працював доктор філологічних наук Андрій Олександрович Білецький. Вчений досліджував класичну філологію, грецьку епіграфіку, зокрема античних міст Північного Причорномор’я. Його перу належить близько 200 наукових публікацій. Свій внесок у розвиток українського антикознавства цей автор зробив блискучими перекладами античних авторів. Зокрема, 1993 р. вийшов перший український переклад "Історії греко-перських війн" Геродота²⁴. Ця була остання робота дослідника (помер 10 квітня 1995 p.); вона мала велике значення для розвитку антиконавства в Україні і отримала міжнародне визнання.

Вченими відділу античної археології досліджуються важливі історичні проблеми з історії та культури держав Північного Причорномор’я. Серед них – грецька колонізація і значення у цьому процесі найдавнішого у Північному Причорномор’ї Березанського поселення (В.В. Лапін), історія домобудівництва та архітектури (С.Д. Крижицький), монетна справа (В.О. Анохін), історія та культура Ольвії (Л.М. Славін, С.Д. Крижицький, А.С. Русяєва, B.В. Крапівіна, Н.О. Лейпунська, М.В. Скржинська), некрополь Ольвії (Ю.І. Козуб, М. Парович-Пешикан) та сільської округи (С.Д. Крижицький,

C.Б. Буйських, А.В. Бураков, В.М. Отрешко), фортифікація (С.Б. Буйських), релігійні культи та вірування ольвіополітів, історія Тіри перших сторіч н.е. (Н.О. Сон), а також економіка, соціальні відносини, взаємини Херсонеса Таврійського з Римом (В.М. Зубар). В останній час увагу дослідників привернула публікація в журналі "Археологія" статті В.М. Зубаря та С.Д. Крижицького "До питання архітектурної реконструкції і інтерпретації будівельних залишків римського опорного пункту, відкритих на території сучасної Балаклави"²⁵. У ній доведено присутність римських військ не тільки в Херсонесі, айв інших містах-колоніях Таврики. Роль Херсонесу як носія античних традицій в реґіоні активно обговорюється в науковій літературі²⁶.

Надзвичайна насиченість Кримського півострова археологічними пам’ятками первісної, античної та середньовічної епох зумовила необхідність організації в Криму спеціального археологічного дослідницького підрозділу ІА АН УРСР. У лютому 1992 р. на базі Кримського відділу Інституту археології утворено Кримську філію Інституту (директор – В.Л. Миц). Роботи Кримського філіалу в галузі античної археології концентрувалися на дослідженні пам’яток, головним чином Західного Криму, а також Херсонесу. Вперше у Північному Причорномор’ї відкрито і досліджено залишки театру у Херсонесі (О.І. Домбровський); проведено цикл досліджень Керкінітіди, де відкрито оборонні споруди та житлові квартали V-III ст. до н.е.; значні комплексні розкопки здійснено у Калос-Лімені (В.О. Кутайсов). У східному Криму досліджено фортецю перших століть н.е. (С.Б. Ланцов). Цикл робіт було присвячено дослідженню пам’яток античної епіграфіки (Е.І. Соломонік).

Територія історико-археологічного заповідника "Ольвія" (с. Парутино Очаківського р-ну Миколаївської обл.) охоплює залишки власне міста (збережена площа 33 га; близько 20-25 га зруйновано водами Бузького лиману), некрополя (близько 300 га) та давньогрецького поселення на о. Березань (Очаківський р-н; заповідна територія близько 20 га). Статус заповідника Ольвія набула 1926 р. З 1938 р. заповідник знаходиться у складі Інституту археології і має невеликий музей, фонди археологічних матеріалів (понад 50 тис. одиниць зберігання), наукову бібліотеку, експозицію архітектурно-будівельних залишків античної доби. Великий внесок у дослідження античної Ольвії зробила Валентина Володимирівна Крапівіна²⁷.

Дослідженням античних міст-колоній також займаються представники інших установ та експедицій, пов’язаних науковими планами з ІА НАН України. Серед них треба відзначити начальника Білгородсько-Тірської експедиції ІА НАН України, завідувачку відділу археології Північно-Західного Причорномор’я ІА НАН України Тетяну Львівну Самойлову²⁸. Завдяки її титанічним зусиллям з 1996 р. відновилися широкомаштабні розкопки в Тірі, почали проводити роботу спільні українсько-турецькі та українсько-румунські експедиції. Результати досліджень отримали міжнародний розголос²⁹.

Серед науковців, які займаються проблемами вивчення античних державних утворень на території України, можна відзначити представників Кримського відділення ІА НАН України В.О. Кутайсова (досліджує античну археологію Криму, зокрема, Керкінітіди, з 1984 р. начальник Західно-Кримської археологічної експедиції), працівників Керченського історико-культурного заповідника О.Д. Чевельова (некрополі Пантікапея, Тірітаки, Кізаула) та М.Ф. Федосеєва (досліджує історію й археологію Боспора в елліністичний період, керамічну епіграфіку та історію Сінопи), працівника Херсонеського Таврійського археологічного музею М.І. Золотарьова (коло наукових інтересів – Херсонес та Березань), старшого наукового співробітника Державного історичного музею (м.Київ) М.А. Хомчик (дослідження Ольвії), заступника директора Одеського археологічного музею С.Б. Охотнікова (досліджує історію, економіку, культуру античних колоній Нижнього Подністров’я, їхні зв’язки з племінним світом Північного Причорномор’я, Ніконій) та співробітника цього музею Т.В. Морозовську (прикраси та ювелірні вироби в похованнях), працівників Херсонеського історико-архитектурного заповідника Г.М. Ніколаєнко (досліджує античну економіку Північного Причорномор’я, зокрема, землеробство Херсонесу) та І.А. Антоненко (архітектурні споруди Херсонесу).

Серед загальних енциклопедичних видань, в яких знайшли відображення археологічні пам’ятки античної доби, можна відзначити довідник по Одеській області, підготовлений науковими зусиллями археологів Києва та Одеси³⁰. Після смерті П.О. Каришковського одеські вчені намагаються відродити антикознавчі традиції. Вже перша конференція, присвячена пам’яті дослідника, що пройшла в часи незалежності, продемонструвала наявність вагомого потенціалу молодих науковців в цьому репонг.

В останні роки почастішали контакти українських науковців з науковцями Росії. 20-23 березня 2001 р. в Санкт-Петербурзі відбулася конференція "Боспорській феномен: колонізація регіону. Становлення полісів. Виникнення держави" На конференції був присутній помітний загін фахівців античної археології з України (Г.С. Русяєва, О.В. Одрін, В.Н. Зінько, B.J1. Миц, А.В. Лисенко, В.Ю. Юрочкин, М.В. Скржинська, В.В. Крапівіна, А.В. Буйських, Ю.І. Козуб та ін.). В 2002 р. практично всі антикознавці – археологи, які працюють в галузі вивчення пам’яток Північного Причорномор’я виступили авторами наукових публікцій в сбірнику наукових праць, присвяченому 70-річчю С.Д. Крижицького³².

Окремо слід відзначити наукову діяльність доцента Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка Віктора Володимировича Ставнюка, спеціаліста з історії Стародавньої Греції. Впродовж 1990-х років та початку 2000-х він веде подвижницьку діяльність з відновлення традиційної античної проблематики в Києві. У творчому доробку вченого є важливі публікації, присвячені розвитку державотворчих процесів в Афінській державі архаїчної та класичної доби³³. Займається дослідник і розробками суто історіографічних проблем.³⁴ Особливо варто відзначити його публікацію про творчий внесок в античну історіографію видатного українського науковця та політичного діяча Михайла Драгоманова³⁵. Слова В.В. Ставнюка з цієї статті можуть бути лейтмотивом зусиль усіх, хто займається античною історією на Україні: "Проголошення Україною своєї незалежності знаменувало собою водночас і початок інтенсивних пошуків нових світоглядних орієнтирів, у тому числі – і в контексті вироблення концепції "національної (чи "державницької") ідеї" тощо. Однією з основних тез, під знаком якої проходять ці пошуки, стала теза про "європейськість" України, про її належність до європейської цивілізації. Принагідно зауважимо, що "європейськість" визначається не стільки географічним розташуванням, скільки історико – культурними факторами (спільність історичної долі та схожість історичних альтернатив, що поставали перед європейськими народами на різних етапах їх розвитку; спільність чи схожість підґрунтя і, що не менш важливо, факторів, якими обумовлювалися в тій чи іншій мірі їх етно-соціальні риси, ментальні і, в найширшому значенні терміну, культурні особливості тощо). Серед іншого, "європейськість" проявляється і в ставленні до античної спадщини – звернення до надбань античної цивілізації є характерною ознакою чи не всіх європейських народів. Переосмислена з урахуванням національних традицій, історії, зрештою – менталітету, античність стала органічною складовою частиною середньовічної, нової та новітньої Європи.

На кафедрі етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича працює доцент Сергій Володимирович Пивоваров. 1988 p. він захистив кандидатську дисертацію на тему "Вплив античної цивілізації на процес історичного розвитку племен черняхівської культури". Подальші дослідження С.В. Пивоварова торкалися вивчення цих впливів. 2001 р. вийшла його монографія "Християнські старожитності в межиріччі Верхнього Пруту та Середнього Дністра". В першому розділі роботи автор, користуючись глибокою обізнаністю в археологічних матеріалах, доводить, що знайомство місцевих жителів з християнством відбувалося значно раніше, ніж доба середньовіччя³⁷.

У Чернівецькому університеті вперше в Україні з’явився вузівський курс лекцій "Історія Стародавньої Греції" (автори – В.О. Балух та Ю.І. Макар)³⁸.

У 16 текстах лекцій розкрито основні віхи давньогрецької історії. Позитивним моментом видання є спроба показати історію Еллади як історію зародження та формування грецького поліса. Хоча можна дорікнути авторам в тому, що в окремих лекціях відчувається застосування застарілих термінів, наприклад "міста-держави", та залишки марксистського тлумачення окремих періодів соціально-економічного розвитку Греції. Проте ця спроба є сміливою, кваліфікованою і своєчасною.

Наприкінці XX ст. для розвитку антикознавства в Україні плідно попрацював колектив кафедри класичної філології Львівського національного університету ім. І. Франка. Ця кафедра, одна з найстаріших серед кафедр колишнього СРСР, ніколи не припиняла наукової діяльності. На кафедрі сформувався творчий колектив, який з перших років незалежності взяв на себе найважчу місію – переклад українською мовою класичної греко – римської літературної спадщини. У 90-х роках вийшли в світ "Порівняльні життєписи" Плутарха³⁹, "Діалоги" Платона⁴⁰, фрагменти праць "Держава" Платона та "Політика" Арістотеля⁴¹. Підсумком роботи професора кафедри В.П. Маслюка та відомого львівського філолога-перекладача А.О. Содомори побачили світ два випуски хрестоматії "Антична література"⁴², переклади творів та окремі твори Ґеронда, Лукіана, Лонґа, Есхіла, Софокла, Арістофана,

Дата добавления: 2014-12-10